Постанова

від 22.01.2025 по справі 756/10630/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №756/10630/17 Головуючий у І інстанції - Майбоженко А.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/1417/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан -Транс- Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

установив:

У серпні 2017 року ТОВ «Орлан -Транс- Груп» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідач, з 17 травня 2016 року по 12 січня 2017 року працював у Львівській філії ТОВ «Орлан -Транс- Груп» на посаді водія, перебуваючи в трудових відносинах з підприємством.

Неодноразово перебував в службових відрядженнях в межах України та за кордоном, відповідач отримав пластикові картки ТзОВ «ВогРітейл», ТОВ «Сіненергія» для заправки дизельним паливом транспортних засобів для виконання транспортних завдань.

Проте протягом 2016 року відповідач наніс підприємству шкоду у розмірі 54856,05 грн., у зв`язку з перевитратою пального на автомобільному транспорті.

Просило суд, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 54856,05 грн. та судові витрати у розмірі 1600 грн.

Заочним рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року зазначений вище позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Орлан-Транс-Груп» в рахунок відшкодування шкоди 54856, 05 грн. та судові витратив у розмірі 1600 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що позивач безпідставно, на підставі неналежним чином оформлених документів (подорожних листів, розрахунків до подорожних листів, актів та інших документів), які викликають сумнів зазначає, що протягом 2016 року він допустив перевитрату пального, чим наніс підприємству шкоду у розмірі 54856, 05 грн.

Всі копії документів, які додані до позовної заяви, підтверджують неналежне оформлення подорожних листів, розрахунків до подорожних листів, наказів про звільнення його з роботи, акти про якби-то його прогули без поважних причин (під час складання яких він знаходився під базою позивача та коли його не впускали для продовження роботи).

Суд не звернув уваги на те, що в жодному документі не має його підпису. Як підраховувались збитки по паливу без звітів та розшифровки відповідача.

Суд не врахував, що позивач не довів факту укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність та копії договору не надано суду.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані з зберіганням, обробкою, продажом, перевезенням або застосуванням в процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначений КМУ.

Судом не враховано, що згідно переліку посад та робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для виробництва, який затверджений постановою Держкомпраці СРСР і секретаріатом від 28 грудня 2007 року №447/24 посада водія не міститься.

Заперечує, щодо перевитрату пального на суму, яку необґрунтовано вимагає підприємство в позовних вимогах, тому що начальник колонії Герус О.А. постійно надавав йому накази на перезаправку інших автомобілів підприємства з допомогою ключа, який був йому наданий.

З матеріалів справи вбачається, що Договір про повну матеріальну відповідальність між ним та позивачем не укладався, а автомобіль яким він керував був переданий йому як знаряддя праці, а не як предмет для зберігання.

Просив суд, скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді водія автотранспортних засобів для перевезення вантажів у міжміському, міжобласному та міжнародному сполученні на вантажні автомобілі всіх марок, в колоні автомобільній №2, ТОВ «Орлан -Транс- Груп», з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю, що підтверджується витягом з наказу №61-кф від 16 травня 2016 року.

При прийомі на роботу з відповідачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, яким передбачено відповідальність за збереження вантажу та переданих йому матеріальних цінностей.

12 січня 2017 року відповідач був звільнений зі займаної посади за прогул без поважних причин, згідно п.4 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується, витягом з наказу №02 -кф від 12 січня 2017 року.

Наказом від 11 серпня 2010 року №45 директора Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп», були затверджені базові лінійні форми витрат та коефіцієнтів на виконання транспортної роботи для вантажних автомобілів, зокрема для автомобілів марок SCANIA R94DB 6х2 та SCANIA R94DB 4х2.

Відповідно до п/п. «д» п.20 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп водій зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені посадовими інструкціями, затверджених в установленому порядку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у порушення вищевказаних норм, закріплених у Правилах внутрішнього трудового розпорядку та вищезазначеним наказом були допущені перевитрати пального на автомобільному транспорті.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до п.6 ст.134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», матеріальна відповідальність в повному розмірі на підставі п.6 ст. 134 КЗпП України покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. За чинним законодавством така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну перевитратою пального на автомобільному транспорті.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР від 12 вересня 1991 року №1545-ХІІ, у зв`язку з Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» (1427-12) та прийняттям Акта проголошення незалежності України встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Так, відповідно до підпункту «в» пункту 14 Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР «Про підвищення ефективності використання автотранспортних засобів у народному господарстві, посилення боротьби з приписками при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та забезпечення цілості паливно-мастильних матеріалів» від 05 серпня 1983 року № 759, яка є чинною, за перевитрату палива понад затверджених норм з вини працівників автомобільного транспорту з них утримується 100 відсотків вартості перевитраченого автомобільного палива.

Згідно з пунктом 6.7 Інструкції з обліку надходження і витрачання паливно-мастильних матеріалів і єдиних талонів на відпуск нафтопродуктів на підприємствах, в організаціях, колгоспах і радгоспах, затвердженої Державним комітетом СРСР по забезпеченню нафтопродуктами 3 лютого 1984 року №01/21-8-72, яка є чинною, на підставі прийнятого керівником підприємства рішення вартість перевитраченого палива понад затверджені норми підлягає стягненню з водіїв транспортних засобів.

Відповідно до вимог ст.ст.130, 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу, тобто фактів винних протиправних дій бездіяльності працівника, внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі №6-1267цс16 за позовом ТОВ «Орлан-Транс-Груп» суди при вирішенні подібних справ повинні з`ясувати причини перевитрати пального та встановити наявність чи відсутність вини та умисного заподіяння працівником майнової шкоди підприємству, що є обов`язковою складовою відповідальності працівників автомобільного транспорту за перевитрату палива.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України відповідно до ч.1 ст. 18 ЦПК України є обов`язковою для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 2-3 ст. 89 ЦПК України).

По справі встановлено, що наказом №45 від 11 серпня 2010 року Львівською філією ТОВ «Орлан-Транс-Груп» затверджено базову лінійну норму витрати палива та коефіцієнт на виконання транспортної роботи для вантажних автомобілів, а наказом №29 від 08 червня 2015 року ТОВ «Орлан-Транс-Груп» впроваджено єдині правила заправки дизельним пальним при виконанні транспортного завдання, порушення відповідачем яких позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Однак матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з вказаними вище наказами і таких доказів позивач відповідно до вимог ЦПК України суду не надав.

Крім того, колегія вважає, що наказ №45 від 11 серпня 2010 року «Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива» не відповідає положенням наказу (який діяв на час виникнення правовідносин) Міністерства транспорту України №143 від 10 лютого 1998 року «Про затвердження витрат і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті».

Так, відповідно до наказу Міністерства транспорту України №143 від 10 лютого 1998 року «Про затвердження витрат і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» встановлено витрати дизельного палива - від 0,55 л до 1,3 л на 100 ткм, а згідно наказу позивача №45 від 11 серпня 2010 року Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива» встановлено норму витрат дизельного палива - 0,45 л/100 ткм.

Крім того, у наказі Міністерства транспорту України №143 від 10 лютого 1998 року встановлено також такі види норм витрат палива, а саме: базову лінійну норму автомобіля на 100 км.; норму на виконання транспортної роботи (враховує додаткові витрати палива при русі автомобіля з вантажем) на 100 тонно-кілометрів; норму на одну тону спорядженої маси; норму на їзду з вантажем; базову норму на роботу автономного обігрівача - на одну годину його роботи. Також встановлено тимчасові норми витрат палива і мастильних матеріалів з відповідними коефіцієнтами коригування по відношенню до базової лінійної норми. Пунктом 3.1 вказаного наказу передбачено такі коефіцієнти коригування у таких випадках: робота у нічний час, у гірській місцевості та на маршрутах з особливим рельєфом, експлуатація автотранспорту на маршрутах з горбистим рельєфом, робота в міських умовах, робота у холодну пору.

Однак, наказом №45 від 11 серпня 2010 року «Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива» не передбачено таких коригуючих коефіцієнтів, а також додаткові витрати пального на роботу автомобільного транспорту у холодну пору року, у гірській місцевості або на маршрутах з горбистим рельєфом, на роботу в міських умовах, занижено норму витрат дизельного пального на виконання транспортних робіт.

Також колегія суддів враховує, що на перевитрати пального впливає ряд чинників: робота в гірській місцевості та/або на маршрутах з горбистим рельєфом, на дорогах зі складним планом, в міських умовах, із частими зупинками, яка потребує зниження швидкості, поїздка на автомобілі з тривалим строком експлуатації, швидкість руху автомобіля, стан автомобільних доріг, технічний стан автомобіля та паливної системи.

Як вбачається з пояснень відповідача та матеріалів справи, зокрема з подорожніх листів, у яких визначено маршрути, відповідач працював у складних дорожніх умовах (в гірській місцевості, на маршрутах з горбистим рельєфом, на дорогах зі складним планом, в міських умовах). Вантажний автомобіль, на якому він здійснював перевезення, експлуатується тривалий час.

Позивачем не надано доказів про належний стан паливної системи вантажного автомобіля, на якому ОСОБА_1 здійснював перевезення, її технічну характеристику.

Кім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не підписував подорожні листи та звіти до них з розрахунками перевитрат пального, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, що свідчить про те, що відповідач не визнавав свою вину у заподіянні позивачу матеріальної шкоди.

Надані позивачем акти, які складені комісією у складі начальника служби перевезень Іваніва Б.С. та начальника колони автомобільної №2 Герус О.А. про те, що ОСОБА_1 не з`являвся для підписання подорожних листів та звітів до них з розрахунками перевитрат пального, також не свідчать про те, що відповідач визнавав свою вину у заподіянні позивачу матеріальної шкоди.

Встановлено, що автомобіль, який використовував відповідач був обладнаний бортовим комп`ютером, який фіксував пройдений кілометраж та середні витрати палива на 100 км пробігу. Доказів того, що відповідач ухилявся від маршруту, вчинив будь-які інші порушення, апеляційним судом не встановлено.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів наявності вини та умисного заподіяння ОСОБА_1 матеріальної шкоди ТОВ «Орлан-Транс-Груп», що є обов`язковою складовою відповідальності працівників автомобільного транспорту за перевитрату палива.

Таким чином, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про доведеність позовних вимог ТОВ «Орлан-Транс-Груп» та наявності правових підстав, щодо стягнення з відповідача суму збитків за перевитратою палива.

Викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови у позові.

При подачі апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 2400 грн.

За результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу було задоволено, рішення суду скасовано та ухвалене нове про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому з позивача ТОВ «Орлан-Транс-Груп» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2400 грн.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,376,381,382,389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»(код ЄДРПОУ:30221264)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2400 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба