Постанова від 08.04.2025 по справі 910/12410/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р. Справа№ 910/12410/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Романенко К.О.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 08.04.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.01.2025

у справі № 910/12410/24 (суддя І.О. Андреїшина)

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України

«Центральний ремонтний завод засобів зв`язку»

до Київського квартирно-експлуатаційного управління

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Військова частина НОМЕР_1

2) Міністерство оборони України

про стягнення 1 350 618,74 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог

У жовтні 2024 року Державне підприємство Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості з оплати вартості комунальних платежів у розмірі 1 350 618, 74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані нездійсненням відповідачем оплати вартості комунальних платежів за 2022 рік в розмірі 1 350 618, 74 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12410/24 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Київського квартирно-експлуатаційного управління на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» грошові кошти у розмірі 1 350 618, 74 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 20 259, 28 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність у вказаному періоді діючого договору на відшкодування витрат балансоутримувача не звільняє відповідача від обов`язку здійснити таке відшкодування, так як обов`язок Київського квартирно-експлуатаційного управління відшкодувати позивачу вартість спожитої електроенергії був встановлений договором оренди, який був чинним у спірному періоді.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідач бере на себе бюджетні фінансові зобов`язання лише на підставі письмових договорів, укладених відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки договір про відшкодування втрат за електроенергію та водопостачання не був укладений у останнього не виникло обов`язку здійснити відшкодування коштів за спожиту електроенергію та водопостачання військовою частиною НОМЕР_1 у період з 03.04.2022 по 31.12.2022.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що останній є бюджетною установою, що фінансується та здійснює витрати за рахунок та в межах асигнувань Державного бюджету України.

Так, апелянт стверджує, що позивачем невірно визначено відповідача у справі, оскільки виключно споживач послуг зобов`язаний здійснювати оплату за послуги у тому розмірі у якому вони були спожиті, тобто саме на військову частину НОМЕР_1 .

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

Міністерство оборони України скористалось своїм правом відповідно до статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 08.04.2025 з`явились представники позивача, відповідача та третьої особи-2, представник третьої особи-1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (ухвали суду від 17.02.2025, 11.03.2025 та 25.03.2025) до його електронного кабінету.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи-1.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується матеріалами справи, 12.12.2022 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (орендодавець) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (орендар) укладено договір №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець (балансоутримувач) передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у договорі.

Відповідно до умов договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 цільове призначення майна - для розміщення бюджетної установи (Військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до п. 3.1. договору оренди до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управлінням об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

Відповідно до п. 11.1. договору строк його дії встановлено на період дії воєнного стану та 2 місяці після припинення чи скасування воєнного стану. Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 03.04.2022.

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає в строкове платне користування майном на підставі підписаного акту приймання-передачі майна. Оскільки сторони домовились, що до даного договору застосовуються умови ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме, до умов даного договору застосовуються відносини між ними, які виникли до його укладення з 02.06.2022, строкове платне користування майном фактично розпочалось з дня підписання сторонами акту приймання-передачі у тимчасове користування майна.

Також між сторонами був укладений договір № 62-2023164 від 13.09.2023 відшкодування вартості водопостачання та водовідведення та договір № 63-2023198 від 04.07.2023 відшкодування вартості електроенергії. Ці договори були укладені з метою відшкодування вартості електропостачання та водовідведення, спожитих В/Ч НОМЕР_1 в 2023 році.

Водночас, позивач зазначає, що звертався до відповідача щодо укладення договору на відшкодування комунальних послуг та енергоносіїв за 2022 рік, але від відповідача надійшла відмова.

Також позивач стверджує, що намагався дійти згоди з відповідачем з питання відшкодування вартості комунальних послуг та енергоносіїв за 2022 рік, однак станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою питання відшкодування не вирішено.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що розмір невідшкодованої суми вартості комунальних платежів, які відповідач повинен сплатити за В/Ч НОМЕР_1 за 2022 рік складає 1 350 618, 74 грн, що складається з витрат на електрозабезпечення у сумі 1 223 764, 93 грн та витрат на водозабезпечення у сумі 126 853, 81 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

В силу статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

За приписами частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 9.2 умов договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності сторонами погоджено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг компенсуються орендарем у порядку, передбаченому п. 6.5 договору.

Відповідно до п. 11.1 умов договору строк договору - на період дії воєнного стану та 2 місяці після припинення чи скасування воєнного стану. Згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 03.04.2022.

Згідно з п. 2.1 договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності орендар вступає в строкове платне користування майном на підставі підписаного акту приймання-передачі майна. Оскільки сторони домовились, що до даного договору застосовуються умови ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме, до умов даного договору застосовуються відносини між ними, які виникли до його укладення з 02.06.2022, строкове платне користування майном фактично розпочалось з дня підписання сторонами акту приймання-передачі у тимчасове користування майна.

Як погоджено сторонами у п. 3.1 договору до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управлінням об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо, а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, фактично спірні нежитлові приміщення з 24.02.2022 перебувають у фактичному користуванні іншої особи.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування вартості спожитої електроенергії та водозабезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України вказано, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не було укладено договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії, який би регулював правовідносини між сторонами у 2022 році (в тому числі у спірний період з 24.02.2022 по 31.12.2022).

Зокрема, такий договір було укладено 04.07.2023 (договір №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023), який регулював правовідносини сторін з 01.01.2023.

Однак, у п. 9.2 умов договору №276 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності сторонами погоджено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг компенсуються орендарем у порядку, передбаченому п. 6.5 договору.

Відповідно до п. 6.5. договору оренди нерухомого майна №276, що належить до державної власності протягом п`яти робочих днів з дати укладення цього договору орендодавець (балансоутримувач) зобов`язаний надати орендарю для підписання два примірника договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг ордендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна.

Як зазначалось вище, у пункті 6.5. договору погоджено, що орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з фактичним споживанням військовою частиною комунальних послуг та енергоносіїв. Протягом 5 робочих днів після підписання цього договору укласти з орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування витрат, пов`язаних із споживанням військовою частиною комунальних послуг та енергоносіїв.

Тобто, обов`язок з відшкодування витрат за спожиту електроенергію покладено саме на відповідача (орендаря) умовами самого договору оренди від 12.12.2022 №276, навіть не зважаючи на неукладення відповідного договору з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

У той же час, наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448 затверджено положення «Про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» (далі - Положення), яке визначає організацію та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - ЗСУ).

Організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗСУ (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном (пункт 1.1 Положення).

Одночасно судом враховано, що відповідно до п. 1.3. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 року № 448, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.09.2013 за № 1590/24122, (далі - Наказ № 448) до основних завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення в тому числі відноситься:

- забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками, утримання і експлуатація фондів військового містечка, які знаходяться в користуванні військових частин;

- забезпечення військових частин комунальними послугами та енергоносіями;

- здійснення організації квартирно-експлуатаційного забезпечення в особливий період;

- планування витрат та організація фінансування заходів квартирно-експлуатаційного забезпечення.

Згідно з пунктом 2.1 Положення квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗСУ, до яких відносяться:

- Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ ЗСУ);

- територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - КЕУ);

- квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ));

- квартирно-експлуатаційні служби військових частин.

Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин проводиться за схемами:

Головне КЕУ ЗСУ - КЕУ - КЕВ (КЕЧ)) - військові частини; Головне КЕУ ЗСУ - види Збройних Сил України - військові частини (згідно з рішенням Міністра оборони України).

Відповідно до пункту 4.1 Положення право на квартирно-експлуатаційне забезпечення мають військові частини, які входять до складу ЗСУ, утримуються згідно із затвердженими штатами та (або) штатними розписами і фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань.

Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗСУ виходячи з відповідних номенклатур та норм (пункт 4.2 Положення).

Пунктом 5.12 положення встановлено, що оренда нерухомого майна державної та комунальної власності, яке необхідне для розміщення військових частин, здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Організація роботи щодо оренди такого майна покладається на Головне КЕУ ЗСУ.

Пунктами 8.1, 8.3, 8.4, 8.7 Положення унормовано, що комунальні послуги та енергоносії надаються відповідно до норм витрат енергоносіїв та комунальних послуг у ЗСУ, методики нормування витрат палива на комунально-побутові потреби військових частин, відповідно до чинного законодавства України.

Оплата комунальних послуг військовим частинам, що утримуються за рахунок кошторису Міністерства Оборони України, провадиться за рахунок відповідних бюджетних асигнувань.

Заявка про потребу в комунальних послугах та енергоносіях (у фізичних показниках) на наступний рік (додаток 17) подається КЕВ (КЕЧ) до КЕУ до 01 вересня, КЕУ до Головного КЕУ ЗСУ до 20 вересня поточного року (за кожну військову частину). Заявка підписується відповідним начальником квартирно-експлуатаційного органу.

КЕВ (КЕЧ) або військові частини оформляють договори про надання військовим частинам комунальних послуг та енергоносіїв з відповідними підприємствами та організаціями. Договори до підписання перевіряються та візуються головним бухгалтером і юрисконсультом КЕВ (КЕЧ).

Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, саме на відповідача покладено обов`язок з відшкодування комунальних витрат військових частин, які перебувають на його обліку, та, відповідно, обов`язок з укладення як договору оренди приміщення для розташування та розміщення військовослужбовців військової частини, так і обов`язок з укладення договору з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

При цьому, як зазначалось вище, відсутність у вказаному періоді діючого договору на відшкодування витрат балансоутримувача не звільняє відповідача від обов`язку здійснити таке відшкодування, так як обов`язок Київського КЕУ з відшкодування позивачу вартості спожитої електроенергії встановлений договором оренди, який був чинним у спірному періоді.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції також правомірно відхилив посилання відповідача, як на підставу невиконання відповідного обов`язку, відсутність відповідних бюджетних асигнувань, оскільки сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справах №925/246/17 та №925/974/17.

При цьому, у статей 2, 13 ГПК України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

На підтвердження наявного боргу позивачем було надано:

- договір оренди №276 від 12.12.2022;

- копію рахунку на оплату №92;

- копію Акту надання послуг №80, що підписаний позивачем та В/Ч НОМЕР_1 ;

- копію додатку №1 Перелік приладів обліку приладів водопостачання та водовідведення військової частини на фондах ДП МОУ «ЦРЗЗЗ», що підписаний позивачем та В/Ч НОМЕР_1 ;

- копію рахунку на оплату №90;

- копія Акту надання послуг №78, що підписаний позивачем та В/Ч НОМЕР_1 ;

- копія додатку №1 Перелік приладів обліку Початкові показники на момент розміщення особового складу військової частини на фондах ДП МОУ «ЦРЗЗЗ» (споживання електроенергії), що підписаний позивачем та В/Ч НОМЕР_1 ;

- копії актів приймання-передачі товарної продукції (активної електроенергії) за період січень 2022 року - вересень 2023 року за адресою Адреса: вулиця Дегтярівська, 13/24, Київ, Україна, 04119 підписані із сторони постачальника (ТОВ Київські енергетичні системи) та ДП МОУ ЦРЗЗЗ, та рахунки - розшифровки до вказаних актів;

- копії рахунків на оплату послуг з централізованого водовідведення та послуг з централізованого водопостачання за період квітень 2022 року - квітень 2023 року;

- копії актів приймання-передачі наданих послуг (відшкодування витрат на водозабезпечення та відшкодування витрат на електрозабезпечення) підписані між ДП МОУ ЦРЗЗЗ (виконавець), замовником (Київське квартино-експлуатаційне управління) за субспоживачами (фактично орендарями території).

Наведені вище акти про використану електроенергію погоджені та підписані уповноваженим представником третьої особи, містять детальний розрахунок обсягів використаної електроенергії з урахуванням споживання електрообладнанням обсягів електроенергії, кількості днів та годин використання користувачем приміщення.

Крім того, в матеріалах справи наявні пояснення третьої особи-1, в яких військова частина підтверджує факт перебування з 24.02.2022 року на площах позивача та не наводить жодних заперечень щодо розміру заборгованості чи обсягів спожитої електроенергії у спірний період.

У той же час, відповідачем під час розгляду справи не надано більш вірогідних доказів на спростування розміру заявленої до стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

Враховуючи викладені обставини та керуючись принципами змагальності та вірогідності, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що наявними в матеріалах справи доказами, наданими позивачем, підтверджується обсяг спожитої у спірний період електроенергії - 245 340,41 кВт годин на суму 1 223 764,93 грн та витрати на водозабезпечення - 126 853,81 грн, в тому числі ПДВ 21 142,30 грн (4 175,02 м3).

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 1 350 618,74 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12410/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12410/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/12410/24 залишити без змін.

Матеріали справи №910/12410/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 14.04.2025.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська