Постанова від 21.01.2025 по справі 202/2967/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1911/25 Справа № 202/2967/24 Суддя у 1-й інстанції - Доценко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,

суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,

Учасники справи:

Заявник: ОСОБА_1 ,

Заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року, головуючий у суді першої інстанції Доценко С.І.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У лютому 2024року ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зацікавлені особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України.

Вимоги заяви ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 з грудня 2021року як чоловік та жінка. Вони вели спільне господарство, мали спільні права та обов`язки. Весь час вона перебувала на його утриманні. З 24 квітня 2022року по 06 серпня 2022року він перебував в лавах ЗСУ. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 загинув, захищаючи територіальну цілісність держави.

Встановлення фактів необхідно заявниці тому що вона, як член сім`ї загиблого військовослужбовця, і особа, що перебувала на його утриманні, має право на отримання грошової допомоги пов`язаної із загибеллю військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, відповідно до статті 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та отримання пенсії у разі втрати годувальника.

За наведених умов, заявниця виклала вимоги про встановлення факту проживання її однією сім`єю із ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 з 15 грудня 2021року до дня його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду.

Суд першої інстанції виходив з того, що Міністерство оборони України та Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області оспорюють право позивачки на отримання статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця, вважають, що існує спір про право який не може бути розглянути в порядку окремого провадження, а отже є очевидним спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

19 листопада 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року.

В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду на думку заявниці полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у даній справі відсутній спір про право.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У додаткових поясненнях Міністерство оборони України заперечило проти апеляційної скарги, заявляло, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору, доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2024року відкрито апеляційне провадження у справі.

16 грудня 2024року ухвалою Дніпровського апеляційного суду призначено справу до розгляду в суді апеляційної інстанції на 10 годину 20 хвилин 21 січня 2025 року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про встановлення факту проживання її однією сім`єю із ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також факту перебування її на утриманні ОСОБА_2 з 15 грудня 2021року до дня його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Необхідність встановлення наведених фактів заявниця пов`язувала з тим, що вона, як член сім`ї загиблого військовослужбовця, і особа, що перебувала на його утриманні, має право на отримання грошової допомоги пов`язаної із загибеллю військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, відповідно до статті 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та отримання пенсії у разі втрати годувальника».

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка судового рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, який був виявлений під час розгляду справи.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).

Ухвалюючи рішення 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), заява №48778/99).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.

Суд першої інстанції залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду з підстав існування у правовідносинах спору про цивільне право.

З таким висновком суду не можна погодитися.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

У даній справі ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання її однією сім`єю із ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також щодо перебування її на утриманні з 15 грудня 2021року до дня його загибелі військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлення фактів необхідно заявниці тому що вона вважає що є членом сім`ї загиблого військовослужбовця, і особою, яка перебувала на утриманні військовослужбовця з огляду на що, отримала право на грошову допомогу пов`язану із загибеллю військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

Висновок суду першої інстанції, який ґрунтується на запереченнях Міністерства оборони України та Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області факту перебування заявниці на утриманні та проживання з військовослужбовцем однією сім`єю, також права на виплату одноразової грошової допомоги через недоведеність - помилково визначений судом першої інстанції як наявність спору про право.

Суд не врахував, що необхідність встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні ОСОБА_2 до смерті військовослужбовця необхідно заявниці для того щоб вона могла в подальшому реалізувати свої права, і необхідність вирішення заявлених вимог в окремому провадженні пов`язано з тим, що заявниця не може захистити своє право в інший спосіб аніж звернення до суду в порядку окремого провадження із відповідною заявою.

У пункті 2 Постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян рф або рб та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Відповідно до вимог статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

У пунктах 2,5 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, відповідно до вимог ЦПК України.

Керуючись статтями 259,268,374,379,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 січня 2025року.

Судді: