Постанова

від 16.01.2025 по справі 916/4081/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4081/21(506/983/23)Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

представники учасників у справі у судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024, суддя суду першої інстанції Райчева С.І., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 26.09.2024

по справі №916/4081/21(509/983/21)

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: розпорядник майном Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ»,

про визнання звільнення незаконним та скасування наказу, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також нарахування заробітної плати та подання звіту до Пенсійного фонду України,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

ОСОБА_1 звернувся до Красноокнянського районного суду Одеської області із позовною заявою до Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» про визнання звільнення незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення та дати звільнення, стягнення заборгованості із виплати заробітної плати у розмірі 23 037,67 грн, компенсації за 152 дні невикористаної відпустки у сумі 24 858,18 грн, компенсації, передбаченої ст. 44 КЗпП у розмірі 20 100,00 грн та стягнення середнього заробітку за час невиплати всіх сум при звільненні в день звільнення та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а також зобов`язання нарахувати заробітну плату.

Ухвалою Красноокнянського районного суду Одеської області від 27.09.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №506/983/23. Справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Красноокнянського районного суду Одеської області від 08.11.2023 справу №506/983/23 передано до Господарського суду Одеської області для розгляду у межах справи №916/4081/21 про банкрутство Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ».

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.12.2023 суддею Райчевою С.І. прийнято до свого провадження справу №506/983/23 за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» про визнання звільнення незаконним та скасування наказу, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також нарахування заробітної плати та подання звіту до Пенсійного фонду України. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження у межах справи №916/4081/21.

10.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути на його користь також 4 584,32 грн грошової компенсації за дні невикористаної основної відпустки при звільнені (кількість днів за період з 10.08.2023 по 10.04.2024) 16 календарних днів, компенсацію, передбачену ст. 44 КЗпП у розмірі 25 154,28 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 125 297,78 грн. та недоплачену заробітну плату за час роботи в нічний час за період з 01.01.2018 по 31.12.2022 у розмірі 53 630, 39 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 вирішено:

« 1.Провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати у розмірі 23 037,67 грн. (заробітної плати) та 24 858,18 грн. - компенсація за 152 дні невикористаної відпустки закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Змінити формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 у наказі Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» №05/к від 10.08.2023 з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України на ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України

4. Стягнути з Дочірнього підприємства ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 13 545,69 грн та середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку у розмірі 27 091,38 грн.»

Суд першої інстанції вазав, що посилання Відповідача на те, що Позивача звільнено на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку із хворобою є безпідставним та таким, що порушує вимоги законодавства про працю, оскільки роботодавець не наділений правом самостійно змінювати підстави для звільнення працівника. Таким чином, зазначення у наказі №05/к від 10.08.2023 ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України як підстави для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є безпідставним та незаконним. Таким чином, вимога Позивача про зміну формулювання причини звільнення у наказі №05/к від 10.08.2023р. на ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України є обґрунтованою та підтвердженою належними та допустимими доказами.

Господарський суд зазначив, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулось у зв`язку із подання ним добровільної заяви про звільнення та у дату, визначену Позивачем у заяві про звільнення 10.08.2023. Позивачем вимоги про поновлення на посаді заявлено не було. Трудові відносини після звільнення Позивач з Відповідачем не продовжував. Підставою звернення до суду із позовною заявою стало безпідставне зазначення Відповідачем у наказі про звільнення підстави, відмінної від тієї, яка була зазначена Позивачем у заяві про звільнення. Тому судом не встановлено наявності підстав для задоволення позовної вимоги Позивача про зміну дати звільнення ОСОБА_1 та встановлення її датою рішення у цій справі, оскільки зміна формулювання підстави звільнення не тягне за собою поновлення на роботі, такої вимоги Позивач і не заявляв.

Суд першої інстанції також вказав, що Позивачем належним чином не доведено виконання ним роботи у нічний час та святкові дні у період з 01.01.2018р. по 31.12.2022р., у зв`язку із чим, позовна вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача недоплаченої заробітної плати за вказаний період є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції вказав, що згідно довідки №10 від 22.03.2024 розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за останні 3 відпрацьовані місяці 2023 року складає 4 515,23 грн. З урахуванням вищенаведеного, вихідна допомога, належна до виплати ОСОБА_1 , становить 13 545,69 грн. В той же час, Офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати у 2023 році.

Суд першої інстанції також послався на те, що підстави вважати період з дати звільнення ОСОБА_1 10.08.2023 по дату постановлення рішення у справі вимушеним прогулом відсутні. У зв`язку із чим, господарський суд відмовляє у задоволенні вказаної частини позовних вимог.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21).

Апелянт вказує, що саме в заяві свідка ОСОБА_2 зазначено, що останній працював Охоронником Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства "ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" та разом з ним працював Позивач, вони спільно здійснювали охорону території по вул. Європейська. Також свідок зазначає, що в «наші», тобто обов`язки свідка та позивача, входило: охорона території та підтримання її в належному стані.

В заяві свідка ОСОБА_3 також зазначено, що джерелом його обізнаності є факт того, що він працював на станції технічного обслуговування Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства "ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР", розташованій по вул. Європейська, де він бачив, що Позивач постійно (циклінчо) в нічний час стежив за тим, щоб на територію бази не ходили сторонні особи тощо.

Апелянт зазначає, що ці обставини: факт спільної роботи охоронцями та факт того, що працівник відповідача бачив, як позивач виконував трудову функції охоронника, є належним доказом виконання роботи позивачем, в тому числі в нічний час. Отже судом першої інстанції надано неналежну оцінку вказаним доказам та вони неприйняті до уваги безпідставно.

Позивач вказує, що в довідці від 22.03.2024 №10 зазначено, що розмір середнього заробітку за 3 останніх відпрацьованих місяці 2023 року по ОСОБА_1 становить 4515,23 грн. Визначена сума не може бути прийнята для розрахунків, так як в довідці відсутня інформація, які саме місяці брались до розрахунку середньомісячної заробітної плати та відсутня інформація про кількість фактично відпрацьованих робочих днів. Враховуючи той факт, що Позивач фактично працював охоронником добу через дві, що підтверджено письмовими показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тобто ОСОБА_1 щомісячно відпрацьовував встановлену законодавством місячну норму тривалості робочого часу, всі розрахунки необхідно проводити виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми заробітної плати за період вимушеного прогулу з 01.01.2023 по 10.04.2024 у сумі 125 297,78 грн., суму вихідної допомоги у розмірі 25 154,28 грн, 4 584,32 грн. грошової компенсації за дні невикористаної основної відпустки при звільнені ОСОБА_1 , 53 630,39 грн недоплаченої заробітної плати за час роботи в нічний час в період з 01.01.2018 по 31.12.2022 скасувати, та постановити нове рішення котрим задовольнити вказані позовні вимоги в повному обсязі.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/4081/21 (509/983/21) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/4081/21(509/983/21) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/4081/21(509/983/21) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4081/21(509/983/21).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) залишено без руху; встановлено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду 1) доказів сплати судового збору у розмірі, встановленому законом 2) довіреності або іншого документу, що посвідчує повноваження адвоката Ляліна В`ячеслава Юрійовича на представництво інтересів ОСОБА_1 у Південно-західному апеляційному господарському суді 3) доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 ГПК України на адресу третьої особи арбітражного керуючого Бохана Олександра Сергійовича - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено ОСОБА_1 , що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту або колегія суддів відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. До даної заяви були долучені докази сплати судового збору у розмірі, встановленому законом, ордер, що посвідчує повноваження адвоката Ляліна В`ячеслава Юрійовича на представництво інтересів ОСОБА_1 у Південно-західному апеляційному господарському суді та докази направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 ГПК України на адресу третьої особи арбітражного керуючого Бохана Олександра Сергійовича. Таким чином недоліки апеляційної скарги були усунуті.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 16.12.2024; призначено справу №916/4081/21(509/983/21) до розгляду у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на 16.01.2025 о 10:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

16.01.2025 представники сторін у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, якою призначено справу №916/4081/21(509/983/21) до розгляду на 16.01.2025 о 10:30, була отримана в електронному кабінеті представником позивача 19.11.2024, відповідачем 19.11.2024, третьою особою 19.11.2024.

Крім того, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія даної ухвали була отримана позивачем засобами поштового зв`язку 29.11.2024.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 16.01.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21), до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) по суті, не дивлячись на відсутність представників учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Згідно запису у трудовій книжці на підставі наказу №97 від 01.12.2017 Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» ОСОБА_1 прийнято на посаду водія навантажувача 5-го розряду.

28.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» із заявою про звільнення у зв`язку із невиконанням законодавства про працю. Заяву направлено засобами поштового зв`язку.

31.07.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» із заявою про звільнення у зв`язку із невиконанням законодавства про працю.

У вказаних заявах Позивач зазначав, що просив звільнити його у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, які виражаються у невиплаті йому заробітної плати за 2022 рік та не проведені нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час за січень-квітень 2023 року, що призвело до неможливості оформлення електронного листка непрацездатності за період хвороби у травні, червні 2023 року. Тому, Позивач просив звільнити його з посади водія навантажувача згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України з 10.08.2023 з виплатою вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 Кодексу законів про працю України у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

До вказаних заяв Позивачем було додано довідки з Пенсійного фонду України форми ОК-5 за 2022-2023 роки, які підтверджують несплату Відповідачем страхових внесків, та копії виписок з історії хвороби та медичної картки стаціонарного хворого.

Наказом №05/к від 10.08.2023 Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» ОСОБА_1 звільнено з посади водія навантажувача 5 розряду з 10.08.2023 згідно ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України на підставі заяви ОСОБА_1 від 31.07.2023. Також, вказаним наказом визначено бухгалтерії здійснити повний розрахунок з ОСОБА_1 .

Згідно довідки №42 від 10.08.2023 заборгованість Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» перед ОСОБА_1 по заробітній платі та розрахункових при звільненні, станом на 10.08.2023, складає 46 895,85 грн з яких: 22 037,67 грн. заробітна плата за період червень 2022 року серпень 2023 року (на руки), 24 858,18 грн. компенсація за невикористану щорічну відпустку за період з 07.10.2018 по 10.08.2023 (152 дні).

Згідно платіжного доручення №5 від 26.03.2024 Відповідачем сплачено Позивачу грошові кошти у розмірі 46 966,19 грн. У призначенні платежу зазначено: Зарахування розрахункових за період червень 2022 року серпень 2023 року та комісія 70,34 грн.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У даному випадку рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми заробітної плати за період вимушеного прогулу з 01.01.2023 по 10.04.2024 у сумі 125 297,78 грн, суми вихідної допомоги у розмірі 25 154,28 грн, 4 584,32 грн. грошової компенсації за дні невикористаної основної відпустки при звільнені ОСОБА_1 , 53 630,39 грн недоплаченої заробітної плати за час роботи в нічний час в період з 01.01.2018 по 31.12.2022.

З огляду на викладене вище, колегія суддів переглядає оскаржуване рішення виключно в частині позовних вимог про стягнення суми заробітної плати за період вимушеного прогулу з 01.01.2023 по 10.04.2024 у сумі 125 297,78 грн, суми вихідної допомоги у розмірі 25 154,28 грн, 4 584,32 грн. грошової компенсації за дні невикористаної основної відпустки при звільнені ОСОБА_1 , 53 630,39 грн недоплаченої заробітної плати за час роботи в нічний час в період з 01.01.2018 по 31.12.2022.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) колегією суддів не переглядається.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є:

- угода сторін (пункт 1);

- розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) вказано, що розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/20243/16-ц (провадження № 61-36489св18) зазначено, що за змістом статті 38 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 Кодексу законів про працю України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 13 вересня 2023 року у справі № 587/1641/21 (провадження № 61-1473св23) та ін.

Як було встановлено вище, у наказі №05/к від 10.08.2023 підставою для звільнення ОСОБА_1 з займаної посади вказано ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

В той же час, рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21 (509/983/21) було змінено формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 у наказі Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» №05/к від 10.08.2023 з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України на ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.

Крім того, даним рішенням суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги Позивача про зміну дати звільнення ОСОБА_1 та встановлення її датою рішення у цій справі, оскільки зміна формулювання підстави звільнення не тягне за собою поновлення на роботі, такої вимоги Позивач і не заявляв.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21 (509/983/21) в цій частині також не оспорювалося учасниками даної справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів виходить того, що Наказом №05/к від 10.08.2023 Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» ОСОБА_1 звільнено з посади водія навантажувача 5 розряду з 10.08.2023 згідно ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України на підставі заяви ОСОБА_1 від 31.07.2023.

Щодо вимоги апелянта про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за дні невикористаної основної відпустки при звільнені ОСОБА_1 16 календарних днів (кількість днів за період з 10.08.2023 по 10.04.2024), колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 - 3 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Як встановлено судом вище, задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення у наказі №05/к від 10.08.2023 не тягне за собою поновлення його на роботі. Доказів того, що неправильне формулювання причини звільнення у наказі №05/к від 10.08.2023 перешкоджало працевлаштуванню ОСОБА_1 , до господарського суду не було надано.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підстави вважати період з дати звільнення ОСОБА_1 10.08.2023 по дату постановлення рішення у справі вимушеним прогулом відсутні.

В свою чергу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу з 01.01.2023 по 10.04.2024 у сумі 125 297,78 грн та стягнення грошової компенсації за дні невикористаної основної відпустки при звільнені ОСОБА_1 у сумі 4 584,32 грн.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача недоплаченої заробітної плати за час роботи в нічний час у період з 01.01.2018 по 31.12.2022, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування підстав стягнення Позивач зазначає, що у період з 01.01.2018 по 31.12.2022 фактично працював та виконував роботу охоронця, у тому числі у нічний час, на підтвердження чого надав до суду заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які згідно його пояснень працювали на підприємстві Відповідача разом з ним та можуть підтвердити факт виконання ним роботи охоронця у нічний час у вказаний період. Будь-яких інших доказів виконання вказаних робіт та виконання роботи у нічний час Позивачем суду не надано.

Стосовно наданих Позивачем заяв свідків колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 1, 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

У наданих до матеріалів справи заявах свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначено про їх обізнання стосовно того, що ОСОБА_1 з 01.01.2018 по 31.12.2022 працював на посаді охоронця на об`єкті Відповідача, також свідки зазначили, що обізнані про графік роботи ОСОБА_1 та те, що він працював у нічний час та вихідні дні. Разом з тим, заяви вказаних свідків не містять відомостей стосовно джерела, з якого їм стало відомо таку інформацію, а зводяться до того, що вони «бачили» ОСОБА_1 на території об`єкту Відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані покази свідків не можна прийняти як належний та допустимий доказ того, що ОСОБА_1 увесь період часу з 01.01.2018 по 31.12.2022 виконував роботу охоронця об`єкту Відповідача з графіком роботи у нічний час та вихідні дні.

Інші наявні у матеріалах справи офіційні документи спростовують доводи Позивача, оскільки відповідно до запису у трудовій книжці, наказом №97 від 01.12.2017 ОСОБА_1 було переведено на посаду водія навантажувача 5-го розряду. Інших записів трудова книжка не містить.

Звільнено Позивача було також з посади водія навантажувача 5-го розряду.

Крім того, в своїх заявах про звільнення від 28.06.2023 та від 31.07.2023 ОСОБА_1 також просив його звільнити саме з посади водія навантажувача. Тобто сам позивач звертаючись до відповідача визнавав, що він працює саме на посаді водія навантажувача.

Будь-яких доказів, що підтверджують переведення або залучення ОСОБА_1 до виконання повноважень охоронця (зокрема, але не виключено наказів, розпоряджень, доручень, табелю робочого часу, та/або ін) до матеріалів справи не надано.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов вірного висновку про те, що Позивачем належним чином не доведено виконання ним роботи у нічний час та святкові дні у період з 01.01.2018 по 31.12.2022, у зв`язку із чим позовна вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача 53 630,39 грн недоплаченої заробітної плати за час роботи в нічний час в період з 01.01.2018 по 31.12.2022 є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з Відповідача вихідної допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно довідки №10 від 22.03.2024 Філії «Ананьївська ДЕД» Дочірнього підприємства «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР» Відкритого акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за останні 3 відпрацьовані місяці 2023 року складає 4 515,23 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вихідна допомога належна до виплати ОСОБА_1 , становить 13 545,69 грн.

В той же час, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що базою нарахування вихідної допомоги повинна бути сума середнього заробітку за 2023 рік, зазначена у довідці форми ОК-5 Пенсійного фонду України.

З даного приводу Суд зазначає, що у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18) Верховний Суд дійшов висновку, що копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати у 2023 році.

Крім того, як було встановлено вище, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами обставин того, що він виконував роботу охоронця об`єкту Відповідача з графіком роботи у нічний час та вихідні дні. Та в свою чергу, позивачем не було спростовано відомості відповідача щодо розміру його середнього заробітку за 3 останні відпрацьовані у 2023 році місяці.

З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимог про стягнення вихідної допомоги та відповідно стягнення з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у сумі 13 545,69 грн.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 по справі №916/4081/21(509/983/21) залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.01.2025.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран