Постанова

від 19.12.2024 по справі 910/3532/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2024 р. Справа№ 910/3532/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Дудник В.М. (в залі суду);

від відповідача: Архіпов О.Ю. (в залі суду);

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 (повний текст складено 25.07.2024)

у справі № 910/3532/24 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Державного підприємства «Інфотех»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп»

про стягнення 3 630 501,85 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» на користь Державного підприємства «Інфотех» пеню у розмірі 722 113,39 грн, штраф у розмірі 406 474,39 грн, втрати від інфляції в розмірі 1 228 280,54 грн, 3% річних у розмірі 145 045,77 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 37 528,71 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач повідомляв позивача про реальні строки виконання Договору і до грудня 2022 року зобов`язання з поставки товару/надання послуг були остаточно виконані. Внаслідок порушення зобов`язань за договором позивачем нараховано до сплати з відповідача штрафні санкції у розмірі 2 257 175,54 грн з яких 812 948,77 грн штрафу та 1 444 226,77 грн пені. Дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, а також враховуючи те, що з боку позивача немає зауважень щодо його наданих послуг, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, зменшивши розмір присуджених до стягнення з відповідача штрафних санкцій на 50% та в зв`язку з чим стягнення з відповідача підлягають пеня у розмірі 722 113,39 грн та штраф у розмірі 406 474,39 грн, в іншій частині у задоволенні позовних вимог Господарський суд відмовляє. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19. Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в заявленій сумі, а саме в розмірі 1 228 280,54 грн. Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3%, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 145 045,77 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

14.08.2024, через систему «Електронний суд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 14.08.2024, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 у частині задоволення позову та стягнення пені у розмірі 722 113 грн 39 коп., штрафу у розмірі 406 474 грн 39 коп. втрат від інфляції в розмірі 1 228 280 грн 54 коп. 3% річних у розмірі 145 045 грн 77 коп. та витрат зі сплати судового збору в розмірі 37 528 грн 71 коп. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом не досліджено обставини непереборної сили, а саме ведення військових (бойових) дій у місті Києві, які унеможливили вчасне виконання відповідачем умов договору. Суд, не взявши уваги Сертифікат ТПП, як доказ у справі, в порушення ст. 236 ГПК України не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.08.2022 № 910/15264/21, у якій Верховний Суд звернув увагу, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Також на думку скаржника, суд, не взявши уваги Сертифікат ТПП, як доказ у справі, в порушення ст. 236 ГПК України не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.08.2022 № 910/15264/21, у якій Верховний Суд звернув увагу, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Скаржник вважає, що щонайменше на суму у розмірі 3 127 593,6 грн., що вказана у акті прийому (надання) послуг № 28 від 12.12.2022 не може бути нараховано ні пені, ні штрафу, ні 3% річних ні інфляційних втрат, адже позивач не мав претензій щодо строку виконання робіт. При цьому вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для навіть часткового задоволення позовних вимог.

Також скаржник вважає хибним висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення 50% пені, штрафу, а також інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі.

Скаржник звертає увагу на те, що у висновках суду першої інстанції є порушення балансу інтересів сторін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що в умовах, що склалися, апелянт, усвідомлюючи реальні строки виконання умов договору та враховуючи форс-мажорні обставини, зокрема військову агресію, міг і повинен був ініціювати продовження строку виконання своїх зобов`язань, адже відповідач мав повне право звернутися до замовника з офіційною пропозицією про внесення змін до умов договору, зокрема щодо строків поставки, обґрунтовуючи це непередбачуваними і непідконтрольними йому форс-мажорними обставинами. Позивач не виступав ініціатором внесення змін до договору, зокрема шляхом підписання додаткової угоди про продовження строків поставки, оскільки як замовник не володів інформацією щодо реальних обставин, які стосувалися наявності у відповідача товару, що підлягав поставці відповідно до умов договору. З огляду на відсутність відповідної інформації та виходячи з припущення, що зобов`язання відповідача виконуються належним чином і в установлені строки, позивач не бачив необхідності ініціювати продовження строків поставки. Відсутність сигналів від відповідача щодо можливих затримок або інших проблем з поставкою товару призвела до того, що позивач виходив з того, що виконання договору здійснюється відповідно до затвердженого графіку та без будь-яких ускладнень.

З огляду на надані документи, залишається неясним, чи дійсно ці форс-мажорні обставини унеможливили виконання конкретного зобов`язання ТОВ «Амайнд» за договором саме в установлені строки. Дослідження причинно-наслідкового зв`язку між військовими діями та неможливістю виконання Постачальником своїх зобов`язань у зазначений період є складним завданням у зв`язку з відсутністю конкретних доказів, які б підтверджували настання таких обставин саме у цьому випадку. Крім того, ТОВ «Амайнд» не надало доказів того, що підприємство було змушене повністю припинити свою діяльність у зв`язку з воєнним станом, або що значна частина його працівників, керівництво чи інші посадові особи були мобілізовані до лав Збройних Сил України та тимчасово не могли виконувати свої професійні обов`язки через військові дії. Відсутні також докази того, що все або частина рухомого майна підприємства були задіяні у військових чи інших пов`язаних заходах, що могли б ускладнити або унеможливити здійснення підприємницької діяльності під час воєнного стану. Таким чином, надані документи не підтверджують наявності форс-мажорних обставин, які б прямо впливали на можливість виконання зобов`язань за договором, а також не свідчать про те, що підприємство ТОВ «Амайнд» мало об`єктивні перешкоди для виконання своєї діяльності на час дії воєнного стану із затримкою в 271 день.

Позивач зазначає, що загальновідомим фактом є те, що активні бойові дії на території Київської області тривали до 02.04.2022. З цієї дати активні бойові дії в місті Києві не проводились, що свідчить про стабілізацію ситуації в регіоні. Ця інформація підтверджується даними Міністерства оборони України та іншими джерелами. Військова агресія російської федерації проти України розпочалася 24 лютого 2022 року, що стало загальновідомим фактом, який має ознаки форс-мажорних обставин відповідно до п. 8.2 договору. Проте, всупереч вимогам пункту 8.3 договору, відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин лише 10 березня 2022 року, що відбулося через 14 календарних днів після початку військових дій та всього за п`ять днів до завершення строків виконання договірних зобов`язань. Несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин є порушенням умов договору, що позбавляє відповідача права посилатися на ці обставини для звільнення від відповідальності за порушення строків виконання зобов`язань. Однак відповідач не здійснив жодних дій, передбачених пунктами 8.4 та 8.5 договору. Зокрема, він не звернувся до Торгово-промислової палати України для отримання довідки або сертифікату, які підтверджують наявність форс-мажорних обставин, що є необхідним кроком для офіційного визнання таких обставин.

Позивач вважає, що відповідач не виконав передбачені договором дії, які могли б звільнити його від відповідальності за невиконання зобов`язань через форс мажорні обставини. З огляду на відсутність належних і допустимих доказів, твердження відповідача про неможливість виконання договірних зобов`язань через зазначені обставини не можуть бути прийняті судом як обґрунтовані підстави для звільнення від відповідальності. Використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинен супроводжуватися принаймні і іншими докази на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засідання 19.12.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 19.12.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» у судовій справі № 910/3532/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Вовк І.В., судді: Сибіга О.М., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/3532/24.

19.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/3532/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3532/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» б/н від 14.08.2024 на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024. Повідомлено учасників про те, що розгляд справи № 910/3532/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» б/н від 16.08.2024 на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 відбудеться 30 жовтня 2024.

У зв`язку із тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 31.10.2024 №23195/0/15-24 суддю Північного апеляційного господарського суду Вовка І.В звільнено у відставку, справа № 910/3532/24 була передана на повторний автоматизований розподіл.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024, справу № 910/3532/24 передано колегії суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 прийнято справу № 910/3532/24 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 призначено на 10.12.2024.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» про відкладення розгляду справи № 910/3532/24, відкладено розгляд справи № 910/3532/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 на 19.12.2024.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, зміни колегії суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/3532/24 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 07.12.2021 між позивачем та відповідачем (попередня назва ТОВ «АМАЙНД») укладено договір про закупівлю № 32522 щодо поставки телекомунікаційного обладнання на суму 33 150 000,00 гривень (далі - договір).

У пункті 1.1 договору визначено, що відповідач, за договором постачальник, зобов`язався поставити позивачу, за договором замовнику, телекомунікаційне обладнання за предметом «Обладнання для модернізації єдиної цифрової відомчої телекомунікаційної мережі МВС» (далі - обладнання), а позивач зобов`язується прийняти та оплатити предмет закупівлі в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

Ціна даного договору становить 28 749 523,00 грн без ПДВ, безпосередньо ПДВ складає 4 400 477,00 грн, а разом з ПДВ 33 150 000,00 грн, з яких вартість програмного забезпечення складає 6 747 138,00 грн. (п. 3.1 договору).

У відповідності до п. 3.3 договору визначено, що оплата предмету закупівлі за цим договором здійснюється за фактом постачання обладнання та шляхом здійснення попередньої оплати у розмірі не більше 30% (тридцяти відсотків) від суми, передбаченої п.3.1. договору.

Позивачем на виконання умов договору 22.12.2021 здійснено оплату на рахунок відповідача в розмірі 4 648 862,40 грн. (з ПДВ) в якості попередньої оплати за договором, що підтверджується платіжним дорученням № 98.

В подальшому, 24.12.2021 позивач сплатив відповідачу 4 686 600,00 грн (з ПДВ) в якості попередньої оплати за договором, що підтверджується платіжним дорученням № 99.

Пунктом 4.1 договору визначено, що виконання відповідачем своїх зобов`язань здійснюється у відповідності до Графіку постачання (додаток 3), який є невід`ємною частиною даного договору.

У відповідності до Графіку постачання (додаток 3 до договору) відповідач повинен був поставити 14 номенклатурних позицій у строк до 15.03.2022 та 21 номенклатурну позицію у строк до 23.12.2021.

Пунктом 9.1 договору визначено, що він діє до 31.03.2022, але в будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з положеннями п. 9.2 договору закінчення строку дії договору не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Факт виконання зобов`язань відповідачем за договором підтверджується відповідним актом приймання-передачі. що підписаний обома сторонами договору (п. 4.2. договору).

Однак, відповідачем здійснено постачання товару позивачу та надано послуги на суму 8 129 487,60 грн з порушенням встановленого договором строку, що підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі товару (надання послуг):

- акт від 06.07.2022 № 14 на суму 881 259,60 грн;

- акт від 26.10.2022 № 23 на суму 1 998 086,40 грн;

- акт від 02.11.2022 № 24 на суму 1 835 076,00 грн;

- акт від 09.12.2022 № 26 на суму 287 472,00 грн;

- акт від 12.12.2022 № 28 на суму 3 127 593,60 грн.

Як зазначає позивач, він свій обов`язок за договором виконав в частині здійснення попередньої оплати в розмірі 28,16% ціни договору, в свою чергу відповідач повинен був поставити товар до 15.03.2022 (включно), однак відповідач у визначений строк поставку не здійснив чим порушив умови договору на 271 день.

29.11.2023 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 4176/02/2023 в якій позивач вимагав від відповідача сплатити пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати внаслідок прострочення останнім виконання зобов`язань за договором, однак станом на день звернення до суду з цим позовом відповідь на зазначену претензію позивачем так і не отримана, в зв`язку з чим позивач звернувся до Господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 1 444 226,77 грн, штрафу в розмірі 812 948,77 грн, 3% річних у розмірі 145 045,77 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 228 280,54 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно із ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (презумпція вини).

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Іншими словами, невиконання зобов`язання має знаходитись у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дією обставин непоборної дії.

Відповідач, обґрунтовуючи причини невиконання своїх зобов`язань за укладеним господарсько-правовим договором, посилається на наявність форс-мажорних обставин.

Крім того, відповідач посилається на наступне.

Станом на 15.03.2022 по всій території України у тому числі і у Київській області відбувались активні бойові дії. сторони договору зареєстровані та фактично знаходились у м. Києві, отже адреса місцезнаходження позивача, за якою відповідач мав поставити товар також знаходилась безпосередньо у Києві (п. 4.5. договору)

У період з 24.02.2022 і щонайменше до 15.03.2022 усі офіси компаній у м. Києві були закриті, більшість не працювала навіть віддалено, враховуючи постійні обстріли та щоденні масовані атаки з боку країни агресора. Пересування по місту було обмежено, у більшість із днів до 15 березня 2022 року і після цієї дати було заборонено без потреби виїжджати у місто, діяла комендантська година по декілька діб поспіль, місцевий транспорт та метро не працювали. Сполучення між містами та областями було вкрай важке, велись бойові дії, більшість доріг була перекрита.

Відповідач наголошує, що у таких умовах відповідач фізично не міг виконати фактичне постачання товару та надання послуг за Графіком до 15.03.2022. Відповідач був на зв`язку із позивачем щодо продовження строку дії договору, враховуючи відсутність фізичної можливості виконати умови договору за Графіком до 15.03.2022.

Відповідач посилається на те, що спілкування здебільшого відбувалось в усній формі, враховуючи невизначеність ситуації у країни з початку повномасштабного вторгнення 24.02.2022, а також окупації частини Київської області.

Відповідач зобов`язався виконати умови договору і поставити товар (виконати роботи/ послуги) як тільки це буде фізично можливо, що і було ним зроблено в подальшому вже влітку 2022 року.

10.03.2022 листом за вих. № 70 відповідач повідомив позивача про настання обставин непереборної сили (форс-мажору) пов`язаних із військовими діями з боку російської федерації та введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та зазначив що ці обставини впливають на те, що відповідач тимчасово не має змоги поставити обладнання та продовжити надання послуг, що є предметом договору (що передбачено розділом 8 договору).

На початку березня 2022 року відповідач, як і усі підприємства, посилалось на офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.022022 №2024/02.0-7.1, в обґрунтування настання форс-мажорних обставин, і посилання саме на цей лист було продиктовано його змістом.

В подальшому відповідач продовжило виконувати умови договору і вже 06.07.2022 було сторонами було підписано акт прийому-передачі товару № 14 на суму 881 259,60 грн, акт від 26.10.2022 № 23 на суму 1 998 086,40 грн; акт від 02.11.2022 № 24 на суму 1 835 076,0 грн; акт від 09.12.2022 № 26 на суму 287 472,00 грн, акт від 12.12.2022 № 28 на суму 3 127 593,60 грн.

Відповідач повідомляв позивача про реальні строки виконання договору і до грудня 2022 року зобов`язання з поставки товару/надання послуг були остаточно виконані.

Згідно п. 6.3 договору відповідач, у випадку порушення строків виконання своїх зобов`язань, на вимогу позивача сплачує у безспірному порядку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості невиконаних / невчасно виконаних зобов`язань за кожний календарний день прострочення, що нараховується протягом всього періоду такого прострочення. У разі прострочення виконання зобов`язання понад 30 (тридцять) календарних днів постачальник зобов`язаний додатково сплатити на користь замовника також штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від вартості невиконаних / невчасно виконаних зобов`язань.

Внаслідок порушення зобов`язань за договором позивачем нараховано до сплати з відповідача штрафні санкції у розмірі 2 257 175,54 грн з яких 812 948,77 грн штрафу та 1 444 226,77 грн пені.

Здійснивши перерахунок сум пені та штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про арифметичну правильність розрахунку сум пені та штрафу.

Щодо заяви відповідача за первісним позовом про зменшення штрафних санкцій на 100%, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною 2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить ч. 3 ст. 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, зокрема, до 12 серпня 2024 року.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, із чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, відповідачем на виконання умов договору із незначним простроченням, в повному обсязі поставлено обумовлений товар, а позивачем прийнято без зауважень та будь-яких заперечень.

10.03.2022 листом за вих. № 70 відповідачем було повідомлено позивача про настання обставин непереборної сили (форс-мажору) посилалось на офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, в обґрунтування настання форс-мажорних обставин пов`язаних із військовими діями з боку російської федерації та введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та зазначив що ці обставини впливають на те, що відповідач тимчасово не має змоги поставити обладнання та продовжити надання послуг.

Крім того, позивач посилається на копію листа від 07.12.2022 № 207, яким позивач звертався до ТПП України для підтвердження дійсності офіційного листа Торгово-промислової палати України (надалі ТПП України) від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 та правомірності його застосування при вирішенні спірних питань з контрагентами, що виникають внаслідок форс-мажорних обставин, та просив надати детальне роз`яснення, щодо листа ТПП України 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 та умов його застосування та копію відповіді ТПП України від 15.12.2022 № 2062/05-5.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер.

Тобто, обставина, приклад якої наведено в ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Відтак, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану та комендантської години самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.

Вони можуть набути статусу форс-мажорних виключно за умови правової кваліфікації їх такими судом в межах вирішення кожного окремого спору.

ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: - лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; - форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції те, що оскільки відповідачем не додано належних та допустимих доказів причин неотримання такого сертифікату з моменту, коли відповідач направив позивачу лист від 10.03.2022 вих. № 70, до якого долучено загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, аж до 28.06.2024 (фактична дата отримання Сертифікату) під час слухання справи, у зв`язку із чим Сертифікат Кіровоградської регіональної Торгово-промислової палати № 3500-24-1255 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 28.06.2024, не може бути взято до уваги.

У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що - ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); - вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні; - лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Тобто, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Так, зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Водночас, зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, враховуючи всі чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойки: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер, те, що товар хоч і з простроченням, але був поставлений позивачу, а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків, у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягають суми пені у розмірі 722 113, 39 грн та штрафу у розмірі 406 474,39 грн, а в іншій частині у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Також позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 145 045,77 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 228 280,54 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок, колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи підтвердження прострочення відповідачем поставки товару, встановила, що правильними та такими, що підлягаю стягненню з відповідача на користь позивача є суми 3% річних та інфляційних втрат у розмірах 145 045,77 грн та 1 228 280,54 грн, відповідно.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором з простроченням, доводів позивача не спростовано, з огляду на наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 722 113,39 грн, штрафу у розмірі 406 474,39 грн, втрат від інфляції у розмірі 1 228 280,54 грн та 3% річних у розмірі 145 045,77 грн, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24, відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Доводи відповідача, що зобов`язання виконані у найкоротший термін та прострочення є незначним, не змінює факту порушення строків договору.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що підписання актів приймання-передачі товарів або послуг є підтвердженням факту передачі робіт чи товарів і не є автоматичним звільненням виконавця від відповідальності за порушення строків виконання зобов`язань.

Посилання відповідача на те, що затримка поставки товару викликана у зв`язку неналежним виконанням умов договору між ним та третьою особою, не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов`язань по договору, що є предметом даного спору, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, надані відповідачем документи, як і сертифікат Кіровоградської регіональної Торгово-промислової палати № 3500-24-1255 про форс-мажорні обставини, не підтверджують наявності форс-мажорних обставин, які б прямо впливали на можливість виконання зобов`язань за договором, а також не свідчать про те, що підприємство ТОВ «Амайнд» мало об`єктивні перешкоди для виконання своєї діяльності на час дії воєнного стану із затримкою в 271 день.

Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гартен - Консалтинг Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі № 910/3532/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу 910/3532/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 20.01.2024, у зв`язку із перебуванням колегії суддів у відпустках.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун