Постанова

від 07.11.2024 по справі 501/3279/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6431/24

Справа № 501/3279/23

Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»

на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ». В позові просила, поновити її на роботі в Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» з дати звільнення на посаді інженера з нормування праці 3 категорії; стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення та до дня поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка працювала в ДП «МТП «Чорноморськ» (далі Порт) на посаді інженера з нормування праці 3 категорії.

Наказом №223-О-4 від 20.07.2023р. її було звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, в зв`язку зі скороченням чисельності працівників.

В кінці лютого 2023 року їй було запропоновано звільнитися з роботи відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП у зв`язку з переведенням на інше підприємство (про що Позивачкою була написана відповідна заява), а 21.07.2023 року Позивачку ознайомили з Наказом від 20.07.2023 № 223-0-6 року про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності працівників.

Персонального попередження про скорочення посади, яку вона обіймала, не отримувала. Окрім того, їй не запропонували всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади які відповідають кваліфікації працівника.

У неї на утримання знаходиться син який є особою з інвалідністю та вона є єдиним годувальником в сім`я, тобто у неї є переважне право залишення на роботі, однак відповідач це проігнорував.

Просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2024 року ухвалено задовольнити позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Скасувати наказ директора Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» за №223/О-4 від 20.07.2023 р. про припинення з ОСОБА_1 трудового договору за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на Державному підприємстві «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаді інженера з нормування праці 3 категорії. Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 20.07.2023 по день поновлення на роботі. Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (ЄДРПОУ 01125672) на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 гривень. Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду вмотивовано тим, що відповідач не звільнив позивачку у повідомлений строк, а це давало працівнику всі підстави правомірно розраховувати, що роботодавець відмовився від свого наміру звільнити її. Тому після спливу двомісячного строку, у випадку збереження наміру звільнити позивачку, роботодавець був зобов`язаний розпочати всю процедуру заново: знову попередити її за два місяці про наступне звільнення, запропонувати посаду для переведення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, директор Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» Волошин В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, на не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» відмовити у повному обсязі. Судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В скарзі звертається увага суду на те, що наказом в.о. директора ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» від 30.09.2022 року № 148 «Про призупинення дії трудового договору з окремими працівниками ДП «МТП «Чорноморськ», передбачено лише виконання мінімально необхідного обсягу робіт задля забезпечення функціонування підприємства в цілому та для схоронності майна і території підприємства, до чого не входить виробнича діяльність.

В скарзі також, зазначено, що враховуючи резолютивну частину оскаржуваного наказу про призупинення, судом першої інстанції не з`ясовано обставину чи входить до кола трудових обов`язків позивача виконання мінімально необхідного обсягу робіт задля забезпечення функціонування підприємства в цілому та для схоронності майна і території підприємства. Відповідно до наказу директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 192 від 22.11.2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці» з подальшими змінами до нього згідно наказів № 56 від 09.02.2023 року, № 197 від 25.11.2022 року, № 135 від 07.04.2023 року та №173 від 10.05.2023 року, у зв`язку з передачею з балансу Підприємства будівель, споруд та рухомого майна Бази технічного обслуговування та ремонту флоту на окремий баланс філії «Днопоглиблювальний флот» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» структурний підрозділ «База технічного обслуговування та ремонту флоту» ліквідовано з 21.07.2023 року. Звільнення працівників БТОРФ за п. 5 ст. 36 КЗпП України - переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду, відбувалось на підставі листа-клопотання філії «Днопоглиблювальний флот» ДІ «АМПУ» №326/31-01-04 від 18.07.2023 року та відповідних заяв працівників. Тобто, для звільнення працівника за п.5 ст. 36 КЗпП України необхідним є настання двох умов: згода працівника та згода керівника підприємства, на яке хоче переводитися працівник. У даному випадку в переліку працівників на звільнення з Підприємства за переведенням до філії «Днопоглиблювальний флот» ДП «АМПУ» ОСОБА_1 відсутня. Оскільки вищезазначені умови не дотримано, а 21.07.2023 р. структурний підрозділ «БТОРФ» ліквідовано, то звільнення ОСОБА_1 , згідно наказу від 20.07.2023 №223/0-4 відбулось на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, з додержанням встановленого порядку вивільнення. Так, 28.11.2022 року під особистий підпис ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про майбутнє звільнення №1074/11.2-11 від 25.11.2022 та запропоновано перелік вакантних посад на підприємстві. Згоду на переведення на вакантні посади ОСОБА_1 не надавала й впродовж всього часу до дати звільнення (20.07.2023 року) до відділу кадрів ДП «МТП «Чорноморськ» не зверталась.

