Рішення

від 21.01.2025 по справі 333/2590/24

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа №333/2590/24

Провадження №2/333/192/25

рішення

Іменем України

21 січня 2025 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу №333/2590/24 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення запису, як батька, з актового запису про народження дитини, третя особа Мелітопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, -

в с т а н о в и в:

21.03.2024 року до Комунарського районного суду м.Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення сином повноліття, посилаючись на те, що з відповідачем вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 2018 року по кінець 2020 року. У цих стосунках ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дитина ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Перший час відповідач цікавився дитиною, інколи допомагав фінансово, проте останні два роки взагалі не допомагає та не цікавить сином. Оскільки добровільно надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, яка проживає разом з позивачкою, відповідач відмовляється, тому вона вимушена звернутися до суду.

Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 01.04.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за вказаним позовом і призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с.13).

29.04.2024 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення запису, як батька, з актового запису про народження дитини, третя особа Мелітопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому ОСОБА_2 просить суд виключити відомості про його батьківство з актового запису №1387 від 13.11.2019 року у Мелітопольському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області про народження ОСОБА_3 , а також стягнути з відповідачки за зустрічним позовом судовий збір і витрати, пов`язані з проходженням судово-генетичної експертизи. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом зазначив, що 02.11.2019 року відповідачка за зустрічним позовом народила дитину ОСОБА_3 , а 13.11.2019 року зареєструвала його у Мелітопольському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області, актовий запис №1387. Його було зареєстровано батьком народженої дитини за його згоди, так як відповідачка за зустрічним позовом сказала йому, що це його дитина. Зараз відповідачка за зустрічним позовом з дитиною спілкуватися не дає, бабуся його матір дитину бачити не може, хоча вони проживають недалеко. Відповідачка за зустрічним позовом каже усім, що це не його дитина, подала позов на окупованій території на позбавлення батьківських прав, щоб біологічний батько міг усиновити дитину (а.с.23-24).

Разом із зустрічним позовом до суду надійшло клопотання позивача за зустрічним позовом про призначення судово-генетичної експертизи, на предмет визначення походження дитини, з поставленим питанням «Чи являється ОСОБА_2 біологічним батьком ОСОБА_3 ?» (а.с.25).

06.05.2024 року до суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на первісний позов ОСОБА_1 , у якому вона просить суд відмовити у задоволенні первісного позову, посилаючись на те, що з позивачкою за первісним позовом відповідач в шлюбі не перебував і разом вони не проживали, а лише зустрічалися. Відповідача було зареєстровано батьком народженої дитини за його згоди, так як позивачка за первісним позовом сказала йому, що це його дитина. Позивачка за первісним позовом проживає на окупованій території, спілкуватися з дитиною не дає, бабуся матір відповідача дитину не бачила більше двох років. Доказів того, що дитина жива і проживає з позивачем за первісним позовом матеріали справи не містять. 20.07.2023 року відповідач уклав шлюб з ОСОБА_4 , офіційно працює, середня його заробітна плата складає 84000,00 грн. в місяць, тобто 1/4 частка його заробітку буде більше 21000,00 грн. При цьому з 01.01.2024 року прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років 2563,00 грн. На повному утриманні відповідача є матір ОСОБА_5 , яка не працює, є пенсіонеркою, отримує мінімальну пенсію, має хронічні захворювання і потребує мінімальну пенсію. Батько помер. Також на його утриманні є дитина дружини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько якого за рішенням суду позбавлений батьківських прав і не сплачує аліменти. Крім того, відповідач та його сім`я орендують житло і частина доходів витрачається на оренду. Розмір аліментів, який відповідач вважає належним це 1/6 частина на дитину від першого шлюбу, що є достатнім для повного забезпечення дитини, оскільки в середньому складає 14000,00 гривень, при умові, що це його дитина, вона жива і проживає з матір`ю (а.с.33-36).

21.06.2024 року від представника позивачки за первісним позовом до суду надійшла відповідь на відзив на первісний позов, в якій вона зазначила, що з приводу доводів відповідача за первісним позовом, про те що позивач не дає спілкуватись з дитиною, то вони є хибними. Відповідач за первісним позовом за два роки ні разу не цікавився дитиною, не намагався зв`язатися та поцікавитися, чи все добре. Мати відповідача також не проявляє ініціативи щодо дитини, хоча проживає поряд. Доказів того, що йому якимось чином не дають спілкуватися дитиною, а він намагається це зробити, відповідач не надає. З приводу відсутності доказів того, що дитина жива, надають довідку від 05.06.2024 року про те, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату видачі довідки. Якщо у відповідача є сумніви, йому ніхто не забороняє зателефонувати і поцікавитися життям та здоров`ям дитини, оскільки він має засоби зв`язку позивача. З приводу доводів відповідача, що доказом того що дитина є жива буде те, що позивачка з`явиться з дитиною в лабораторії в м. Запоріжжя, зазначає, що позивачка проживає разом з дитиною на окупованій території, виїхати з неї можливість відсутня, у зв`язку з високою небезпекою та веденням бойових дій. З приводу самого проведення судово-генетичної експертизи позивачка не заперечує. Відповідач також не надає ніяких доказів утримання матері та того, що вона має хвороби і потребує якихось витрат. Відповідач проживає на території України, в той час як мати знаходиться на окупованій території. З приводу того, що на утримання відповідача є дружина та дитина дружини, зазначає, що відповідач не надає доказів того, що це його дитина чи він всиновив її. Згідно з доданої довідки про доходи відповідача, останній не завжди отримує заробітну плату у розмірі 84000,00 грн., так як є періоди коли його заробітна плата є меншою, тобто його заробіток є нестабільним. Крім того, немає гарантій того, що відповідач завжди буде отримувати такий заробіток, а перегляд аліментів можливий лише за умови покращення матеріального становища боржника, чи погіршення матеріального становища стягувача. У зв`язку з цим, аліменти у розмірі 1/4 частки усіх видів доходів є достатнім та зможе забезпечити усі потреби в розвитку дитини.

24.06.2024 року від представника відповідача за первісним позовом до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на первісний позов, в якій вона зазначила, що довідка про місце реєстрації дитини до відповіді на відзив не долучена, не зрозуміло ким вона була видана. Відповідач не має контактів позивачки. У відповіді на відзив вказаний номер телефону позивачки, який не відповідає і не має вайбер, телеграм, ватсап чи сигнал. Останній раз відповідач бачив дитину у лютому 2022 року і в той же час спілкувався з позивачкою. Так як з позивачем ОСОБА_2 ніколи разом не проживав, а ОСОБА_3 є четвертою дитиною позивачки і інші троє дітей від різних чоловіків, про що відповідач дізнався коли визнав дитину у РАЦС, то на даний час він не впевнений, що ОСОБА_7 є його біологічною дитиною. Гроші на утримання матері відповідач передає через знайомих, так як офіційно кошти перерахувати на непідконтрольну територію неможливо. Дитина дружини відповідача ОСОБА_6 проживає разом з ним. Батько дитини позбавлений батьківських прав і має заборгованість по сплаті аліментів.

28.08.2024 року від представника позивачки за первісним позовом і відповідачки за зустрічним позовом до суду надійшли додаткові пояснення по справі, в яких вона зазначила, що позивачка повідомляє, що не заперечує проти зустрічного позову, якщо відповідач визнає дитину. З приводу самого проведення судово-генетичної експертизи позивачка не заперечує, проте у неї відсутня можливість приїхати для проведення експертизи, так як вона проживає разом з дитиною на окупованій території, виїхати з неї можливість відсутня, у зв`язку з високою небезпекою веденням бойових дій.

Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 02.09.2024 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення запису, як батька, з актового запису про народження дитини, третя особа Мелітопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, і об`єднано первісний та зустрічний позови в одне провадження, постановлено перейти до розгляду цивільної справи №333/2590/24 за правилами загального позовного провадження і з метою виконання вимог ч.1 ст.189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі, призначено підготовче засідання (а.с.90, 91).

Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21.11.2021 року підготовче провадження по цивільній справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка за первісним позовом і відповідачка за зустрічним позовом, її представник у судове засідання не з`явилися, представник позивачки за первісним позовом і відповідачки за зустрічним позовом надала суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи без участі позивачки і її представника, позовні вимоги підтримають повністю, проти зустрічного позову не заперечують.

Відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом, його представник у судове засідання не з`явилися, представник відповідача за первісним позовом і позивача за зустрічним позовом надала суду заяву, в якій зустрічні позовні вимоги підтримала повністю, просила суд задовольнити зустрічний позов, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовити.

Представник третьої особи за зустрічним позовом, будучи належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, ніяких заяв чи клопотань від нього до суду не надходило.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 13.11.2019 року Мелітопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №1387, ОСОБА_2 є батьком, а ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Сторони не заперечували, що ОСОБА_2 записаний батьком дитини відповідно до частини першої статті 126 Сімейного кодексу України, тобто за спільною заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Відповідно до витягу з реєстру Мелітопольської територіальної громади, ОСОБА_3 з 11.03.2020 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6, 45 зворотна сторона).

На підставі свідоцтва про шлюб, 20.07.2023 року ОСОБА_2 і ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, про що зроблено актовий запис №108 (а.с.42).

ОСОБА_4 має неповнолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько якого ОСОБА_9 рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 04.06.2014 року позбавлений батьківських прав (а.с.48 зворотна сторона 49) і має заборгованість по сплаті аліментів на дитину, яка станом на 26.04.2024 року складає 35349,89 грн. (а.с.50-51).

ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою і проживає разом з дружиною ОСОБА_4 і її неповнолітньою дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які також є внутрішньо переміщеними особами за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.43).

Згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 матір ОСОБА_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є пенсіонеркою (а.с.44).

ОСОБА_2 є військовослужбовцем, отримує заробітну плату (а.с.45).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 Сімейного кодексу України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (частина перша статті 18 Сімейного кодексу України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суд виходить з такого.

Предметом спору є оспорювання батьківства ОСОБА_2 , який записаний батьком дитини за власною заявою відповідно до статті 126 Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з пунктом першим статті 7 Конвенції про права дитини, дитина має бути зареєстрована відразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 Сімейного кодексу України (частина перша статті 121 Сімейного кодексу України).

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду (частина друга статті 125 Сімейного кодексу України).

Тобто, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 Сімейного кодексу України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 Сімейного кодексу України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 Сімейного кодексу України).

До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (частини шоста статті 136 Сімейного кодексу України).

Отже, до предмету доказування у подібних справах входить доведення відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Разом із зустрічним позовом до суду надійшло клопотання позивача за зустрічним позовом про призначення судово-генетичної експертизи, на предмет визначення походження дитини, з поставленим питанням «Чи являється ОСОБА_2 біологічним батьком ОСОБА_3 ?».

Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Ухвалою від 21.01.2025 року у задоволенні клопотання про призначення судово-генетичної експертизи відмовлено.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», неодноразово зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).

Таким чином, висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно з пунктом 2.5. Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17 січня 1995 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 26 липня 1995 року за № 252/788, експертизи спірного батьківства проводяться з метою встановлення можливості чи неможливості походження дитини від передбачених осіб на підставі законів наслідування властивостей людського організму методом геномної дактилоскопії, або шляхом дослідження групового поліморфізму антигенів, білків, ферментів тощо.

Експертиза спірного батьківства проводиться в такій послідовності: а) ознайомлення з наданими документами; б) збір анамнезу (перенесені захворювання, трансфузії крові тощо); в) відбір крові і слини; г) аналіз крові, а при необхідності і слини; д) складання підсумку. Забір крові і слини в осіб, які проходять у справі, здійснюється тільки при одночасному їх прибутті до відділення.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Зазначена норма процесуального права є імперативною щодо правових наслідків ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц (провадження № 61-6484св22) та інших.

Судова практика з указаного процесуального питання щодо застосування статті 109 ЦПК України є сталою та незмінною.

Повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (справа ЄСПЛ «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).

Аналіз вищенаведених норм міжнародного та національного права дає підстави для висновку, що суд не може допускати свавільного втручання у право дитини на повагу до приватного життя шляхом безпідставних (довільних) змін відомостей про її батьків.

З матеріалів справи вбачається, що дитина народилась у 2019 році, коли сторони не перебували у шлюбі між собою, однак ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до положень статті 126 Сімейного кодексу України подали до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву, на підставі якої позивач за зустрічним позовом був записаний батьком дитини.

У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

ЄСПЛ у справі «Багнєвський проти Польщі» не побачив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у неможливості відмовитися від батьківства при встановленні факту відсутності біологічного зв`язку. В цьому рішенні зазначено, що національне законодавство не передбачає будь-яких заходів, які дадуть змогу змусити дитину пройти тести ДНК. Для Суду цей елемент має вирішальне значення для збалансування відповідних інтересів. Якщо інтереси заявників не сходяться з огляду на відмову дитини пройти ДНК-тест, перевага надається інтересам дитини. Суд усвідомлює, що проведення досліджень ДНК та можливість кожному їх дотримуватися є розвитком на судовому рівні, оскільки ці тести дозволяють з певністю встановити існування або відсутність біологічних зв`язків між різними людьми. Проте Суд нагадав, що він уже вважав, що необхідність захисту третіх сторін може виключити можливість змусити їх пройти деякі медичні тести, в тому числі аналіз ДНК. Такий висновок тим більше підтверджується і в цьому випадку, коли третьою стороною є дитина. Суд не бачить нічого свавільного чи непропорційного у рішенні національного суду, який віддавав більшу увагу інтересам дитини, ніж можливої зацікавленості заявника у отриманні перевірки біологічних даних. Крім того, він вважає, що вік дитини, яка була неповнолітньою на той час, зіграв свою роль у врахуванні його інтересу.

Вказані висновки підтвердженні ЄСПЛ також у справі «Хіцкі проти Польщі».

За викладеного слід зазначити, що законодавством України не передбачено право суду змусити дитину пройти тест ДНК для визнання батьківства позивача стосовно неї.

28.08.2024 року від представника позивачки за первісним позовом і відповідачки за зустрічним позовом до суду надійшли додаткові пояснення по справі, в яких вона зазначила, що з приводу самого проведення судово-генетичної експертизи позивачка не заперечує, проте у неї відсутня можливість приїхати для проведення експертизи, так як вона проживає разом з дитиною на окупованій території, виїхати з неї можливість відсутня, у зв`язку з високою небезпекою веденням бойових дій.

Суд вважає, що причини неможливості приїзду позивачки за первісним позовом і відповідачки за зустрічним позовом разом з малолітньою дитиною для проведення експертизи і відібрання зразків, необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, так як вони проживають на тимчасово окупованій території України, є поважними, і не можуть свідчити про визнання факту відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі призначення судом судово-генетичної експертизи.

При цьому позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надав жодного доказу відсутності кровного споріднення між ним особою, записаною батьком, і дитиною. У своїх заявах він лише висловив свої припущення і сумніви, що є батьком малолітнього ОСОБА_3 . При цьому суд звертає увагу, що з позовом про оспорювання батьківства та виключення запису, як батька, з актового запису про народження дитини ОСОБА_2 звернувся до суду лише після пред`явлення позову про стягнення аліментів.

У справі №686/3582/16-ц Верховний Суд зазначає, що сторони, подаючи до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву, на підставі якої позивач був записаний батьком дитини, мали б зважати на значення своїх дій, їх юридичні наслідки для дитини та неможливість в подальшому довільно, на власний розсуд, змінювати відомості про батька.

Верховний Суд звертає увагу, що кожна дитина має право зростати у стабільному та благополучному середовищі.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захисті піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини).

Схожий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/874/20 (провадження № 61-15158св23).

Щодо поданих представником відповідача за зустрічним позовом заяви від 02.10.2024 року відносно того, що позивачка не заперечує проти зустрічного позову і додаткових пояснень від 28.08.2024 року, в яких зазначено, що позивачка за первісним позовом не заперечує проти зустрічного позову, якщо відповідач визнає дитину, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Оскільки судом не встановлено законних підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення запису, як батька, з актового запису про народження дитини, то вказані заяви представника відповідача за зустрічним позовом не можуть бути підставою для задоволення вимог заявленого ОСОБА_2 зустрічного позову. Крім того, із вказаних заяв, із урахуванням того, що ОСОБА_1 просить в них також задовольнити первісний позов про стягнення аліментів, не вбачається, що проти чого саме вона не заперечує і чи визнає зустрічний позов у повному обсязі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення запису, як батька, з актового запису про народження дитини, оскільки відсутність кровного споріднення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не доведена.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в задоволені позову судові витрати по справі залишаються за позивачем за зустрічним позовом.

Вирішуючи первісні позовні вимоги про стягнення аліментів, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом зазначених норм, будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. На даний час ніякої домовленості щодо виконання обов`язку утримувати дитину між сторонами не має, договір про сплату аліментів на дитину, в якому було б визначено розмір і строки виплати аліментів, між позивачем і відповідачем не укладався.

Як вбачається з положень Сімейного кодексу України, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно (Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року по справі №6-35893св12).

Відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

На підставі ч.1 ст.182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Частиною 1 статті 191 Сімейного кодексу України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Таким чином, у зв`язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, враховуючи обставини справи, а також те, що батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини, виходячи з принципу розумності і справедливості, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги ґрунтуються на законі, підтверджуються зібраними у справі доказами і не порушують прав та інтересів третіх осіб, тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, враховуючи матеріальне становище платника аліментів, його сімейний стан, а також те, що відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України утримання дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, з урахуванням доходу відповідача, та необхідного рівня матеріального забезпечення неповнолітньої дитини, виходячи з принципу розумності та справедливості, зважаючи на заперечення відповідача за первісним позовом, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця.

Такий розмір аліментів є належним захистом прав неповнолітньої дитини і не ставить платника аліментів у скрутне для нього становище. Належних доказів того, що відповідач за первісним позовом не в змозі сплачувати на дитину аліменти у зазначеному розмірі, останній суду не надав.

Так як задоволена основна вимога позивача за первісним позовом, яка була звільнена від сплати судового збору при подачі заяви, з відповідача за первісним позовом повинен бути стягнений в дохід держави судовий збір.

Керуючись ст.ст.51 Конституції України, ст.ст.5, 7, 121, 126, 136, 180, 181, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст.10-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,проживаючого заадресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ,РНОКПП НОМЕР_4 ,проживаючої заадресою: АДРЕСА_1 , аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.03.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,проживаючого заадресою: АДРЕСА_2 , судовий збір на користь держави в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення запису, як батька, з актового запису про народження дитини, третя особа Мелітопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 21 січня 2025 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков