Постанова

від 12.12.2007 по справі 10/365/06-7/220/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/365/06-7/220/07

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.12.07                                                                                       Справа №10/365/06-7/220/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді  Кричмаржевський В.А.    , Коробка Н.Д.  , Хуторной В.М.

при секретарі Соколова А.А.

за участю представників:

позивача – Абрамова В.В., дов. №684 від 12.04.2005р.     

відповідача – Татаренка А.М., дов. №3934 від 26.11.2007р.   

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи і апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області

на рішення  господарського  суду  Запорізької  області  від  27.09.2007р.

у справі   № 10/365/06-7/220/07

за позовом Приватного підприємства „Антал”, м.Жовті Води Дніпропетровської області

до відповідача Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області

про стягнення   10.684грн. 43коп.

                                                       Установив:

          Приватне підприємство „Антал”, м.Жовті Води Дніпропетровської області (далі - позивач), звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом (з урахуванням уточнень, а.с.81-82) до Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області (далі-відповідач), про стягнення з останнього 10.684грн. 43коп. заборгованості у вигляді трьох відсотків річних - 2.615,09грн., та втрат від інфляції – 8.069,34грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань згідно з рішенням господарського суду Запорізької області від 01.02.2006р. у справі №15/369, яке набрало законної сили.

 Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області рішенням від 27.09.2007р. у справі №10/365/06-7/220/07 (суддя Кутіщева Н.С.) позов задовольнив повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 8.069,34грн. втрат від  інфляції, 2.615грн.09коп. – три відсотки річних,  106грн.84коп. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 Рішення суду мотивовано наступним.

          01.02.2006р. рішенням господарського суду Запорізької області у справі №15/369 з ДП „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу „Запорізька АЕС” (відповідача) на користь приватного підприємства „Антал” (позивача) стягнуто 49.810,80 грн. основного боргу, 6.126,73грн. втрат від  інфляції, 1.494грн.32коп. – три відсотки річних,  574грн.32коп. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду набрало чинності. На його виконання  20.02.2006р. видано наказ.

          У зв'язку з невиконанням тривалий час рішення господарського суду від 01.02.2006р., позивач в порядку статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачеві з урахуванням уточнень до позову (а.с.81-82) 8.069,34 грн. втрат від інфляції та 2.615,09грн. – три відсотки річних за період з січня 2005р. по вересень 2006р. включно.

           Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення  зазначених сум є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

           Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим  актом, у поданій апеляційній скарзі відповідач просить оскаржуване рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенню позовних вимог відмовити.

           Свої доводи  мотивує  тим,  що  судом порушені норми матеріального права, а саме, стаття 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Зокрема, звертає увагу апеляційної інстанції на те, що   відносно нього господарським судом міста Києва 02.12.2003р. порушено провадження у справі №43/167 про банкрутство, яке до цього часу не припинено. Одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство судом на підставі статті 12 Закону  „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлюється мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань. Але всупереч цьому суд в період дії мораторію стягнув три відсотки річних та інфляційні, які за своєю правовою природою є санкціями – мірою відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання. Також вважає неправильним застосування місцевим господарським судом у даному випадку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки ця норма передбачає стягнення санкцій, а згідно зі статею 12 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань. Крім того, представник заявника апеляційної скарги у судовому засіданні пояснив, що місцевим господарським судом всупереч статті 625 ЦК України не з'ясовано, чи висловлена позивачем вимога про бажання отримати три відсотки річних та інфляційні втрати за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, та чи була доведена ця вимога до відповідача. На його думку зазначена норма пов'язує виникнення обов'язку боржника з дією кредитора, кредитор має висловити вимогу, а боржник має дізнатись про бажання кредитора отримати три відсотки річних та інфляційні втрати, які обраховуються від суми основного боргу за весь час прострочення виконання боржником.

         Позивач згідно з відзивом на апеляційну скаргу вважає вимоги відповідача, що викладені в апеляційній скарзі, необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду – законним та об'єктивним.

         Представники сторін підтримали доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі і відзиві на неї.

         За клопотанням заявника апеляційної скарги судовий процес фіксувався за допомогою програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду”.

           Згідно з розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №3253 від 12.12.2007р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого), Коробки Н.Д. та Хуторного В.М.  

Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сума безспірної заборгованості відповідача (грошове зобов'язання) перед позивачем на момент розгляду позову господарським судом першої інстанції - 27.09.2007р.,  складає - 49.810,80 грн.

На цю суму позивачем нараховані 8.069,34грн. інфляційних втрат за період з січня 2005р. по вересень 2006р. включно та 2.615,09грн. – три відсотки річних за період з січня 2005р. по вересень 2006р., що підтверджується розрахунком (а.с.25).

Враховуючи встановленим факт несвоєчасного виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, що й не заперечується відповідачем та його представником, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення  інфляційних втрат та  трьох відсотків річних, виходячи з такого.

 Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

          Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заперечення відповідача спростовуються викладеним, а також наступним.           Згідно зі статтею 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів –це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк  виконання яких настав до введення мораторію та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

            Відповідно до статті 12 цього Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: - забороняється стягнення на підставі виконавчих документів  та інших  документів,  за  якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; - не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за  невиконання чи неналежне  виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо  сплати страхових  внесків  на загальнообов'язкове  державне  пенсійне  страхування  та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і  зборів  (обов'язкових  платежів).  

           Вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у даній справі за вказаний період є поточною заборгованістю відповідача. Ці нарахування за своєю правовою природою не є неустойкою (штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, нарахування яких неможливе на підставі статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

          Передбачене статтею 625 ЦК України право вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є способом захисту майнових прав кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, які підлягали своєчасній сплаті кредитору.

          Колегія суддів звертає увагу особи, що подала апеляційну скаргу, на те, що на відміну від неустойки (пені, штрафу), проценти відповідно до статей 536 та 625 Цивільного кодексу України є платою за користування чужими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а тому проценти не можна розцінювати як заходи відповідальності  за порушення  зобов'язань та у зв'язку з цим відносити  до санкцій у розумінні статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Про викладене свідчить й судова практика Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, яка застосовується останнім часом при перегляді аналогічних справ у касаційному порядку, а також  Інформаційний лист Верховного Суду України від 15.07.2005р. за № 3.2.-2005, відповідно до якого інфляційні втрати  пов'язані з інфляційними процесами у державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а тому  ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та у зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

          Посилання заявника апеляційної скарги на пункт 10 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.08.2001р. за №01-8/935 „Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів” є безпідставним, оскільки, по-перше, такою позиція ВГСУ стосовно трьох відсотків річних була у 2001 році, крім того, це не є преюдиціальним фактом, по-друге, судова практика Верховного Суду України стосовно 3% річних та інфляційних втрат свідчить про протилежне, що й підтверджується вищезгаданим листом.         

                  Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

           Керуючись статтями 101-105 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -

             Постановив:

  Апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 27.09.2007р. у справі №10/365/06-7/220/07 – без змін.

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.

 судді  Кричмаржевський В.А.  

 Коробка Н.Д.  Хуторной В.М.