Рішення

від 14.01.2025 по справі 922/3106/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року м. ХарківСправа № 922/3106/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод елеваторного обладнання" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод елеваторного обладнання", с. Красносілка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь-Цепь", м. Харків про стягнення коштів

за участю представників учасників справи:

позивача - Воронюк М.О.

відповідача - Бондаренко Т.С.,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2024 Господарським судом Харківської області у справі №922/3106/24 було ухвалено судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод елеваторного обладнання" задоволені частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь-Цепь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод елеваторного обладнання" 318 526,93 грн. основного боргу, 32 583,68 грн. пені, 1 853,72 грн. три проценти річних та 5 294,47 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Також, вказаним рішенням було відмовлено позивачу у стягненні судових витрат, оскільки позивачем до матеріалів справи не було надано договору про надання правової допомоги від 26.08.2024, на який останній посилався як на підставу надання послуг з правової допомоги.

30.12.2024 до суду від ТОВ "Завод елеваторного обладнання" надійшла заява про ухвалення у справі додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу, в якій ТОВ "Завод елеваторного обладнання" просить суд стягнути з ТОВ "Сталь-Цепь" 38 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

У поданій заяві позивач вказує на те, що 17.12.2024 представник позивача не мав змоги прийняти участь у судовому засіданні під час оголошення судового рішення через технічний збій у системі ВКЗ Електронного Суду. Отже, позивач не був обізнаний 17.12.2024 про результат розгляду справи. Лише 26.12.2024 представник позивача, отримавши повний текст судового рішення встановив, що судом прийнято рішення та відмовлено у стягненні витрат на правничу допомогу через не надання договору про надання правової допомоги. Відповідно до ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відтак, стороною позивача було надано суду докази понесених судових витрат до судових дебатів, проте нажаль не було надано копію договору про надання правової допомоги. Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 129 та 244 ГПК України, позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу. Також, позивач просить суд поновити строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно до ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду (рішення ЄСПЛ по справах Golder v. the Unitad Kindom; Stanev v. Bulgaria). Теж саме застосовується у справах щодо критеріїв прийнятності заяви, що за своїм характером регулюються державою, яка користується певною свободою розсуду у цьому питанні (Luordo v. Italy).

Однак, застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує "законну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (Markovic and Оthers v. Italy).

При дослідженні заяви та матеріалів справи судом встановлено, що у судовому засіданні 17.12.2024 представник позивача не був присутній. Повний текст рішення був отриманий позивачем та його представником 26.12.2024 о 16:58, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Заява про ухвалення додаткового рішення у справі позивачем подана до суду 30.12.2024. Отже, враховуючи те, що фактично позивач дізнався про ухвалення рішення судом лише 26.12.2024, суд дійшов висновку, що заява про ухвалення додаткового рішення подана позивачем у відповідний строк.

Враховуючи те, що при ухваленні рішення про відмову у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат позивача на правничу допомогу, судом не надавалась оцінка доказів на підтвердження надання такої допомоги у сукупності, не досліджувався розмір понесених витрат та їх обґрунтованість, а було відмовлено лише на підставі відсутності у матеріалах справи договору на надання правової допомоги, а також враховуючи передбачене ст.ст. 129, 221, 244 ГПК України право позивача на подання таких доказів після ухвалення судом рішення та право на ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку про прийняття заяви до розгляду.

Ухвалою суду від 06.01.2025 заява була прийнята судом та призначена до розгляду на 14.01.2025 о 10:30.

У судовому засіданні 14.01.2025 представник позивача підтримав заяву та просив суд її задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення заяви заперечував та просив суд відмовити у її задоволенні.

Розглянувши подану заяву, суд дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, ТОВ "Завод елеваторного обладнання" надано до суду: договір про надання правової допомоги від 26.08.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод елеваторного обладнання" та Адвокатським об`єднанням "Грищенко та партнери Одеса", акти виконаних послуг від 02.09.2024, від 27.09.2024, від 26.11.2024, від 10.12.2024 (підписані тільки з боку АО "Грищенко та партнери Одеса"), рахунки на оплату №193 від 03.09.2024, №229 від 27.09.2024, №279 від 10.12.2024, платіжна інструкція №111160 від 05.09.2024 на суму 23 000,00 грн, платіжна інструкція №111300 від 15.10.2024 на суму 9 000,00 грн, платіжна інструкція №111505 від 06.12.2024 на суму 3 000,00 грн, платіжна інструкція №111505 від 06.12.2024 на суму 3 000,00 грн., ордер серії ВН №1405090 від 03.09.2024.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Отже, для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Подані до суду ТОВ "Завод елеваторного обладнання" документи досліджені судом та визнаються належними доказами понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 38 000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, суд вважає, що 38 000,00 грн відповідних витрат становлять співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі та з урахуванням вимог ст. 129 ГПК України (часткове задоволення позову), з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 29 260,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 123, 126, 129, 221, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод елеваторного обладнання" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь-цепь" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, 111-А, оф. 8, код ЄДРПОУ 42940251) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод елеваторного обладнання" (67560, Одеська область, Лиманський район, с. Корасносілка, вул. Набережна, 80А, код ЄДРПОУ 34251863) - 29 260,00 грн витрат понесених на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті заяви - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод елеваторного обладнання" (67560, Одеська область, Лиманський район, с. Корасносілка, вул. Набережна, 80А, код ЄДРПОУ 34251863).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь-цепь" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, 111-А, оф. 8, код ЄДРПОУ 42940251).

Повне рішення підписано 22 січня 2025 року.

Суддя О.В. Погорелова