Постанова

від 14.01.2025 по справі 344/12187/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/12187/24

Провадження № 22-ц/4808/49/25

Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Максюти І.О.,

секретаря Гудяк Х.М.,

за участю ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області, в інтересах ОСОБА_1 до фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача та стягнення сплачених коштів, за апеляційною скаргою начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області Гурського Романа в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області, в інтересах ОСОБА_1 звернулось в суд з позовом до фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача та стягнення сплачених коштів.

Позовна заява обґрунтована тим, що 18 січня 2024 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу №180124-01, товару пральної машини " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на суму 12950 грн. ОСОБА_1 15.05.2024 звернувся із заявою до фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 , в якій просив скасувати замовлення та повернути йому сплачені кошти в розмірі 12950 грн, однак відповідачем не було здійнено повернення коштів. ОСОБА_1 29.05.2024 подав заяву до Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області з проханням звернутись в суд з позовом в його інтересах як споживача, оскільки відповідачем так і не були повернуті кошти, не зважаючи на те, що 15.05.2024 відповідач отримав вимогу щодо повернення сплачених за товар коштів. Таким чином, вважають, що датою пред`явлення вимоги щодо виконання договору є 15.05.2024, а днем, до якого він повинен був виконати зобов`язання 21.05.2024, тобто відповідач прострочив виконання зобов`язання на 38 днів (на період з 22.05.2024 до 28.06.2024). За невиконання зобов`язання, з урахуванням боргового періоду, відповідач повинен сплатити споживачу пеню у розмірі 3% за кожний день прострочення у сумі 357,72 грн. Вважає, що відповідач своїми діями, щодо неналежного виконання зобов`язання наніс ОСОБА_1 моральну шкоду спричинену переживаннями, з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору, докладання додаткових зусиль, витрачання часу для відновлення та захисту своїх законних прав та інтересів, звернення до суду, яку оцінює в розмірі 12950 грн. Просив розірвати договір купівлі-продажу пральної машинки та повернути споживачу 12950 грн сплачених ним коштів, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 3 % річних в розмірі 357,72 грн та моральну шкоду в розмірі 12950 грн.

Заочним рішення Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 12950 грн та 3 000 грн моральної шкоди. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в дохід держави 1211 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимогвідмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області Гурський Роман в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що таке рішення є необґрунтованим, незаконним, таким, що ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, а тому таким, що підлягає скасуванню.

Вказав, що судом першої інстанції помилково відмовлено у стягненні 3% річних у сумі 339, 32 грн, так як застосовано вимога ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», яке не ставилась в обґрунтуванні позову Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області. Натомість до спірних вимог підлягає застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання за період з 22 травня 2024 року по 28 червня 2024 року, тому підлягає до стягнення сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що становить 357, 72 грн. Так, 15.05.2024 року споживач, з метою виконання зобов`язання відповідачем, звернувся з заявою від 15.05.2024 року, в якій містилась вимога щодо повернення сплачених за товар коштів у розмірі 12 950 грн. Вказана вимога була отримана відповідачем 15.05.2024, що підтверджується його особистим підписом. Таким чином, датою пред`явлення вимоги щодо виконання договору є 15.05.2024, а днем до якого відповідач зобов`язаний виконати зобов`язання - 21.05.2024. Отже, як випливає з вищенаведеного відповідач прострочив виконання зобов`язання на 38 днів (на період з 22.05.2024 року до 28.06.2024 року включно).

Щодо стягнення моральної шкоди, апелянт вважає рішення суду в цій частині необґрунтованим та таким, що не відповідає принципам виваженості та справедливості. Відповідач своїми діями щодо неналежного виконання зобов`язання наніс споживачу значну моральну шкоду спричинену переживаннями з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору. Споживач докладав додаткових зусиль, витрачав час для захисту порушених прав. З огляду на наведене вважає, що стягнення судом першої інстанції 3000 грн моральної шкоди є неспівмірним із завданими моральними стражданнями та просить задовольнити позов в повному розмірі та стягнути 12950 грн моральної шкоди на його користь.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити подану апеляційну скаргу.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоч і був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 оскаржується рішення лише в частині щодо вимог про стягнення 3% річних в сумі 339, 32 грн та моральної шкоди в розмірі 12950 грн.

Враховуючи вимоги ст. 367 ЦПК України щодо меж і доводів апеляційної скарги заочне рішення від 02 жовтня 2024 року переглядається апеляційним судом лише у вказаній частині.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої-другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладеним у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Пунктами 2,6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування та на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено загальні підстави відшкодування моральної шкоди, моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 (із змінами та доповненнями) розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, згідно квитанції до прибуткового касового ордера №180124-01 від 18.01.2024 ОСОБА_1 придбав у ФОП ОСОБА_2 пральну машину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та сплатив 12950 грн (а.с. 8).

Заявою від 15.05.2024 позивач просив відповідача скасувати замовлення та повернути йому сплачені кошти в розмірі 12950 грн (а.с.11).

ОСОБА_1 29.05.2024 подав заяву до Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області з проханням звернутись в суд з позовом в його інтересах як споживача до суду з вимогою розірвати договір купівлі-продажу пральної машини "Гореньє", повернути кошти в сумі 12950 грн, стягнути пеню за кожен протермінований день, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 12950 грн (а.с. 7).

Позивач визначив пеню у розмірі 3 % річних за період з 22.05.2024 по 28.06.2024 в сумі 357,72 грн, які просив стягнути з посиланням на норму ст. 625 ЦПК України.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (пост. ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).

Враховуючи наведене слід вказати, що грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, натомість зобов`язання поставити товар, передати річ, здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового, а стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплачених коштів за непоставлений товар. Таким чином, за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як оплату за товар не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення 3% річних в розмірі 357, 72 грн.

Вирішуючи спір щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, судом враховано характер завданої шкоди, ступінь вини відповідача, глибину душевних страждань та інших негативних наслідків, завданих позивачу винними діями відповідача та тривалість його моральних страждань. При цьому суд вважав обґрунтованою та такою, що відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості суму компенсації моральної шкоди в розмірі 3000 грн, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Посилання апелянта на необхідність застосування в цьому випадку вимоги ст. 625 ЦК України не можуть прийматися судом до уваги, оскільки вказана стаття регулює правові наслідки невиконання грошових зобов`язань, а в спірному випадку зобов`язання сторін стосуються договору купівлі-продажу.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення моральної шкоди в розмірі 12950 грн, слід вказати таке.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тягар доказування щодо відшкодування моральної шкоди покладено на позивача. Розглядаючи визначення розміру моральної шкоди, слід зазначити, що це питання вирішується лише судом.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Такий висновок викладено в постанові об`єднаної палати КЦС у складі Верховного Суду від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

Враховуючи відсутність з боку позивача доказів в підтвердження завдання йому моральної шкоди в заявленому розмірі, вказані доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не можуть братися судом до уваги.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов висновків, що суд першої інстанції постановив у цій справі рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не встановлено.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області Гурського Романа в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Івано-Франківськогоміського судувід 02жовтня 2024року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 січня 2025 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

І.О.Максюта