Постанова

від 15.01.2025 по справі 922/3921/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/3921/21 (922/1371/22) (615/334/21)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю:

представника ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" - Третьякової Н.Ю.,

арбітражного керуючого Венської О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024

та рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2024

у справі № 922/3921/21 (922/1371/22) (615/334/21)

за позовом ОСОБА_1

до Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків - Москва",

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - розпорядник майна Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків - Москва" арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна,

про стягнення коштів

у межах справи про банкрутство Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва".

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до відповідача - Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" (далі - ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва", боржник, відповідач) про стягнення 8271636,32 грн за договорами про надання поворотної фінансової допомоги, з яких 3 272 176,46 грн за договором № 1-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 07.10.2016 та 4 999 459,86 грн за договором №4-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 01.06.2018, право вимоги за якими він отримав відповідно до умов договору про відступлення права вимоги (цесії) від 02.03.2020 №1-Ц.

ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" у відзиві на позовну заяву підтверджує викладені позивачем обставини та визнає позовні вимоги в повному обсязі.

Фактичні обставини справи встановлені судами

02.03.2020 між громадянином ОСОБА_1 (новий кредитор) та громадянкою ОСОБА_2 (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесія) №1-Ц.

За умовами п.1.1 означеного договору первісний кредитор передає належне йому право вимоги боргу з боржника - ТК ТОВ з ІІ фірми "Харків-Москва" згідно з договором № 1-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 07.10.2016 у розмірі 3 272 176,46 грн та згідно з договором №4-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 01.06.2018 у розмірі 4999 459,86 грн, що загалом складає суму боргу в розмірі 8 271 636,32 грн, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основними договорами, та набуває всі права первісного кредитора до боржника за основними договорами.

Пунктами 2.1 - 2.2 договору № 1-Ц про відступлення права вимоги від 02.03.2020 визначено, що відступлення права вимоги за цим договором є платним, оплата за цим договором встановлюється в сумі 8 271 636,32 грн та повинна бути здійснена в повному обсязі до 02.03.2021.

Відповідно до п.3.2.2 договору до обов`язків нового кредитора належить обов`язок сплатити первісному кредитору за цим договором суму в розмірі та порядку, встановленому п.п.2.1, 2.2 цього договору.

За твердженнями позивача, ОСОБА_1 , як новий кредитор, отримавши право вимоги до ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" за договорами про надання поворотної фінансової допомоги № 1-ФД від 07.10.2016 та № 4-ФД від 01.06.2018, звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів від 26.02.2021. Невиконання вимоги стало підставою звернення ОСОБА_1 з розглядуваним позовом до суду.

До матеріалів позовної заяви, окрім копії договору про відступлення права вимоги (цесія) №1-Ц від 02.03.2020 додано копії наступних документів: акта приймання-передачі від 02.03.2020 до договору про відступлення права вимоги (цесія) №1-Ц від 02.03.2020; повідомлення про заміну кредитора від 03.03.2020; договору № 1-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 07.10.2016; договору № 4-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 01.06.2018; вимоги про повернення грошових коштів від 24.10.2019; вимоги про повернення грошових коштів від 16.02.2021.

Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.05.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024, в позові відмовлено повністю.

В основу рішення покладено висновки суду про відсутність доказів набуття новим кредитором ( ОСОБА_1 ) за договором № 1-Ц про відступлення права вимоги від 02.03.2020 відповідних прав з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів належного виконання ОСОБА_1 умов означеного договору щодо проведення відповідної оплати за купівлю права вимоги.

Господарський суд Харківської області дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження реального виконання договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 1-ФД від 07.10.2016 та № 4-ФД від 01.06.2018, а саме доказів перерахування первісним кредитором ( ОСОБА_2 ) на користь ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" грошових коштів на виконання умов означених договорів.

Східний апеляційний господарський суд у розглядуваному випадку погодився з висновками Господарського суду Харківської області про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову та про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Як судом першої інстанції, так і апеляційним судом зазначено про те, що додатки відповідача до відзиву на позовну заяву, яким визнано позовні вимоги, не посвідчені належним чином, а саме учасником справи порушено порядок посвідчення копій документів, які подані до суду.

Апеляційний суд зауважив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження реального виконання договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 1-ФД від 07.10.2016 та № 4-ФД від 01.06.2018, а саме доказів перерахування ОСОБА_2 на користь ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" грошових коштів на виконання умов означених договорів, а також доказів виконання ОСОБА_1 умов договору про відступлення права вимоги №1-Ц від 02.03.2020 в частині проведення оплати та доказів переходу права вимоги до нового кредитора.

Надані копії квитанцій та прибуткових касових ордерів не містять обов`язкових реквізитів, за якими можливо беззаперечно стверджувати, що передані кошти є саме коштами на виконання вимог договорів поворотної фінансової допомоги № 1-ФД від 07.10.2016 та №4-ФД від 01.06.2018, оригінали квитанцій або належним чином посвідчені їх копії з метою встановлення дійсності внесення грошових коштів за договорами про надання поворотної фінансової допомоги суду не надано.

Щодо правовідносин ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги (цесія) №1-Ц від 02.03.2020 суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про не доведення ОСОБА_1 належними та допустимими доказами переходу до нього прав та обов`язків первісного кредитора, а саме доказів проведення на користь первісного кредитора - ОСОБА_2 відповідної оплати за купівлю права вимоги, а також копій квитанцій до прибуткових касових ордерів, оригінали яких мали бути йому передані за актом приймання-передачі від 02.03.2020, а відтак не доведено свого права вимоги до боржника, ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва".

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024, справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Вважає, що судами застосовано норми права, а саме Державного стандарту України в частині належного посвідчення копій документів в господарському процесі, без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих самих норм права, який було викладено у постанові від 13.09.2023 у справі №925/1567/20.

Зазначене порушення, на його думку, призвело до неврахування письмових доказів, які були надані відповідачем до відзиву, та не були досліджені судом апеляційної інстанції, а саме: Картка рахунку 6852 за 01.01.2016-31; Картка рахунку 6852 за 01.01.2016 31.12.2020 договір 4 ФД; Копії листків касової книги за 2016, 2018, 2019 рік на 21 арк.; Копії прибуткових касових ордерів на 66 арк.; Копія видаткового касового ордеру №000006 від 13.03.2019; Копії листків касових книг за 2018, 2019 рік на 47 арк., які є первинним бухгалтерськими документами на підтвердження отримання від фізичної особи ОСОБА_2 поворотної фінансової допомоги.

За доводами скаржника, вибіркова оцінка доказів апеляційним судом та судом першої інстанції стала підставою для винесення незаконних та необґрунтованих рішень судів.

Крім того скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду апеляційної скарги, чим порушив процесуальні норми, а саме частину першу статті 269 ГПК України, адже, на його думку, в мотивувальній частині судового рішення фактично констатовано недійсність договору уступки вимоги, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з огляду на невиконання сторонами його умов в частині здійснення розрахунків за вказаним договором у визначений сторонами строк. При цьому, вихід за межі апеляційної скарги судом не обґрунтовано, в оскаржуваній постанові апеляційного суду про необхідність виходу за межі апеляційної скарги не зазначено.

Додатковою підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції за доводами скаржник є не застосування судовою колегію до спірних правовідносин висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21, від 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц, від 23.11.2023 у справі № 466/725/20 в частині застосування принципу заборони повороту до гіршого, що означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.

Скаржник стверджує, що апеляційний суд зазначаючи додаткові підстави для відмови у позові аніж ті, що зазначені в рішенні суду першої інстанції, порушив такий принцип і погіршив становище позивача, що є не припустимим. Фактично, суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину судового рішення без зазначення про це в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Венська О.О. подала відзив на касаційну скаргу, вважаємо її доводи безпідставними та необґрунтованими, доводи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, вважає помилковими, оскільки вони стосується правовідносин, які не є подібними.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Предметом позовних вимог є вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 8 271 636,32 грн за договорами про надання поворотної фінансової допомоги, з яких 3 272 176,46 грн за договором № 1-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 07.10.2016 та 4 999 459,86 грн за договором № 4-ФД про надання поворотної фінансової допомоги від 01.06.2018, право вимоги за якими позивач отримав відповідно до умов договору про відступлення права вимоги (цесії) від 02.03.2020 №1-Ц.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Особливості уступки права вимоги викладені у статтях 512 - 519 ЦК України.

Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/7320/17, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

Частинами 3, 4 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, якщо новий кредитор передає первісному кредитору грошові кошти за передані права, договір про відступлення права вимоги буде регулюватися як статтями 512 - 519 ЦК України, так і відповідними положеннями про договір купівлі-продажу.

Наведеним підтверджується обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції про те, що сама лише копія листа Боржника про визнання вимог не може бути належним доказом на підтвердження реальності господарських операцій та підтвердження кредиторських вимог.

Окрім того, у контексті аргументів скаржника щодо підтвердження поданими ним доказами переходу права вимоги до боржника від первісного кредитора - ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Верховний Суд також звертається до викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду правових висновків такого змісту:

- право вимоги у зобов`язанні є майновим правом (майном), яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18);

- відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Норми ЦК України про відступлення права вимоги повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія (пункти 73, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/19199/21).

Ураховуючи наведені висновки та підвищені стандарти доказування у справах про банкрутство (задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення грошових вимог та їх характеру), доведення кредитором наявності заборгованості Боржника лише на підставі договору відступлення права вимоги без надання при цьому належних доказів, які доводять факт існування між Боржником та первісним (у ланцюгу відступлень) кредитором будь-яких зобов`язань є недостатнім.

Розглядаючи заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги суди попередні інстанцій встановили, що позивачем не надано до матеріалів справи будь-яких доказів, які б підтверджували здійснення належного виконання за договорами поворотної фінансової допомоги з боку первісного кредитора - ОСОБА_2 .

Суди, надаючи оцінку доданим відповідачем до відзиву на позовну заяву прибутковим касовим ордерам (не засвідченим належним чином), встановили:

- у частині наявних у матеріалах справи прибуткових касових ордерів в якості підстави зазначено «надання поворотної фінансової допомоги» без посилання на номер та дату конкретного договору, що виключає можливість ідентифікації таких ордерів з конкретними правовідносинами сторін (правовідносинами за конкретним договором);

- зі змісту прибуткових касових ордерів убачається, що зазначені в них грошові кошти були прийняті від ОСОБА_2 самою ОСОБА_2 , тобто однією і тією ж особою;

- згідно з поясненнями представників відповідача, у відповідний період складання таких ордерів ОСОБА_2 виконувала обов`язки як головного бухгалтера, так і касира. У свою чергу, матеріали справи не містять відповідного письмового розпорядження керівника про покладення обов`язків касира на головного бухгалтера, як і не містять укладеного з останнім договору про повну матеріальну відповідальність;

- згідно з поясненнями ОСОБА_2 , грошові кошти, отримані від ОСОБА_2 , як поворотна фінансова допомога, у той же день направлялися ОСОБА_2 , як головним бухгалтером, до банку. Разом з тим до матеріалів справи не надано виписок з банківського рахунку підприємства відповідача, як і не надано відповідних касових ордерів на видачу готівки з каси товариства для здавання її до банку, квитанцій до прибуткового документу банку на внесення готівки, квитанцій/чеків банкомату чи програмно-технічного комплексу самообслуговування тощо;

- до матеріалів справи не додано доказів внесення змін у структуру активів ТК ТОВ фірма «Харків-Москва» у зв`язку із наданням поворотної фінансової допомоги за договорами № 1-ФД від 07.10.2016 та № 4-ФД від 01.06.2018, які б підтверджували реальність господарської операції - надання поворотної фінансової допомоги;

- надані відповідачем оборотно-сальдова відомість по рахунку: 6852 за період 01.01.2016 - 31.12.2020 та картки рахунку: 6852 за період 01.01.2016-31.12.2020 не можуть достеменно свідчити про зміни у структурі активів відповідача, оскільки є лише внутрішніми документами підприємства, складеними самостійно ТК ТОВ з ІІ фірма «Харків-Москва» і не є первинними документами;

- актів за результатами проведених податкових перевірок (якими не встановлено порушень податкового законодавства), на які посилається відповідач, останнім до матеріалів справи не надано. Крім того представник відповідача підтвердив, що в актах за результатами податкових перевірок відсутні посилання на прибуткові касові ордери, які є предметом оцінки, як належний спосіб оформлення господарської операції, у межах справи №922/3921/21 (922/1371/22) (615/334/21).

Верховний Суд неодноразово, зазначав, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором (схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18), від 01.03.2023 у справі №910/6210/20), чого при дослідженні обставин не було встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.

Таким чином, встановивши відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження реального виконання договорів про надання поворотної фінансової допомоги №1-ФД від 07.10.2016 та №4-ФД від 01.06.2018, а саме доказів перерахування ОСОБА_2 на користь ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" грошових коштів на виконання умов означених договорів, суди дійшли висновку про обґрунтовані та неспростовані позивачем сумніву щодо реальності господарської операції за договорами поворотної фінансової допомоги, про які зазначає ОСОБА_1 у позовній заяві та стверджує ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" у відзиві на позовну заяву.

Щодо правовідносин ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги (цесія) №1-Ц від 02.03.2020 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Договір відступлення права вимоги може бути як оплатним (коли новий кредитор надає первісному кредитору замість отриманого права вимоги певне майнове надання), так і безоплатним (коли первісний кредитор передає новому кредитору зобов`язання без отримання зустрічного надання). Якщо відступлення права вимоги має оплатний характер, до нього з огляду на положення ч.3 ст.656 ЦК України застосовуються положення законодавства про купівлю-продаж, натомість до безоплатного відступлення права вимоги застосовуються норми про дарування.

З розділу 2 договору про відступлення права вимоги (цесія) №1-Ц від 02.03.2020 вбачається, що відступлення права вимоги за цим договором є оплатним (п.2.1). Оплата за цим договором встановлюється в сумі 8271636,32 грн і може бути здійснена повністю одним платежем або частинами, але не пізніше 02.03.2021 у повному обсязі (п.2.2).

Відповідно до п. 3.2.2 договору до обов`язків нового кредитора належить обов`язок сплатити первісному кредитору за цим договором суму в розмірі та порядку, встановленому п.п.2.1, 2.2 цього договору.

Судами встановлено, що до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження обставин виконання новим кредитором - ОСОБА_1 вище зазначених умов договору про відступлення права вимоги, а саме доказів проведення на користь первісного кредитора - ОСОБА_2 відповідної оплати за купівлю права вимоги.

Суди звернули увагу на те, що сторонами в договорі відступлення права вимоги погоджений граничний строк проведення оплати - 02.03.2021. Разом з тим, понад три роки оплата не проведена (про здійснення оплати жодна зі сторін під час розгляду справи не зазначила, відповідних доказів не надала), первісний кредитор з позовом до нового кредитора з приводу порушення зобов`язання щодо здійснення оплати не звертався.

Крім того, у відповідності до положень частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Доказами прав нового кредитора у зобов`язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення. Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги.

З доданої до матеріалів позовної заяви копії акта приймання-передачі від 02.03.2020 до договору про відступлення права вимоги (цесія) № 1-Ц від 02.03.2020 суди встановили, що первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає від первісного кредитора в день укладення даного договору оригінали всіх документів, у тому числі основні договори з боржником та первинні бухгалтерські документи, які стосуються основних договорів, а саме: оригінал договору про надання поворотної фінансової допомоги №1-ФД від 07.10.2016; оригінал договору про надання поворотної фінансової допомоги №4-ФД від 01.06.2018; оригінали квитанцій до прибуткових касових ордерів; вимогу про повернення грошових коштів від 24.10.2019.

Разом з тим, позивачем не надано копій квитанцій до прибуткових касових ордерів, оригінали яких мали бути йому передані за актом приймання-передачі від 02.03.2020, що, за висновкам попередніх судів, викликає обґрунтовані сумніви щодо передання новому кредитору всіх документів, перелічених в акті приймання-передачі від 02.03.2020.

За сукупності встановлених наведених вище обставин (відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження реального виконання договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 1-ФД від 07.10.2016 та № 4-ФД від 01.06.2018, а саме доказів перерахування ОСОБА_2 на користь ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" грошових коштів на виконання умов означених договорів, а також доказів виконання ОСОБА_1 умов договору про відступлення права вимоги №1-Ц від 02.03.2020 в частині проведення оплати та доказів переходу права вимоги до нового кредитора), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про не доведення позивачем свого права вимоги до боржника відповідно до умов договору про відступлення права вимоги (цесії), що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення розглядуваних позовних вимог.

Наведених висновків не спростовують доводи скаржника про хибність висновків місцевого та апеляційного господарських судів стосовно того, що докази, додані відповідачем до відзиву на позовну заяву (в якому відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі), є незасвідченими відповідно до вимог чинного законодавства.

Частина перша статті 74 ГПК України передбачає обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Отже, ГПК України не встановлено порядку засвідчення копій документів, як письмових доказів, а норма частини четвертої статті 91 ГПК України є відсильною та зумовлює необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України "Про стандартизацію".

Подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 916/2024/20, від 30.08.2024 у справі № 912/2436/23.

Відтак, судами попередніх інстанцій правомірно застосовано положення ДСТУ 4163:2020 (пункт 5.26) щодо порядку посвідчення копій документів, прийнятого згідно з наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» № 144 від 01.07.2020, який діяв станом на дату подання ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків-Москва" відзиву на позовну заяву з додатками та винесення рішення судом першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій встановили, що поданий відповідачем пакет документів у копіях, які прошиті та пронумеровані, не містить засвідчення відповідності таких копій оригіналу. При цьому, будь-яких оригіналів доказів, які б підтверджували здійснення належного виконання за договорами поворотної фінансової допомоги з боку первісного кредитора, ОСОБА_1. до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважаємо помилковими доводи скаржника про неприйняття до уваги висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 925/1567/20 щодо оцінки доказів, оскільки дані висновки не є релевантними до цієї справи з огляду на те, що стосуються відповідності вимогам ГПК поданих учасником справи висновків експертів, зокрема, щодо порядку їх засвідчення.

Щодо доводів касаційної скарги

Як вже зазначалось, касаційну скаргу позивач аргументував пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, Верховний Суд враховує, що касаційна скарга позивача подана також з підстави порушення норм процесуального права щодо дослідження зібраних у справі доказів, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 287 ГПК України.

Однак, з огляду на положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі аргументи щодо вибіркової оцінки доказів.

Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Однак, у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилась.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, у подальшому підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі №908/1795/19).

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо оцінки доказів Верховним Судом не встановлено, а скаржником не доведено.

Аргументи ОСОБА_1 про застосування судами норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 13.09.2023 у справі №925/1567/20, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 та від 11.02.2020 у справі 904/8484/16, не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, адже відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21, від 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц, від 23.11.2023 у справі № 466/725/20 в частині застосування принципу заборони повороту до гіршого, що означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення, не заслуговують на увагу та не можуть бути застосовані в межах даної справи.

Принцип «заборони повороту до гіршого» означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, в порушення приписів статті 269 ГПК України, вийшов за межі апеляційної скарги, в мотивувальній частині судового рішення фактично констатував недійсність договору уступки права вимоги, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з огляду на невиконання сторонами його умов в частині здійснення розрахунків за вказаним договором у визначений сторонами строк.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, в межах даної справи, вимоги позивача, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в подальшому судом апеляційної інстанції визнано недоведеними та відмовлено у їх задоволенні в цілому. Жодного погіршення становища позивача між судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції не трапилось. Постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків про недійсність договору уступки права вимоги.

Вказане свідчить про помилковість аргументів скаржника та недоведеність, у чому саме відбулось погіршення його становища, за умови наявності двох рішень судів з відмовами в межах даної справи.

Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції. За своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до прийняття по суті невірного рішення або є підставами для обов`язкового скасування оскарженого судового рішення (частина 1 статті 310 ГПК України), колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.

Висновки за результатами касаційного провадження

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції - без змін, як таких, що прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо судових витрат

У зв`язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2024 у справі №922/3921/21 (922/1371/22) (615/334/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.