Постанова

від 21.01.2025 по справі 201/11367/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1887/25 Справа № 201/11367/23 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,

суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ,

Відповідач: ОСОБА_2 ,

Треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамова Вікторія Миколаївна, Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянув відкрито взалі судовихзасідань Дніпровськогоапеляційного судув містіДніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2024року, головуючий у суді першої інстанції Ткаченко Н.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У вересні 2023року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамова Вікторія Миколаївна, Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, з вимогами про визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 лютого 1997року належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 ).

У серпні 2023року йому стало відомо, що з 14 жовтня 1998року право власності на вказану квартиру йому вже не належить, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником зазначено відповідача ОСОБА_2 .

Позивач стверджував, що ніякого договору купівлі-продажу належної йому квартири він не укладав, також ніякого доручення на укладання такого договору нікому не надавав і не вчиняв дій, спрямованих на реєстрацію зазначеної квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також зазначав, що він ніколи не губив свій паспорт та не передавав його іншим особам. Зазначене, як виснував заявник, дає підстави вважати, що договір купівлі-продажу від 14 жовтня 1998року був підроблений невстановленою особою.

За наведених обставин, позивач виклав вимоги про: визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 14 жовтня 1998року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-2838; припинення права власності відповідача на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7кв.м. житловою площею 24,7кв.м.; витребування у відповідача вказаної квартири з чужого незаконного володіння; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68738854 від 04 серпня 2023року державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шрамової В.М. щодо державної реєстрації права власності на ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ; а також стягнення судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2024року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14 жовтня 1998року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-2838.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68738854 від 04 серпня 2023року державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шрамової В.М. щодо державної реєстрації права власності на ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо припинення права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами те, що він не укладав з відповідачем 14 жовтня 1998року оспорюваний договір купівлі-продажу, також не було його волевиявлення на відчуження належного йому на праві власності майна в будь-який інший спосіб. Та суд вважав ефективним способом захисту порушеного права власності позивача саме вимогу про визнання оспореного договору недійсним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що відповідач є неналежним відповідачем у справі, оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить та зареєстровано за ТОВ «Брайтон Олімп». Також вказував, що невстановлені особи шахрайським способом відкрили від імені ОСОБА_2 товариство, а саме ТОВ «Брайтон Олімп», а також внесли до статутного фонду спірну квартиру.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2024року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2024року.

16грудня 2024рокуухвалою Дніпровськогоапеляційного судусправу призначенодо розглядуна 09?? год 21 січня 2025року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами.

ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 10 лютого 1997року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження № 1/1159-97 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 ), у 1997році на цю квартиру на його ім`я виготовлено технічний паспорт (том І а.с.13, 14-15).

У вказаній квартирі позивач зареєстрований з 19 листопада 1990року та є єдиною зареєстрованою особою у цій квартирі, що підтверджується копією його паспорта та відповіддю Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 05 січня 2024року (том І а.с.17-18, том ІІ а.с.1-5).

29 серпня 2023року позивач дізнався, що з 14 жовтня 1998року право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 14жовтня 1998рокуміж ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,посвідченого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області та зареєстрованого за № 3-2838 (том І а.с.16).

За заявою ОСОБА_2 від 02 серпня 2023року приватним нотаріусом Дніпровського міськогонотаріального округуШрамовою В.М., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про речове право, номер відомостей 51246251, проведений на ім`я ОСОБА_2 індексний номер рішення 68738854 від 04 серпня 2023року, на підставі якого за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 ), загальною площею 49,7кв.м., житловою площею 24,7кв.м. (том І а.с.67 зворотна сторона).

У відповіді державного нотаріуса Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області Костомарової Ю.С. від 23 жовтня 2023року на ім`я Третьої дніпровської державної нотаріальної контори зазначено те, що згідно відомостей з Реєстру про реєстрацію нотаріальних дій нотаріуса під № 3 14 жовтня 1998року записи відсутні, в наряді договорів про відчуження нерухомого майна 14 жовтня 1998року нотаріус нотаріальної дії не вчиняв (том І а.с.143).

Згідно відповіді начальника виробничого відділу КП «ДМБТІ» Усманова С. від 12 грудня 2023року станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційні справі на квартиру АДРЕСА_1 , містяться відомості про право власності в цілому за « ОСОБА_1 » (російською мовою) на підставі свідоцтва про право власності від 10 лютого 1997року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно розпорядження № 1/1159-97, зареєстровано КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 71п за реєстровим № 30 (том І а.с.195); у цій відповіді також міститься інформація, що технічна інвентаризація вищезазначеної квартири, як окремого об`єкта нерухомого майна КП «ДМБТІ» не проводилася, а також зазначено, що власник квартири за отриманням довідок-характеристик чи витягів з реєстру для відчуження до КП «ДМБТІ» не звертався, відомості про перехід права власності від вищезазначеного власника станом на 31 грудня 2012року відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачем обраний вірний спосіб захисту, котрий захистить його право власності та буде достатнім для поновлення порушеного права.

Проте, апеляційний суд у повній мірі з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись, виходячи з наступного.

Мотиви танорми права,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК Українизастосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019року у справі № 766/4410/17).

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача не з його волі, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Отже, на підтвердження наявності у нього суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач за віндикаційним позовом повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його права титульного володільця на зазначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння поза його волею, наявність майна в натурі у володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Щодо позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Апеляційний суд враховує, що задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, такий спосіб захисту порушеного права позивача буде ефективним.

Водночас, апеляційний суд враховує, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023року у справі № 761/42030/21).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018року у справі № 183/1617/16).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018року у справі № 488/5027/14-ц, постанова Верховного Суду від 14 грудня 2023року у справі № 334/7442/19).

Отже, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018року у справі № 183/1617/16 та постанові Верховного Суду від 17 січня 2024року у справі № 200/7407/19.

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022року у справі № 205/6645/19 викладено висновок, що, враховуючи те, що належним способом захисту порушеного права власності позивача в цій ситуації є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред`явлення віндикаційного позову, позовні вимоги про скасування записів про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому задоволенню не підлягають.

Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 07 листопада 2018року в справі № 488/5027/14-ц та від 09 листопада 2021року в справі № 466/8649/16-ц, згідно з якими пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 372/128/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 363/848/17 зазначено, що реалізація права на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Тому, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, заявлення позивачем вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неефективними.

У справі встановлено, після спливу 25 років після укладання договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1998року за заявою ОСОБА_2 від 02 серпня 2023року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамовою В.М., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесено відомості про речове право, індексний номер рішення 68738854 від 04 серпня 2023року, на підставі якого за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 ), загальною площею 49,7кв.м., житловою площею 24,7кв.м.

У відповіді державного нотаріуса Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області Костомарової Ю.С. від 23 жовтня 2023року на ім`я Третьої дніпровської державної нотаріальної контори зазначено те, що згідно відомостей з Реєстру про реєстрацію нотаріальних дій нотаріуса під № 3 14 жовтня 1998року записи відсутні, в наряді договорів про відчуження нерухомого майна 14 жовтня 1998року нотаріус нотаріальної дії не вчиняв.

Згідно відповіді начальника виробничого відділу КП «ДМБТІ» Усманова С. від 12 грудня 2023року станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційні справі на квартиру АДРЕСА_1 , містяться відомості про право власності в цілому за « ОСОБА_1 » (російською мовою) на підставі свідоцтва про право власності від 10 лютого 1997року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно розпорядження № 1/1159-97, зареєстровано КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 71п за реєстровим № 30.

Отже, сукупність доказів у справі свідчить про те, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 жовтня 1998року не укладався.

Оскільки спірна квартира вибула з володіння позивача не з його волі, тому наявні правові підстави для її витребування з чужого незаконного володіння.

Одночасно, встановивши наявність правових підстав для витребування майна із чужого незаконного володіння, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не підлягають задоволенню з наведених вище підстав.

Отже, в разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасуваннязаписів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Заразом, з матеріалів справи вбачається, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_1 з 08 вересня 2023року є ТОВ «Брайтон Олімп» на підставі акту приймання-передачі, серія та номер: б/н, виданий 30 серпня 2023року, видавник: ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп», рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 69220314 від 08.09.2023 18:03:36, приватний нотаріус Суслов Максим Євгенійович, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область (том І а.с.61).

Тобто, станом на 08вересня 2023року та на час пред`явлення позову останнім набувачем спірної квартири є ТОВ «Брайтон Олімп».

Апеляційний суд звертає увагу, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Тож, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Отож, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 звернувся із заявленим позовом до відповідача ОСОБА_2 , вимог до ТОВ «БрайтонОлімп» не пред`являв.

Питання про залучення належних співвідповідачів судом не вирішувалося, оскільки таке клопотання позивач не заявляв.

Отже, установивши, що позивачем оскаржується договір купівлі-продажу квартири від 14 жовтня 1998року та ставиться питання про її витребування з чужого незаконного володіння, проте до участі у справі у якості співвідповідача не залучено особу, на чиї права та обов`язки впливає рішення у цій справі, а саме останнього власника спірної квартири ТОВ «Брайтон Олімп», суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки ТОВ «БрайтонОлімп» не залучено до участі у справі в якості відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2024року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2024року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамова Вікторія Миколаївна, Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 січня 2025року.

Судді: