Постанова

від 21.01.2025 по справі 320/5391/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

справа № 320/5391/23

адміністративне провадження № К/990/38241/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 (суддя Парненко В.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 (судді: Коротких А.Ю. (головуючий), Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі №320/5391/23 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство «Новокраматорський машинобудівний завод» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29.11.2022 №120835000705, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 3130158,22 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято безпідставно, оскільки висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності є не обґрунтованими.

Товариство зазначає, що враховуючи умови контракту, ведення військової агресії Російської Федерації, внесені зміни у нормативно-правові акти у зв`язку з військовою агресією, не мало можливості отримати оплату за поставлену продукцію у будь-якій валюті, зокрема і в російських рублях, від його контрагента, який є резидентом Російської Федерації, оскільки на момент настання граничного строку зарахування оплати діяли обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини - військовий стан). Позивач в обґрунтування своєї позиції також посилається на відсутність його вини у вчиненні даного правопорушення внаслідок форс-мажорних обставин.

На переконання позивача до спірних правовідносин повинний бути застосований пункт 1-1 Постанови правління Національного Банку України від 14.05.2019 №67 «Про встановлення винятків та (або) особливостей запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова НБУ №67), якою передбачено, що тимчасово, з 24 лютого 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів із дня його припинення або скасування припиняється перебіг граничних строків розрахунків для товарів, робіт і послуг, за якими проведені та не завершені до 24 лютого 2022 року операції з експорту та (або) імпорту товарів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності з іноземними суб`єктами господарської діяльності з місцезнаходженням у Російській Федерації або Республіці Білорусь, які створені та діють відповідно до законодавства зазначених країн (крім операцій, за якими граничні строки розрахунків настали до 24 лютого 2022 року).

Таким чином, оскільки перебіг граничних строків припинено, то відповідно позивач не порушує граничні строки розрахунків, і у відповідача відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 року № 2473-VIII (далі - Закон №2473-VIII).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024, позов Товариства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наступного:

- Постановою Правління Національного Банку України від 30.05.2023 №71 внесено зміни до постанови Правління Національного банку України від 14 травня 2019 року № 67 «Про встановлення винятків та (або) особливостей запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова НБУ № 67), а саме доповнено новим пунктом 1-1, яким тимчасово, з 24 лютого 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні припинено перебіг граничних строків розрахунків для товарів, робіт і послуг, за якими проведені та не завершені до 24 лютого 2022 року операції з експорту та (або) імпорту товарів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності з іноземними суб`єктами господарської діяльності з місцезнаходженням у Російській Федерації або Республіці Білорусь, які створені та діють відповідно до законодавства зазначених країн.

Таким чином, у відповідності до внесених змін до Постанови НБУ №67 позивач є таким, що звільняється від відповідальності за порушення граничних строків розрахунків за операцією, яка є незавершеною до 24.02.2022;

- пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог Податкового кодексу України з 01.01.2021 є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а отже нарахування пені у період з 01.01.2021 суперечить положенням абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким передбачено, що пеня не нараховується у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України;

- у зв`язку з введення воєнного стану в Україні припасами підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України зупинено перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а отже строки розрахунків в ЗЕД є також зупиненими, оскільки контроль за дотриманням строків розрахунків в іноземній валюті покладено саме на контролюючі органи;

- у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну та введення воєнного стану Торгово-промислова палата України спростила процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та вказала, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

6. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки №235/35-00-07-05-05/05763599 від 03.11.2022, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків по зовнішньоекономічному контракту №21/10-15 від 12.03.2015 за період з 01.03.2021 по 14.07.2022.

Під час перевірки було виявлено порушення позивачем вимог пункту 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», пункту 21 розділу ІІ постанови Правління Національного Банку України від 02.01.2019 №5 «Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті», в результаті чого по експортному контракту №21/10-15 від 12.03.2015 з нерезидентом ТОВ «Тяжмехпресс» у березні, квітні, травні, червні, липні 2022 року позивачем порушено граничні строки розрахунків в частині ненадходження валютної виручки станом на 14.07.2022 у сумі 304832,00 дол. США.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.11.2022 №120835000705, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 3130158,22 грн

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.03.2015 між ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» (в подальшому змінено організаційно-правову форму на приватне акціонерне товариство, постачальник) та ВАТ «Тяжмехпрес», м. Воронеж, Росія (покупець) укладено контракт №21/10-15, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується виготовити та поставити продукцію покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію, вказану в специфікації №1. Вид продукції - деталі до технологічного обладнання.

Згідно з п. 3.1 - 3.3 контракту ціни на продукцію, що постачається, вказані в специфікації №1, яка є невід`ємною частиною контракту; валюта контракту - рублі; загальна сума контракту складає 5 095 000 рублів Російської Федерації.

Відповідно до п. 5.1 контракту форма оплати попередня. Оплата відбувається в російських рублях по цінам контракту банківським переводом. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Пунктом 6.2 контракту передбачено, що строк між перерахуванням першої частини передоплати за продукцію та завершенням митного оформлення на території Російської Федерації не повинен перевищувати 180 днів.

Відповідно до п. 12.3 всі спори по контракту підлягають розгляду в арбітражному (господарському) суді, якщо відповідачем в такому спорі буде покупець, то такий спір підлягає розгляду в суді за місцем знаходження покупця. Відносини сторін по контракту регулюються матеріальним правом України.

04.10.2018 між ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» (постачальник) та ВАТ «Тяжмехпрес», м. Воронеж, Росія (покупець) укладено додаткову угоду №23 до контракту, якою, зокрема, змінено:

- п. 3.2 контракту «валюта контракту рублі Російської Федерації та долари США»;

- п. 5.1 контракту «форма оплати - попередня. Оплата відбувається в доларах США або в російських рублях з урахуванням курсу долара США до рубля Російської Федерації, встановленого ЦБ Російської Федерації на дату списання грошових коштів з рахунку покупця за цінами контракту на рахунок постачальника. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника».

В розділ 13 контракту внесено зміни щодо додавання реквізитів для оплати в доларах США.

Додатковою угодою №26 від 11.07.2019 сторонами контракту введено специфікацію №15 і технічні умови поставки, та внесено зміни в п. 3.3 контракту, викладено в наступній редакції «з урахуванням додаткової угоди №26 загальна сума контракту збільшується на 1 083 160 дол. США та складає 1 114 480 дол. США та 63 383 740 рублів Російської Федерації».

До додаткової угоди №26 від 11.07.2019 укладено специфікацію №15 на поставку блоку штампувального у кількості 133 370 кг на суму 1 083 160 дол. США.

Додатковою угодою №27 від 10.03.2020 сторонами контракту внесено зміни з специфікацію №15, відповідно до якої кількість поставки блоку штампувального зросла до 132 702 кг, а вартість до 1 121 160 дол. США.

Пункт 3.3 контракту викладено в наступній редакції: «з урахуванням додаткової угоди №27 загальна сума контракту збільшується на 38000 дол. США та складає 1 152 480 дол. США та 63 383 740 рублів Російської Федерації».

Подальшими додатковими угодами №28 від 31.08.2020 та №29 від 15.12.2020 не внесено змін щодо розрахунків в іншій валюті.

25.08.2021 ВАТ «Тяжмехпрес» направлено лист на адресу ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» про підтвердження оплати в розмірі 491 380 дол. США, із зазначенням, що інша частина в сумі 304 832 дол. США буде проведена в строк до 28.02.2022.

Як встановлено актом перевірки, оплата у розмірі 304 832 дол. США на рахунки позивача не надійшла.

При цьому фактичні обставини проведення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом з ВАТ «Тяжмехпрес», а також кількість днів прострочення розрахунків за поставлені товари, що викладені у висновках акта перевірки, сторонами визнаються.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної позивач зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень не врахували відповідних висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.07.2024 у справі 240/25642/22, що свідчить про неправильне застосування судами приписів підпункту 14.1.162, абзацу 11 пункту 52-1 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, статей 3 та 13 Закону України «Про валюту і валютні операції».

У зазначеній постанові було сформульовано правовий висновок відносно не поширення обмежень в застосуванні пені в період дії карантину, що передбачено положенням абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України на пеню за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що передбачена статтею 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», а також відносно не розповсюдження зупинення строків згідно положень підпункту 69.9 пункту 69 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України на строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

При цьому у цій справі суди дійшли протилежних висновків, зазначивши, що на пеню, яка нараховується відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції», поширюються положення пунктів 52-1 та 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

В частині порушення пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1-1 Постанови Правління Національного Банку України від 14.05.2019 №67 «Про встановлення винятків та (або) особливостей запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів», в редакції Постанови Національного Банку України №71 від 30.05.2023.

Контролюючий орган вказує, що норма пункту 1-1 Постанови Правління Національного Банку України від 14.05.2019 №67 «Про встановлення винятків та (або) особливостей запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів» в редакції Постанови Національного Банку України №71 від 30.05.2023, набула чинності 01.06.2023, тобто після вчинення правопорушення, після проведення перевірки та після прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Отже, на переконання скаржника вказана норма безпідставно застосована судами до спірних правовідносин, оскільки такої не існувало на час вчинення правопорушення, його виявлення та на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

9. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому Товариство просить залишити скаргу без задоволення, оскільки вважає, що наведені в ній доводи є необґрунтованими та безпідставними.

Позивач зазначив, що судом першої інстанції, зроблено висновок з урахуванням існуючого на час ухвалення рішення правового висновку Верховного Суду, що був викладений у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/1538/23, а саме, що пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог Податкового кодексу України з 01.01.2021 є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а отже нарахування пені у період з 01.01.2021 суперечить положенням абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким передбачено, що пеня не нараховується у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

При цьому посилання контролюючого органу в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків і зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №240/25642/22, якою відступлено від висновків, викладених зокрема і у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23, на яку покликався суд першої інстанції, на переконання Товариства не заслуговують на увагу, оскільки до цього рішення (постанова від 23.07.2024 у справі №240/25642/22) є окрема думка (спільна) суддів Верховного Суду щодо застосування приписів абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що судова практика з питання застосування норм абзацу 11 пункту 52-1 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України є неусталеною і може бути змінена.

Товариство також звертає увагу, що його позовні вимоги були задоволені на підставі повного і всебічного дослідження наданих сторонами доказів, комплексного застосування норм права, в тому числі, на підставі пункту 1-1 Постанови НБУ № 67, пункту 112.8. статті 112 Податкового кодексу України, пункту 6 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», а не лише на підставі підпункту14.1.162 пункту 14.1 статті 14, пункту 52-2 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Тобто суди врахували наявність форс - мажорних обставин та зупинення перебігу граничних строків розрахунків за незавершеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами) укладеними з іноземними суб`єктами господарської діяльності з місцезнаходженням у Російській Федерації або Республіці Білорусь, які створені та діють відповідно до законодавства зазначених країн.

Безпідставними, на переконання позивача є і доводи контролюючого органу відносно не поширення на спірні правовідносини положень пункту 1-1 Постанови НБУ №67. Товариство вказує, що пункт 1-1 Постанови НБУ № 67 містить вказівку, що його дія поширюється на правовідносини, що склалися і не завершилися до 24.02.2022. Таким чином, в самому нормативно-правовому акті зазначено про його зворотну дію в часі.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

10. Відповідно до вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

11. Як вже зазначалось вище, задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди виходили, зокрема з того, що нарахування пені у період з 01.01.2021 суперечить положенням абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким передбачено, що пеня не нараховується під час дії «ковідного» карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, а також з того, що у зв`язку з введенням з 24.02.2022 воєнного стану в Україні припасами підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України було зупинено перебіг строків, зокрема і строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Колегія суддів зазначає, що питання порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) та питання розповсюдження приписів підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо зупинення перебігу строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, на граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів були предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків і зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №240/25642/22.

За результатами розгляду вказаної справи (постанова від 23.07.2024) Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23 (на яку посилався суд першої інстанції у цій справі) від 28.03.2024 у справі №380/17879/22, від 13.05.2024 у справі № 420/11208/23 та сформулював правовий висновок відносно не поширення положень абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України на застосування пені, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19).