Таким чином, апелянт наголошує, що твердження позивача про те, що її не було персонально попереджено про майбутнє звільнення та доводи позивача про те, що їй не було запропоновано іншої посади спростовується її підписом на вказаному попередженні, а також вказаним доводиться відмова позивача від запропонованих посад, оскільки останньою не було зазначено про свою згоду на переведення на вакантні посади. Зауважується, що відповідачем було належно дотримано строків щодо попередження позивача про майбутні зміни в організації виробництва і праці, подальше скорочення, а також запропоновано обрати одну із вакантних на підприємстві посад. Висновки суду першої інстанції про те, що надані докази не містять специфіки того, що цей документ є додатком до попередження спростовуються тією обставиною, що позивачка не зазначила на аркуші попередження, що додаток їй не надається, а навпаки зазначила про свою незгоду із запропонованими посадами.

Щодо доводів суду першої інстанції стосовно того, що перелік запропонованих посад не був затверджений директором підприємства, апелянт зазначає, що приписи статті 49-2 КЗпП України не містять певної форми та вимоги затвердження такого переліку директором. У вказаній статті зазначається лише про те, що такий перелік надається працівникові одночасно з попередженням про звільнення, що і було дотримано ДП «МТП «Чорноморськ». Наголошується, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач не запропонував позивачу усі наявні вакансії на підприємстві, які може виконувати працівник.

На думку апелянта, посилання позивача на наявність переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, на тій підставі, що позивач одна виховує сина інваліда, є маніпулювання приписами трудового законодавства. Так, перевага в залишенні на роботі з вказаних підстав надається при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації. Однак, в даному випадку під час вирішення питання про звільнення позивача, ДП «МТП «Чорноморськ» враховано її освіту, кваліфікацію, продуктивність праці та стаж її роботи в порту. В результаті комплексного аналізу всіх наведених характеристик було прийнято рішення про звільнення позивача.

Звертається увага на те, що ОСОБА_1 надала до суду та посилається на довідку № 464 від 16.06.2023 р. про те, що вона перебуває на обліку в управління соціальної політики Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області та отримує державну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, документи, що підтверджують статус одинокої матері чи вдови, або медичний висновок, що дитина потребує домашнього догляду до досягнення нею шестирічного віку та заяву про надання їй відповідної відпустки, ОСОБА_1 до суду не надавала та така відсутня в матеріалах справи. Враховуючи положення наведених статей КЗпП України, обмеження звільнення жінок, встановлені ч. 3 ст. 184 К3пП, не поширюються на жінок, які мають дитину-інваліда, але не є одинокими матерями.

Також в скарзі зазначено, що при скороченні чисельності або штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою продуктивністю праці і кваліфікацією (ч. 1 ст. 42 К3пП України). Проте це враховується лише у випадку скорочення однорідних професій чи посад, на чому наголосив Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 по справі № 577/256/18. В свою чергу, судом першої інстанції не встановлено та матеріалами справи не підтверджується, що при звільненні позивача відбулось скорочення однорідних професій чи посад, тому відсутні правові підстави для застосування переважного права на залишення на роботі.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Представник відповідача ДП «Морський торговельнийпорт «Чорноморськ»Марченко Д.В. в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог позивачки.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засідання заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, наголошувала, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог Закону, та є обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

24.07.2015 року ОСОБА_1 була призначена на посаду інженера з нормування праці 3 категорії в ДП «МТП «Чорноморськ», що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці.

ДП «МТП «Чорноморськ» 28.11.2022 року попередив ОСОБА_1 про майбутнє звільнення в зв`язку з ліквідацією її робочого місця з 10.02.2023року.

Одночасно позивачу було запропоновано перелік робочих місць (посад) для заміщення працівниками порту, станом на 25.11.2022 року: слюсар з ремонту та обслуговування портальних кранів; змінний слюсар-електрик з обслуговування та ремонту електроустаткування; комплектувальник виробів та інструментів; робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків. В примітках зазначеного переліку вказано, що працівник, який має відповідну освіту та кваліфікацію, повинен у найкоротшій термін, з дня ознайомлення з цим переліком, письмо проінформувати кадрову службу про своє бажання зайняти ту чи іншу посаду.

Наказом № 223-0-4 від 20.07.2023 року ОСОБА_1 звільнена з посади інженера з нормування праці 3 категорії, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України - у зв`язку зі скороченням штату.

Наказом директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 192 від 22.11.2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці» з подальшими змінами до нього згідно наказів № 56 від 09.02.2023 року, № 197 від 25.11.2022 року, № 135 від 07.04.2023 року та № 173 від 10.05.2023року, 10.05.2023 року у зв`язку з передачею з балансу Підприємства будівель, споруд та рухомого майна Бази технічного обслуговування та ремонту флоту на окремий баланс філії «Днопоглиблювальний флот» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» структурний підрозділ «База технічного обслуговування та ремонту флоту» ліквідовано з 21.07.2023 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Трудові правовідносини врегульовані Кодексом Законів про працю України (далі КЗпП).

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до ст. 49-2 КЗпП України, яка регулює порядок вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відлік двомісячного строку, встановленого ст. 49-2 КЗпП України, починається з наступного дня після ознайомлення працівника з попередженням про звільнення.

Право визначати чисельність і штат працівників належить власникові або уповноваженому ним органу і ніхто не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Власник має право на свій розсуд вносити зміни у штатний розпис. Вказане право підприємству надано відповідно до ст. 64 ГК України (підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган, фізична особа, що використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Отже, після закінчення строку попередження про звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган має звільнити працівника у строк, який він вказав у попередженні про звільнення, та згідно статті 47 КЗпП України зобов`язаний провести з ним повний розрахунок і видати йому трудову книжку та копію наказу про звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, у попередженні про майбутнє звільнення позивачки зазначено, що відповідно до наказу директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 22.11.2022 року №192 «Про зміну в організації виробництва і праці» структурний підрозділ порту База технічного обслуговування та ремонту флоту та робоче місце позивача буде ліквідовано 10.02.2023 року. Також в попередженні зазначено, що позивач може бути звільнена з роботи через два місяці з дня отримання повідомлення, або звільнитися достроково до закінчення двомісячного строку. Зазначеним попередженням позивачка ознайомлена 28.11.2022 року.

Сторонами у справі не заперечується, що із попередженням про майбутнє звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена 28.11.2022 року, однак після зазначеної дати, впродовж двох місяців, жодних рішень щодо її звільнення не відбулося, як і не відбулось звільнення з дати запланованої ліквідації структурного підрозділу, а саме з 10.02.2023 року.

Натомість, згідно Наказу директора ДП «МТП «Чорноморськ» №192 від 22.11.2022 року, з 20.07.2023 року з позивачем було призупинено дію трудового договору.

Колегія суддів враховує, що наказами директора ДП «МТП «Чорноморськ» вносились зміни до наказу від 22.11.2022 року № 192 «Про зміну в організацію виробництва та праці», в тому числі внесені зміни в строки ліквідації структурного підрозділу порту Бази технічного обслуговування та ремонту флоту з 21.07.2023 року, однак матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача з такими наказами, та такі докази під час апеляційного перегляду не надані.

Позивачка булапопереджена проте,що будезвільнена черездва місяціз дняотримання попередження,однак продовжувалапрацювати напротязі майжешести місяцівпісля спливуцього строку. Відповідач не звільнив позивачку у повідомлений строк, а це давало працівнику правомірно розраховувати, що роботодавець відмовився від свого наміру звільнити її. Після спливу двомісячного строку, у випадку збереження наміру звільнити позивачку, роботодавець був зобов`язаний розпочати всю процедуру заново: знову попередити позивачку за два місяці про наступне звільнення та запропонувати посади для переведення.

Враховуючи наведені вище обставини, на підставі належної оцінки сукупності доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачку було належним чином попереджено про наступне звільнення, однак, таке звільнення не відбулось у передбачений ст. 49-2 КЗпП України строк.

Також, колегія суддів зауважує, що роботодавцем не було запропоновано ОСОБА_1 інші вакантні посади на момент такого звільнення.

Таким чином, апеляційні вимоги в цій частині є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Довід апеляційної скарги, щодо врахування судом переважного права залишення позивачки на посаді, апеляційною інстанцією не береться до уваги, оскільки суд першої інстанції цього не враховував при поновленні позивачки на роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але вважає, що суд помилково не визначив конкретний строк за який передбачено стягнення та суму зазначеного стягнення.

Так, згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на одержання винагороди за працю, колегія суддів покладає на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час її перебування у вимушеному прогулі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з п. 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Згідно пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється, виходячи з посадового окладу.

Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

При цьому простій - це час протягом якого працівник не працює. Оплата простою не з вини працівника є платою за невідпрацьований час і входить до фонду додаткової заробітної плати.

Як зазначено в пункті 2 розділу ІІ Порядку № 100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Також при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (абзац другий пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100).

Отже, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці час простою не враховується, навіть у разі збереження під час простою за працівником середнього заробітку.

З матеріалів справи вбачається, що дію трудового договору з позивачкою було призупинено з 20.07.2023 року.

Тобто, розрахунковим періодом є травень та червень 2023 року.

Відповідно довідки в.о. головного бухгалтера ДП «МТП «Чорноморськ» довідку за формою 2 про заробітну плату за травень-червень 2023 року ОСОБА_1 надати не має можливості, оскільки згідно наказу № 148 від 30.09.2022 року з ОСОБА_1 було призупинено трудовий договір на період воєнного стану, тому заробітна плата їй не нараховувалась.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме бухгалтерських довідок ДП МТП «Чорноморськ» за Формою 2 посадовий оклад ОСОБА_1 складає 7763 грн .

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь позивачки, повинен становити 83304,41 грн (7763 грн посадового окладу та 256 робочих днів за зазначений період).

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» підлягає задоволенню частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11.06.2024 року слід скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2024 року скасувати в частині стягнення з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» ЄДРПОУ 01125672 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.07.2023 року по 11.07.2024 року в сумі 83304,41 грн без урахування обов`язкових податків та платежів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький