Постанова

від 21.01.2025 по справі 240/19152/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19152/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

21 січня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Біла О.О.,

представника позивача: Пасічник А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ (м.Київ) про визнання протиправним та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2024 року позивач, - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 30.08.2024 ВП №72776447 про накладення штрафу в розмірі 5100, 00 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, його належний представник, в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно вимог ч.3 ст.286 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання рішення суду прийнятого у справі №240/26186/22 Житомирським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист, який стягувачем пред`явлено до виконання, державним виконавцем відкрите виконавче провадження ВП №72776447, про що 18.09.2022 винесено постанову.

У відповідь на отриману постанову державного виконавця Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом №0600-0504-8/107126 від 09.10.2023 повідомило про вжиті заходи щодо повного та неухильного виконання судового рішення в межах і спосіб визначений чинним законодавством. Наголосило про наявність обставин, які унеможливлюють виконання судового рішення у порядку та у спосіб визначений його резолютивної частини. При цьому, звернуло увагу суду на той факт, що відповідно до пунктів 2, 5 Порядку №540 Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах, бюджетних призначень і спрямовуються Пенсійному фонду України та регіональним органам соціального захисту населення.

У межах виконавчого провадження державний виконавець винесла постанову про накладення штрафу від 30.08.2024 та надіслала до управління вимогу виконавця №99799 від 07.11.2023 якою встановила 3-ти денний строк з дня отримання такої вимоги для виконання рішення суду або надання письмового пояснення про причини його невиконання.

Управління на отриману вимогу надіслало державному виконавцю лист від 09.11.2023, ідентичний попередньому.

В подальшому відповідачем прийнято постанову від 30.08.2024 ВП №72776447 про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в розмірі 5100, 00 грн.

Не погоджуючись із винесеною постановою державного виконавця представник управління звернулося із цим позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання судового рішення саме за відсутності поважних причин.

Предметом спору у даній справі є перевірка правомірності постанови державного виконавця про накладення штрафу на позивача від 30.08.2024 у ВП № 72776447.

Управлінням здійснено донарахування коштів, що підлягають виплаті ОСОБА_1 на виконання рішення суду прийнятого у справі №240/26186/22. Як пояснив представник управління, різниця розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня становить 11 566 грн, однак дії органів Пенсійного фонду щодо виплати грошової допомоги у 2022 році підлягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою №540 розмірі шляхом включення до відомостей на виплату пенсії за червень 2022 року. В обґрунтування своєї позиції додатково зазначив, що головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої програми є Мінсоцполітики на рахунок якого Пенсійним фондом повертаються невиплачені суми грошової допомоги, а повноваження на вчинення дій, не передбачених вимогами постанови №540 органам Пенсійного фонду не надано.

Таким чином, за твердженнями позивача, дії Пенсійного фонду з приводу виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня вичерпали свою дію під час її нарахування та виплати в пенсію за червень 2022 року. Докази нарахування необхідної різниці розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня матеріали справи не містять.

При цьому, суд першої інстанції не погодився із такою позицією позивача та вважає, що рішення №240/26186/22 Пенсійним фондом не виконане за відсутності поважних підстав.

У даному випадку, Пенсійний орган, як орган державної влади, зобов`язаний у повному обсязі виконувати судові рішення, що набрали законної сили, зокрема і рішення №240/26186/22, оскільки під час його прийняття судом перевірялися необхідні обставини, в тому числі і щодо належного органу, який уповноважений здійснювати нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік.

З аналізу вищевикладених вимог законодавства вбачається, що постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення.

Між тим, слід врахувати, що Пенсійний фонд не заперечує факт невиконання рішення суду, що набрало законної сили, в частині виплати нарахованих пенсіонеру коштів, розміром 11 566,00 грн, а лише обмежився лише поясненнями, що головним розпорядником коштів на виплату вказаної грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої програми є Мінсоцполітики на рахунок якого Пенсійним фондом повертаються невиплачені суми грошової допомоги, а повноваження на вчинення дій, не передбачених вимогами Постанови №540 органам Пенсійного фонду не надано.

Проаналізувавши встановлені обставини справи у разі наявності підстав, що дійсно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, Пенсійний орган мав право звернутись до суду із заявою про встановлення або зміни способу або порядку виконання відповідного рішення суду.

У даному випадку, наявна самостійно встановлена суб`єктом владних повноважень неможливість виконати судове рішення, що набрало законної сили, що не є поважною підставою для його невиконання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме Пенсійний орган, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний довести належними доказами факт відсутності у нього коштів для виплати заборгованості перед пенсіонером, розміром 11 566,00 грн.

За встановлених під час розгляду спірних відносин обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що державним виконавцем не допущено бездіяльності у межах виконавчого провадження ВП №72776447 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/26186/22, оскільки ним вжито всі передбачені законодавством заходи забезпечення його примусового виконання.

Також, суд першої інстанції зазначив, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

З урахуванням вказаного суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства.

Згідно з ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частинами 2 та 3 ст.14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон №1404-VІІІ.

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону № 1404-VІІІ).

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до ч.1 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.63 Закону №1404-VIII).

Відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії визначена положеннями ст.75 Закону №1404-VIII.

Відповідно до ч.1 ст.75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

За умовами ч. 2 ст. 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, вказаною нормою встановлено визначальну ознаку для накладення на боржника штрафу, а саме не виконання рішення суду без поважних причин. При цьому, поважними, в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.06.2023 в межах справи №240/26186/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії задоволено

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у 2022 році разової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми.

Постановою КМ України № 540 від 07.05.2022 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" затверджено Порядок використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Вказаною постановою КМ України надав повноваження органам ПФ України одноразово здійснити виплату грошової допомоги у розмірі, визначеному цією постановою. При цьому, з метою уникнення формування окремих переліків (списків на виплату) осіб, що зокрема, належать до учасників війни, зазначені виплати підлягали включенню органами ПФ України у відомості (списки) на виплату пенсій за червень 2022 року однією сумою.

Відповідно до п.5 Порядку № 540 бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються, зокрема, ПФ України - відповідно до поданої ним заявки щодо сум грошової допомоги, що включені у відомості (списки) на виплату пенсій за червень 2022 року, на підставі інформації, що обробляється в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах), та витрат на оплату послуг, пов`язаних із виплатою та доставкою грошової допомоги, що проводиться організацією, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання.

Згідно з п.9 Порядку № 540 суми невиплаченої станом на 1 серпня поточного року грошової допомоги, що надійшли до ПФ України від уповноважених банків та AT «Укрпошта», повертаються ПФ України на рахунок Мінсоцполітики, відкритий у Казначействі.

Пунктом 8 Порядку № 540 встановлено, що отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно із статтями 6, 7, 9, 10, 10-1 і 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до 5 травня поточного року включно, яким не виплачено грошової допомоги станом на 1 липня, мають право звернутися щодо її виплати до місцевого органу соціального захисту населення за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання та отримати її до 30 вересня поточного року.

Отже, процедуру виплати спірної допомоги, повноваження відповідних органів щодо її виплати було визначено згаданим Порядком № 540, який втратив чинність згідно постанови КМ України № 754 від 21.07.2023.

Водночас, норми вказаного Порядку № 540 не регулюють вирішення спірних питань, зокрема, щодо стягнення на підставі судового рішення недоплаченої суми грошової допомоги.

При цьому, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня щодо виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, які перебувають на обліку в територіальних органах ПФ України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 05.05.2022 був ПФ України (п.3 Порядку № 540).

Разом з цим, пенсійний орган зауважив, що виплата разової допомоги до 5 травня є дискреційними повноваженнями структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад. Постанова №540 вичерпно врегульовує порядок дій державних органів щодо виплати грошової допомоги до 5 травня у 2022 році.

На підстав вказаного, головне управління вважає, що ним проведено комплекс заходів для повного та неухильного виконання судового рішення у справі №240/26186/22, але вищезазначені факти свідчать, про наявність обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення у порядку та спосіб визначений його резолютивною частиною.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що вжиті пенсійним органом заходи про нараховані суми грошової допомоги згідно рішення суду позитивного результати не дали. Матеріали справи не передбачають чи Пенсійний фонд звертався до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення чи отримував відповіді від вказаного органу, підрозділу.

Крім того, в межах доводів позивача реальне виконання судового рішення залежить від виділення грошових коштів іншою особою, яка не приймала участі в судовому розгляді справи і не є учасником виконавчого провадження. Тобто виконання рішення суду перебуває у стані невизначеності, що є неприпустимим.

Механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті ПФ України на цю мету визначено Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затв. постановою КМ України № 649 від 22.08.2018.

Пункти 5 і 6 Порядку № 649 передбачають, що для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник (орган ПФ України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення) подає до ПФ України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.

Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.

Доказів того, що позивач вжив дієвих заходів для отримання відповідних коштів від ПФ України (який здійснює виділення коштів згідно Порядку № 649) або Мінсоцполітики (який був головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми згідно Порядку №540) ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.

З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не виконав заходів щодо виконання рішення суду з моменту відкриття виконавчого провадження, а тому виконавець вірно встановив, що позивачем допущено невиконання судового рішення без поважних причин.

Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Таким чином, повідомлені позивачем обставини в своїй сукупності не свідчать про реальну неможливість виконати судове рішення, оскільки відсутність виплати нарахованої суми спірної допомоги зумовлена діями самого позивача, який не вжив всіх можливих заходів для повідомлення розпорядників бюджетних коштів і отримання з бюджету відповідного фінансування для виконання рішення суду в справі №240/26186/22.

Відповідно до ст.6 КАС України та ст.17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V).

Так, у п.53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009).

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Таким чином, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.

Отже, саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення.

Таким чином, позивач не вживав залежні від нього заходи для виконання рішення суду в повному обсязі, тобто, не проявив достатньої розумності та обачності для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення.

Відтак, часткове виконання судового рішення відбулось із залежних від позивача причин, які не можна вважати поважними у розумінні ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», що не виключає можливості накладення штрафу на боржника.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.272, 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.