Постанова

від 22.01.2025 по справі 0840/2884/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 0840/2884/18

касаційне провадження № К/9901/11392/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 "Комунсантрансекологія" на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.10.2018 (суддя Конишева О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 (головуючий суддя - Юрко І.В., судді - Чабаненко С.В., Чумак С.Ю.) у справі за позовом Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 "Комунсантрансекологія" до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

УСТАНОВИВ:

Запорізьке комунальне автотранспортне підприємство 082801 "Комунсантрансекологія" (далі - позивач, підприємство, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2018 №0082054901, №0082064901.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що він не є власником майнового комплексу (нежитлових приміщень), що знаходиться на земельній ділянці, яка відповідно до державного акту серія ЯЯ №120511 від 09.10.2007 перебуває у постійному користуванні позивача, та виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) над нормами інших актів у разі їх суперечності, обов`язок зі сплати земельного податку за вказану земельну ділянку не виникає у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «Вельтрум-Запоріжжя»), а тому нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку за вказану земельну ділянку є неправомірним.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 09.10.2018, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019, в задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що контролюючим органом правомірно визначено платнику податкові зобов`язання по земельному податку, оскільки позивач є власником земельних ділянок. Факт відчуження приміщення, розташованого на земельній ділянці площею 3,3383 га, яка належить позивачу на праві постійного користування, іншій особі без належної перереєстрації права на таку земельну ділянкою не є підставою для звільнення позивача від сплати земельного податку за цю земельну ділянку, з урахуванням того, що за даними державного земельного кадастру землекористувачем цієї земельної ділянки є саме позивач.

Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, подав до суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували положення статті 120 Земельного кодексу України і статті 377 Цивільного кодексу України, якими регулюється питання переходу права власності на земельну ділянку в разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, та якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Скаржник доводить, що після набуття права власності на приміщення, розташованого на земельній ділянці, податок за землю повинен сплачувати новий власник приміщення, незалежно від факту перереєстрації цієї земельної ділянки на нового власника приміщення. Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах 19.06.2018 у справі №826/8009/16, від 13.02.2018 у справі №805/1221/17, від 26.06.2018 у справі №826/10930/13-а, від 27.02.2018 у справі №826/8675/17.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.04.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.01.2025 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 22.01.2025.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить її залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін. Контролюючий орган доводить, що оскільки не відбулось перереєстрації права власності на земельну ділянку на нового власника відчуженої будівлі, яка знаходиться на цій земельній ділянці, податок на земельну ділянку повинен сплачувати землекористувач земельної ділянки, яким є позивач за даними державного земельного кадастру.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є постійним користувачем земельної ділянки, яка розташована в місті Запоріжжя, вул. Іванова, 99 , загальною площею 3.3383 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:0053, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №120511 від 09.10.2007, виданого на підставі рішення Запорізької міської ради.

Позивачем на 2018 рік засобами електронного зв`язку подано податкову звітність з плати за землю (земельний податок) №9010321961 від 01.02.2018, відповідно до якої Підприємством самостійно задекларовано податкові зобов`язання із земельного податку:

земельна ділянка площею 47,0707 га, кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:07:052:0016. Документ, що підтверджує право користування земельною ділянкою - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ 121664, зареєстрований 04.06.2007 за №030726100034;

земельна ділянка площею 3,3383га., кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:07:075:0053. Документ, що підтверджує право користування земельною ділянкою - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ 120511, зареєстрований 09.10.2007 за №030726100058.

Річна сума земельного податку складає 852596,49 грн (727854,23 грн та 124742,26 грн відповідно). Щомісячна сума зобов`язання, що підлягає сплаті, за даними платника 71049,71 грн.

На зазначених земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомості (будівлі та споруди), які на підставі рішення Запорізької міської ради №229 від 26.05.2008 «Про передачу цілісного майнового комплексу» та акту №1 прийому-передачі майна, що входить до цілісною майнового комплексу ЗКАТП 082801 «Комунсантрансекологія», що вноситься до Статутного фонду ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «Вельтум-Запоріжжя») від 28.05.2008 позивачем передані, як внесок свого майна до статутного фонду ТОВ «Ремондіс Запоріжжя».

В подальшому 09.09.2009 ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «Вельтум-Запоріжжя») отримало свідоцтво про право власності серія САС №373003 , видане Виконавчим комітетом Запорізької міської радою, на вказаний майнових комплекс та на підставі свідоцтва про право власності 04.08.2016 зареєструвало право власності на майновий комплекс (будівлі та споруди), який знаходиться на земельній ділянці серія ЯЯ №120511 від 09.10.2007, що розташована в місті Запоріжжя, вул. Іванова,99 , загальною площею 3,3383 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:0053 в Державному реєстрі речових прав.

В свою чергу, за даними державного земельного кадастру земельна ділянка, що розташована в місті Запоріжжя по вул. Іванова, 99, загальною площею 3,3383 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:005, знаходиться у постійному користуванні позивача на підставі Державного акту серії ЯЯ №120511 від 09.10.2007.

Контролюючим органом проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплати земельного податку з юридичних осіб за 2018 рік, за результатами якої складено акт від 12.06.2018 №0839/08-01-49-01/03345685 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання зі сплати земельного податку протягом строків, визначених пунктом 287.3 статті 287 ПК України.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.06.2018:

№0082054901, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 4157,93 грн, що становить 20% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання в розмірі 20789,65 грн;

№0082064901, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 11697,98 грн, що становить 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання в розмірі 116979,80 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Пунктом 36.5 статті 36 ПК України встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених ПК України.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 286.2 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

При цьому, посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладених у постановах 19.06.2018 у справі №826/8009/16, від 13.02.2018 у справі №805/1221/17, від 26.06.2018 у справі №826/10930/13-а, від 27.02.2018 у справі №826/8675/17, є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах не є релевантними до правовідносин, які виникли у даній справі, та стосувалися періодів, у яких діяла редакція норми пункту 287.6 статті 287 ПК України (чинної до 01.01.2015), якою було передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, судами було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом даного спору є правомірність застосування контролюючим органом до платника штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку, самостійно визначеного і розрахованого платником.

Разом з тим, із доводів касаційної скарги вбачається, що позивач фактично оспорює правомірність сплати ним земельного податку, а не штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку.

З цього приводу слід зазначити, що за правилами пункту 286.4 ПК України у разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Отже, якщо платник податку на поточний рік подав звітну декларацію за земельні ділянки, що перебувають у його власності (користуванні), а протягом року отримав право власності (користування) на іншу земельну ділянку у тому ж населеному пункті чи при зміні протягом року функціонального використання землі, зміні розміру орендної плати, настання інших факторів, що впливають на розмір податкового зобов`язання з плати за землю, виявленні помилок, то такий платник має надати уточнюючу декларацію за місцезнаходженням таких земельних ділянок з урахуванням показників останньої поданої декларації за рік, що уточнюється.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлених судами обставин, позивач подав до контролюючого органу уточнюючу декларацію лише 13.08.2018, тобто після проведення перевірки, отримання ним податкових повідомлень-рішень та звернення до суду з вказаним позовом, що свідчить про те, що визначені ним податкові зобов`язання з земельного податку у податковій декларації №9010321961 від 01.02.2018 були узгодженими і підлягали сплаті у строки, встановлені ПК України. Однак у встановлені строки платник не сплатив визначені ним податкові зобов`язання з земельного податку, за що контролюючим органом спірними податковими повідомленнями-рішеннями було застосовано штрафні санкції.

За правилами встановленими пунктом 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) узгодженої суми податкового зобов`язання протягом граничних строків передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України, яка передбачає, що у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Ураховуючи, що платник самостійно визначив податкові зобов`язання з земельного податку та у подальшому не подавав до контролюючого органу уточнюючих декларацій, визначені ним податкові зобов`язання з земельного податку є узгодженими, а розмір та підстави застосування до платника штрафних санкцій ним у доводах касаційної скарги не оскаржуються, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган, приймаючи діяв у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу позивача на судові рішення першої та апеляційної інстанцій у даній справі слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 "Комунсантрансекологія" залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.10.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова