Постанова

від 22.01.2025 по справі 420/18787/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18787/24

Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,

повний текст судового рішення

складено 11.09.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами Березівської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Березівської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Березівської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , в якій позивач просить суд:

- визнати дії Березівської міської ради Одеської області з прийняття рішення VІІІ скликання від 27.02.2024 року за №1633 - VІІІ, в частині відмови громадянину ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 2,0 га для ведення селянського господарства на території Березівської міської територіальної громади за межами населеного пункту у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, - протиправними;

- зобов`язати Березівську міську раду Одеської області вчинити дії, шляхом прийняття рішення з надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 2,0 га, на користь ОСОБА_1 , який діє в інтересах: малолітньої особи ОСОБА_2 ; неповнолітньої особи - ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ;

- стягнути з Березівської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. 00 коп. (двадцять тисяч гривень, нуль копійок ).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про дотримання встановленого Законом порядку для реалізації права на погодження місця розташування земельної ділянки та одержання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Від Березівської міської ради Одеської області надійшов відзив на позовну, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що так як земельні ділянки вказані у заяві ОСОБА_1 вже є сформованими відповідно до вимог чинного законодавства, тому надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вже не є можливим.

Заява ОСОБА_1 від 10.08.2021 року не може бути розглянута повторно, так як міською радою вже було вжито заходи щодо формування земельних ділянок, які вказані в заяві ОСОБА_1 , розроблення проектів землеустрою на ці ділянки, та присвоєння їм кадастрових номерів. У даному випадку рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року по справі №420/2435/23 виконано Березівською міською радою в повному обсязі, про що свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 29.03.2024 року. Відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 року по справі №420/2435/23 рішення сорок першої сесії Березівської міської ради Одеської області VІІІ скликання від 27.02.2024 року за №1633 VІІІ прийнято до вимог чинного законодавства, адже заява позивача розглянута відповідно статті 118 Земельного кодексу України.

11.07.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Березівської міської ради Одеської області (пл. Генерала Плієва, 9, м.Березівка, Березівський район, Одеська область, 67300, код ЄДРПОУ 04056842), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Березівської міської ради Одеської області VІІІ скликання №1633VІІІ від 27.02.2024 року «Про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року у справі №420/2435/23 про зобов`язання у повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 10.08.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною прощею 2,0 га для ведення селянського господарства на території Березівської міської територіальної громади».

Зобов`язано Березівську міську раду Одеської області вчинити дії, шляхом прийняття рішення з надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 2,0 га, на користь ОСОБА_1 , який діє в інтересах: малолітньої особи ОСОБА_2 ; неповнолітньої особи - ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення суду Березівська міська рада Одеської області подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року по справі №420/18787/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Березівської міської ради Одеської області відмовити у повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, та не враховано висновки попередніх судів, які приймалися по справам за позовом ОСОБА_1 до Березівської міської ради щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.

Крім того, ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 також подав апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року. Апелянт просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року по справі №420/18787/24, - скасувати частково, в частині відмови у стягненні моральної шкоди: «- В задоволенні решти позовних вимог відмовити.». Ухвалити в цій частині нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , - задовольнити: «- стягнути з Березівської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. 00 коп. (двадцять тисяч гривень, нуль копійок ).». Апелянт не погоджується з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, вважає, що Одеським окружним адміністративним судом неправильно застосовано законодавство в частині дослідження наявності або відсутності нанесення моральної шкоди фізичній особі з боку органів державної влади/місцевого самоврядування, за наявності протиправного рішення. Також в апеляційній скарзі ставиться питання щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. 00 коп.

23.10.2024 року (вхід.№46326/24) на адресу суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 Білого Валерія Валерійовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу Березівської міської ради Одеської області по справі №420/18787/24 - без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 року, в частині задоволених позовних вимог - без змін.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.08.2021 року на адресу Березівської міської ради Одеської області надійшли заяви від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (вхід.№Ф-770, Ф-771, Ф-772), в яких заявники просили надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, земельною площею 2,00 га. До заяв додано копії паспортів, ідентифікаційних кодів заявників та викопіювання бажаного місця розташування земельних ділянок.

Листами від 06.09.2021 року №Ф-770, Ф-771, Ф-772, міська рада повідомила заявникам, що бажані земельні ділянки рішенням тринадцятої сесії Березівської міської ради Одеської області від 03.09.2021 року №614-VIII «Про організаційні заходи щодо підготовки документів (лотів) до продажу на земельних торгах права оренди на земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення» були включені до переліку земельних ділянок, права оренди, на які виставляються на земельні торги.

Листами вих. №№ Ф-770, Ф-771, Ф-772 від 06.09.2021 року, адресованими позивачу, як особі, що діє в інтересах неповнолітніх дітей, на заяви останніх від 10.08.2021 року про розгляд питання щодо можливості надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності, за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства, Березівська міська рада повідомила, що земельні ділянки (про які йдеться мова у заявах) рішенням одинадцятої сесії восьмого скликання Березівської міської ради від 03.09.2021 року №614-VІІІ були включені у перелік земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги. Зважаючи на положення статті 136 Земельного кодексу України та на те, що право оренди на зазначені земельні ділянки виставляється для продажу на земельних торгах, відповідач не може задовольнити клопотання заявників.

Додатково повідомлено позивача, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватись, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Отже, положеннями ЗК України прямо передбачено заборону відчуження земельних ділянок, включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги. Кожний громадянин, при наданні усіх необхідних документів передбачених законодавством, може взяти участь у земельних торгах.

Крім того, повідомлено, що у зв`язку з обмеженням (відсутністю) вільних земельних ділянок сільськогосподарського призначення, відповідно до рішення сесії Березівської міської ради від 17.12.2018 року №448-VІІ/І «Про затвердження порядку черговості та Положення про надання громадянам земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Березівської міської ради», позивач (при наявності усіх необхідних документів, передбачених Положенням) може звернутися з заявою до Березівської міської ради, для включення до облікового списку громадян на отримання земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Березівської міської ради Т.Г.

Не погоджуючись з діями відповідача з прийняття рішень у формі листів відмов від 06.09.2021 року (вих. № Ф-770; № Ф-771; № Ф-772 ), якими відмовлено у задоволенні заяв позивача від 10.08.2021 року, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого сільського господарства, поданих в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , позивач звернувся до суду.

Згідно з вимогами ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказані обставини встановлені судовим рішенням від 03.10.2022 року у справі №420/20725/21 та не потребують доказування.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 року у справі №420/20725/21 адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Березівської міської ради Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Березівської міської ради Одеської області щодо розгляду заяв ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від 10.08.2021 року листами від 06.09.2021 року, вих. №№ Ф-770, Ф-771, Ф-772.

Зобов`язано Березівську міську раду Одеської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від 10.08.2021 року, та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

На виконання рішення суду Березівською міською радою Одеської області повторно розглянуто заяви ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від 10.08.2021 року, за результатами яких прийнято рішення від 17.11.2022 року №1009-VIII, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення селянського господарства на території Березівської міської територіальної громади за межами населеного пункту.

Зазначене рішення прийнято з посиланням на заборону безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації, відповідно до Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану».

Крім того, зазначено, що рішенням тринадцятої сесії Березівської міської ради Одеської області від 03.09.2021 року №614-VIII «Про організаційні заходи щодо підготовки документів (лотів) до продажу на земельних торгах права оренди на земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення» відповідач надав дозвіл на розроблення технічної інвентаризації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, які раніше перебували у власності колективних сільськогосподарських підприємств.

Було здійснено заходи по розробленню технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Одеська область, Березівський район, Березівська міська рада (за межами населених пунктів), затверджено технічні документації із землеустрою за кадастровими номерами 5121280800:01:002:0023, 5121280800:01:002:0022, 5121280800:01:002:0021.

Не погоджуючись з рішенням Березівської міської ради Одеської області №1009-VIII від 17.11.2022 року, позивач звернувся до суду.

Вказані обставини встановлені судовим рішенням від 11.04.2023 року у справі №420/2435/23 та не потребують доказування.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року у справі №420/2435/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Березівської міської ради Одеської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_4 про визнання незаконними дії щодо присвоєння земельним ділянкам кадастрових номерів адовольнено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення двадцять четвертої сесії Березівської міської ради Одеської області восьмого скликання №1109-VIII від 17.11.2022 року, щодо відмови в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на території Березівської міської ради Одеської області, згідно поданих ОСОБА_1 10.08.2021 року в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 заяв.

Зобов`язано Березівську міську раду Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 10.08.2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення селянського господарства на території Березівської міської територіальної громади за межами населеного пункту в порядку і спосіб, передбачені ст.118 ЗК України, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/2435/23 Березівською міською радою прийнято рішення №1301-VIII від 23.05.2023 року, яким відтерміновано прийняття рішення щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.08.2021 року в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га для ведення селянського господарства на території Березівської міської територіальної громади за межами населеного пункту до закінчення воєнного стану та скасування заборони безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» та пп.5 п.27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України».

Позивач не погодився із правомірністю дій відповідача з прийняття вищезазначеного рішення та звернувся до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 року у справі №420/13414/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Березівської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Березівської міської ради Одеської області з прийняття рішення тридцятої сесії VІІІ скликання від 23.05:2023 року за №1301-VІІІ в частині відтермінування прийняття рішення щодо повторного розгляду заяв ОСОБА_1 від 10.08.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого сільського господарства, поданих в інтересах: малолітньої особи - ОСОБА_2 , неповнолітньої особи - ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 .

Зобов`язано Березівську міську раду Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від 10.08.2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення селянського господарства на території Березівської міської територіальної громади за межами населеного пункту в порядку і спосіб, передбачені ст.118 Земельного кодексу України.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням тринадцятої сесії Березівської міської ради Одеської області від 03.09.2021 року №614-VIII «Про організаційні заходи щодо підготовки документів (лотів) до продажу на земельних торгах права оренди на земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення» надано дозвіл на розроблення технічної інвентаризації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, які раніше перебували у власності колективних сільськогосподарських підприємств.

Рішенням сімнадцятої сесії Березівської міської ради від 20.01.2022 року №978-VІІІ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» затверджено технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення комунальної власності (додається), затверджено перелік земельних ділянок, які виставляються на земельні торги та затверджено умови проведення електронного аукціону.

Рішенням тридцятої сесії Березівської міської ради від 23.05.2023 року №1339-VІІІ «Про проведення повторних земельних торгів у формі електронного аукціону» земельні ділянки зазначені вище ще раз повторно були виставлені на електронний аукціон для продажу права оренди.

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав від 13.09.2023 року №346323368, №346312685 зареєстровано інше речове право - право оренди земельних ділянок ФГ «Коляда 2012» на земельні ділянки з кадастровими номерами №№5121280800:01:002:0023, 5121280800:01:002:0022; підставою для виникнення права оренди зазначено договори оренди землі №№719, 721 від 26.07.2023 року.

Рішенням сорок першої сесії Березівської міської ради Одеської області VІІІ скликання №1633VІІІ від 27.02.2024 року, за наслідками розгляду заяви позивача від 10.08.2021 року прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Не погоджуючись з Рішенням сорок першої сесії Березівської міської ради Одеської області VІІІ скликання №1633VІІІ від 27.02.2024 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.ст.1,78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.

Так, як передбачено положеннями ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч.1 ст.117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений ст.118 ЗК України, зокрема ч.6 вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання також додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень, виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

За правилами ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк та дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для такої відмови у наданні такого дозволу може бути лише тільки невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, за результатами розгляду клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк зобов`язаний надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або ж надати мотивовану відмову у наданні такого дозволу.

Разом із тим, як вже зазначалося вище, така відмова має бути вмотивована, оформлена належним чином та прийнята виключно з підстав, встановлених ч.7 ст.118 ЗК України.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч.10 ст.118 ЗК України).

За правилами ч.6 ст.186 ЗК України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому ст.186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою АР Крим, Радою міністрів АР Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу.

Отже, з системного аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновків, що набуття особами права власності (або користування) на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

При цьому згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі №826/5735/16).

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц).

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з начальних етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Проте, сам факт отримання цього дозволу в подальшому ще зовсім не гарантує особі набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл фактично не є «правовстановлюючим» актом (документом), а має усі ознаки «ненормативного акту індивідуальної дії» та вичерпує свою дію після його реалізації (виконання).

ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Зі змісту оскаржуваного рішення Березівської міської ради Одеської області VІІІ скликання №1633VІІІ від 27.02.2024 року вбачається, що єдиною підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме те, що земельні ділянки, зазначені в заяві ОСОБА_1 від 10.08.2021 року вже є сформованими, їм присвоєно кадастрові номери та, відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав, земельні ділянки передано в оренду через електронний аукціон.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача не було законних підстав самостійно визначати «приорітетність» того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Тобто, в даному випадку, позивач фактично мав (має) право отримати дозвіл та розробляти проект землеустрою, а подальше затвердження цих проектів сільрадою повинно відбуватися об`єктивно, справедливо і прозоро, з кінцевим визначенням особи, що і отримає право власності або користування (оренди) на цю земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування цих норм права наведена у постановах Верховного Суду України від 10.12.2013 року у справі №21-358а13, від 11.10.2016 року у справі №806/3787/13-а, від 07.06.2016 року у справі №820/3507/15, від 19.01.2016 року у справі №824/167/15-а, та постановах Верховного суду від 05.03.2019 року (справа № 360/2334/17), від 27.02.2018 року (справа №545/808/17).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення №1633VІІІ від 27.02.2024 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», та без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, що свідчить про повторне (фактично втретє) допущення ним, як суб`єктом владних повноважень, протиправних дій в процесі прийняття рішення відносно поданої позивачем заяви-клопотання від 10.08.2021 року, в якій останній просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною прощею 2га, яку він «орієнтовно» відмітив на викопіюванні з кадастрової карти України та додав до свого клопотання.

При цьому, суд першої інстанції, діючи в межах заявлених позовних вимог, при прийняті рішення щодо інших заявлених у позові вимог, дійшов вірного висновку щодо необхідності врахувати як вищезазначені обставини, так і факт неодноразового порушення прав позивача та допущення подібних протиправних дій, та вважає за необхідне задовольнити їх у повному обсязі, а саме, зобов`язати Березівську міську раду Одеської області вчинити дії, шляхом прийняття рішення з надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 2,0 га, на користь ОСОБА_1 , який діє в інтересах: малолітньої особи ОСОБА_2 ; неповнолітньої особи - ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 .

На думку суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, ухвалюючи саме таке рішення, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який буде виключати подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява №38722/02)). Отже, саме «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції і повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Щодо посилання апелянта ОСОБА_1 на протиправність відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до вимог ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові від 06.04.2023 року у справі № 200/5144/20-а, Верховний Суд сформулював загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.

Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, у зв`язку із чим висновок суду першої інстанції, з огляду на встановлені ним обставини, не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17 та від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди, на які посилається позивачка у своїй апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у вказаній частині позивач посилається на те, що останній постійно відчуває душевні страждання, оскільки постійні судові спори, з приводу розгляду його заяви, пригнічували його та є суттєвим негативним психотравмуючим фактором.

Доводи позивача, що винесення незаконного рішення призвело до завдання йому моральної шкоди ґрунтуються на припущеннях, зважаючи на недоведеність у ході розгляду справи складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 80 ЦПК України є процесуальним обов`язком. Позивачем не доведено як наявності шкоди, так і причинного зв`язку між ними.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції не ставив під сумнів існування обставини переживання позивача з приводу винесення оскаржуваного рішення, у зв`язку з бажанням отримати земельну ділянку у власність, оскільки така реакція сторони, чиї права є порушеними, не може викликати жодного сумніву.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачеві моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, зробленим ним у постанові від 31.07.2024 року у справі №824/976/19-а.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, при зверненні до суду з позовом, позивач не надав суду доказів спричинення моральних страждань. Відповідно суд позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями посадових осіб відповідача та спричиненням шкоди позивачу, а тому з врахуванням зазначеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачем не доведено заявлені вимоги належними та допустимими доказами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині вимоги про стягнення моральної шкоди.

Таким чином, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційних скарг Березівської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянтів, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до вимог ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн., колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача було подано для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги такі документи: акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 08.10.2024 року, за договором про надання правової допомоги № П//03/23; квитанція про сплату гонорару №536172 від 07.10.2024 року.

Зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 08.10.2024 року, за договором про надання правової допомоги № П//03/23 вбачається, що загальна вартість послуг, без ПДВ складає 3000 грн. (а.с.222).

У Акті приймання-передачі послуг вказано, що на виконання вимог Договору про надання правничої (правової) допомоги адвокатом надано наступну правову допомогу: складання апеляційної скарги по справі №420/18787/24.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн. не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У справі №640/18402/19 (постанова від 28 грудня 2020 року) Верховний Суд дійшов висновку, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 520/14230/19, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Разом з тим у статті 134 КАС України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 134, 139 КАС), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст.ст.134, 139 КАС України.

Так відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів вважає розмір витрат на правову допомогу заявлений позивачем у розмірі 3000,00 грн. не є співмірним, оскільки дана адміністративна справи є типовою справою незначної складності.

За своїм предметом та суб`єктним складом відповідача справа відноситься до категорії типових справ, які розглядаються адміністративними судами, а з матеріалів справи вбачається, що її розгляд відбувся у письмовому провадженні.

При цьому, здійснення юридичного аналізу матеріалів судової справи №420/18787/24 складання та подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу не потребувало значного часу та великого обсягу робіт, оскільки рішення позивачем оскаржено в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга частково дублює адміністративний позов.

Як вже зазначалося, згідно з вимогами частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру таких витрат.

У свою чергу, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав клопотання про зменшення розміру таких витрат, а також доказів, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

Ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.12.2023 року у справі № 380/6904/23.

Також, судом касаційної інстанції, зокрема у постанові від 30.07.2021 року у справі №560/5990/21 встановлено право іншої сторони подати відповідні заперечення та можливість суду встановити співмірність заявленої суми витрат на правничу допомогу.

Отже, суд апеляційної інстанції з урахуванням обов`язку надання оцінки доказам поданим стороною та критеріям співмірності, приходить до висновку, що вимоги про стягнення 3000, 00 грн. витрат на правову допомогу не є співмірним зі складністю справи та можливим об`ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому приходить до висновку, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції є 2000 грн.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг, за надання правової допомоги під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 132; 139; 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Березівської міської ради Одеської області та ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,) за рахунок бюджетних асигнувань Березівської міської ради Одеської області (код ЄДРПОУ: 04056842, площа Генерала Плієва, 9 м. Березівка, Березівський район, Одеська область, 67300) витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 2000 гривень (дві тисячі гривень).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. ДжабуріяСудді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко