Постанова

від 22.01.2025 по справі 727/9435/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року місто Чернівці справа №727/9435/24

провадження №22-ц/822/133/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Височанської Н.К.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.

секретар Бугай В.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 26 листопада 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про позбавлення батьківських прав, головуючий в суді першої інстанції суддя Гавалешко П.С.,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про позбавлення батьківських прав.

Посилався на те, що він є батьком малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 .

Матір`ю дитини є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося, більше 5 років проживають окремо, шлюб між позивачем та відповідачем не реєструвався. В подальшому не мають наміру його реєструвати, а також спільно проживати.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_3 .

Зазначає, що відповідач ніяким чином не піклується про їхню дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її вихованням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання.

Позивач стверджує, що відповідач з дитиною взагалі не спілкується, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, взагалі не бере участі в забезпеченні матеріальних потреб дитини, не сплачує аліменти на утримання дитини. Таким чином свідомо порушує батьківські обов`язки, злісно їх не виконує.

Позивач також зазначає про те, що ОСОБА_2 , систематично вживає наркотичні засоби та навмисно ухиляється від лікування. З приводу неналежного виконання батьківських обов`язків відповідачем, внаслідок вживання наркотичних засобів, позивач часто звертався до органів поліції.

Позивачу відомо, що з 2015 року по теперішній час відносно ОСОБА_2 розглядалися справи щодо вчинення нею правопорушень, зокрема щодо насильства в сім`ї, дрібного хуліганства, незаконного зберігання наркотичних засобів, невиконання батьками або особами, що їх замінюють обов`язків щодо виховання дітей та інші. Позивачу відомо, що відповідними службами вирішувалось питання про відібрання дітей у ОСОБА_2 та проводились з відповідачем роз`яснювальна робота щодо недопущення подібних правопорушень.

Просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 26 листопада 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, вказав, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим через неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідачка почала нехтувати своїми батьківськими обов`язками ще багато років тому. Так, в матеріалах справи наявні докази того, що донька вже тривалий час проживає зі мною, окремо від відповідачки. А отже, даний спір не пов`язаний з військовим станом у державі, а спрямований виключно на захист інтересів дитини.

Суд не дав належної оцінки доказам того, що відповідачка свідомо порушує свої батьківські обов`язки, протягом тривалого часу не приймає жодної участі у вихованні дитини, у забезпеченні її потреб. Вона з донькою взагалі не спілкується, не проявляє жодної материнської турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням не цікавиться, не забезпечує необхідне харчування, не проявляє інтересу до її здоров`я та ніколи не звертається з донькою до медичного догляду, не займається лікуванням дитини, не проводить з нею час, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу

Така поведінка відповідачки негативно впливає на фізичний та духовний розвиток доньки, а тому такі дії відповідачки завдають шкоди дитині.

Відповідачка неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків та хуліганство, що підтверджується матеріалами справи.

Більше того, відповідачка своєю поведінкою, а саме вживанням наркотичних засобів у сумнівних компаніях, не лише показує доньці поганий приклад, але й ставить під загрозу психічний розвиток дитини. З даного приводу він неодноразово звертався до органів поліції, якими складалися протоколи та відповідачка направлялася на огляд з метою виявлення стану алкогольного чи наркотичного сп`яніння.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що інтереси дитини вимагають захисту дитячої психіки від поведінки, способу життя та дій відповідачки.

На жаль, така поведінка відповідачки продовжується вже тривалий час, за який вона продемонструвала не здатність побороти свої шкідливі звички і залежність, змінити спосіб життя та оточення, повернутися обличчям до дитини, стати для неї дійсно матір`ю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався висновком органу опіки та піклування від 12 березня 2024 року №153/5, разом з тим, у цьому висновку встановлено цілий ряд обставин, що підтверджують факт грубого порушення відповідачкою своїх батьківських обов`язків. Як вбачається з висновку, даний орган не зміг визначити свою позицію щодо позбавлення батьківських прав лише з тієї причини, що не зміг з`ясувати причини відсутності батьківського піклування.

Вважає таку позицію органу опіки та піклування, а також висновки суду з даного питання необґрунтованими з огляду на наступне.

Тому у даній справі підлягають з`ясуванню причини такої поведінки відповідачки. А отже, відповідачка мала можливість пояснити причини ухилення нею від виконання батьківських обов`язків як комісії з питань захисту прав дитини, так і суду. Вона мала можливість обґрунтувати свої дії поважними причинами та подати докази таких причин, проте цього не зробила.

Відповідачка не подала жодних доказів поважності причин невиконання нею своїх батьківських обов`язків. Більше того, відповідачка визнала позов, тобто підтвердила всі викладені в ньому обставини, погодилася з позбавленням батьківських прав та жодним чином не спробувала виправитися, боротися за дитину, змінити своє ставлення. Тому заява відповідачки про визнання позову свідчить про її небажання бути матір`ю дитини та виконувати свої батьківські обов`язки без поважних причин.

Просив рішення скасувати і позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило.

Межі розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін

Сторони по справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились (а.с.86-90).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду заяви, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути заяву за відсутності сторін.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксування судового засідання у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що у сторін даної справи є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 03 серпня 2012 року (а.с.12).

Малолітня донька ОСОБА_3 , фактично проживає з ОСОБА_1 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 згідно акту № 183 від 02 листопада 2023 року (а.с.13-14).

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 травня 2024 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто на утримання дитини аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідачки щомісячно, починаючи з 25 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.24-26).

Згідно з витягом із рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 12 березня 2024 року №153/5 було вирішено надати суду висновок щодо позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 - матері малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без зазначення позиції з окресленого питання (а.с.22).

У висновку органу опіки та піклування №153/5 від 12 березня 2024 року щодо позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 вказано, що Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, не може визначити позицію з окресленого питання (доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав), у зв`язку із неможливістю з`ясування причини відсутності батьківського піклування (винної поведінки) (а.с.37-38).

Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано. Суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Суд вказав, що наявність визнання відповідного позову матір`ю не може бути основою для її позбавлення батьківських прав, адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступним підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач не надав беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідачки по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

При цьому судом першої інстанції правомірно було встановлено відсутність фактів злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої дитини.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням їх спільної дочки, її вихованням і розвитком займається батько та бабуся, не є безумовним свідченням небажання матері дитини приймати участь у утриманні і вихованні дитини, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір`ю її батьківськими обов`язками.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, обґрунтовано взяв до уваги висновок №153/5 від 12 березня 2024 року щодо позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , згідно якого Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, не може визначити позицію з окресленого питання (доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав), у зв`язку із неможливістю з`ясування причини відсутності батьківського піклування (винної поведінки) (а.с.37-38).

Встановлено, що зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про винну поведінку матері та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Крім цього, позивачем не надано суду всі сторінки висновку за результатами психологічної діагностики ОСОБА_3 , а також слід зазначити, що результати психологічного обстеження дитини не можна розцінювати як беззаперечний доказ свідомого ухилення відповідачки від виконання ним своїх батьківських обов`язків, оскільки оцінка психологічного обстеження дитини може бути суб`єктивною та залежати від того, як дитина сприймає ситуацію в сім`ї в цей момент.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Колегія суддів враховує, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Факт наявності у відповідачки ряду адміністративних правопорушень, жодним чином не підтверджують її свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Необґрунтованим є посилання позивача як на підставу для позбавлення відповідачки батьківських прав наявності в останньої заборгованості зі сплати аліментів.

Надаючи правову оцінку відповідному факту, Верховний Суд у постановах від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18 вказав, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 26 листопада 2024 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 26 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк