Постанова

від 22.01.2025 по справі зпп/320/18/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № ЗПП/320/18/24 Головуючий у І інстанції - Кочанова П.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Василенка Я.М., Собківа Я.М.,

при секретарі: Руденко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року про забезпечення позову з розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко» про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко» звернулось до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій Товариство просило зупинити дію Розпорядження ГУ ДПС у Київській області від 06.02.2024 № 142-Р щодо анулювання ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту) № 260208202100004, дата реєстрації 28.01.2022, терміном дії з 04.02.2021 до 04.02.2026, та анулювання ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями - сидром та перрі (без додання спирту) № 260209202100003, дата реєстрації 28.01.2022, терміном дії з 04.02.2021 до 04.02.2026, виданих Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко», ідентифікаційний код 42784646, - до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

В обґрунтування поданої заяви Заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до незворотних наслідків у вигляді зупинення виробничої діяльності, що призведе до не отримання підприємством коштів і як наслідок до зупинки сплати податків; позбавлення працівників роботи та, як наслідок, заробітної плати під час війни; порушення умов договорів із контрагентами, що призведе до нарахування штрафних санкцій та можливого банкрутства підприємства. Позивач вказує, що зазначені обставини дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся.

Отже, невжиття заявлених заходів забезпечення позову, за очевидної наявності вищезазначених негативних і незворотних наслідків для його господарської діяльності, істотно ускладнить ефективний захист прав та інтересів Позивача та їх наступне поновлення, оскільки чинне законодавства не передбачає процедури поновлення ліцензії на виробництво алкогольних напоїв, в той час як забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право Позивача на здійснення основного виду господарської діяльності та надасть йому можливість, до остаточного вирішення даного спору, реалізовувати свої права як суб`єкта господарювання та виконувати обов`язки перед державою та третіми особами, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко» про забезпечення адміністративного позову задоволено.

Зупинено дію розпорядження ГУ ДПС у Київській області № 142-Р від 06.02.2024 року щодо анулювання ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту) № 260208202100004, дата реєстрації 28.01.2022 року, терміном дії з 04.02.2021 року до 04.02.2026 року, та анулювання ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями - сидром та перрі (без додання спирту) № 260209202100003, дата реєстрації 28.01.2022 року, терміном дії з 04.02.2021 року до 04.02.2026 року, виданих Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко», ідентифікаційний код 42784646, - до набрання законної сили судовим рішенням у справі про оскарження розпорядження ГУ ДПС у Київській області № 142-Р від 06.02.2024 року.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко» про забезпечення позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Крім того, Головним управлінням ДПС у Київській області в апеляційній скарзі вказано, що Позивачем не доведено обставин існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до прийняття рішення у справі та неможливості їх захисту без застосування заходів забезпечення позову, оскільки підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний Заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Суд першої інстанції також зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення не є вирішенням спору по суті, і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання ліцензії на право оптової та роздрібної торгівлі пальним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

За приписами ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 640/1995/22.

У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко» є оптова торгівля напоями (код 36.34).

Згідно з Національним класифікатором України «Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016:2010» (Наказ Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457) код 46.34 включає оптову торгівлю алкогольними напоями (код 46.34.12).

З метою здійснення основного виду діяльності Заявником було отримано ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), терміном дії з 04.02.2021 до 04.02.2026 (реєстраційний № 260208202100004, дата реєстрації 28.01.2022), та ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями - сидром та перрі (без додання спирту), терміном дії з 04.02.2021 до 04.02.2026 (реєстраційний № 260209202100003, дата реєстрації 28.01.2022.

Вказані ліцензії було анульовано згідно з розпорядженням ГУ ДПС у Київській області № 142-Р від 06.02.2024.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко» зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до незворотних наслідків у вигляді зупинення виробничої діяльності, що призведе до не отримання підприємством коштів і як наслідок до зупинки сплати податків; позбавлення працівників роботи та, як наслідок, заробітної плати під час війни; порушення умов договорів із контрагентами, що призведе до нарахування штрафних санкцій та можливого банкрутства підприємства.

Колегія суддів звертає увагу, що порядок анулювання ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним врегульовано Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP (далі - Закон № 481/95-BP).

Відповідно до статті 3 Закону № 481/95-BP ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження. Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання.

Анулювання ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії (стаття 1 Закону № 481/95-BP).

Надаючи оцінку ступеню й характеру ймовірних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень про анулювання ліцензій товариства, колегія суддів звертає увагу, що до розгляду справи по суті, прийняття рішення про анулювання ліцензії істотно впливає на ведення господарської діяльності Позивача, а саме: блокує джерела доходу та виплати працівникам заробітної плати, призводить до негативних наслідків у взаємовідносинах з іншими суб`єктами господарювання, яким Позивач повинен здійснити поставку виробленої продукції, за укладеними раніше угодами. Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до невідворотних витрат та перепон у веденні господарської діяльності на майбутнє.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обраний Заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, з чим погоджується і колегія суддів.

Щодо посилання Відповідача на те, що фактично суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі констатував протиправність оскаржуваного розпорядження, то колегія суддів вважає їх помилковими, оскільки зупинення дії оспорюваного розпорядження не означає визнання судом його протиправності, яка може бути встановлена виключно за результатами розгляду позову, а лише надає можливість суб`єкту господарювання без ускладнень здійснювати свою діяльність на час судового розгляду справи, предметом якої є підтвердження/спростування правомірності відповідного акта індивідуальної дії.

Відповідач також як на підставу задоволення апеляційної скарги посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі № 120/15181/23.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що вказана постанова прийнята після прийняття оскаржуваної ухвали - 15 лютого 2024 року.

Крім того, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

А як зазначено Верховним Судом у постанові від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24, анулювання ліцензії має наслідком зупинення господарської діяльності Позивача, а тому до моменту перевірки правомірності прийняття розпорядження у судовому порядку існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача у вигляді зупинення господарської діяльності. Крім того, вказана обставина може привести до розірвання договірних відносин, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, в зв`язку з чим для відновлення прав та інтересів Позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 08 червня 2023 року у справі №160/1140/23, від 09 серпня 2023 року у справі № 580/489/23.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обраний Заявником спосіб забезпечення адміністративного позову спрямований на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог та не спричиняє висновку про фактичне вирішення справи, з чим також погоджується і колегія суддів.

Відтак, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у матеріалах даної адміністративної справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для забезпечення позову.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Київській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову - без змін.

Керуючись статтями 150, 151, 241, 242, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Я.М. Василенко

Я.М. Собків

Повний текст складено 22.01.2025 року.