Постанова

від 22.01.2025 по справі 620/6800/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/6800/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК ТРАНС ЛАЙН» до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК ТРАНС ЛАЙН» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило:

визнати протиправним рішення від 02.05.2024 №02.2/4313-24 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 );

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) надати дозвіл на провадження робіт за зверненням вих. № 2003/24 від 20.03.2024, поданим Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК ТРАНС ЛАЙН».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині неприйняття рішення про надання/відмову у наданні дозволу на провадження робіт за зверненням поданим Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК ТРАНС ЛАЙН» від 20.03.2024.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК ТРАНС ЛАЙН» від 20.03.2024 про надання дозволу на провадження робіт та прийняти відповідне рішення, з урахування висновків, викладених у рішенні суду.

У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт зазначає, що листами від 01.04.2024, 13.04.2024 та 02.05.2024 повідомляв позивача про те, що, враховуючи вимоги пункту 41 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим», встановити законність провадження ТОВ «Логістик Транс Лайн» робіт до закриття кримінального провадження № 42021272010000042 від 29.04.2021 не має можливості.

Також апелянт наголошує, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду, передбачений пунктом 46 Положення №1147, оскільки відповідь на звернення позивача надана листом від 18.03.2024 №02.2/2567-24-Вих «Про прийняття рішення», а до суду позивач звернувся лише 13.05.2024.

Апелянт стверджує, що позивачем не надано відповідачу документи, що підтверджують законність провадження ТОВ «Логістик Транс Лайн» робіт з перевезення корисних надр - піску

із земельної ділянки, відданої для ведення селянського господарства, без спеціального дозволу, що надає право користувачу надр розпоряджатися видобутими ним корисними копалинами. У зв`язку з чим, у відповідача відсутні підстави для надання позивачу дозволу на проведення робіт з перевезення піску річкового відповідно до вимог п. 41 Положення №1147.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК ТРАНС ЛАЙН» до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні ді.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач листом від 01.06.2023 № 0106-23 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив у зв`язку з тимчасовим обмеженням на в`їзд і провадження в межах контрольованих прикордонних районах Чернігівської області, які запроваджені на час воєнного стану, погодити в`їзд і провадження робіт з 02.06.2023 в районі яхт-клубу «Якір» (а.с.11).

Листом від 13.06.2023 № 22-4940-23 позивача поінформовано про обмеження та заборони, які діють в контрольованих прикордонних районах Чернігівської області (а.с.12-13).

Позивач у листі від 29.01.2024 № 2901/24 з додатками на 24 аркушах просив відповідача надати дозвіл на проведення робіт з перевезення піску річкового з 07.02.2024 по 30.12.2024 у районі яхт-клубу «Якір» (а.с.14, 15),

Листом від 02.02.2024 №02.2/940-24-Вих «Про надання відповіді» відповідачем надано дозвіл на проведення робіт в межах ділянки відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_2 до моменту опрацювання та надання для виконання Міністерством

внутрішніх справ України відповідної форми рішення про надання/відмову в наданні або визнання дозволу недійсним. Позивачу повідомлено, що, в подальшому, після затвердження форми рішення, йому необхідно повторно звернутись до прикордонного загону, для отримання

відповідного дозволу, визначеного вимогами Постанови (а.с.16).

Листом від 18.03.2024 №02.2/2567-24 позивача поінформовано, що дозвіл на в`їзд, перебування, провадження робіт і пропуску у прикордонну смугу представникам ТОВ «Логістик Транс Лайн», наданий листом від 02.02.2024 №02.2/940-24 втратив чинність (а.с.17-18).

Позивач листом від 20.03.2024 вих. №2003/24 звернувся до відповідача щодо надання дозволу на проведення робіт з перевезення піску річкового з 07.02.2024 по 30.12.2024 в районі яхт-клубу «Якір» поблизу с. Неданчичі Чернігівської області (а.с.19, 20).

Листом Чернігівської окружної прокуратури від 28.03.2024 №55-77- 2837ВИХ-24 (№2933-24-Вх від 29.03.2024) відповідача повідомлено, що Чернігівською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях:

№42021272010000042 від 29.04.2021 за фактом незаконного видобування корисних копалин (піску) та безгосподарського використання земель поблизу с. Неданчичі Чернігівського району Чернігівської області (урочище «Якір», вантажний порт «Якір») за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 240, ч.1 ст. 254, ч.4 ст. 358 КК України;

№12021270340001737 від 08.06.2021 за фактом незаконного видобування корисних копалин (піску) та безгосподарського використання земель поблизу с. Неданчичі Чернігівського району Чернігівської області (урочище «Крива річка») за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст. 240 КК України;

№12021270340002127 від 12.07.2021 за фактом незаконного видобування корисних копалин (піску) та безгосподарського використання земель поблизу с. Неданчичі Чернігівського району Чернігівської області (урочище «Турець») за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст. 240, ч.2 ст. 185 КК України.

Незаконним видобуванням корисних копалин (піску) у вказаних кримінальних провадженнях займаються наступні суб`єкти підприємницької діяльності: ТОВ «Атомспецбуд»-Славутич», МПП «Агромпрофірма Мрія», ТОВ ПКФ «Промкомплект», ТОВ «Святий Грааль 777», ТОВ «Логістик Транс Лайн», ФОП ОСОБА_1 , ПП «Орбіта СЛ», ПП «Дніпро СЛ» та ТОВ «Оборонпромбуд» (а.с. 75-76).

Листом від 01.04.2024 №02.2/3024-24-Вих «Про наданні відповіді» відповідачем повідомлено позивача про те, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 наявна інформація про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021272010000042 від 29.04.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ст. 240, ч. 1 ст. 254, ч. 4 ст. 358 КК України. Враховуючи викладене, ІНФОРМАЦІЯ_2 буде вивчено надані документи та питання щодо надання/відмови у наданні дозволу на провадження робіт, про що позивача буде поінформовано додатково (а.с.21).

04.04.2024 позивачем на адресу відповідача направлено лист № 0404/24, в якому позивач просив на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.071998 №1147 «Про прикордонний режим» надати відповідь на звернення від 20.03.2024 (а.с.22).

Листом від 13.04.2024 №02.2/3522-24 відповідач повідомив позивача, що буде готовий повернутися до розгляду питання щодо надання/відмови у наданні дозволу на провадження робіт після прийняття правового рішення у кримінальному провадженні, про що позивача буде поінформовано додатково (а.с. 23).

26.04.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 2604/24, в якому просив прийняти рішення за зверненням позивача від 20.03.2024 про надання дозволу або відмову у наданні дозволу згідно затвердженої форми відповідно до наказу МВС України від 29.01.2024 №49, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.02.2024 за №215/41560 (а.с.24).

02.05.2024 відповідачем надано аналогічну за змістом відповідь №02.2/4313-24-Вих щодо готовності повернутися до розгляду питання щодо надання/відмови у наданні дозволу на провадження робіт після прийняття правового рішення у кримінальному провадженні (а.с.26).

Позивач, вважаючи, що відповідач не мав правових підстав для відмови у видачі дозволу на провадження робіт в прикордонній смузі в межах ділянки відповідальності НОМЕР_2 прикордонного загону, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що відповідач жодних рішень про надання або відмову у наданні дозволу на провадження робіт не приймав, а надані численні відповіді на звернення позивача, оформлені листами від 02.02.2024, від 18.03.2024, від 01.04.2024, від 13.04.2024 та від 02.05.2024 не є рішеннями у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29.01.2024 №49, тому відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на провадження робіт за зверненням поданим позивачем від 20.03.2024, то суд наголосив, що вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, тому, враховуючи протиправну бездіяльність відповідача, її належить задовольнити шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача від 20.03.2024 про надання дозволу на провадження робіт та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, викладених у рішенні суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.24 Закону України «Про державний кордон України» дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу надає і здійснює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку відповідний орган Державної прикордонної служби України.

Дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск у прикордонну смугу надається на безоплатній основі протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення, в якому зазначаються:

прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, громадянство (підданство) особи, яка перебуватиме у межах прикордонної смуги, реквізити документа, що посвідчує її особу, місце проживання (місце перебування), засоби зв`язку;

вид дозволу (на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск) та строк дії дозволу (для дозволів на в`їзд і провадження робіт);

мета та правові підстави для отримання дозволу.

Частиною 5 ст.24 Закону України «Про державний кордон України» встановлено, що у наданні дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск у прикордонну смугу відмовляється, а наданий дозвіл визнається недійсним:

якщо при зверненні про надання дозволу подано завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо особа протягом одного року до дня подання звернення притягалася до відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, незаконне переправлення осіб через державний кордон України, контрабанду або порушення митних правил, пов`язаних з переміщенням товарів або транспортних засобів поза митним контролем чи з приховуванням від митного контролю;

якщо особі заборонено в`їзд в Україну чи в іноземця або особи без громадянства відсутні законні підстави для перебування в Україні;

в інтересах забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, боротьби з організованою злочинністю, злочинною спільнотою або злочинною організацією чи поширенням злочинного впливу;

в інтересах забезпечення охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо особа понад 90 днів відсутня за визначеним місцем проживання або змінила його;

у разі звільнення з підприємства, установи, організації особи, якій надано дозвіл на перебування як їх працівнику;

за зверненням особи, якій надається дозвіл.

Особа, якій відмовлено у наданні дозволу, має право оскаржити рішення протягом 10 робочих днів з дня його прийняття до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу.

За необхідності відповідні органи Державної прикордонної служби України можуть запроваджувати додаткові тимчасові режимні обмеження на в`їзд, перебування і провадження робіт у прикордонній смузі.

Встановлення системи режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, ведення обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих (яхт-клуб, марина, місце базування суден флоту рибної промисловості) і спортивних суден, у пунктах базування (далі - об`єкти базування) малих, спортивних суден, інших плавучих засобів, призначених для занять спортом або відпочинку (водний мотоцикл тощо) (далі - малі, спортивні судна, інші плавзасоби), їх випуску, плавання і пересування в територіальному морі та внутрішніх водах України врегульовано положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим».

Зазначеною постановою затверджено Положення про прикордонний режим (далі - Положення), яким передбачено порядок видачі дозволів на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу.

Відповідно до п.40 Положення, з метою отримання дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу особа має право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України «Про державний кордон України».

Дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу діє лише на території зони відповідальності органу Державної прикордонної служби, яким його надано.

Згідно з п.41 Положення звернення про надання/визнання недійсним дозволу подається в паперовій формі з використанням засобів поштового зв`язку або передається особою до відповідного органу Державної прикордонної служби особисто чи через уповноважену згідно із законодавством особу. Письмове звернення в електронній формі надсилається з використанням Інтернету на електронну адресу відповідного органу Державної прикордонної служби. Заявник або уповноважена відповідно до законодавства особа підписує письмове звернення про надання/визнання недійсним дозволу власноручно або накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті.

Звернення оформлюється з урахуванням вимог Закону України «Про звернення громадян».

До звернення про надання/визнання недійсним дозволу додаються:

для юридичних осіб - копії документів, що містять інформацію про найменування юридичної особи, місцезнаходження (місце реєстрації), вид та місце (із зазначенням географічних координат) провадження робіт, стосовно яких здійснюється запит, перелік фізичних осіб із зазначенням їх паспортних даних та транспортних засобів із зазначенням державних номерних знаків, що залучатимуться до провадження таких робіт;

копії документів, що підтверджують мету і строки перебування у прикордонній смузі;

копії документів, що підтверджують законність провадження робіт.

Відомості, зазначені в абзацах четвертому-сьомому цього пункту, можуть бути отримані уповноваженими особами Державної прикордонної служби шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними електронними реєстрами органів державної влади в установленому законодавством порядку (у разі наявності технічної можливості) та/або з використанням можливості власного доступу до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п.42-43 Положення орган Державної прикордонної служби не пізніше десяти робочих днів з дня надходження звернення про надання/визнання недійсним дозволу та документів, що додаються до нього, приймає рішення про надання дозволу, про відмову в наданні дозволу або про визнання наданого дозволу недійсним.

Форма рішення про надання/відмову в наданні або визнання дозволу недійсним встановлюється МВС.

Про прийняте рішення орган Державної прикордонної служби не пізніше наступного робочого дня повідомляє заявника з використанням офіційного каналу зв`язку, зазначеного у зверненні про надання/визнання недійсним дозволу.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.01.2024 №49 затверджено форму рішень про надання / відмову в наданні або визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу.

Згідно з п. 45 Положення у разі виявлення обставин, зазначених у частині п`ятій статті 24 Закону України «Про державний кордон України» орган Державної прикордонної служби відмовляє в наданні дозволу або визнає виданий раніше дозвіл недійсним, про що протягом наступного робочого дня повідомляє заявника з використанням офіційного каналу зв`язку, зазначеного у зверненні.

Суд першої інстанції, проаналізувавши вказані положення чинного законодавства України, правильно зазначив, що підставою для відмови у наданні дозволу можуть бути обставини, виключний перелік яких наведено у положеннях ст.24 Закону України «Про державний кордон України».

При цьому, питання надання/відмови у наданні дозволу вирішується органом Державної прикордонної служби у строк протягом 10 робочих днів з дня надходження відповідного звернення, а рішення, прийняте за результатами розгляду звернення, має відповідати формі рішення, передбаченій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.01.2024 №49.

Як достовірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 жодних рішень про надання або відмову у наданні дозволу на провадження робіт не приймав.

При цьому, надані відповіді на звернення позивача, оформлені листами від 02.02.2024 №02.2/940-24, від 18.03.2024 №02.2/2567-24, від 01.04.2024 №02.2/3024-24, від 13.04.2024 №02.2/3522-24 та від 02.05.2024 № 02.24313-24 не є рішеннями у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29.01.2024 №49.

Такі обставини, на думку колегії суддів, свідчать про недотримання відповідачем процедури розгляду заяви та доданих до неї документів, встановленої Положенням.

Отже, наведене дає підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на провадження робіт за зверненням, поданим позивачем від 20.03.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Насамперед, колегія суддів наголошує, що повноваження стосовно аналізу, оцінки і розгляду заяви на отримання спеціального дозволу на провадження робіт та доданих до неї документів, прийняття відповідного рішення за результатами розгляду цих документів, належить, насамперед, уповноваженому на це органу, яким у спірних правовідносинах виступає ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не суд.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, передбаченими, зокрема, частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом з тим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що реалізація наявних у адміністративного суду повноважень, передбачених частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, можливе у разі дотримання у сукупності двох умов:

якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом;

прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд є його дискреційним повноваженням, що виплаває з поняття «дискреційні повноваження», наведеного у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

За обставинами цієї справи заява позивача про надання дозволу на провадження робіт від 20.03.2024 не була розглянута та оцінена відповідачем у порядку, встановленому законом, а відповідні мотиви не були викладені у рішенні, передбаченому законодавством за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, і таке рішення, яке могло б бути самостійним предметом оскарження у адміністративному суді з перевіркою його на відповідність визначених процесуальним законом критеріїв, відповідачем прийнято не було.

Суд же першої інстанції, зважаючи на вищевикладені обставини, дійшов правильного висновку про необґрунтованість та передчасність вимог позивача стосовно зобов`язання відповідача видати йому дозвіл на провадження робіт, оскільки подані Товариством заява та документи не були розглянуті за встановленою законодавством процедурою з наданням належної оцінки усім обставинам, які мають значення для вирішення порушеного позивачем питання, відповідного рішення відповідачем прийнято не було, а підстави вважати, що для прийняття такого рішення виконано всі умови, визначені законом, у цьому випадку відсутні.

За наведеного, колегія суддів вважає, що у світлі фактичних обставин цієї справи, які підтверджують протиправну бездіяльність відповідача щодо розгляду поданої Товариством заяви на отримання дозволу і неприйняття відповідачем жодного передбаченого законом рішення з цього питання, суд першої інстанції обрав належний та ефективний спосіб захисту порушеного права Товариства, достатній і необхідний за таких умов, а саме: зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача від 20.03.2024 про надання дозволу на провадження робіт та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, викладених у рішенні суду.

На переконання колегія суддів, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Що стосується доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду цим адміністративним позовом, то колегія суддів відхиляє такі доводи, з огляду на наступне.

Апелянт наголошує, що відповідь на звернення позивача надана листом від 18.03.2024 №02.2/2567-24-Вих «Про прийняття рішення», проте до суду з цим позовом позивач звернувся лише 13.05.2024.

Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ч.3 цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.46 цього Положення особа, якій відмовлено в наданні дозволу, має право оскаржити рішення протягом десяти робочих днів з дня його прийняття до органу Державної прикордонної служби вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу.

Отже, щодо рішення, яким відмовлено в наданні дозволу, зокрема на провадження робіт, встановлені спеціальні строки оскарження, які становлять 10 робочих днів з дня його прийняття.

Як зазначалось, відповідачем жодного передбаченого законом рішення з цього питання не приймалось.

Тож, у межах спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 122 КАС України, якими встановлено шестимісячний строк звернення до суду та який позивачем не пропущено.

Щодо доводів апелянта про те, що позивач не надав документи, що підтверджують законність провадження ТОВ «Логістик Транс Лайн» робіт з перевезення корисних надр - піску із земельної ділянки, відданої для ведення селянського господарства, без спеціального дозволу, що надає право користувачу надр розпоряджатися видобутими ним корисними копалинами, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідач, зокрема, у відповідь від 01.04.2024 на звернення позивача від 20.03.2024 повідомив про наявність інформації щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 29.04.2021 №42021272010000042, та у подальших відповідях наголошував позивачу на тому, що буде готовий розглянути питання щодо надання/відмови у наданні дозволу на провадження робіт після прийняття правового рішення у кримінальному провадженні.

Тож, питання щодо ненадання позивачем документів дозвільного характеру на видобуток надр - піску, його перевезення й продаж, а також документів щодо можливості використання земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення селянського господарства з цією метою, на час звернення позивача у цій справі до суду не порушувалось, тобто не є спірним.

Також, відповідач з цих підстав (не надання документів дозвільного характеру) не ухвалював жодного рішення щодо наданні дозволу на провадження робіт.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна