Ухвала

від 21.01.2025 по справі 916/1417/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1417/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 (колегія суддів: Ярош А.І., Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Головного управління Національної поліції в Одеській області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Одеської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України

про витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

1. В квітні 2024 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просило суд витребувати на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" дизельне паливо в кількості 5 384 кг вартістю 256 989,30 грн.

2. Господарський суд Одеської області рішенням від 16.09.2024 позов задовольнив частково; витребував від Головного управління національної поліції в Одеській області на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" дизельне паливо в кількості 5 384 кг; у задоволенні решти вимог відмовив.

3. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 17.12.2024 рішення Господарського Одеської області від 16.09.2024 скасував та ухвалив нове рішення про відмову у позові.

4. 30.12.2024 Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

6. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

7. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

8. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

9. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).

10. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

11. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

12. Скаржник оскаржує судове рішення, яким вирішено спір про витребування майна вартістю 256 989,30 грн, а тому воно не підлягає касаційному оскарженню.

13. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію пунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК.

14. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для нього (підпункти "а", "в" п.2 ч.3 ст.287 ГПК). Скаржник вказує таке:

"Враховуючи те, що в перші тижні повномасштабного вторгнення дії всіх громадян та юридичних осіб були спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни, позивач, в ситуації прямої загрози подальшої окупації території України, передавав необхідне для оборони країни майно: металобрухт для виготовлення оборонних конструкцій, дизельне пальне тощо. Зазначене привело до того, що позивач опинився в ситуації, коли його майно є таким, що передано іншим особам без відповідної правової підстави. На даний час, в судах різних інстанцій розглядаються аналогічні справи за позовами позивача щодо повернення безпідставного набутого майна (справи №916/1300/24, №916/1202/24, №916/1207/24, №915/947/24, №915/934/24, №916/4826/23), а також готуються нові позовні заяви за фактами передачі майна в умовах воєнного стану без належних правових підстав. На момент подання цієї касаційної скарги відсутні висновки Верховного Суду щодо питань застосування ст.1212 ЦК України та статей 181, 184 ГК України у подібних правовідносинах, пов`язаних з передачею майна для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема в частині виникнення договірних взаємовідносин, укладених в спрощеній формі шляхом складання акту приймання-передачі майна. Таким чином, відкриття касаційного провадження по даній справі Верховним Судом створить тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми, що виникла в умовах воєнного стану в України щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах".

15. Наведені скаржником твердження щодо наявності правового питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики фактично є обґрунтуванням такої загальної підстави касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачена п.3 ч.2 ст.287 ГПК.

16. Натомість фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів.

17. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають також підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника.

18. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

19. Саме лише посилання на випадки, зазначені у підпунктах "а", "в" п.2 ч.3 ст.287 ГПК не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.

20. Верховний Суд дослідив та оцінив ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та/або справа має виняткове значення для скаржника.

21. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч."с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

22. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

23. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

24. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

25. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

26. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

27. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.

28. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №916/1417/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець