Постанова

від 15.01.2025 по справі 904/1803/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1803/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Краснов Є. В., Мачульський Г. М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2024

у справі № 904/1803/24

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення володіння правом власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

Дніпровська міська рада (далі - Рада; позивач) звернулася до господарського суду із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих будівель та споруд торгівельного призначення з таким описом: літ. А - торгівельні приміщення, площею 376,6 кв. м, літ. Б - торгівельні приміщення, площею 376,6 кв. м, літ. В - торгівельні приміщення, площею 331,0 кв. м, літ. І - замощення, розташовані за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8М, м. Дніпро за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" (далі - ТОВ "Фірма Грінвей"; відповідач); припинення володіння ТОВ "Фірма Грінвей" правом власності на будівлі та споруди торгівельного приміщення із зазначеним вище описом.

Позивачем також подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони державним реєстраторам, ТОВ "Фірма Грінвей" та будь-яким особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) з відчуження, реалізації, передачі іншим особам та переоформлення документів на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8 М, м. Дніпро;

- заборони державному реєстратору вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку, інші дії, передбачені чинним законодавством), окрім дій щодо виконання ухвали суду про забезпечення позову у цій справі щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8 М, м. Дніпро;

- заборони ТОВ "Фірма Грінвей" та будь-яким особам здійснювати будівельні роботи на земельній ділянці, розташованій за адресою: вул. Старочумацька, в районі буд. 8 М, м. Дніпро.

Вказана заява обґрунтована існуванням обставин для забезпечення цього позову відповідно до ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Так, позивач, серед іншого, зазначив, що перереєстрація права власності на спірне майно зумовить необхідність подальшого поновлення його прав від осіб, які не залучені до участі у цій справі; що завершення будівництва об`єктів, які споруджуються з порушенням вимог містобудівної документації, вимог державних будівельних норм, прав мешканців міста, також перешкоджатиме поновленню прав позивача у разі задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2024 (суддя - І. Ф. Мельниченко) у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні відповідної заяви, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем того, що відповідачем чи іншими особами вчиняються будь-які дії щодо нерухомого майна, яке знаходиться на відповідній земельній ділянці. Зазначив, що заява про забезпечення позову містить лише припущення щодо можливого ускладнення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (головуючий суддя - А. Є. Чередко, судді - О. Г. Іванов, В. Ф. Мороз) скасовано ухвалу суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким відповідну заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено державним реєстраторам, ТОВ "Фірма Грінвей" та будь-яким особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) з відчуження, реалізації, передачі іншим особам та переоформлення документів, в тому числі вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрацію та перереєстрацію права власності, щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8 М, м. Дніпро. Заборонено ТОВ "Фірма Грінвей" та будь-яким особам здійснювати будівельні роботи на земельній ділянці, розташованій за адресою: вул. Старочумацька, в районі буд. 8М, м. Дніпро.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи частково заяву про вжиття заходів забезпечення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції при розгляді відповідної заяви порушив ст. ст. 86, 136 ГПК України, не врахував, що відповідні заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними із предметом спору. Зазначив, що наявними у матеріалах справи документами, оцінку яким не надав суд першої інстанції, підтверджується, що відповідачем можуть бути вчинені дії через які виконання рішення суду стане неможливим, а захист інтересів позивача - неефективним.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду від 16.09.2024, ТОВ "Фірма Грінвей" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати цю постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

У касаційній скарзі скаржник вказує абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, що суд апеляційної інстанції порушив ст. ст. 136, 137 ГПК України, не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Стверджує, що вжиті апеляційним господарським судом заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості, є неспівмірними заявленим позовним вимогам.

ТОВ "Фірма Грінвей" у касаційній скарзі також зазначає, що ця справа має виняткове значення; що заборона на здійснення будь-яких дій щодо майна фактично паралізує діяльність Товариства, створює фінансові та правові ризики для нього. Посилається і на те, що суд апеляційної інстанції постановив оскаржуване судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фірма Грінвей" на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.12.2024.

16.12.2024 до Верховного Суду від Ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з підстав, наведених у цьому відзиві.

Зважаючи на те, що суддя Могил С. К. перебував у відпустці у період з 06.01.2025 до 10.01.2025, а також те, що 13.01.2025 на запит Верховного Суду від суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 904/1803/24; з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про розгляд справи № 904/1803/24 у розумний строк у розумінні положень ст. 114 ГПК України, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

З огляду на ст. 300 ГПК України Верховним Судом не переглядається постанова апеляційного господарського суду у частині відмови у задоволенні відповідної заяви позивача.

Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований нормами ст. ст. 136, 137, 140, 144 ГПК України.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення із відповідною заявою та її розгляду у суді), згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 137 ГПК України (у відповідній редакції).

Здійснюючи аналіз норм права, які регулюють інститут забезпечення позову, Верховний Суд неодноразово висновував, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (див. постанови Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 915/249/24, від 21.02.2024 у справі № 201/9686/23).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 виснував, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню. В такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (див. також постанову Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 915/249/24).

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Врахувавши вказані вище норми права, надавши оцінку доводам заяви позивача про забезпечення позову, апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, керуючись ст. ст. 136, 137 ГПК України, дійшов підставного висновку, що відповідні заходи забезпечення позову (вжиті судом апеляційної інстанції) стосуються предмета спору, відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, є співмірними із заявленими позовними вимогами; спрямовані на збереження існуючого стану речей до завершення розгляду цієї справи, а їх невжиття може зумовити те, що позивач не зможе відновити своє порушене право в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду. При цьому, судом апеляційної інстанції було враховано, що обраний позивачем (і вжитий судом апеляційної інстанції) вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично залишиться у його володінні та користуванні, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним (шляхом відчуження будь-яким способом на користь інших осіб). Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2024 у справі № 201/9686/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо необґрунтованості заходу забезпечення позову шляхом заборони ТОВ "Фірма Грінвей" та будь-яким особам здійснювати будівельні роботи на спірній земельній ділянці спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними у п. 35 постанови від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20, у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22.

Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду у іншій справі щодо застосування приписів ст. ст. 136, 137 ГПК України у розгляді заяв про забезпечення позову, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Решта доводів скаржника в касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

За наведених вище обставин, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано частково задовольнив відповідну заяву Ради і підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.

Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 904/1803/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Краснов Є. В.

Мачульський Г. М.