Постанова

від 20.01.2025 по справі 120/5355/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/5355/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян Марина Бондівна

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

20 січня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарання (№1)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в квітні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд до державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у незабезпеченні права позивача, як засудженого до довічного позбавлення волі, на прослуховування радіопередач 06.12.2023.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 01.08.2024 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що під час розгляду справи судом не встановлено, а стороною позивача не доведено факту неправомірної бездіяльності відповідача, що мала місце 06.12.2023 та полягала у незабезпеченні засудженого можливістю прослухати радіотрансляцію протягом часу, визначеного для такої мети розпорядком дня установи виконання покарань, правові та фактичні підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 , було надано докази, а саме копію листа №50-20-21 від 03.01.2024 Вінницької окружної прокуратури, копію листа №20-20-21 від 05.04.2024 Вінницької окружної прокуратури із додатками: копія звернення ОСОБА_1 до Офіса Генерального прокурора щодо порушення права засудженого на прослуховування радіопередачі 06.12.2023, копія листа №05-20-21 від 03.01.2024 щодо виявлених порушень вимог законодавства, а також порушення права на прослуховування радіопередач та надання вказівки начальнику ДУ «Вінницька УВП №1».

Вважає, що порушення права на прослуховування радіопередачі 06.12.2023 засудженого ОСОБА_1 є зафіксованим, доведеним до адміністрації установи, у якій він відбуває покарання, та доводиться вищевказаними доказами.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

За змістом частини першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Відповідно до частини першої статті 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України мають право, зокрема:

користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет;

подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені;

розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Частиною другою статті 107 КВК України встановлено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

Водночас, в силу приписів ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

За змістом пункту 1 розділу II Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 (далі Правила) засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених КВК України, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

У пункті 2 розділу II Правил наведено перелік прав засуджених та при цьому уточнено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання, однак при забезпеченні прав засуджених не повинні порушуватися встановлений порядок та умови відбування покарання, права і законні інтереси інших осіб.

Крім того, згідно з пунктом 3 розділу II Правил засуджені зобов`язані, серед іншого, виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.

Розділом XX Правил унормовані деякі питання організації соціально-виховної роботи із засудженими та забезпечення їх релігійних потреб.

Зокрема, у пункті 1 цього розділу зазначено, що виховні заходи із засудженими проводяться на підставі програм диференційованого виховного впливу в установлений розпорядком дня час у межах установи виконання покарань і спрямовані на формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законодавства та прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх освітнього і культурного рівнів.

Пунктом 3 розділу XX Правил передбачено, що жилі приміщення, клуби, бібліотеки, кімнати для виховної роботи у відділеннях соціально-психологічної служби, ДІЗО, ПКТ (ОК), карцери, камери для засуджених до довічного позбавлення волі, палати лікарняних закладів радіофікуються. У жилих приміщеннях виправних центрів, виправних колоній мінімального, середнього, максимального рівнів безпеки, виховних колоніях, ПКТ виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки можуть установлюватись телевізори. Час радіотрансляції і перегляду телепередач визначається розпорядком дня установи виконання покарань.

Гучність радіопередач та телетрансляцій не має бути надмірною. За бажанням засуджені можуть відмовитись прослуховувати певні радіопередачі, тому на час їх трансляції гучномовці в певних камерах можуть вимикатися.

Радіотрансляції для засуджених здійснюються централізовано від єдиного радіотрансляційного вузла. За наявності технічних можливостей у виправних колоніях обладнуються кабельні телемережі.

Радіотрансляційні вузли та телецентри розміщуються за межами установ виконання покарань або в приміщеннях, доступ до яких засудженим заборонено.

У свою чергу, Додатком 3 до Правил затверджено Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено, до якого віднесено у тому числі радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції), а також будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо-, відеокасети, CD- та DVD-диски, за винятком: гучномовець один на жилу секцію (камеру), телевізор (без можливості виходу в мережу Інтернет) та цифровий ефірний тюнер T2 один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру), DVD-програвач один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру)).

Відтак, системний аналіз наведених вище правових норм, якими визначається порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення та правовий статус засуджених до цих видів кримінальних покарань, дозволяє зробити такі висновки в контексті спірних правовідносин:

- ані положеннями КВК України, ані Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань прослуховування радіопередач безпосередньо не віднесено до переліку основних прав засуджених, який, однак, не є вичерпним, оскільки засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання;

- можливість прослуховування засудженими радіотрансляції передбачена пунктом 3 розділу XX Правил, при цьому камери для засуджених до довічного позбавлення волі радіофікуються в обов`язковому порядку;

- прослуховування засудженими радіотрансляції здійснюється саме із соціальною-виховною метою, а не в цілях проведення дозвілля або розваги;

- радіотрансляція у відповідній установі виконання покарання відбувається централізовано для усіх засуджених і лише протягом часу, відведеного для цього розпорядком дня установи;

- засуджений може відмовитися від прослуховування певних радіопередач, а тому на час їх трансляції гучномовці у деяких камерах можуть вимикатися.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка, як він стверджує, полягає у незабезпеченні його права на прослуховування радіопередач 06.12.2023 на його усну вимогу до адміністрації установи.

Разом з тим слід зазначити, що можливість прослуховування радіо, у тому числі в камерному приміщенні особами, засудженими до довічного позбавлення волі, чинне законодавство не пов`язує з бажанням засудженого, оскільки радіотрансляція здійснюється виключно у певний час згідно з розпорядком дня установи виконання покарань та не індивідуально для окремих засуджених, а централізовано.

Отже, є безпідставними доводи позивача щодо наявності у відповідача обов`язку забезпечити засудженого можливістю прослуховування радіотрансляції на його вимогу.

Натомість, адвокатом позивача не надано суду жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що згідно з розпорядком дня державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" радіотрансляція 06.12.2023 мала відбуватися, але не відбулася.

Разом з позовною заявою позивач повинен надати суду докази на підтвердження тих обставини, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги і за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав та інтересів суб`єктом владних повноважень.

При цьому, до позовної заяви не додано жодних належних й допустимих доказів на підтвердження наведених у позовній заяві обставин, а саме факту незабезпечення відповідачем 06.12.2023 у спеціально відведений для цього час радіотрансляції в камері, де утримується позивач, а також звернення позивача до адміністрації установи з цього приводу та отримання відмови.

Доводи апеляційної скарги із посиланням на копію листа №50-20-21 від 03.01.2024 Вінницької окружної прокуратури, копію листа №20-20-21 від 05.04.2024 Вінницької окружної прокуратури із додатками: копія звернення ОСОБА_1 до Офіса Генерального прокурора щодо порушення права засудженого на прослуховування радіопередачі 06.12.2023, копію листа №05-20-21 від 03.01.2024 щодо виявлених порушень вимог законодавства, а також порушення права на прослуховування радіопередач та надання вказівки начальнику ДУ «Вінницька УВП №1», колегія суддів вважає необґрунтованими оскільки такі докази не містять відомостей стосовно вчинення правопорушень з боку відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені (див., серед іншого постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 9901/480/19).

Зокрема, в постанові № 320/950/19 від 16.02.2021 Верховний Суд виснував, що умовою розгляду судом питання про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів такою бездіяльністю. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 360/1193/17.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскільки під час розгляду справи судом не встановлено, а стороною позивача не доведено факту неправомірної бездіяльності відповідача, що мала місце 06.12.2023 та полягала у незабезпеченні засудженого можливістю прослухати радіотрансляцію протягом часу, визначеного для такої мети розпорядком дня установи виконання покарань, правові та фактичні підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Окрему увагу при вирішенні справи слід звернути на обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах, який не відповідає положенням ч. 1 ст. 5 КАС України, а зводиться винятково до констатації факту порушення суб`єктом владних повноважень прав позивача без вимоги про їх відновлення, що свідчить про відсутність у позивача обґрунтованого інтересу в оскарженні до суду спірної бездіяльності відповідача.

В цьому аспекті слід зазначити, що саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить, і що це право, свобода чи інтерес порушені рішенням, дією або бездіяльністю відповідача у публічно-правових відносинах, які оскаржуються.

Відсутність порушеного права або невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.