Також Судова палата у наведеній справі сформулювала і правовий висновок, що положення підпункту 69.9 пункту 69 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким зупинено перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не розповсюджуються на строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що врегульовано законодавством у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду.

Таким чином, зазначені судами першої та апеляційної інстанцій мотиви для задоволення позовних вимог Товариства, такі як пункт 52-2 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, є помилковими.

Слід зазначити, що вказані висновки Верховного Суду вже були висловлені на час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції та прийняття рішення (постанова від 09.09.2024), а тому у відповідності до приписів норм процесуального Закону (частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України) такі висновки мали бути враховані (застосовані) судом до спірних правовідносин.

Посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу, на наявність окремої (спільної) думки суддів до постанови від 23.07.2024 у справі №240/25642/22 Верховного Суду щодо застосування приписів абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на те, що окрема думка не є підставою для неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду.

Окрема думка є висловленням власної позиції судді, який не погодився з думкою більшості та є похідною від правової позиції, яка покладена в основу рішення суду, при цьому у окремої думки судді (суддів) відсутня одна з основних ознак правової позиції Верховного Суду - обов`язковість. А відтак, обов`язковими для врахування є саме правові позиції, які викладені безпосередньо у постановах Верховного Суду.

12. Щодо застосування до спірних правовідносин норми пункту 1-1 Постанови Правління Національного Банку України від 14.05.2019 №67 «Про встановлення винятків та (або) особливостей запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів» в редакції Постанови Національного Банку України №71 від 30.05.2023.

Постановою Правління Національного Банку України від 30.05.2023 №71 внесено зміни до постанови Правління Національного банку України від 14.05.2019 № 67 «Про встановлення винятків та (або) особливостей запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів», а саме доповнено новим пунктом 1-1, яким тимчасово, з 24 лютого 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів із дня його припинення або скасування припиняється перебіг граничних строків розрахунків для товарів, робіт і послуг, за якими проведені та не завершені до 24 лютого 2022 року операції з експорту та (або) імпорту товарів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності з іноземними суб`єктами господарської діяльності з місцезнаходженням у Російській Федерації або Республіці Білорусь, які створені та діють відповідно до законодавства зазначених країн (крім операцій, за якими граничні строки розрахунків настали до 24 лютого 2022 року).

Суди попередніх інстанцій враховуючи внесені зміни до Постанови НБУ №67 дійшли висновку, що позивач є таким, що звільняється від відповідальності за порушення граничних строків розрахунків за спірною операцією, яка є незавершеною до 24.02.2022.

Суд зазначає, що пунктом 1-1 Постанови НБУ № 67 врегульовано виключно зупинення перебігу граничних строків розрахунків, натомість відповідальність за порушення граничних строків розрахунків передбачена частиною п`ятою статі 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», в яку жодних змін у зв`язку з введення воєнного стану не вносилось.

Однак, в разі припинення перебігу граничних строків розрахунків, платник фактично не порушує такі строки, а відповідно у контролюючого органу відсутні і підстави для застосування відповідальності у вигляді пені, передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції».

Проте відсутність підстав для застосування відповідальності та звільнення від відповідальності є різними за правовою природою поняттями, та які не підлягають ототожненню. Таким чином, висновок судів про те, що у зв`язку з внесенням змін до Постанови НБУ №67 (доповнено пунктом 1.1) позивач звільняється від відповідальності за порушення граничних строків розрахунків за операцією, незавершеною до 24.02.2022, є помилковим.

Також суд першої інстанції вказав, що хоча станом на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.11.2022 №120835000705, положення пункту 1-1 Постанови НБУ № 67 і були відсутні в законодавстві, проте на момент прийняття рішення судом у цій справі, зазначена норма вже діяла і вказана норма чітко передбачає період зупинення перебігу граничних строків розрахунків, а саме з 24.02.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів із дня його припинення. Відтак, вказана норма підлягає застосуванню судом до вказаних правовідносин станом на день вирішення справи по суті.

Тобто фактично суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що положення пункту 1-1 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2019 № 67, який набрав чинності 01.06.2023, має зворотну дію в часі (ретроспективну дію).

Однак колегія суддів вважає такі висновки судів помилковими.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.

Так, Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 № 1-зп/1997 зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/1999 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України Конституційний Суд України визначив за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також Конституційний Суд України у вказаному рішенні від 09.02.1999 №1-рп/1999 визначив, що положення вказаної вище норми про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Тобто в нормативно правовому акті, який пом`якшує або скасовує відповідальність юридичних осіб, повинно бути прямо зазначено про його зворотною дію в часі.

І хоча, як вже зазначено вище, пунктом 1-1 Постанови НБУ № 67 не врегульовано відповідальність за порушення граничних строків розрахунків, однак зупинення перебігу граничних строків розрахунків безпосередньо стосується відповідальності у вигляді пені передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», що є ключовим у спірних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що пункт 1-1 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2019 № 67, який набрав чинності 01.06.2023, не містить прямої вказівки про надання його нормам зворотної дії в часі, а отже його дія не розповсюджується на період до набрання ним чинності.

Тобто, на правовідносини щодо застосування відповідальності у вигляді пені, які відбулись до 01.06.2023 пункт 1-1 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2019 № 67 не розповсюджується.

Отже до спірних правовідносин пункт 1-1 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2019 № 67 є незастосовним, з огляду на те, що контролюючим органом порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту товарів виявлено 03.11.2022 та застосовано відповідальність у вигляді пені 29.11.2022, тобто до моменту набрання чинності пунктом 1-1, яким зупинено перебіг таких строків.

Однак пункт 1-1 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2019 № 67 є застосовним до правовідносин щодо строків розрахунків за операціями з експорту товарів за якими граничні строки розрахунків фактично не настали до 24 лютого 2022 року і порушення таких строків контролюючим органом виявлено вже після 01.06.2023.

Крім того, слід зазначити про помилковість тверджень Товариства про те, що пункт 1-1 Постанови № 67 містить пряму вказівку на строк дії цього пункту - з 24 лютого 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів із дня його припинення або скасування, та стосується незавершених до 24 лютого 2022 року правовідносин, що на переконання позивача, є прямою вказівкою на його зворотну дію в часі.

Вказана норма передбачає виключно період зупинення перебігу граничних строків розрахунків, а саме з 24.02.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів із дня його припинення, що не є тотожним наданню зворотної дії в часі такому нормативно-правову акту.

Таким чином, колегія суддів формує наступний висновок. Пункт 1-1 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2019 № 67 не має зворотної дії в часі і його положення не розповсюджуються на застосування (нарахування) пені за порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту товарів, якщо такі порушення виявлено та пеню нараховано (застосовано) до моменту набрання чинності пунктом 1-1 Постанови № 67, а саме до 01.06.2023.

13. Щодо застосування до спірних правовідносин статті 112 Податкового кодексу України в контексті можливості притягнення позивача до відповідальності.

Суди у своїх рішеннях покликались на пункт 112.8 статті 112 Податкового кодексу України, яким визначено обставини, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Спірна у цій справі пеня нарахована на підставі приписів статті 13 Закону №2473-VIII.

Як уже зазначалось вище питання особливостей застосування норм Закону № 2473-VIII було предметом розгляду судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка у постанові від 23.07.2024 у справі №240/25642/22, де Судова палата дійшла висновку, що пункт 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 (стосується ненарахування/анулювання нарахованої пені внаслідок введення воєнного, надзвичайного стану), абзац 11 пункту 52-1 (стосується ненарахування/списання нарахованої пені протягом дії карантину), підпункт 69.9 пункту 69 (стосується зупинення перебігу строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи) підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не розповсюджуються на строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що врегульовано законодавством у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, та на пеню, нараховану за порушення вимог цього законодавства.

В подальшому, застосовуючи зазначений правовий підхід щодо розмежування сфер регулювання між Законом України «Про валюту і валютні операції» та Податковим кодексом України, Верховний Суд у постанові від 16.09.2024 у справі №520/6236/23 сформулював висновок, що на правовідносини, пов`язані з нарахуванням пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на підставі Закону України «Про валюту і валютні операції» не поширюються визначені підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 Податкового кодексу України обставини звільнення особи від фінансової відповідальності. Вплив форс-мажорних обставин на особливості нарахування пені за порушення особою валютного законодавства визначено безпосередньо нормою частини шостої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції».

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає помилковим застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин статті 112 Податкового кодексу України.

14. Щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ унормовані Законом України «Про валюту і валютні операції», який також встановлює відповідальність за порушення валютного законодавства.

Стаття 13 Закону №2473-VIII визначає особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (частина перша статті 13 Закону №2473-VIII).

Згідно із вимогами частини другої статті 13 Закону №2473-VIII у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару), (частина п`ята статті 13 Закону №2473-VIII).

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

Отже, у разі зупинення виконання господарської операції, яке зумовлене виникненням форс-мажорних обставин, зупиняється як перебіг строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, так і нарахування пені на весь період дії форс-мажорних обставин.

Правління Національного банку України затвердило постановою від 02.01.2019 №5 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі - Положення №5).

Згідно із пунктом 21 розділу ІІ вказаного Положення граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Судами у цій справі встановлено, що у спірних правовідносинах граничний строк для надходження валютної виручки за відвантажену продукцію відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» та пункту 21 Положення №5 - 19.03.2022.

Фактичні обставини проведення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом з ВАТ «Тяжмехпрес», а також кількість днів прострочення розрахунків за поставлені товари (117 днів), сторонами визнаються та не є спірними.

Поряд з цим позивач наполягав, зокрема на тому, що внаслідок виникнення форс-мажорних обставин перебіг означених строків зупинився, тому підстав для нарахування пені не було. В обґрунтування своєї позиції посилався на наявність форс-мажорних обставин, а відповідно і на відсутність його вини у вчиненні правопорушення. Вказував на наявність в нього сертифікату Донецької Торгово-промислової палати від 25.08.2022, яким засвідчено форс-мажорні обставини щодо обов`язку дотримання строків розрахунків за операцією з експорту товару по контракту №21/10-15 від 12.03.2015.

Суди попередніх інстанцій врахували такі посилання позивача та однією з підстав для задоволення позовних вимог Товариства у своїх рішеннях зазначили про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії введеного воєнного стану, що засвідчено Торгово-промисловою палатою України шляхом розміщення на сайті загального офіційного листа №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року.

Однак колегія суддів зазначає, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не є належним, допустимим і достатнім доказом форс-мажору та звертає увагу на висновки Верховного Суду, висловлені в постановах від 16.09.2024 у справі № 520/6236/23, від 12.12.2024 у справі №380/839/24, в яких акцентовано увагу на наступному.

За визначенням, наведеним у частині другій статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати», законодавець до форс-мажорних обставин відніс, серед іншого, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і останній триває і досі.

Таким чином, введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є форс-мажорною обставиною, яка в повній мірі відповідає ознакам надзвичайності і невідворотності.

Поряд із цим усталеною є практика Верховного Суду, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру. У разі їх виникнення сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 18.01.2024 у справі № 914/2994/22).

Верховний Суд також неодноразово зазначав (постанови від 05.12.2023 у справі №917/1593/22, від 18.01.2024 у справі № 914/2994/22, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17), що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної Торгово-промислової палати. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватись судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постановах від 05.10.2023 у справі №520/14773/21, від 19.08.2022 у справі №818/2429/18, від 17.06.2020 у справі №812/677/17, від 03.09.2019 у справі №805/1087/16 Верховний Суд зазначив, що має встановлюватися (доводитися) вплив обставин непереборної сили, засвідчених відповідними сертифікатами Торгово-промислової палати України, на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов`язання і на зміну його економічного стану цими форс-мажорними обставинами. Ці фактори мають перебувати у причинно-наслідковому зв`язку.

Отже саме по собі існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) ще не є свідченням того, що безпосередньо вона вплинула на неможливість виконання особою певного зобов`язання за договором чи обов`язку, передбаченого законодавчими та іншими нормативними актами. Такий зв`язок має доводитись як шляхом надання сертифіката (довідки) Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної Торгово-промислової палати, та інших належних доказів, що можуть це підтвердити.

Таким чином лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є тим документом, який у розумінні частини шостої статті 13 Закону №2473-VIII підтверджує обставини настання і припинення форс-мажорних обставин для цілей зупинення перебігу строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів та нарахування пені на весь період дії таких обставин. Таким документом є сертифікат (висновок, довідка, підтвердження), що видані Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою нею регіональною Торгово-промисловою палатою. На підставі вказаного документа поряд з іншими доказами, що можуть бути надані заінтересованою особою, доводиться існування причинно-наслідкового зв`язку між настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і невиконанням/несвоєчасним виконанням вимог частини третьої статті 13 Закону №2473-VIII.

Відповідно висновки судів попередніх інстанцій, які базуються виключно на листі Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 є передчасними.

При цьому суди попередніх інстанцій взагалі залишили поза увагою посилання позивача на наявність у нього сертифікату Донецької торгово-промислової палати за вих. №14001-22-0684 від 25.08.2022, про наявність якого позивач вказував як позовній заяві так і запереченнях на апеляційну скаргу відповідача, та який був долучений до матеріалів справи.

З наявного у справі сертифікату Донецької торгово-промислової палати за вих. №14001-22-0684 від 25.08.2022 вбачається, що такий засвідчує наявність форс-мажорної обставини по спірному зовнішньоекономічному контракту, а також визначає період дії таких обставин, їх дату настання та закінчення.

Тобто такий сертифікат стосується спірних правовідносин, однак суди попередніх інстанцій проігнорували його наявність та обставин, що з ним пов`язані не встановлював.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що згідно акту перевірки Товариством під час проведення перевірки контролюючому органу також надавався сертифікат Донецької торгово-промислової палати за вих. №14001-22-0684 від 25.08.2022, як доказ виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин, однак такий не був врахований з посиланням на те, що сертифікат отримано через пів року після настання відповідних обставин, а не у період часу коли форс-мажор виник. При цьому позивач у позовній заяві вказував на безпідставність таких висновків контролюючого органу щодо неврахування відповідного сертифікату.

Зазначеним обставинам суди також не надали жодної оцінки.

Отже, оскільки документом, який у розумінні частини шостої статті 13 Закону №2473-VIII підтверджує обставини настання і припинення форс-мажорних обставин для цілей зупинення перебігу строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів та нарахування пені на весь період дії таких обставин є сертифікат (висновок, довідка), що виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою нею регіональною Торгово-промисловою палатою, то відповідно сертифікат Донецької торгово-промислової палати за вих. №14001-22-0684 від 25.08.2022 має бути досліджений як доказ та за наслідками цього оцінений судом.

При цьому слід звернути увагу судів на те, наявність сертифіката (висновку, довідки), виданого Торгово-промисловою палатою, не є беззаперечним та єдиним доказом, що підтверджує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Водночас як уже зазначалося, необхідним є дослідження саме сукупності доводів і доказів, якими заінтересована особа обґрунтовує вплив форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) на можливість виконання нею, зокрема, вимог валютного законодавства.

Отже ,судами не дотримано принципу адміністративного судочинства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи, що закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов та доказів, якими такі доводи підтверджуються.

Суд звертає увагу, що принцип безпосереднього дослідження доказів судом вимагає проведення їх дослідження, аналізу й надання оцінки судом саме під час судового розгляду справи, а відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими. Мотивація суду не може обмежуватися зробленими формальними висновками без безпосереднього аналізу і дослідження доказів судом та встановлення відповідних обставин під час судового розгляду справи.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій фактично не досліджено докази, не встановлено всіх дійсних обставин справи, на проаналізовано та не надано належної оцінки спірним правовідносинам з урахуванням наведених доводів сторін, якими обґрунтовані їхні вимоги та заперечення, що свідчить про не дотримання принципів процесуального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

15. Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вказаним вимогам не відповідають.

Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно дослідити докази, надати належну правову оцінку як кожному окремому доказу та сукупності доказів, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Під час нового розгляду справи слід взяти до уваги вказане та встановити обставини справи, які входять до предмету доказування у спірних господарських правовідносинах з урахування наведених вище висновків.

16. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі №320/5391/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова І.А. Васильєва