Рішення

від 22.01.2025 по справі 910/12410/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2025Справа № 910/12410/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний ремонтний завод засобів зв`язку" (01044, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, ідентифікаційний код 43194523)

до Київського квартирно-експлуатаційного управління (03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 30, ідентифікаційний код 22991617)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Військова частина № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ); 2) Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6, ідентифікаційний код 00034022)

про стягнення 1 350 618,74 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний ремонтний завод засобів зв`язку" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості з оплати вартості комунальних платежів у розмірі 1 350 618,74 грн.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі Військову частину № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6, ідентифікаційний код 00034022) третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

31.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Також 31.10.2024 від третьої особи-2 надішли письмові пояснення.

06.11.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

13.11.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2022 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Центральний ремонтний завод засобів зв`язку" (орендодавець) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (орендар) укладено договір №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець (балансоутримувач) передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у договорі.

Відповідно до умов договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 цільове призначення майна - для розміщення бюджетної установи (Військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до п. 3.1 договору оренди до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управлінням об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

Відповідно до п. 11.1 договору строк його дії встановлено на період дії воєнного стану та 2 місяці після припинення чи скасування воєнного стану. Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 03.04.2022.

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає в строкове полатане користування майном на підставі підписаного акту приймання-передачі майна. Оскільки сторони домовились, що до даного договору застосовуються умови ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме, до умов даного договору застосовуються відносини між ними, які виникли до його укладення з 02.06.2022, строкове платне користування майном фактично розпочалось з дня підписання сторонами акту приймання-передачі у тимчасове користування майна.

Також між сторонами був укладений договір № 62-2023164 від 13.09.2023 відшкодування вартості водопостачання та водовідведення та договір № 63-2023198 від 04.07.2023 відшкодування вартості електроенергії. Ці договори були укладені з метою відшкодування вартості електропостачання та водовідведення, спожитих В/Ч НОМЕР_1 в 2023 році.

Водночас, позивач зазначає, що звертався до відповідача щодо укладення договору на відшкодування комунальних послуг та енергоносіїв за 2022 рік, але від відповідача надійшла відмова.

Також позивач стверджує, що намагався дійти згоди з відповідачем з питання відшкодування вартості комунальних послуг та енергоносіїв за 2022 рік, однак станом на дану звернення до суду з даною позовною заявою питання відшкодування не вирішено.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що розмір невідшкодованої суми вартості комунальних платежів, які відповідач повинен сплатити за В/Ч НОМЕР_1 за 2022 рік складає 1 350 618,74 грн, що складається з витрат на електрозабезпечення у сумі 1 223 764,93 грн та витрат на водозабезпечення у сумі 126 853,81 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Так, судом встановлено, що відповідно до п. 9.2 умов договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності сторонами погоджено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг компенсуються орендарем у порядку, передбаченому п. 6.5 договору.

Відповідно до п. 11.1 умов договору строк договору - на період дії воєнного стану та 2 місяці після припинення чи скасування воєнного стану. Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 03.04.2022.

Згідно з п. 2.1 договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності орендар вступає в строкове полатане користування майном на підставі підписаного акту приймання-передачі майна. Оскільки сторони домовились, що до даного договору застосовуються умови ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме, до умов даного договору застосовуються відносини між ними, які виникли до його укладення з 02.06.2022, строкове платне користування майном фактично розпочалось з дня підписання сторонами акту приймання-передачі у тимчасове користування майна.

Як погоджено сторонами у п. 3.1 договору до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управлінням об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо, а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

Як встановлено судом, фактично спірні нежитлові приміщення з 24.02.2022 перебувають у фактичному користуванні іншої особи.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування вартості спожитої електроенергії та водозабезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України вказано, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не було укладено договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії, який би регулював правовідносини між сторонами у 2022 році (в тому числі у спірний період з 24.02.2022 по 31.12.2022).

Зокрема, такий договір було укладено 04.07.2023 (договір №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023), який регулював правовідносини сторін з 01.01.2023.

Однак, у п. 9.2 умов договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності сторонами погоджено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг компенсуються орендарем у порядку, передбаченому п. 6.5 договору.

Крім того, як погоджено сторонами у п. 3.1 договору №276 до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управлінням об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо, а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

Тобто, обов`язок з відшкодування витрат за спожиту електроенергію покладено саме на відповідача (орендаря) умовами самого договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.12.2022, навіть не зважаючи на неукладення відповідного договору з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

З огляду на наведене суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов`язку сплачувати вартість спожитих послуг з постачання електроенергії у період з 24.02.2022 по 31.12.2022.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Одночасно судом враховано, що відповідно до п. 1.3. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 року № 448, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.09.2013 за № 1590/24122, (далі - Наказ № 448) до основних завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення в тому числі відноситься:

- забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками, утримання і експлуатація фондів військового містечка, які знаходяться в користуванні військових частин;

- забезпечення військових частин комунальними послугами та енергоносіями;

- здійснення організації квартирно-експлуатаційного забезпечення в особливий період;

- планування витрат та організація фінансування заходів квартирно-експлуатаційного забезпечення.

Оскільки відповідач є квартирно-експлуатаційним органом Збройних Сил України в розумінні положень п. 2.1. Наказу №448, то на нього, як слушно зазначає позивач, покладено зобов`язання по забезпеченню військових частин майном та комунальними послугами і енергоносіями, а військові частини є користувачами майном та споживачами відповідних послуг.

Судом встановлено, що на підтвердження наявного боргу позивачем було надано:

- договір оренди № 276 від 12.12.2022;

- копію рахунку на оплату № 92;

- копію Акту надання послуг № 80, що підписаний позивачем та В/Ч НОМЕР_1 ;

- копію додатку № 1 Перелік приладів обліку приладів водопостачання та водовідведення військової частини на фондах ДП МОУ «ЦРЗЗЗ», що підписаний позивачем та В/Ч НОМЕР_1 92;

- копію рахунку на оплату № 90;

- копія Акту надання послуг № 78, що підписаний позивачем та В/Ч НОМЕР_1 ;

- копія додатку № 1 Перелік приладів обліку Початкові показники на момент розміщення особового складу військової частини на фондах ДП МОУ «ЦРЗЗЗ» (споживання електроенергії), що підписаний позивачем та В/Ч НОМЕР_1 ;

- копії актів приймання-передачі товарної продукції (активної електроенергії) за період січень 2022 року - вересень 2023 року за адресою Адреса: вулиця Дегтярівська, 13/24, Київ, Україна, 04119 підписані із сторони постачальника (ТОВ Київські енергетичні системи) та ДП МОУ ЦРЗЗЗ, та рахунки - розшифровки до вказаних актів;

- копії рахунків на оплату послуг з централізованого водовідведення та послуг з централізованого водопостачання за період квітень 2022 року - квітень 2023 року;

- копії актів приймання-передачі наданих послуг (відшкодування витрат на водозабезпечення та відшкодування витрат на електрозабезпечення) підписані між ДП МОУ ЦРЗЗЗ (виконавець), замовником (Київське квартино-експлуатаційне управління) за субспоживачами (фактично орендарями території).

Суд звертає увагу на те, що наведені вище акти про використану електроенергію погоджені та підписані уповноваженим представником третьої особи, містять детальний розрахунок обсягів використаної електроенергії з урахуванням споживання електрообладнанням обсягів електроенергії, кількості днів та годин використання користувачем приміщення.

Крім того, в матеріалах справи наявні пояснення третьої особи-1, в яких військова частина підтверджує факт перебування з 24.02.2022 року на площах позивача та не наводить жодних заперечень щодо розміру заборгованості чи обсягів спожитої електроенергії у спірний період.

Згідно з усталеної позиції Верховного Суду визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Північного апеляційного суду від 20.01.2025 у справі №910/18789/23.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідачем власного контррозрахунку вартості електричної енергії та водозабезпечення, спожитої третьою особою-1 у спірний період, не надано.

Враховуючи викладені обставини та керуючись принципами змагальності та вірогідності, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами, наданими позивачем, підтверджується обсяг спожитої у спірний період електроенергії - 245 340,41 кВт годин на суму 1 223 764,93 грн та витрати на водозабезпечення - 126 853,81 грн, в тому числі ПДВ 21 142,30 грн (4 175,02 м3).

При цьому, відсутність у вказаному періоді діючого договору на відшкодування витрат балансоутримувача не звільняє відповідача від обов`язку здійснити таке відшкодування, так як обов`язок Київського квартирно-експлуатаційного управління відшкодувати позивачу вартість спожитої електроенергії був встановлений договором оренди, який був чинним у спірному періоді.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 1 350 618,74 тгрн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Київського квартирно-експлуатаційного управління у сумі 1 350 618,74 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний ремонтний завод засобів зв`язку" про стягнення з Київського квартирно-експлуатаційного управління заборгованості з відшкодування вартості електричної енергії у сумі 1 350 618,74 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління (03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 30, ідентифікаційний код 22991617) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний ремонтний завод засобів зв`язку" (01044, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, ідентифікаційний код 43194523) грошові кошти у розмірі 1 350 618 (один мільйон триста п`ятдесят тисяч шістсот вісімнадцять) грн 74 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 20 259 (двадцять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн 28 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.01.2025

Суддя І.О. Андреїшина