Постанова

від 22.01.2025 по справі 580/7065/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/7065/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Безименної Н.В., Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Закарпатської митниці на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Партнер» до Закарпатської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

17.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Партнер» (далі - позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Закарпатської митниці (далі - відповідач, апелянт), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Закарпатської митниці про коригування митної вартості товарів № UА305000/2024/000031/1 від 01.05.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 305130/2024/000043.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у митного органу були відсутні підстави для коригування митної вартості товарів та відмови у митному оформленні товару на підставі поданих у відповідності до частини 2 статті 53 Митного кодексу України товариством документів, оскільки ними повністю підтверджується дійсна вартість товару та відсутність будь-яких розбіжностей щодо складових ціни, повна відповідність документів, наданих нерезидентом щодо вартості товару та його повна попередня оплата позивачем.

Розбіжності на які вказує митний орган вважає несуттєвими, такими, що не впливають ні на розмір заявленої митної вартості товару, ні на складові митної вартості.

Уточнення місця завантаження продавець-нерезидент фірма AGROVOK-SERVIS, s.r.o Agro (Словаччина) здійснив листом від 30.04.2024. Вказана розбіжність стосується виключно складової митної вартості - транспортування, пояснюється листом нерезидента, не впливає на вартість доставки, а отже на розмір задекларованих витрат на транспортування.

Із спірного рішення не вбачається, які саме документи (із обов`язкового переліку, передбаченого частиною 2 статті 53 Митного кодексу України) не надав позивач до декларації та в чому саме полягає обґрунтований сумнів митного органу у правильності визначення митної вартості товару декларантом, які конкретні документи, що мають бути надані декларантом, дають можливість митному органу пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 позов задоволено повністю.

Не погодившись із рішенням суду, Закарпатська митниця звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що заявлені відомості про умови поставки не підтверджені документально, а наявні розбіжності в документах в частині маршруту перевезення товарів унеможливлюють перевірку числового значення складових митної вартості, зокрема розміру витрат на транспортування; надані до митного оформлення документи та відомості містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а також всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Разом з тим, відповідач просить розгляд апеляційної скарги здійснювати за участю представника Закарпатської митниці.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) значення справи для сторін;

2) обраний позивачем спосіб захисту;

3) категорію та складність справи;

4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;

5) кількість сторін та інших учасників справи;

6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання апелянта, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За приписами частин 5 та 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.04.2024 між позивачем (далі - покупець) та фірмою AGROVOK-SERVIS, s.r.o Agrо (Словаччина) як продавцем було укладено Контракт № 361 МАТ відповідно до якого продавець зобов`язується продавати, а покупець приймати та оплачувати техніку, далі - товар, відповідно рахунку-фактурі по кожній окремій поставці (п.1.1 контракту).

Товар поставляється на умовах поставки, зазначених у інвойсі на кожну поставку (п. 3.2.1 Контракту). Ціна товару обмовляється Сторонами на кожну одиницю товару та фіксується у рахунок-фактурі на товар. Вартість договору включає вартість товару, упаковку (безповоротну), маркування, завантаження товару на транспорт, оформлення всіх видів необхідних документів, митних процедур і покриття всіх витрат, пов`язаних з експортом Товару з країни Продавця. (п. 4.1, 4.3 Контракту).

На виконання вимог вищевказаного контракту продавець фірма AGROVOK-SERVIS, s.r.o Agrо (Словаччина) надав позивачу рахунок-проформу № 240800008 від 08.04.2024 із зазначенням ціни товару обприскувача самохідного TECNOMA, LASER 40, ідентифікаційний № 2400285, 2007 року випуску в розмірі 17 000,00 євро, умова оплати-передоплата, термін оплати 12.04.2024.

Позивач, на виконання зобов`язань по оплаті обприскувача, здійснив повну попередню оплату: 09.04.2024 у розмірі 17 000,00 євро, що підтверджується платіжною інструкцією АТ "КРЕДОБАНК" від 09.04.2024.

Нерезидентом було надано рахунок-фактуру (інвойс) від 25.04.2024 № 241020 на поставку обприскувача самохідного TECNOMA, LASER 40, ідентифікаційний номер 2400285, 2007 року випуску за ціною 17 000,00 євро, відповідно до якої підтверджується повне виконання зобов`язань по оплаті за товар у сумі 17 000,00 євро.

30.04.2024 позивач подав відповідачу митну декларацію за № 24UA305130010008U4 для митного оформлення на моторний транспортний засіб спеціального призначення: Обприскувач самохідний для обробки сільськогосподарських культур TECNOMA LASER 4000, календарний рік виготовлення - 2007, бувший у використанні, ідентифікаційний номер (номер шасі) 2400285, в кількості 1 штука, двигун дизельний DEUTZ, тип BF6M2012C, робочий об`єм двигуна 6057 см3, потужність двигуна - 155 кВт, власна маса 9 250 кг, колісна формула 4x4 трансмісія - гідростатична, об`єм основного пластикового бака для робочого розчину 4 000 літрів, ширина захвату (довжина штанги) 36,0 м, призначений для обробки (обприскування) рідкими агрохімікатами та пестицидами сільськогосподарських культур, цивільного використання; не містить у своєму складі передавачів та приймачів.

Умови поставки - FCA SK Galanta.

Митну вартість товару декларантом було заявлено за першим методом (за ціною контракту) в розмірі 17 000,00 євро (722 452,40 грн).

Розрахована декларантом митна вартість товару з урахуванням складових митної вартості (транспортування) 17 705,93 євро.

За результатами перевірки поданої митної декларації та поданих документів митний орган прийняв Рішення про коригування митної вартості товарів від 01.05.2024 № UA305000/2024/000031/1 яким визначив митну вартість товару за митною декларацією № 24UA305130010008U4 у сумі - 31 006,00 євро з оформленням картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару транспортних засобів комерційного призначення № UA305130/2024/000043.

В обґрунтування вказаного рішення про коригування митної вартості відповідач зазначив, що за результатами проведеного опрацювання, заявлена декларантом митна вартість товару не може бути визнана з наступних причин:

1) подані декларантом до митного оформлення основні документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей не містять всіх відомостей щодо складових митної вартості;

2) невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у статті 58 Митного кодексу України в частині достовірності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості;

3) ненадання декларантом на запит митного органу додаткових документів для підтвердження митної вартості у відповідності з положеннями частини третьої статті 53 Митного кодексу України.

За результатами розгляду наданих до митного документів встановлено наступне.

Відповідно до умов контракту (пункт 3.2.1) умови поставки товару зазначаються в інвойсах на кожну поставку. Однак, ані в рахунку проформі, ані в рахунку фактурі, наданих до митного оформлення, відомості про умови поставки відсутні.

Відповідно до задекларованих в митній декларації відомостей, товар постачається на умовах поставки FCA Galanta (Словаччина). Водночас, в довідці про транспортні витрати № 1 від 29.04.2024 зазначено, вантаж переміщується по маршруту Шурани (Словаччина) - Ужгород (Україна). В автотранспортній накладній (CMR) місцем відвантаження товару також вказано Шурани (Словаччина).

Отже, заявлені відомості про умови поставки не підтверджені документально, а наявні розбіжності в документах в частині маршруту перевезення товарів унеможливлюють перевірку числового значення складових митної вартості, зокрема розмір витратна транспортування, і наявні розбіжності безпосередньо впливають на правильність визначення митної вартості товару, у зв`язку з чим вказане викликало обґрунтовані сумніви митного органу та необхідність у більш поглибленій перевірці обставин зовнішньоекономічної операції з використанням додаткових довідкових джерел. За результатами перевірки встановлено наступне.

Товар заявлено як такий, що був у використанні, 2007 року виробництва. Разом з цим, заявлена вартість товару є значно нижчою за вартість аналогічних транспортних засобів подібного технічного стану (тобто, без аварійних пошкоджень). При цьому, якісна та вартісна експертиза товару, з огляду на його технічний стан, яка б можливо висвітлила причину такого низького рівня вартості даного товару, до митного оформлення не подавалась.

У ході аналізу цінової інформації, наявної у відкритих джерелах мережі Інтернет, встановлено, що актуальна ціна транспортних засобів ідентичної торговельної марки, моделі, року виготовлення та подібних технічних характеристик є значно вищою, що в свою чергу також викликає сумнів у дійсності заявленої вартості товару.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це безпосередньо стосується таких норм міжнародного права, як стаття VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) Оцінка товару для митних цілей та Угода про застосування статті VII ГАТТ. Відповідно до пункту 2(a) статті VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару. Відповідно до пункту 2(b) статті під дійсною вартістю повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу і при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.

З урахуванням зазначеного вище, відповідач зазначив, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо складових (митної вартості, у зв`язку з чим, відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, необхідно надати (за наявності) додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, зокрема:

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;

- інші додаткові документи за бажанням декларанта, що підтверджують митну вартість товару.

Також, відповідно до частини 5 статті 55 Митного кодексу України декларанту було запропоновано провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі.

Додаткових документів для підтвердження митної вартості на запит митного органу декларантом надано не було (отримано тільки відповідну заяву декларанта щодо відсутності у нього додаткових документів для надсилання), право на проведення консультації з митним органом відповідно до частини 5 статті 55 Митного кодексу України декларант не використав, обґрунтовані сумніви митного органу у достовірності (дійсності) заявленої митної вартості спростовано не було, у зв`язку з чим митницею було прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товару.

Метод 1 (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) не застосовувався відповідно до положень частини другої статті 58 Митного кодексу України, оскільки відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

Метод 2а (за ціною договору щодо ідентичних товарів) та метод 2б (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) не застосовувались у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичних та подібних товарів з дотриманням вимог статей 59. 60 та 61 Митного кодексу України.

Метод 2в (на основі віднімання вартості) та 2г (на основі додавання вартості (обчислена вартість)) не застосовувались у зв`язку з відсутністю документально підтвердженої інформації, необхідної для застосування цих методів.

Відповідно до статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58, 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і с сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Ключовим принципом статті VІІ Угоди ГАТТ/СОТ є те, що митна вартість імпортованих товарів повинна базуватися на дійсній вартості товарів у міру можливості, або, якщо це неможливо, на вартості, найбільш наближеній до реальної вартості. Митним органом застосовано резервний метод визначення митної вартості товару у зв`язку з наявністю відповідної інформації.

При визначенні числового значення митної вартості відповідачем за основу взята наведена нижче інформація з мережі інтернат щодо пропозиції продажу аналогічних транспортних засобів Ідентичної торговельної марки, моделі, року виготовлення та подібних технічних характеристик (оприскувач самохідний марки TECNOMA LASER 4000, бувший у використанні, 2007 року виготовлення), найбільш наближених до оцінюваного товару з цінами без урахування внутрішнього податку країни продажу, а також цінова інформація з довідки про транспортні витрати №1 від 29.04.2024.

Зокрема обрано наступні аналоги:

1.Tecnoma Laser 4000, 2007 року виробництва-33000 EUR: https://www.truck1.eu/agricultural-machinery/seIf-propelled-sprayers/tecnoma-laser-4000- a7046033.html#aulo_title;

2. Tecnoma Laser 4000, 2007 року виробництва - 30000 EUR: https://agronetto.com/-/sale/seif-propelied-sprayers/Tecnoma/LAZER-4000-24040117520483049l00;

3. Tecnoma Laser 4000, 2007 року виробництва - 27900 EUR: https://agronetto.com.ua/ru/-/prodazha/opryskivaleli-samohodnye/Tecnoma/Laser-4000-23051317593756985000/

Зазначені аналоги є максимально наближеними еквівалентами до оцінюваного транспортного засобу. Для розрахунку середньої вартості транспортного засобу було взято аналоги № 1, № 2 та № 3, як такі, вартості яких є найменшими: (33000 + 30000 + 27900)/3 = 30300 EUR.

Митна вартість товару, визначена відповідачем за резервним методом, становить: 30300 EUR + 30000 UAH (що відповідно до курсу НБУ на день подання декларації становить 706 EUR) = 31 006 EUR.

Не погоджуючись із вказаними рішенням про коригування митної вартості та карткою відмови у прийнятті митної декларації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Частиною 1 статті 318 Митного кодексу України (далі - МК України) передбачено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

За приписами п.п. 23-24 ч. 1 статті 4 МК України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Положеннями статей 49, 50 МК України закріплено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно ч.ч. 1-2 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 статті 52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

В силу вимог ч.ч. 1-2 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Нормами ч. 3 статті 53 МК України закріплено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

У відповідності до ч.ч. 5-6 статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Згідно частин 1-3 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 МК України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

За приписами частин 1 та 2 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Згідно вимог статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Так, за доводами апеляційної скарги, за результатами опрацювання поданих декларантом основних документів для підтвердження митної вартості встановлено, що відомості в поданих документах містять наступні розбіжності:

- розбіжності щодо умов поставки (відповідно до умов Контракту, умови поставки товару зазначаються в інвойсах на кожну поставку, однак, і в рахунку-проформі, і в рахунку фактурі, відомості про умови поставки відсутні, що суперечить умовам Контракту);

- розбіжності в частині маршруту перевезення товарів унеможливлюють перевірку числового значення складових митної вартості, зокрема розміру витрат на транспортування, та викликає сумнів у його достовірності).

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, п. 3.2.1 Контракту № 361 МАТ не встановлює безпосередній обов`язок зазначати у інвойсі маршрут транспортування від продавця до замовника, що відповідно спростовує доводи апелянта в даній частині.

Щодо тверджень відповідача про наявність розбіжностей в частині маршруту перевезення товарів, суд апеляційної інстанції зазначає, що транспортування обприскувача із м. Шурани підтверджується довідкою про транспортні витрати ФОП ОСОБА_1 від 29.04.2024 № 1. Разом з тим, уточнення місця завантаження продавець-нерезидент фірма AGROVOK-SERVIS, s.r.o Agio (Словаччина) здійснив листом від 30.04.2024.

Відповідних спростувань вищенаведених обставин, матеріали апеляційної скарги не містять.

Надаючи оцінку посиланням апелянта щодо не надання позивачем на вимогу митниці висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 52 МКУ декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.

Тобто, надання додаткових документів є правом декларанта, а не обов`язком.

При цьому, право митного органу на витребування у декларанта додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) наявність розбіжностей у документах; 2) наявність ознак підробки документів; 3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи у повній мірі підтверджують вартість послуг з міжнародного перевезення вантажу, як наслідок, позивач правомірно їх включив до декларації у складі митної вартості.

Крім того, колегія суддів зауважує, що наявність в мережі інтернет інформації щодо пропозиції продажу аналогічних транспортних засобів ідентичної торговельної марки, моделі, року виготовлення та, як зазначає відповідач, подібних технічних характеристик, жодним чином не доводить неправильність визначення ціни позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням технічного стану придбаної техніки, виробника, комплектації та ін.

Оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті дійсної вартості, якщо дійсну вартість імпортованого товару неможливо визначити за ціною такого ж чи подібного товару. Тож, ціна товару, імпортованого за іншими умовами поставки, ніж оцінюваний товар, може вважатися таким найближчим еквівалентом тільки у тому випадку, якщо митниця доведе, що в її розпорядженні немає інформації про ціну товару, поставленого за такими ж умовами поставки, що й оцінюваний товар.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №826/16046/16.

Так, в частині доводів апелянта про відмову позивача від проведення процедури консультацій, судом враховано правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 по справі №820/2014/17, в якій Верховний Суд також вказав, що формальне виконання процедури консультацій, надлишкове узагальнення причини невизнання задекларованої позивачем митної вартості свідчать про відсутність практичної реалізації в діяльності відповідача принципу належного урядування і принципів адміністративної практики, рекомендованих Резолюцією Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28,09.1977 «Про захист особи відносно актів адміністративних органів».

Отже, суд апеляційної інстанції висновує, що надані позивачем документи, перелік яких наведений в частині 2 та 3 статті 53 МК України, в достатній (розумній) мірі підтверджували вартісні та кількісні показники митної вартості товару, вказаних товариством у митній декларації № UА 305130/2024/000043.

При цьому, вказані документи, не містили розбіжностей, які б мали вплив на правильність визначення митної вартості за основним методом, не містили ознаки підробки та містили всі необхідні відомості, що підтверджують числові та кількісні значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, що дозволяла визначити митну вартість за основним методом.

Таким чином, доводи апелянта про те, що рішення про коригування митної вартості товарів прийнято з дотриманням норм митного законодавства України, є необґрунтованими.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UА 305130/2024/000043 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару транспортних засобів комерційного призначення та наявність підстав для його скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2020, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Партнер» та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 195, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Закарпатської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №580/7065/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Н.В. Безименна

О.О. Беспалов