Ухвала

від 14.01.2025 по справі 916/5104/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/5104/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Ніценко О.С., Беркут А.О.,

відповідача-1 - Василюк Н.І.,

відповідача-2 - Василюк Н.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Бездолі Ю.С.

від 18.07.2024 та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Ярош А.І., Діброва Г.І., Принцевська Н.М.

від 23.10.2024

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"

до Фермерського господарства "ЮГ", ОСОБА_1

про солідарне стягнення 2 000 356,81 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило солідарно стягнути з Фермерського господарства "ЮГ" та ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2 000 356,81 грн, з якої: по кредиту - 1 625 000,00 грн, по процентах - 254 735,01 грн, по процентах (компенсація процентів за програмою Фонду розвитку підприємництва) - 120 620,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Фермерським господарством "ЮГ" зобов`язань за договором приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро- та малого бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів мікро- та малого підприємництва "Доступні кредити 5-7-9%" в АБ "Укргазбанк" № 1295/2020/ХОД-МСБ від 11.08.2020, а також неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за договором поруки № 1295/2020/ХОД-МСБ-П від 11.08.2020.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

11 серпня 2020 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (надалі - Банк) та Фермерським господарством "ЮГ" (надалі - Позичальник) було укладено договір приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро - та малого бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів мікро - та малого підприємництва "Доступні кредити 5-7-9%" в АБ "Укргазбанк" № 1295/2020/ХОД-МСБ (надалі - Договір), відповідно до умов якого у зв`язку з приєднанням Позичальника до Правил Позичальник в повному обсязі акцептує Правила, з якими Позичальник ознайомився, погоджується та зобов`язується виконувати.

Відповідно до пунктів 1, 2 Договору загальний ліміт кредитної лінії 2 500 000,00 грн; кредитна лінія відкривається з 11.08.2020 по 15.03.2025 (включно); Позичальник погашає кредит у строки дії ліміту відповідного періоду та в сумі перевищення фактичної заборгованості по кредиту цього періоду над лімітом кредитної лінії наступного періоду, відповідно до графіку зменшення ліміту кредитування (додаток № 1 до Договору).

Додатком № 1 до Договору є графік зменшення ліміту кредитування, відповідно до якого Позичальник зобов`язується виплатити Банку суму кредиту, з 11.08.2020 по 15.03.2025 (включно) із зменшенням по кожному періоду по 125 000,00 грн.

Правила надання кредиту клієнтам мікро- та малого бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів мікро- та малого підприємництва "Доступні кредити 5-7-9%" в АБ "УКРГАЗБАНК" містять наступні умови:

- ці Правила регулюють відносини, які виникають між банком та позичальником протягом строку дії договору про надання кредиту; підписанням договору про приєднання позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з усіма умовами Правил, а також своє волевиявлення стосовно приєднання до Правил та отримання кредиту на умовах, визначених у Правилах та договорі про приєднання; приєднуючись до Правил позичальник приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених договором про надання кредиту (пункти 1.1-1.3 Правил);

- банк надає позичальнику кредитні кошти/відкриває кредитну лінію у розмірі та на умовах, визначених договором про надання кредиту, а позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти, сплатити комісії та проценти за користування кредитними коштами у порядку та на умовах, визначених договором про надання кредиту (пункт 2.1 Правил);

- банк має право: відмовитися від надання позичальнику кредитних коштів за договором про надання кредиту частково або в повному обсязі, а також вимагати дострокового повного виконання позичальником своїх зобов`язань по договору про надання кредиту, включаючи нараховані проценти за користування кредитними коштами, комісії та штрафні санкції, якщо відбулася та триває хоча б одна з наступних подій: - позичальник не виконав у строк свої зобов`язання по поверненню кредиту (його частини), в тому числі достроковому, та/або сплаті процентів, комісій, штрафних санкцій, передбачених договором про надання кредиту; - пред`явлення банком або іншою особою вимоги про дострокове погашення інших кредитів та/або боргових зобов`язань в повному обсязі, наданого(их) на підставі будь-якого іншого кредитного договору, укладеного з позичальником; - подано позов про визнання недійсними у повному обсязі чи в частині та/або неукладеними договору про надання кредиту; - фінансовий стан позичальника погіршився таким чином, що поставить під сумнів можливість належного виконання ним взятих на себе зобов`язань за договором про надання кредиту; моніторинг виникнення цієї події проводиться банком шляхом аналізу фінансової звітності в строки, передбачені п. 4.2.4 Правил; - фінансова звітність та інша інформація, що була надана позичальником банку, виявилась недійсною та/або не може бути перевірена внаслідок порушень Позичальником правил ведення такої звітності згідно з чинним законодавством України; - виявлення банком фактів використання позичальником кредитних коштів не за цільовим призначенням; - виникли будь-які обставини, або наявна оперативна інформація, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернений своєчасно; - у разі виключення кредиту позичальника з портфеля за ініціативою Фонду розвитку підприємництва (пункт 4.3.3 Правил);

- сторони погодилися, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили), що не залежать від волі сторін, такі як: війни, військові дії, блокади, ембарго, інші міжнародні санкції, валютні обмеження, інші дії держави, пожежі, повені, інші стихійні лиха або сезонні природні явища тощо, що створюють неможливість виконання стороною(ами) своїх зобов`язань, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень договору про надання кредиту на період дії зазначених обставин; доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий відповідними компетентними органами/ організаціями, в тому числі Торгово-промисловою палатою України; виникнення форс-мажорних обставин продовжує строк виконання взаємних зобов`язань сторін за договором про надання кредиту на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін (пункти 5.6-5.8 Правил).

Договір, укладений між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" та Фермерським господарством "ЮГ", забезпечений договором поруки № 1295/2020/ХОД-МСБ-П від 11.08.2020, який укладений між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк", Фермерським господарством "ЮГ" та ОСОБА_1 .

Так, 11.08.2020 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (надалі - Кредитор), Фермерським господарством "ЮГ" (надалі - Позичальник) та ОСОБА_1 (надалі - Поручитель) був укладений договір поруки № 1295/2020/ХОД-МСБ-П (надалі - Договір поруки), відповідно до умов якого Поручитель зобов`язується перед Кредитором відповідати за виконання Позичальником зобов`язань за договором приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро- та малого бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів мікро- та малого підприємництва "Доступні кредити 5-7-9%" в АБ "Укргазбанк" № 1295/2020/ХОД-МСБ від 11.08.2020, укладеному Кредитором з Позичальником, згідно з яким Позичальник зобов`язаний у порядку та на умовах викладених у кредитному договорі не пізніше 15.03.2025, зокрема, повернути кредит у розмірі 2 500 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 Договору поруки Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Кредитором за виконання зобов`язань по Договору; Поручитель відповідає за повернення заборгованості за Договором у тому ж обсязі, що і Позичальник.

Відповідності до пункту 5.1 Договору поруки цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками (за наявності) і діє по 15.03.2035 (включно).

На виконання умов Договору Банком надано Позичальнику кредит у розмірі 2 500 000,00 грн, що підтверджується наявними меморіальними ордерами та виписками по рахунках.

Позичальник за Договором є Фермерське господарство "ЮГ" (код ЄДРПОУ 24750065), місцезнаходження якого: 74822, Херсонська обл., Каховський р-н, смт Любимівка, вул. Мелітопольська, буд. 1, корп. Б.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, Любимівська селищна територіальна громада Херсонської області з 24.02.2022 знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією територій України.

В матеріалах справи міститься наказ № 06осн про зупинення діяльності господарства, а також реєстр документів "звільнення з організації" за 2022 рік.

Сертифікатом Херсонської торгово-промислової палати №6500-24-0324 від 14.02.2024, засвідчено Фермерському господарству "ЮГ" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні; тимчасова окупація, оточення (блокування), ведення бойових дій на території Любимівської селищної територіальної громади Каховського району Херсонської області, з 24 лютого 2022 року за договором приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро- та малого бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів мікро- та малого підприємництва "Доступні кредити 5-7-9%" в АБ "Укргазбанк" №1295/2020/ХОД-МСП від 11.08.2020, укладеним з Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк", які унеможливили його виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин з 24.02.2022 та тривають станом на 12.02.2024.

На переконання позивача, станом на час розгляду даної справи в суді першої інстанції сума заборгованості відповідача становила 2 000 356,81 грн, з якої по кредиту - 1 625 000,00 грн, заборгованість по процентах - 254 735,01 грн, заборгованість по процентам (компенсація процентів за програмою Фонду розвитку підприємництва) - 120 620,80 грн, яка не була сплачена відповідачами, що не заперечується учасниками справи.

З наявних розрахунків заборгованості вбачається, що у Позичальника станом на 23.02.2022 була відсутня прострочена заборгованість перед Банком, яка б могла стати підставою для обов`язку достроково виконати умови Договору. Вказані обставини не заперечуються сторонами у справі.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі № 916/5104/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" відмовлено повністю; присуджено до стягнення з Фермерського господарства "ЮГ на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" 15 002,68 грн судового збору; присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" 15 002,67 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- за умовами Договору Позичальник в повному обсязі акцептує Правила, з якими Позичальник ознайомився, погоджується та зобов`язується виконувати;

- пунктом 5.8 Правил сторони узгодили, що виникнення форс-мажорних обставин продовжує строк виконання взаємних зобов`язань сторін за цим договором на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін. Отже, сторони на власний розсуд прямо домовились у пункті 5.8 Правил, користуючись принципом, передбаченим пунктом 3 частини статті 3 Цивільного кодексу України, про те, що у разі настання обставин непереборної сили їх зобов`язання за Договором автоматично відкладаються до закінчення дії таких обставин, а тому Позичальник як сторона Договору має право розраховувати на застосування пункту 5.8 Правил в частині відкладення строку виконання зобов`язань щодо здійснення відповідних оплат;

- у матеріалах справи наявний Сертифікат Херсонської торгово-промислової палати №6500-24-0324 від 14.02.2024, яким засвідчено настання форс мажорних обставин саме для Позичальника та саме за Договором. У вказаному Сертифікаті зазначено про триваючий характер дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 24.02.2022 та на дату їх видачі, відсутні відомості стосовно їх закінчення;

- Позичальник за Договором є фермерським господарством, який здійснював свою діяльність до 24.02.2022 на території Любимівської селищної територіальної громади Херсонської області, яка з 24.02.2022 окупована російською федерацією. Окрім того, організаційна форма Позичальника (фермерське господарство) є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону;

- Фермерське господарство "ЮГ" підтвердило належними доказами настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) згідно з пунктом 5.8 Правил, як обставин надзвичайного та невідворотного характеру, що об`єктивно унеможливили належне виконання ним свого обов`язку за Договором;

- ні положення Договору, ні положення самих Правил або Договору поруки не передбачають певні строки та юридичні наслідки того, що сторона не повідомила іншу сторону цього договору в строки, визначені договором, про факт настання таких обставин, та не встановлено такої умови, як те, що ненадання сертифікату в певний строк позбавляє сторону договору посилатися на настання форс-мажорних обставин, як на підставу відкладення строку виконання зобов`язань;

- у Позичальника станом на 23.02.2022 була відсутня прострочена заборгованість перед Банком, яка б могла стати підставою для обов`язку достроково виконати умови Договору;

- враховуючи, що станом на 23.02.2022 у Позичальника за Договором була відсутня заборгованість перед Банком, а з 24.02.2022 у спірних правовідносинах Позичальника з Банком виникли форс-мажорні обставини, то з урахуванням пункту 5.8 Правил спірні зобов`язання сторін продовжились, а тому зобов`язання Фермерського господарства "ЮГ" з повернення кредиту не є простроченими в тій мірі, що визначив позивач;

- станом на дату подання позову відповідачами не був отриманий відповідний Сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин за Договором, до подачі позову не було повідомлено позивача про наявність форс-мажорних обставин, при обізнаності про наявність і дію Договору;

- беручи до уваги те, що спір у даній справі виник внаслідок невчасного вчинення відповідачами дій щодо підтвердження форс-мажорних обставин за умовами пункту 5.8 Правил, судові витрати у справі, у тому числі судовий збір за подачу позову та витрати на правничу допомогу, в порядку частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані статті 193, 200 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 530, 543, 546, 553, 554, 559, 560, 563, 569, 610-612, 617, 629, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, недотримано положення статей 126, 129, 236 Господарського процесуального кодексу України, а також не враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Відповідачі подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, з огляду на таке.

У справі № 904/3886/21 предметом розгляду були вимоги Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (Підприємство) про стягнення з Аграрно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр К" (Товариство) 51 793 879,96 грн збитків, 11 214 580,90 грн штрафу, 2 250 572,21 грн пені. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані неналежним виконанням Товариством зобов`язань за договором поставки від 25.06.2020 № 60416689 (Договір) у частині своєчасної поставки товару. Судовими рішеннями у позові відмовлено. Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджується невиконання Товариством у повному обсязі умови Договору, а саме не здійснення поставки товару в обумовленому сторонами обсязі. Судами також встановлено, сторонами у Договорі погоджено, що достатнім доказом наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України; роз`яснення Торгово-промислової палати України. У матеріалах справи наявний лист від 01.06.2021 № 1508/05-7.4 Дніпропетровської торгово-промислової палати, в якому підтверджено засвідчення форс-мажорних обставин з видачею уповноваженим органом Дніпропетровською ТПП, відповідного сертифіката №1200-20-1964 від 14.12.2020, з урахуванням положень частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України». Отже, з урахуванням погоджених сторонами умов Договору, суди дійшли висновку про те, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати, як визначено умовами Договору, тобто надані Товариством докази є належним свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов Договору, а саме стягнення неустойки, штрафу та відшкодування збитків, тому суди відхилили доводи Підприємства про недоведення Товариством належними та допустимими доказами настання форс-мажорних обставин, які не надали Товариству змоги своєчасно та в повному обсязі виконати свої зобов`язання за Договором. Приймаючи постанову від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. При цьому у вказаній постанові Верховний Суд зазначив про те, що: 1) Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 911/1366/18, від 17.04.2019 у справі № 927/430/17, від 06.05.2020 у справі № 126/746/17, від 03.03.2021 у справі № 522/799/16, від 27.08.2020 у справі № 185/2918/15 щодо застосування статей 213 Цивільного кодексу України та від 26.05.2020 у справі № 918/289/19 щодо застосування частини першої статті 617 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. Водночас, як зазначив Верховний Суд, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином вказані доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу як такі, що наведені скаржником лише для візуальної наявності у касаційній скарзі посилань на відповідну норму процесуального законодавства, якою визначені підстави касаційного оскарження судових рішень (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України); 2) також Підприємство у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 4.1 Регламенту Торгово-промислової палати в контексті тлумачення терміну "Торгова палата відповідної України". Однак, як зазначив Верховний Суд, відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки судами встановлені обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі.

Із наведеного вбачається, що у вказаній справі розглядалось питання відповідальності за порушення зобов`язання та наявності/відсутності підстав звільнення від такої відповідальності. При цьому, у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд не робив висновків щодо застосування норм матеріального права, які зазначає скаржник у своїй касаційній скарзі у цій справі № 916/5104/23.

Суд також звертає увагу, що у своїй касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" у цій справі № 916/5104/23 посилається на те, що Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", з наведенням відповідного цитування. Позивачем при зверненні з касаційною скаргою у цій справі № 916/5104/23 було самостійно визначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в якості підстави для її подання. Водночас, скаржник не обґрунтовував касаційну скаргу тим, що судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані приписи статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21, як підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. До того, ж як зазначалось у самій постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права (статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 4.1 Регламенту Торгово-промислової палати в контексті тлумачення терміну "Торгова палата відповідної України") у подібних правовідносинах, оскільки судами встановлені обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі.

У справі № 910/8580/22 предметом розгляду були вимоги Фізичної особи - підприємця Удовиченка Владіслава Олександровича до Акціонерного товариства "Укрпошта" та Акціонерного товариства "Банк інвестиції та заощаджень" про визнання гарантії, виданої банком на забезпечення виконання зобов`язання принципала - ФОП Удовиченка В.О., такою, що не підлягає виконанню. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані відсутністю підстав для виконання Акціонерним товариством "Банк інвестиції та заощаджень" банківської гарантії за вимогою про сплату гарантійного платежу Акціонерному товариству "Укрпошта". Судовими рішеннями у позові відмовлено. Приймаючи судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з такого: враховуючи норми частини 1 статті 640 Цивільного кодексу України, пункту 10 частини 1 статті 10, частини 6 статті 33 Закону України "Про публічні закупівлі" Договір поставки є укладеним (між ФОП Удовиченком В.О. та АТ "Укрпошта"); на виконання умов Договору поставки, ФОП Удовиченко В.О. надав АТ "Укрпошта" письмову банківську гарантію № 2732/22-ГВ; позивач у строки, встановлені Договором поставки, товар не поставив, чим порушив взяті на себе зобов`язання за Договором поставки; обставини на які посилається позивач, зокрема: військова агресія російської федерації проти України та введення в Україні воєнного стану із 24.02.2022, вже існували на час укладання Договору поставки; згідно із умов Договору поставки сама по собі наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) не являється підставою для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань (пункт 5.7 Договору поставки), а також для розірвання договору у разі існування форс-мажорних обставин більше 3 місяців (пункт 5.9 Договору поставки); позивачем не надано покупцю сертифіката ТПП України (відповідно до умов Договору поставки) на підтвердження впливу форс-мажорних обставин на можливість виконання постачальником своїх зобов`язань за Договором поставки; позивачем не надано належних та допустимих доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним Договором поставки. Приймаючи постанову від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що ураховуючи встановлені обставини справи судами попередніх інстанцій (зокрема щодо невиконання позивачем умов спірного Договору поставки, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), ураховуючи правове регулювання щодо гарантійного забезпечення виконання зобов`язання, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про відсутність правових підстав для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.

Із наведеного вбачається, що у вказаній справі розглядалось питання наявності/відсутності підстав для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, у зв`язку з порушенням зобов`язання (Договору поставки).

При цьому, у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд наводив висновки у контексті доводів касаційної скарги, зокрема, про необхідність формування правового висновку щодо застосування частини першої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України, частини другої статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" щодо того, чи належить здійснена Національним банком України девальвація гривні відносно іноземних валют до обставин непереробної сили.

У справі № 922/999/22 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" про стягнення з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" заборгованості за спожитий природний газ по договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41GP617-739-20 від 21.12.2020 у розмірі 32 771 569,81 грн, пені у розмірі 4 277 378,48 грн, 3% річних у розмірі 438 159,37 грн, інфляційних втрат у розмірі 5 077 207,69 грн., а також 638 464,73 грн. судового збору. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що відповідач не в повному обсязі здійснив розрахунки за послуги з постачання природного газу згідно з договором № 41GP617-739-20 від 21.12.2020. Судовими рішеннями позов задоволено повністю. Приймаючи судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що відповідач неналежним чином виконував обов`язки з оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 32 771 569,81 грн. Беручи до уваги термін прострочення оплати товару відповідачем, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки, судом першої інстанції було встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольнив позов повністю. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в оскаржуваній частині (в частині стягнення пені у розмірі 4 277 378,48 грн, 3% річних у розмірі 438 159,37 грн, інфляційних втрат у розмірі 5 077 207,69 грн), перевіривши наданий позивачем розрахунок щодо інфляційних втрат, 3% річних та пені, також дійшов висновку про його обґрунтованість. Суд апеляційної інстанції, мотивуючи відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій, зазначив, що відповідач, посилаючись на те, що накладення штрафних санкцій зменшує вартість підприємства та негативно впливає на ділову репутацію боржника, не надав належних і допустимих доказів, які підтверджують обставини, що мають істотне значення для їх зменшення; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним зобов`язання, невідповідності розміру нарахованих пені, 3% річних наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов`язує право суду на зменшення штрафних санкцій; як і не надав суду першої інстанції жодних доказів, що підтверджували б доводи відповідача щодо фактичного зупинення діяльності товариства. Відхиляючи посилання відповідача на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачу потрібно довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання. Одного лише посилання на наявність форс-мажору, зокрема на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, недостатньо. Судові рішення у вказаній справі переглядались Верховним Судом в межах доводів та вимог касаційної скарги в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат. За наслідками перегляду судових рішень Верховним Судом прийнято постанову від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. У вказаній постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що до касаційної скарги скаржником додано Сертифікат № 6300-22-1122 від 30.09.2022. Проте Верховний Суд звернув увагу, що наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та невиконанням/неналежним виконанням зобов`язань підлягала доведенню відповідачем у судах попередніх інстанцій на загальних підставах. У суді касаційної інстанції це доведення не є можливим з огляду на частину другу статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Проте в судах попередніх інстанцій відповідачем не було надано сертифікат Торгово-промислової палати України, який би підтвердив, що саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання були наявні обставини, які є форс-мажорними.

Із наведеного вбачається, що у вказаній справі розглядалось питання відповідальності за порушення зобов`язання та наявності/відсутності підстав звільнення від такої відповідальності.

У справі № 910/8741/22 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі трейд груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про стягнення заборгованості за договором транспортування природного газу від 01.11.2019 № 1907000347 у розмірі 8 752 857,17 грн, 194 169,50 грн 3% річних та 1 267 921,21 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов укладеного договору, не здійснив оплату за позитивні небаланси за період з лютого до червня 2022 року, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість. Судовими рішеннями позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 267 921,21 грн інфляційних втрат та 194 169,50 грн 3% річних; закрито провадження у справі в частині стягнення 8 752 857,17 грн боргу. Приймаючи судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що: станом на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача зі сплати вартості позитивних небалансів, нарахованих у період з лютого до червня 2022 року, складала 8 752 857,17 грн; в процесі розгляду справи відповідач погасив заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 10 022 248,94 грн, тобто на суму більшу, ніж його основна заборгованість у цій справі; подані платіжні доручення та заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог свідчать, що відповідач перерахував всю суму боргу після звернення позивача з позовом до суду; вимога позивача про стягнення з відповідача 1 267 921,21 грн інфляційних втрат та 1 941 69,50 грн 3% річних підлягає задоволенню, оскільки є обґрунтованою, її розмір є арифметично правильним; доводи відповідача про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин через воєнну агресію російської федерації (далі - рф) проти України та введенням з 24.02.2022 воєнного стану, є необґрунтованими; повідомлення відповідача без номеру та дати про настання форс-мажорних обставин, яке було надіслано на адреси електронної пошти представників позивача, що зазначені в договорі та додаткових угодах до нього, не містить жодних реквізитів, які б дозволили встановити, що воно стосується позивача та укладеного з ним договору транспортування природного газу; відповідач не надав відповідного сертифіката Торгово-промислової палати України (далі - ТПП), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за укладеним договором транспортування природного газу, який би підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості добових небалансів. За наслідками перегляду судових рішень Верховним Судом прийнято постанову від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. У вказаній постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 Цивільного кодексу України та статтею 218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

У справі № 910/15264/21 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захисні технології України" до Міністерства оборони України про внесення змін до договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 22.06.2020 № 286/3/20/120 (Договір). Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані наявністю підстав для внесення змін до укладеного сторонами Договору в частині строку та обсягів виконання зобов`язання з поставки продукції, враховуючи обставини, які суттєво ускладнюють виконання позивачем зобов`язання з поставки товару. Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову у позові. Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що: про виникнення обставин непереборної сили позивач повідомив відповідача листами від 14.08.2020 №92 та №94; у вказаних листах позивач зазначив, що юридичний факт запровадження карантину віднесено до форс-мажорних обставин; наказ про призупинення роботи швейного цеху та оголошення простою було видано 05.08.2020, відтак позивач не дотримався 5-денного строку повідомлення відповідача про виникнення обставин непереборної сили відповідно до пункту 8.2 Договору, що не було враховано судом першої інстанції; Договір сторонами укладено 22.06.2020, тоді як карантин запроваджено з 12.03.2020 постановою КМУ від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з подальшим продовженням; на момент укладення сторонами Договору по всій території України вже було запроваджено карантин, у зв`язку з чим позивач міг та повинен був передбачити негативні наслідки, які можуть виникнути, у зв`язку із цим; у разі призупинення роботи цеху у зв`язку із хворобою швачок позивач повинен був надати суду відповідні докази (листки непрацездатності, лікарняні тощо); відповідних доказів до матеріалів справи не додано, з огляду на це посилання позивача на виникнення обставин непереборної сили у зв`язку із введенням карантину, що вплинуло на можливість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором є недоведеним; підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань (що не є предметом розгляду у даній справі), а не для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого (постанова Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20); оскільки строк дії Договору закінчився 31.12.2020, то відсутні підстави для внесення до нього змін в частині продовження строку дії поставки продукції після закінчення терміну його дії. Приймаючи постанову від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. При цьому у вказаній постанові Верховний Суд зазначив про те, що у цій справі суд апеляційної інстанції встановив відсутність форс-мажорних обставин, не погодившись з висновком ТПП про їх наявність. Верховний Суд вважав правильними висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що причини невиконання контракту не були викликані форс-мажорними обставинами. Такі висновки суду ґрунтуються на належній оцінці судом фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові також правильно зазначив, що підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань (що не є предметом розгляду у даній справі), а не для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого. Водночас якщо суд апеляційної інстанції встановив відсутність форс-мажорних обставин, то відповідні положення Цивільного кодексу України (ст. 617) та Договору (пункти 8.1, 8.4) вже не підлягали застосуванню.

Натомість у даній справі № 916/5104/23, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 2 000 356,81 грн, з якої: по кредиту - 1 625 000,00 грн, по процентах - 254 735,01 грн, по процентах (компенсація процентів за програмою Фонду розвитку підприємництва) - 120 620,80 грн) були обґрунтовані неналежним виконанням Позичальником кредитних зобов`язань за Договором, а також неналежним виконанням Поручителем зобов`язань за Договором поруки. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходили, зокрема, з того, що: за умовами Договору Позичальник в повному обсязі акцептує Правила, з якими Позичальник ознайомився, погоджується та зобов`язується виконувати; пунктом 5.8 Правил сторони узгодили, що виникнення форс-мажорних обставин продовжує строк виконання взаємних зобов`язань сторін за цим договором на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін. Отже, сторони на власний розсуд прямо домовились у пункті 5.8 Правил, користуючись принципом, передбаченим пунктом 3 частини статті 3 Цивільного кодексу України, про те, що у разі настання обставин непереборної сили їх зобов`язання за Договором автоматично відкладаються до закінчення дії таких обставин, а тому Позичальник як сторона Договору має право розраховувати на застосування пункту 5.8 Правил в частині відкладення строку виконання зобов`язань щодо здійснення відповідних оплат; Фермерське господарство "ЮГ" підтвердило належними доказами настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) згідно з пунктом 5.8 Правил, як обставин надзвичайного та невідворотного характеру, що об`єктивно унеможливили належне виконання ним свого обов`язку за Договором; ні положення Договору, ні положення самих Правил або Договору поруки не передбачають певні строки та юридичні наслідки того, що сторона не повідомила іншу сторону цього договору в строки, визначені договором, про факт настання таких обставин, та не встановлено такої умови, як те, що ненадання сертифікату в певний строк позбавляє сторону договору посилатися на настання форс-мажорних обставин, як на підставу відкладення строку виконання зобов`язань; враховуючи, що станом на 23.02.2022 у Позичальника за Договором була відсутня заборгованість перед Банком, а з 24.02.2022 у спірних правовідносинах Позичальника з Банком виникли форс-мажорні обставини, то з урахуванням пункту 5.8 Правил спірні зобов`язання сторін продовжились, а тому зобов`язання Фермерського господарства "ЮГ" з повернення кредиту не є простроченими в тій мірі, що визначив позивач.

Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду у справах № 904/3886/21, № 910/8580/22, № 922/999/22, № 910/8741/22, № 910/15264/21, на які посилається скаржник, та зміст оскаржуваних судових рішень у даній справі № 916/5104/23, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм.

Суд зазначає, що у вищенаведених постановах розглядались питання щодо: відповідальності за порушення зобов`язання та наявності/відсутності підстав звільнення від такої відповідальності; наявності/відсутності підстав для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, у зв`язку з порушенням зобов`язання (Договору поставки); відповідальності за порушення зобов`язання та наявності/відсутності підстав звільнення від такої відповідальності; підстав для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань. Натомість у даній справі № 916/5104/23 такі питання не розглядались, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову не у зв`язку з наявністю підстав для звільнення від виконання зобов`язань за Договором чи від відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань, а у зв`язку з продовженням строків виконання взаємних зобов`язань сторін за Договором, враховуючи погоджені сторонами на власний розсуд умови Договору та встановлені судами обставини.

Таким чином правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначених скаржником постановах Верховного Суду у справах № 904/3886/21, № 910/8580/22, № 922/999/22, № 910/8741/22, № 910/15264/21, є істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах - з іншого) за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведених до порівняння постановах Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

Суд також зазначає, що правовідносини у справах № 905/1795/18, № 910/12876/19, № 911/3312/21, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається № 916/5104/23, не є релевантними за критеріями подібності, оскільки у додатковій постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 розглядалось питання щодо відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу. Натомість у даному випадку оскаржувані судові рішення не вирішували питання щодо відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу, а лише розглядали питання розподілу судового збору.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/5104/23.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 916/5104/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/5104/23 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційне провадження у справі № 916/5104/23 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова