Постанова

від 21.01.2025 по справі 130/1847/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/1847/23

Провадження № 22-ц/801/30/2025

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 рокуСправа № 130/1847/23м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів:головуючого суддіСалаТ.Б.,суддів Берегового О.Ю., Панасюка О.С., секретар Луцишин О.П., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 серпня 2024 року, ухвалене суддею Грушковською Л.Ю. в м. Жмеринка, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», третя особа Приватне підприємство «Агротал», третя особа - Державний реєстратор Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюк Сергій Анатолійович про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації,

встановив:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила:

- усунути перешкод ОСОБА_1 в користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 3,9394 га, кадастровий номер 0521084500:06:005:0038, розташованою на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення цієї земельної ділянки власнику ОСОБА_1 від ТОВ «Поділля Агропродукт», право оренди за якою зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:005:0038, площею 3,9394 га, вчинене державним реєстратором реєстраційної служби Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С.А. за індексним номером №364014489 від 01 серпня 2017 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:06:005:0038, площею 3,9394 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Нещодавно вона дізналася, що обробіток її земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». При цьому, жодних договорів з відповідачем щодо передачі йому в оренду земельної ділянки вона не підписувала, згоду на обробіток не надавала.

Право оренди земельної ділянки зареєстроване за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі додаткової угоди (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди) б/н від 03 квітня 2018 року до договору оренди б/н від 01 січня 2017 року.

Позивачка вважає, що підписи з її сторони є підробленими з метою незаконного використання належної позивачу земельної ділянки. За вказаних обставин вважає, що земельна ділянка повинна бути повернута з незаконного користування ТОВ «Поділля Агропродукт», а реєстрація договору в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - скасована.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 серпня 2024 року позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 0521084500:06:005:0038, площею 3,9394 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення цієї земельної ділянки власнику ОСОБА_1 від ТОВ «Поділля Агропродукт»», право оренди за яким зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування запису про державну реєстрацію відмовлено.

Стягнуто зТОВ «ПоділляАгропродукт» накористь ОСОБА_1 суму судовогозбору 1073,60грн,витрати запроведення експертизив сумі7572,80грн тапонесені судовівитрати врозмірі 5000грн,що складаютьсяз витратна професійнуправничу допомогуадвоката.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «ПоділляАгропродукт» подалоапеляційну скаргу,в якійпросить скасуватирішення судупершої інстанціїта відмовитиу задоволенніпозовних вимог.

У скарзі зазначає, що суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Беручи до уваги висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22, належним способом захисту прав орендодавця, який заперечує зареєстроване право оренди, має бути вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судове засідання, призначене на 21 січня 2025 року, учасники справи не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Враховуючи положення ч. 2ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд заяви у відсутність належно повідомлених учасників справи.

Апеляційний суд,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги дійшовдо висновкупро відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 3,9394 га, кадастровий номер 0521084500:06:005:0038, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №360305 від 26 лютого 2007 року.

ОСОБА_1 є власником вказаної земельної ділянки на підставі розпорядження Жмеринської районної державної адміністрації від 27 лютого 2006 року №82 (а.с.9-10).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №334106137 від 31 травня 2023 року, право власності зареєстровано за ОСОБА_1 25 жовтня 2015 року.

Державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької областіФаренюком С.А. зареєстровано право оренди земліза ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі додаткової угоди (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди) б/н від 03 квітня 2018 року до договору оренди б/н від 01.01.2017. Індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №36401448 від 01 серпня 2017 року (а.с.11-13).

Відповідно до висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №866/24-21 від 10 квітня 2024 року, підпис у графі «Орендодавець» у додатковій угоді (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі) від 03 квітня 2018 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.118-122).

Оскільки ОСОБА_1 будь-яких угод про передачу належної їй земельної ділянки в оренду не підписувала, згоду на її обробіток не надавала, вона звернулася до суду із вказаним позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України, тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови поверненняземельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-цВелика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкоду користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про поверненнятаких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Врахувавши вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц, 17 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

Суд першої інстанції встановив, що додаткову угоду від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди ОСОБА_1 не підписувала, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача, як власника земельної ділянки, на передачу її в оренду відповідачу, тобто вона є неукладеною.

Факт неукладеності додаткової угоди ТОВ «Поділля Агропродукт» не заперечує, а лише вказує в апеляційній скарзі на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту і, взявши до уваги висновки об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 вважає, що ОСОБА_1 мала б звернутися до суду із позовною вимогою про визнання відсутнім права оренди у відповідача.

Відхиляючи вказані доводи, апеляційний суд виходить з наступного.

По-перше, апеляційний суд зважає, що ТОВ «Поділля Агропродукт» не заперечувало проти вимог позову з підстав неправильного (неефективного) вибору позивачем способу захисту, і зважає на те, що ТОВ «Поділля Агропродукт», маючи бажання подати відзив на позов, так і не зробило цього.

По-друге, стаття 125 Конституції Українигарантує кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За змістом статті 41 Конституції України,кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Європейська конвенція з прав людини у статті 6 також гарантує, щокожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом,який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Європейської конвенції з прав людини,кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини,кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майнаінакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, право, зокрема власника майна, на звернення до суду за захистом свого права власності гарантовані як Основним законом так і Європейською конвенцією. Забезпечення судами його реалізації відповідатиме основному принципу цивільного судочинства - верховенство права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справз метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Судта учасники судового процесузобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі(частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, тощо.

Застосування судом того чиіншогоспособу захистумаєприводити до відновлення порушеного права позивача без необхідностіповторного звернення до суду. Судовий захистповиненбути повним та відповідати принципу процесуальної економії,тобтозабезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.Такі висновкисформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/.

Із вказаного слідує, що позиція Верховного Суду зводиться до того, що спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Обов`язок суду захистити порушене право у спосіб який передбачений закономвизначено у частині першій статті 5 ЦПК України, згідно якої, здійснюючи правосуддя,судзахищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтересиу спосіб, визначений законом або договором.

Оскільки згаданих вище нормах йдеться про справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та розгляд справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, тобто йдеться про захист як мету вирішення спорів, а не промету захисту, то завданням суду, відповідно, є вирішити спір.

Відмова у позові з пропозицією звернутися повторночи втретє до суду з іншим способом захисту, який нещодавно висловлений в іншій справі та якого не існувало на момент звернення до суду із позовом,не відповідає завданням цивільного судочинства щодо обов`язку суду ефективно та своєчасно вирішити спір з дотримання принципу верховенства права.

Позовна вимога про усунення власнику перешкод у користуванні своїм майном (негаторний позов) є одним із фундаментальних способів судового захисту визначених законом, який десятиріччями ефективно використовувався у захисті права власності.

Відмова у задоволенні обґрунтованого (доведеного) позову, викладеного у передбачений законом спосіб, лише з підстав його неефективності, при тому, що обраний позивачем спосіб захисту багато років використовувався в тому числі і Верховним Судом, відновлював порушені права та був зрозумілим і сталим, не відповідає як статтям 6, 13, статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини так і основній функції Верховного Суду - забезпечення сталості та єдності судової практики, визначеної статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За такихобставин,апеляційний судвважає,що обранийпозивачем спосібзахисту (усуненняперешкод вкористуванні земельноюділянкою шляхомїї поверненнявласнику)у даномувипадку призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду за захистом своїх прав.

У справі № 567/3/22, яка була переглянута Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду 19 лютого 2024 року, Верховний Суд, зазначаючи, що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстровано право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача», - послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження 14-49цс22).

Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 слідує, що предметом розгляду були дві вимоги: 1) позовна вимога СФГ «Рассвет» (орендаря) до орендодавця про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, так як по закінченню (як вважав орендодавець) терміну дії договору оренди, орендодавець почав самостійно обробляти земельну ділянку, чим чинив перешкоди орендарю; 2) позовна вимога орендодавця до орендаря про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Тобто, за обставинами справи №513/879/19, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду, орендодавець використовував належну йому земельну ділянку самостійно, йому «заважала» лише державна реєстрація права оренди за СФГ «Рассвет», відтак в пункті 55 постанови Велика Палата виснувала, що в такому випадку «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди».

У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, орендар ТОВ «Поділля Агропродукт» використовує земельну ділянку позивача, тобто обставини цих справ не є релевантними.

Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи викладене, тому рішення слід залишити без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю«Поділля Агропродукт» залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

О.С. Панасюк