Постанова

від 22.01.2025 по справі 640/2879/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/2879/21 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю» «Інтерфарм» та Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю» «Інтерфарм» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від №Ю-4097-03 від 9 листопада 2020 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/2879/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

На виконання вимог Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" 23.05.2023 від Окружного адміністративного суду міста Києва до Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа №640/2879/21.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4097-03 від 09.11.2020.

Також стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 гривень.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні на його користь правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн. та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань 20000,00 правничої допомоги на користь позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги, позивач зазначає, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення заяви щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, однак необґрунтовано визначив розмір таких витрат, задовольнивши їх лише у обсязі 10000,00 грн, замість усієї суми, сплаченої позивачем за правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Відповідач, вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Відповідач, мотивуючи апеляційну скаргу, вказує, що ТОВ «Інтерфарм» (ЄДРПОУ 22911541) до 24.09.2015 перебувало за основним місцем обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області. Заборгованість по єдиному внеску в розмірі 100086,23 грн станом на 01.01.2015 передана від Головного управління ДПС у Донецькій області. Станом на момент формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ю-4097-03 згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» Державної податкової системи України в інтегрованій картці платника ТОВ «Інтерфарм» (ЄДРПОУ 22911541) обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 100325.14 гривень. Станом на 31.12.2023 в ІКП ТОВ «Інтерфарм» обліковується недоїмка у сумі 98780,72 грн, оскільки за період 01.01.2023 - 31.12.2023 контролюючим органом нараховано 6240,00 грн, а платником сплачено 16174,42 грн.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року та 12 квітня 2024 року відкриті апеляційні провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю» «Інтерфарм» та Головного управління ДПС у місті Києві (відповідно) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю» «Інтерфарм» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У відзиві позивач зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 виставлялася позивачеві вже дев`ять разів, яка неодноразово скасовувалась у судовому та адміністративному порядку.

Також позивач наголошує, що суми боргу (недоїмки) що включені до Вимоги №Ю-4097-03 увійшли до Вимоги №Ю0571 від 01.08.2012, яка скасована управлінням Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва.

Окрім того, органи ДПС в рамках справи про банкрутство із грошовими вимогами до ТОВ «Інтерфарм» не звертались, тобто вимоги про сплату боргу (недоїмки), який виникли до 27.04.2012, вважаються погашеними.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві направило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4097-03 від 09.11.2020, згідно з якою станом на 21.07.2021 заборгованість ТОВ «Інтерфарм» зі сплати єдиного соціального внеску становить 96365,14 грн.

Позивач вважає зазначену вимогу протиправною, оскільки ТОВ «Інтерфарм» вже отримувало таку ж вимогу, але датовану 06.10.2015 за №Ю-4097-03, правомірність якої спростована за результатами судового розгляду в адміністративній справі №826/24405/15, що вказує на відсутність узгодженої недоїмки з єдиного соціального внеску.

Не погоджуючись з таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що встановлені судовими рішеннями, зокрема, Окружного адміністративного суду міста Києві від 18.07.2016 у справі №826/24405/15, від 13.09.2017 у справі №826/9840/16 та від 29.11.2021 у справі №640/25869/20, які набрали законної сили, обставини щодо безпідставного пред`явлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати єдиного соціального внеску є преюдиціальними при розгляді цієї справи по суті, тому оскаржувана у цій справі вимога про сплату боргу (недоїмки) є безпідставною та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платник єдиного внеску серед іншого зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За визначенням пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частина друга статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній форм.

Вказані положення Закону кореспондуються із положеннями Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449.

Так, відповідно до пунктів 2, 3 розділу VI Інструкції, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1 - 7 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Наведені правові норми вказують, що у разі наявності у платника єдиного соціального внеску недоїмки, фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивачу автоматично направлено сформовану вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску на суму 100 325,14 грн. на підставі картки особового рахунку (а.с.12).

З картки особового рахунку зі сплати єдиного внеску ТОВ «Інтерфарм» вбачається, що заборгованість зі сплати єдиного внеску у вказаному розмірі існувала станом на 31.12.2014 (а.с.91-94).

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що ТОВ «Інтерфарм» (ЄДРПОУ 22911541) до 24.09.2015 перебувало за основним місцем обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області. Заборгованість по єдиному внеску в розмірі 100086,23 грн станом на 01.01.2015 передана від Головного управління ДПС у Донецькій області.

У свою чергу, суд першої інстанції встановив, що контролюючим органом вже формувалась та надсилалась ТОВ «Інтерфарм» вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.10.2015 №Ю-4097-03, відповідно до якої станом на 30.09.2015 заборгованість ТОВ «Інтерфарм» зі сплати єдиного соціального внеску становить 99 114,04 грн., в тому числі 98 460,62 грн. - недоїмка, 414,81 грн. - штраф та 238,61 грн. - пеня.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 18.07.2016 у справі №826/24405/15 за позовом ТОВ «Інтерфарм» до ДПІ в Оболонському районі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016, визнано протиправними дії ДПІ в Оболонському районі щодо пред`явлення ТОВ «Інтерфарм» вимоги про сплату боргу (недоїмки) 06.10.2015 №Ю-4097-03 та скасовано вказану вимогу.

При цьому, у постанові від 18.07.2016 у справі №826/24405/15 Окружний адміністративний суд міста Києві встановив наступне (а.с.39-41):

«В даному випадку судом встановлено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.10.2015 року №Ю-4097-03 була прийнята відповідачем у зв`язку із наявністю станом на 30.09.2015 несплаченої заборгованості зі сплати недоїмки по ЄСВ, яка виникла за період з 09.07.2012.

Проте, як вбачається з матеріалів справи Управлінням Пенсійного фонду України у Оболонському районі 01.08.2012 року вже виносилась вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю 0571 у зв`язку з наявністю станом на 31.07.2012 року заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені.

В матеріалах справи наявна копія ухвали Господарського суду міста Києва від 27.04.2012 по справі №5011-15/5513-2012, зі змісту якої вбачається, що стосовно позивача було порушено провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупинено виконання позивачем грошових зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію).

У газеті «Урядовий кур`єр» від 15 червня 2012 року №106 було опубліковано оголошення про порушення справи №5011-15/5513-2012 про банкрутство ТОВ «Інтерфарм».

У зв`язку з зазначеним, позивач просив скасувати вимогу №Ю 0571 від 01.08.2012, щодо сплати боргу по єдиному внеску, штрафів та пені, строк яких настав до введення мораторію.

Враховуючи вищенаведене, вимога №Ю 0571 від 01.08.2012 була скасована, що підтверджується листом управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києві від 22.08.2012 №9044/02.

Судом неодноразово відкладалось судове засідання для надання часу відповідачу, щодо обґрунтування та підтвердження періодів, які увійшли в вимогу від 06.10.2015 року №Ю-4097-03, проте, відповідачем було надано лише зворотній бік облікової картки позивача за період з 09.07.2012.

Суд звертає увагу, що суми до 31.07.2012 увійшли в вимогу №Ю 0571 від 01.08.2012 року, яка була скасована управлінням Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва.».

Крім того, з матеріалів справи, яка розглядається, вбачається, що контролюючим органом 03.03.2016 виносилась вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4097-03 зі сплати єдиного соціального внеску на суму 100 325,14 грн., яка позивачем також оскаржена до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 13.09.2017 у справі №826/9840/16 за позовом ТОВ «Інтерфарм» до ДПІ в Оболонському районі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2016 №Ю-4097-03.

Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 08.11.2017 встановив наступне (а.с.50-51).

«Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27 квітня 2012 року по справі № 5011-15/5513-2012 стосовно позивача було порушено провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупинено виконання позивачем грошових зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію).

У газеті «Урядовий кур`єр» від 15 червня 2012 року № 106 було опубліковано оголошення про порушення справи № 5011-15/5513-2012 про банкрутство ТОВ «Інтерфарм».

В ухвалі Господарського суду м. Києва від 30 січня 2013 року у даній справі зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними.

Матеріалами справи підтверджується, що ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві із грошовими вимогами до ТОВ «Інтерфарм» не зверталося, тобто вимоги про сплату боргу (недоїмки), який виник до 27.04.2012, вважаються погашеними.».

Також з матеріалів справи, яка розглядається, вбачається, що контролюючим органом 07.09.2020 виносилась вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4097-03 зі сплати єдиного соціального внеску на суму 100 325,14 грн., яка позивачем також оскаржена до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року у справі №640/25869/20, яке набрало законної сили 05 вересня 2022 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування вимоги визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4097-03 від 07.09.2020 у розмірі 100 325,14 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що встановлені судовими рішеннями, зокрема, Окружного адміністративного суду міста Києві від 18.07.2016 у справі №826/24405/15, від 13.09.2017 у справі №826/9840/16 та від 29.11.2021 у справі №640/25869/20, які набрали законної сили, обставини щодо безпідставного пред`явлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати єдиного соціального внеску є преюдиціальними при розгляді цієї справи по суті, тому оскаржувана у цій справі вимога про сплату боргу (недоїмки) є безпідставною та підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно не у повному обсязі стягнув з відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн замість 20000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» та адвокатським бюро «Селіфонов і партнери» укладено договір №05/21 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати Замовнику правничу допомогу щодо судового оскарження Вимоги про сплату боргу (недоїмки) 09.11.2020 №Ю-4097-03), а замовник зобов`язується прийняти цю допомогу і оплатити її.

Згідно п. 4.1. Договору Гонорар Виконавця згідно з цим Договором розраховується відповідно до кількості годин витрачених Виконавцем на правову допомогу Замовнику, із розрахунку вартості однієї години роботи Виконавця у розмірі 2 500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень, 00 копійок) без ПДВ.

Відповідно до п. 4.2. Договору Виходячи із погодинної тарифікації та опису справи, що міститься у п.1.1. Договору Гонорар Виконавця за надання Замовнику правничої допомоги становить 20 000 (двадцять тисяч гривень, 00 копійок).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано суду копію платіжного доручення №636 від 05.02.2021 на суму 20 000 грн.

Суд першої інстанції, врахувавши, що ця справа є справою незначної складності, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, дійшов правильного висновку про те, що об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу буде становити 10 000,00 грн.

Доводи апеляційних скарг жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю» «Інтерфарм» та Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна