Постанова

від 22.01.2025 по справі 816/1215/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 816/1215/18

касаційне провадження № К/9901/9337/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 (суддя Сич С.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 (головуючий суддя - Бегунц А.О., судді - Лях О.П., Яковенко М.М.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, підприємець, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 06.12.2017 №0038751311, №0038771311, №0038781311, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2017 №Ф-0038711311 та рішення від 06.12.2017 №0038731311 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та фактичних матеріалах справи. Позивач вважає помилковими висновки акту перевірки від 20.11.2017 №1518/16-31-13-11-16/2743011011 про порушення ним вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), посилаючись на те, що жодні норми не встановлюють обмежень та заборон щодо віднесення до складу витрат суми сплаченого єдиного соціального внеску, донарахованого контролюючим органом. Вказує, що періодом, за який розраховується загальний оподатковуваний дохід і документально підтверджені витрати, а також об`єкт оподаткування, є календарний рік, а не окремі місяці року, як вважає відповідач. Пояснює, що ним було надано всі необхідні документи на підтвердження понесення витрат на закупівлю товарно-матеріальних цінностей в сумі 332582,60, використаних для надання будівельних та ремонтних послуг за договорами, укладеними з ПАТ "Джей Ті Інтернешнл України". Зазначає, що господарська операція з ТОВ "Вентус Ю.А." щодо придбання Циклону ЦН 15-600 зі з`ємною скринькою (очисна установка) носила реальний характер та вказаний товар використовувався у 2016 році у господарській діяльності позивача.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 12.09.2018, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 06.12.2017 №0038751311, №0038771311, №0038781311, вимогу від 06.12.2017 №Ф-0038711311, рішення Управління про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.12.2017 №0038731311.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України щодо заниження податкових зобов`язань у березні 2016 року на суму податку на додану вартість у розмірі 1520,00 грн внаслідок включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 1520,00 грн по фінансово-господарським відносинам з постачальником - ТОВ "Вентус.ЮА". Також суди дійшли висновку, що податкове повідомлення-рішення від 06.12.2017 №0038771311, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2017 Ф-0038711311 та, як наслідок, рішення №0038731311 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.12.2017, прийняті відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а також висновки відповідача про завишення позивачем суми витрат у 2016 році на 20665,33 грн, внаслідок включення до їх складу понесених позивачем витрат в сумі 20665,33 грн, а саме сплачених позивачем 21.03.2016 як єдиний внесок на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001801305/367 від 14.03.2016 є помилковими.

Управління, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норма процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неврахування судами наданих ним доводів та доказів. Скаржник доводить неврахування судами висновків акта перевірки та доказів, наявних у матеріалах справи, які, на його думку, свідчать про те, що позивачем включено до складу інших витрат за 2016 рік суму єдиного внеску згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.03.2016 №Ф-0001801305, що відображено в книзі обліку доходів та витрат (сторінка 28), чим порушено пункти 177.2, 177.4 статті 177 ПК України. Вказує, що витрати у сумі 332582,60 грн, задекларовані згідно додатку Ф2 у графі "5" до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік як вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, які використані для здійснення будівництва житлових і нежитлових будівель згідно договору підряду №Ч/2016-1 від 14.01.2016 між позивачем (підрядник) та ПАТ "Джей Ті Інтернешнл Україна" (замовник), документально не підтверджені. Зазначає, що судами залишено поза увагою, що платником включено до складу інших витрат суму орендної плати у розмірі 29415,68 грн за нежитлове приміщення комунальної власності за адресою вул. Лікаря О. Богаєвського, 60/1 (вул. 40 років Жовтня), яка є значно більшою за суму отриманого позивачем доходу. Також перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряємий період встановлено його завищення на загальну суму 1520,00 грн внаслідок включення позивачем до податкового кредиту березня 2016 року податок на додану вартість у сумі 1520,00 грн по фінансово-господарським взаємовідносинам з постачальником - ТОВ "Вентус Ю.А." згідно податкової накладної від 30.03.2016 за №53 на загальну суму 9120,00 грн (у тому числі податок на додану вартість у розмірі 1520,00 грн), яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), на придбання Циклону ЦН 15-600 зі з`ємною скринькою (очисна установка), використання якого не підтверджено у господарській діяльності підприємця та який відсутній на залишках товарно-матеріальних цінностей.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.04.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.01.2025 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив попередній розгляд справи у судовому засіданні на 22.012025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 20.11.2017 №1518/16-31-13-11-16/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), за висновками якого позивачем були порушені вимоги:

пункту 2 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8 Закону №2464-VI, у результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2016 рік у сумі 84185,99 грн;

підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1520,00 грн, у тому числі, за березень 2016 року в сумі 1520,00 грн;

статті 44, пункту 177.2 пункту 177.4 статті 177 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2026 рік у загальній сумі 68879,45 грн;

підпункту 1.1, підпункту 1.2, підпункту 1.4, підпункту 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" ПК України, у результаті чого занижено податкове зобов`язання по військовому збору за 2016 рік у сумі 5739,95 грн;

підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 пункту 177.10 статті 177 ПК України, статті 128 пункту 6 Господарського кодексу України, а саме неналежне ведення обліку доходів та витрат за 2016 рік, що призвело до включення до декларації про майновий стан і доходи неправдивих даних.

Не погодившись з цими висновками акту перевірки, позивач подав до контролюючого органу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких контролюючий орган листом від 04.12.2017 №ФОП/Ч/2213/16-31-13-11-22 висновки акту перевірки залишив без змін, а подані позивачем заперечення до акту перевірки (вх.№Ч/6615/ФОП від 24.11.2017) - без задоволення.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.12.2017:

№0038751311, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальній сумі 103319,18 грн, в тому числі: за податковими зобов`язаннями в сумі 68879,45 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - в сумі 34439,73 грн;

№0038771311, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в загальному розмірі 8609,93 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 5739,95 грн, за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) в сумі 2869,98 грн;

№0038781311, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів (послуг) на загальну суму 1900,00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 1520,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 380,00 грн.

Також за наслідками перевірки контролюючим органом прийнято:

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2017 №Ф-0038711311, якою платнику визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 84185,99 грн;

рішення від 06.12.2017 №0038731311 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до платника застосовано штрафні санкції в розмірі 8418,60 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 12.02.2018 №2031/Ч/99-99-11-02-02-25 прийняті контролюючим органом рішення залишені без змін.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.12.2017 №0038751311, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в загальній сумі 103319,18 грн, в тому числі: за податковими зобов`язаннями в сумі 68879,45 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 34439,73 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Підставою для прийняття цього податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки про завищення платником витрат за 2016 рік, пов`язаних із господарською діяльністю на загальну суму 382663,61 грн, які виникли внаслідок:

1) включення до складу витрат сплаченого єдиного внеску, донарахованого фіскальним органом згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14.03.2016 №Ф-0001801305, прийнятою за наслідками акта документальної планової виїзної перевірки від 14.03.2016 №160/16-03-13-05-07/2743011011 у розмірі 20665,33 грн, відображеного у книзі обліку доходів та витрат, чим порушено пункти 177.2, 177.4 статті 177 ПК України;

2) включення до складу витрат сплаченої Кременчуцькій міській раді орендної плати за нерухоме майно комунальної власності, яке не використовувалось платником у власній господарській діяльності у 2016 році, за договором від 16.10.2015 №414 у розмірі 29415,68 грн, чим порушено вимоги пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України;

3) включення до складу витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, які використані для здійснення будівництва житлових і нежитлових будівельна, суму 332582,60 грн, яка не підтверджені первинними документами, що призвело до порушення статті 44, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України.

Внаслідок цих порушень контролюючим органом встановлено заниження чистого доходу за 2016 рік на загальну суму 382663,61 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 162.1 статті 162 ПК України визначено, що платниками податку з доходів фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Пунктами 177.1 - 177.3 статті 177 ПК України передбачено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Таким чином, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Це означає, що по-перше, доходи та витрати відображаються за касовим методом. Тобто, доходи визнаються не в момент їх нарахування, а в момент отримання. Витрати визнаються лише в тому випадку, якщо вони фактично понесені (оплачені), а не тільки нараховані. По-друге, витрати відображаються у періоді отримання доходу, якого вони стосуються, а не в момент їх оплати.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

177.4.1 витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

177.4.2 витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

177.4.3 суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

177.4.4 інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, зокрема, на оплату оренди визнаються лише у випадку, якщо вони фактично понесені (оплачені), та відображаються у періоді отримання доходу, якого вони стосуються, незалежно від розміру отриманих доходів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що платником у відповідному податковому періоді (за 2016 рік) включено до складу витрат у 2016 році суму орендної плати в загальному розмірі 29415,68 грн, сплачену за оренду нежитлового приміщення за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука від 16.10.2015 №414, який укладено між виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області (орендодавець) та позивачем (орендар), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окремо індивідуально визначене (нерухоме) майно: нежитлове приміщення (далі - майно) площею 257,2 кв.м, розміщене за адресою: вул. 40-річчя Жовтня, 60/1, що знаходиться на балансі КП «Теплоенерго» (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку і становить 266000 грн. Майно передається в оренду під виробництво.

За умовами пункту 2.1 цього договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, визначений у договорі. Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука (далі - Методика розрахунку), за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) вересень 2015 року і становить без ПДВ - 2249,51 грн. Згідно з пунктом 11.1 цей договір укладено станом на два роки одинадцять місяців, що діє з 16.10.2015 до 15.09.2018 включно.

На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано до суду акт приймання-передачі нерухомого майна від 16.10.2015, платіжні доручення.

Судами також установлено, що в орендованому приміщенні підприємець здійснював господарську діяльність з виробництва брикетів, на підтвердження чого позивачем надано до суду, зокрема, копію дозволу №5310436100-265 на викиди забруднюючих речових у атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданого позивачу Департаментом екології та природних ресурсів Полтавської ОДА 07.09.2016, у якому серед іншого зазначено місцезнаходження об`єкта джерела викидів: 39300, Полтавська область, вул. Л. Богаєвського, 60/1. Дохід, отриманий позивачем за цією господарською операцію, був відображений в декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік, а також у Книзі обліку доходів і витрат (сторінка 32 за 16.11.2016 в розмірі 8750,00 грн без ПДВ), що підтверджується відомостями Книги доходів і витрат, копія витягу з якої наявна у матеріалах справи, банківською випискою за період з 01.11.2016 по 30.11.2016.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.10.2016 підтверджено, що одним із видів діяльності позивача є 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння.

Оскільки виготовленню та реалізації брикетів передував довгий процес, пов`язаний з проходженням експертизи та отриманням відповідного дозволу, дохід, отриманий у 2016 році від цієї діяльності, виявився меншим, ніж витрати на орендну плату.

Судами також установлено, що між позивачем (підрядник) та ПАТ «Джій Ті Інтернешел Україна» (замовник) було укладено договори підряду від 19.01.2015 №Ч/2015-1, від 14.01.2016 №Ч/2016-1, предметом яких є виконання будівельних та ремонтних робіт на території замовника; виготовлення виробів з металу та інших матеріалів за технічними вимогами замовника; інших робіт, найменування яких узгоджується сторонами в додатках (специфікаціях) до цього договору, що є невід`ємною частиною цього договору.

На підтвердження здійснення цих господарських операцій позивачем надано до суду специфікації, акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки.

На підтвердження купівлі (поставки) будівельних матеріалів позивачем надано до суду договори поставки №13 від 04.01.2016, укладений з ФОП ОСОБА_2 , №2 від 01.01.2016, укладений з ТОВ «Аква Центр», №01/01 від 02.01.2016, укладений з ФОП ОСОБА_3 , договори купівлі-продажу №14033 від 03.01.2014, укладений з ФОП ОСОБА_4 , №ІН-2016 від 04.01.2016, укладений з МП «Інтер`єр», договір №СІ-2015 від 23.01.2015, укладений з ТОВ «Світ інструментів 2009», накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, а також обороти по рахунках.

На підтвердження використання матеріальних цінностей позивачем надано до суду акти списання матеріалів, акти виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні та інші.

Судами установлено використання придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) у власній господарській діяльності при здійсненні підрядних робіт за договорами підряду, укладеними з ПАТ «Джій Ті Інтернешел Україна», факт перевезення цих матеріалів та оприбуткування в бухгалтерському обліку позивача.

Ураховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність включення платником до складу витрат у 2016 році витрати у розмірі 332582,60 грн., з урахуванням того що віднесення сплати єдиного соціального внеску до витрат підприємця передбачено положеннями підпункту 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 06.12.2017 №0038771311, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в загальному розмірі 8609,93 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 5739,95 грн, за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) в сумі 2869,98 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Перевіркою встановлено заниження бази оподаткування військовим збором за 2016 рік на суму 5739,95 яке виникло внаслідок не утримання та не перерахування військового збору від чистого оподатковуваного доходу, отриманого підприємцем у 2016 році, чим порушено підпункти 1.1, 1.2, 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" ПК України.

Відповідно до підпунктів 1.1 - 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Ураховуючи, що підставою визначення платнику грошових зобов`язань з військового збору було збільшення контролюючим органом грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, які є безпідставними, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків контролюючого органу про заниження платником військового збору за 2016 рік на суму 5739,95 грн.

Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2017 №Ф-0038711311, якою платнику визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 84185,99 грн та рішення від 06.12.2017 №0038731311 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до платника застосовано штрафні санкції в розмірі 8418,60 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Перевіркою правильності нарахування єдиного внеску платником за 2016 рік встановлено його заниження на суму 84185,99 грн з підстав порушення платником пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, пункту 2 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI, яке виникло внаслідок заниження платником чистого доходу за 2016 рік на суму 382663,61 грн (єдиний соціальний внесок склав 22 відсотка від суми заниженого платником чистого доходу за 2016 рік).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 цього Закону, єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною 11 статті 8 вказаного Закону передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску на 2015 рік та у розмірі 22 відсотки на 2016 рік

Пунктом 3 частини 11 статті 25 цього ж Закону визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції - за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Підставою для донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування слугували висновки контролюючого органу про збільшення платнику чистого оподатковуваного доходу за 2016 рік, тому зазначена вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску підлягає скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 06.12.2017 №0038781311, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів (послуг) на загальну суму 1900,00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 1520,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 380,00 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Перевіркою встановлено та зафіксовано у акті перевірки, що заниження податкових зобов`язань у березні 2016 року на суму ПДВ у розмірі 1520,00 грн відбулося з підстав включення до складу податкового кредиту позивача суми ПДВ у розмірі 1520 грн по взаємовідносинам з постачальником ТОВ "Вентус ЮА" (код ЄДРПОУ 39265745) згідно податкової накладної від 30.03.2016 №53 на загальну суму 9120,00 грн (у т.ч. ПДВ - 1520,00 грн), яка зареєстрована в ЄРПН на придбання Циклону ЦН 15-600 зі з`ємною скринькою (очисна установка), використання якого не підтверджено у господарській діяльності та відсутній на залишках товарно-матеріальних цінностей платника, чим порушено підпункт "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на ці положення ПК України, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкову накладну, складену та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, видану на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій установлено і підтверджено наявними матеріалами справи, що позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 13.07.1999.

Підприємцем придбано у ТОВ "Вентус.ЮА" Циклон ЦН 15-600 зі з`ємною скринькою, що підтверджується податковою накладною від 30.03.2016 №53 на суму 9120,00 грн, у тому числі ПДВ - 1520,00 грн. Ця податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією, копія якої наявна у матеріалах справи.

ТОВ "Вентус.ЮА" зареєстровано платником податку на додану вартість з 01.08.2014, номер запису в Реєстрі 200180408; одним із видів діяльності ТОВ "Вентус.ЮА" є: 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням.

На підтвердження цих господарських взаємовідносин позивачем надано до суду накладну, платіжне доручення, інвентарну картку обліку основних засобів.

Судами з`ясовано, що ці господарські операції були обумовлені необхідністю придбання у даного підприємства Циклону ЦН 15-600 зі з`ємною скринькою (очисна установка), який є елементом пристрою для виготовлення паливних дерев`яних брикетів, виробництво яких здійснювалося в орендованому приміщенні по вул. Л.Богаєвського, 60/1. Циклон ЦН 15-600 зі з`ємною скринькою (очисна установка) використовувався у межах провадження господарської діяльності протягом 2016 року.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.10.2016 підтверджено, що одним із видів діяльності позивача є 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння.

Дохід від господарської діяльності з виробництва брикетів дохід був відображений в декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік, а також у Книзі обліку доходів і витрат (сторінка 32 за 16.11.2016 в розмірі 8750,00 грн без ПДВ), що підтверджується відомостями Книги доходів і витрат, копія витягу з якої наявна у матеріалах справи та банківською випискою за період з 01.11.2016 по 30.11.2016, що свідчить про те, що придбаний позивач Циклон ЦН 15-600 зі з`ємною скринькою використовувався у межах господарської діяльності позивача у 2016 році.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних робіт (послуг), колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами першої та апеляційної інстанцій і надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 06.12.2017 №0038781311.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно понесених платником витрат та здійснення ним господарських операцій з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова