Постанова

від 14.01.2025 по справі 462/6397/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №462/6397/24 Головуючий у 1 інстанції:Галайко Н.М.

Провадження №22-ц/811/2688/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Псярук О.В.,

за участі в судовому засіданні представниці заявниці ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні умісті Львовіцивільну справуза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова в складі судді Галайко Н.М. від 12 серпня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Городоцький відділ реєстрації актів цивільного стану у Львівській області Львівського району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту батьківства, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Городоцький відділ реєстрації актів цивільного стану у Львівській області Львівського району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту батьківства відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, та такою, що постановлена з неповним з`ясуванням обставин справи.

Зазначає, що у заяві про встановлення батьківства чітко вказано, що спору про будь-які майнові права, а тим більше майбутні спадкові права немає, оскільки спадкоємці після смерті ОСОБА_3 - це його мати ОСОБА_4 , батько ОСОБА_5 та брат ОСОБА_6 визнають факт батьківства ОСОБА_7 стосовно доньки ОСОБА_8 і вказані, як свідки по справі. На підтвердження цього факту додано фотографію дитини з батьками загиблого, які визнають її своєю онукою. Також усі здавали тест ДНК для встановлення особи померлого. Звертає увагу суду на те, що відомостей про наявність спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 матеріали справи не містять. Як і не містять доказів, що хтось звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Вважає, що за таких обставин висновок суду про наявність спору про право є передчасним та не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами існує імовірний спір про право, що в свою чергу виключає розгляд даної справи в порядку окремого провадження. Судом першої інстанції проігноровано, що окреме провадження про встановлення факту батьківства за своєю природою застосовується для створення умов для здійснення особистих немайнових чи майнових прав, які виникли при смерті батька. Зазначає, що встановлення батьківства у позовному провадженні можливе лише тоді, коли імовірний батько дитини живий. Якщо ж він помер і дитина народилася у незареєстрованому шлюбі, встановлення факту батьківства можливе у порядку окремого провадження. Отже, у даному випадку належним способом вирішення питання щодо батьківства є звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства у порядку окремого провадження, оскільки зі змісту поданої заяви вбачається відсутність спору про право. Вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження є передчасним, оскільки відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою, суд не вказав, між ким саме може бути спір про право на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 .

В судове засідання окрім представниці заявниці ОСОБА_1 ОСОБА_2 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що інтереси заявниці захищала представниця та клопотання заінтересованої особи Городоцького відділу реєстрації актів цивільного стану у Львівській області Львівського району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про розгляд справи у відсутності представника відділу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці заявниці на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 124 Конституції України, ст.ст. 128, 130, 137 СК України, п. 3Постанови ПВС України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», п.п. 4, 12 Постанови ПВС України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 1, 4, 19, 258-261,293,315,353-355 ЦПК України, та відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що судом встановлено, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з заявою про встановлення факту батьківства, вказувала на те, що ОСОБА_3 приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , одержавши мінно-вибухове тілесне ушкодження. Окрім цього, ОСОБА_1 у своїй заяві, фактично покликалася на те, що встановлення факту батьківства є необхідним для соціальних гарантій дитини, зокрема для отримання передбачених законодавством пільг. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про цивільне право. Судом зазначено, що у даному випадку встановлення вказаного факту, зводиться не лише до встановлення батьківства, а пов`язане із отриманням пільг, а також реалізацією ймовірних спадкових прав на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 . Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що особа, факт батьківства якої заявниця просила встановити, померла, не дало підстав вважати про відсутність спору про право, оскільки в такому випадку у заявника міг би виникнути спір зі спадкоємцями померлої особи або з відповідною територіальною громадою. Встановлення факту батьківства померлої особи стосовно дитини, надали би цій дитині право на спадкування, у тому числі на отримання обов`язкової частки у спадщині за наявності заповіту. На думку суду, у справі наявний спір про право, а відтак, має вирішуватися у порядку позовного провадження. Заявниці роз`яснено її право звернутися з даними вимогами в порядку позовного провадження.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення; обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими не доведені.

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з заявою, заінтересована особа: Городоцький відділ реєстрації актів цивільного стану у Львівській області Львівського району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту батьківства, у якій просила:

- встановити факт батьківства ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Львова, що проживав у с. Велика Калинка Львівського р-н., Львівської обл., відносно її доньки ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- внести зміни до актового запису № 12 про народження дитини доньки ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного виконавчим комітетом Завидовицької сільської ради Городоцького р-н., Львівської обл., зазначивши у відомостях про батька дитини ОСОБА_9 та видати нове свідоцтво про народження.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що з 2012 року по 2018 рік заявниця проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане підтверджується Актом обстеження комісії ЛКП «Снгнівка» від 12.06.2024 року. ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася дочка ОСОБА_8 . Так, як заявниця та ОСОБА_3 не перебували в зареєстрованому шлюбі, в актовому записі про народження дитини відомості про батька були внесені у відповідності до ч.1 ст.135 СК України, де батьком вказано ОСОБА_10 . Вказувала на те, що ОСОБА_3 визнавав ОСОБА_11 своєю дочкою, любив та піклувався про неї. Так само до неї ставились і зараз ставляться батьки ОСОБА_3 - бабуся та дідусь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Зазначала, що 12.07.2014 року у свідоцтві про Хрещення дитина записана як ОСОБА_12 , а батьком вказаний ОСОБА_7 . ОСОБА_3 приймав безпосередню участь в бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Роботине, Пологівського р-н., Запорізької обл., одержавши мінно-вибухове тілесне ушкодження. 27.06.2024 року Запорізьким НДЕКЦ було зроблено Висновок експерта № СЕ -19/108-24/10430-БД, в якому вказано, що біологічна спорідненість між ОСОБА_13 та особою, від якого відібрано фрагменти кісток ( в/е № 2248) - не виключається. Натомість, біологічна спорідненість між ОСОБА_14 виключається, оскільки це вітчим загиблого, а ОСОБА_6 неповнокровний брат. У зв`язку з тим, що батько дитини загинув під час захисту України, існувала потреба встановити факт батьківства для захисту прав дитини та юридичного закріплення дійсних відомостей про батька дитини у свідоцтві про народження. Заявниця вказала, що дочка дуже любила свого батька, у них були гарні відносини, тому для неї є дуже важливим, щоб її батько був записаний у її свідоцтві про народження. Також встановлення факту батьківства дасть дочці змогу отримати передбачені чинним законодавством пільги.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку,зазначений устатті 315 ЦПК України,не євичерпним.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставістатті 19 ЦПК України тапункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.

Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 року у справі № 560/17953/21 вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів,що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правиламиЦПКУкраїни.

Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.01.2024 року у справі № 560/17953/21.

Колегія суддів зазначає, що доводи суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про наявність спору про право, що виключає розгляд справи в порядку окремого провадження, оскільки факт встановлення батьківства пов`язаний із отриманням пільг, а також реалізацією ймовірних спадкових прав на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , є безпідставними, з огляду на таке.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов`язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 297/2485/19 (провадження № 61-10472св20).

Відтак, суд першої інстанції передчасно вирішив питання про наявність спору, не встановивши між ким саме існує спір, в чому він полягає та жодних висновків з цього приводу не наведено.

Окрім цього, сама по собі та обставина, що встановлення факту батьківства буде породжувати майнові права, не дає підстав вважати наявним спір про таке право, оскільки суд першої інстанції не позбавлений можливості з`ясувати дані обставини під час розгляду справи.

Також, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність спору про право між заявницею та певними іншими особами, а також не встановлено, що особи, які мають право на пільги та реалізацію ймовірних спадкових прав на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , заперечують проти встановлення факту батьківства ОСОБА_3 щодо дитини ОСОБА_13 .

Отже, висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.

Тому, оскаржувана ухвала, як така, що постановлена передчасно, без з`ясування обставин, що мали значення, без дотримання згаданих вимог процесуального закону підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі до суду першої інстанції.

Вказаним доводи апеляційної карги слід визнати обґрунтованими та саму скаргу задовольнити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 12 серпня 2024 року скасувати.

Справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Городоцький відділ реєстрації актів цивільного стану у Львівській області Львівського району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту батьківства направити до Залізничного районногосуду м.Львовадлявирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра