Ухвала

від 21.01.2025 по справі 520/2199/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

21 січня 2025 р. справа №520/2199/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі №520/2199/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, ЄДРПОУ 03196469), Міністерства соціальної політики України (вул. Еспланадна, буд. 8/10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567866) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України щодо ненарахування та невиплати відповідно до вимог п. 14 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і Постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 року №258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров`я України, починаючи із 1 жовтня 2018 року по грудень 2022 року на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 та Рішень Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України і у справі Бурмич та інші проти України.

Стягнуто на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 і Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, яким задоволена заява ОСОБА_1 №4862 від 03.01.2013 року, а також Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 26 червня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України (заява №46852/13 та ін.) з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров`я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 набрало законної сили 18.04.2023, що підтверджується даними програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)".

30.12.2024 позивачем до Харківського окружного адміністративного суду подано заяву в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в якій він просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України та Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області щодо невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року у справі №520/2199/23, яким стягнуто на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 і Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, яким задоволена його заява №4862 від 03.01.2013 року, а також Рішення Європейського Суду з Прав Людини від 26 червня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України (заява №46852/13 та ін.) з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України на його користь компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров`я України за період з 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що необхідність звернення до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України зумовлена тим, що відповідачами рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 не виконано.

Відповідно до ч. 5 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної заяви в порядку письмового провадження.

У період з 30.12.2024 по 17.01.2025 суддя Панов М.М. перебував у щорічній відпустці.

Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Із зазначеного вбачається, що виконуючи рішення суду відповідач зобов`язаний враховувати обставини встановлені судовим рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно з частиною 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

З системного аналізу вищезазначених норм права випливає, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.

Отже, застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається за можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч. 1-4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Зазначену заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що вони спрямовані на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.

Тобто, застосування судом до суб`єкта владних повноважень вимог ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.

У разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, що у першу чергу забезпечується через примусове виконання судових рішень, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначається розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем отримано виконавчий лист по справі № 520/2199/23 та постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.08.2023 відкрито виконавче провадження № 72570926 з примусового виконання виконавчого листа №520/2199/23 Харківського окружного адміністративного суду, виданого 17.05.2023.

Суд зазначає, що позивачем не надано до суду доказів, що вчинення державним виконавцем виконавчих дій на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/2199/23 не призвели до виконання відповідачем судового рішення, тобто, відсутні докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд зазначає, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження".

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача протиправними щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023.

Відповідно до частини 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення без задоволення заяви позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду від 16.03.2023 у справі №520/2199/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, поданої в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 241, 243, 248, 370, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду від 16.03.2023 у справі №520/2199/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя М.М. Панов