Постанова

від 21.01.2025 по справі 179/799/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1180/25 Справа № 179/799/24 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.

за участю секретаря Попенко Ю.К.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока Валентина Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року АТ КБ "Приватбанк" звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока В.О. про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" посилалися на те, що 14 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 14 січня 2019 року. З моменту підписання позичальником заяви, між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н від 14 січня 2019 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Свої зобов`язання за укладеним кредитним договором № б/н від 14 січня 2019 року банк виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Однак, позичальник свої зобов`язання за укладеним кредитним договором не виконав, а саме не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договором. Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у справі №179/1580/23 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, було частково задоволено позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № б/ н від 14 січня 2019 року 101 500 грн. 37 коп. 12 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока В.О. та зареєстрованим у реєстрі за № 109. Відповідно до умов укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,1600 гектарів, кадастровий номер 1222386000:01:001:0433, яка розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області. У пункті 2.1 договору сторони узгодили, що продаж зазначеної земельної ділянки вчиняється за 171300 грн. 12 лютого 2024 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на вищезазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 21 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Осельським Є.С. за виконавчим листом №179/1580/23 відкрито виконавче провадження НОМЕР_3. На теперішній період часу виконавчий лист перебуває на виконанні, виконавче провадження не закінчено. 27 березня 2024 року приватним виконавцем в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 винесено постанову про арешт майна ОСОБА_1 . У межах виконавчого провадження НОМЕР_3 приватним виконавцем встановлено відсутність у ОСОБА_1 доходу та транспортних засобів. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявну заборгованість за кредитним договором, та незабаром після ухвалення судового рішення від 18 січня 2024 року про стягнення з нього заборгованості, а саме 12 лютого 2024 відчужив власну нерухомість на користь ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_1 рішення у справі №179/1580/23 не оскаржувалося, однак ним вчинено оскаржений правочин з метою убезпечення нерухомості від потенційного звернення стягнення на неї. Відповідно до умов укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 171 300 грн. (п.2.1 договору) тому суми отриманої ОСОБА_1 за наслідками продажу земельної ділянки було достатньо для погашення заборгованості за кредитним договором. Однак, ОСОБА_1 після отримання коштів за продаж земельної ділянки не вчинено жодних дій з метою погашення заборгованості за кредитним договором б/н від 14 січня 2019 року. У межах виконавчого провадження НОМЕР_3 приватним виконавцем отримано інформацію від Державної податкової служби та Міністерства внутрішніх справ, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не має офіційного доходу, транспортних засобів та не зареєстрований як суб`єкт господарської діяльності. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній період часу у власності ОСОБА_1 відсутнє нерухоме майно, на яке може бути звернуто стягнення у межах відкритого щодо нього виконавчого провадження. При цьому, стягнутої судовим рішенням у справі №179/1580/23 зі ОСОБА_1 на користь позивача суми достатньо для звернення стягнення на земельну ділянку площею 5,1600 гектарів, кадастровий номер 1222386000:01:001:0433, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області у межах відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_3. Позивач вказує, сукупність обставин, за яких було укладено оскаржений договір, доводить той факт, що відповідачі діяли зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, яким є АТ КБ "Приватбанк". Укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_1 діяв очевидно недобросовісно. Фактично справжня мета оспорюваного правочину - убезпечити нерухомість від потенційного звернення стягнення на неї. На підставі викладеного АТ КБ "Приватбанк" просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,16 га кадастровий номер 1222386000:01:001:0433, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349215012223), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока В.О. та зареєстрованим у реєстрі під № 109.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока В.О. про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.

В апеляційній скарзі АТ КБ "Приватбанк" просить рішення суду від 02 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ "Приватбанк", посилаючись на неповне з`ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк", посилаючись на безпідставність її доводів.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Звернувшись до суду із вказаним позовом, АТ КБ "Приватбанк" просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,16 га кадастровий номер 1222386000:01:001:0433, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349215012223), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока В.О. та зареєстрованим у реєстрі під № 109, посилаючись на те, що відповідачі уклали оскаржений договір купівлі-продажу земельної ділянки на шкоду правам кредитора, з метою убезпечити нерухомість від потенційного звернення стягнення на неї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано суду належних доказів наявності у відповідачів умислу на укладення фіктивного правочину, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі №523/17429/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення, про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року в справі № 6-197цс14, постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17).

Касаційний суд вже зауважував, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21).

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20). Належним способом є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Встановлено, ОСОБА_1 звертався до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 14 січня 2019 року. В анкеті заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» складає договір про надання банківських послуг (а.с.23-25).

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що відповідає строку дії картки. Відповідно до довідки АТ КБ "Приватбанк" за вищевказаним договором ОСОБА_1 отримував кредитні картки "Універсальна" та "Універсальна GOLD", строк дії останньої картки - до січня 2025 року. З розрахунку заборгованості за кредитним договором б/н від 14 січня 2019 року вбачається, що станом на 18 липня 2023 року загальна заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором становить 108515 грн. 81 коп., у тому числі: 101500 грн. 37 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7015 грн. 44 коп. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.221-224).

Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у справі №179/1580/23 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - частково задоволено позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 14 січня 2019 року у сумі 101500 грн. 37 коп. В іншій частині позову - відмовлено (а.с.221-224).

Вказане заочне рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року набрало законної сили 20 лютого 2024 року (а.с.221-224).

12 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щокою В.О. та зареєстрованим у реєстрі за № 109 (а.с.31-34).

Відповідно до п.1.1 умов укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,1600 гектарів, кадастровий номер 1222386000:01:001:0433, яка розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

У пункті 2.1 договору сторони узгодили, що продаж зазначеної земельної ділянки вчиняється за 171300 грн.

12 лютого 2024 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на вищезазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.21, 22).

21 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Осельським Є.С. за виконавчим листом №179/1580/23 відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 на виконання заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у справі №179/1580/23 (а.с.26, 27).

27 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Осельським Є.С. в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 винесено постанову про арешт майна ОСОБА_1 (а.с.29,30).

У межах виконавчого провадження НОМЕР_3 приватним виконавцем встановлено відсутність у ОСОБА_1 доходу та транспортних засобів (а.с.28).

У позовній заяві АТ КБ "Приватбанк" вказували на те, що ОСОБА_1 вчинено оскаржений правочин з метою убезпечення нерухомості від потенційного звернення стягнення на неї, оскільки вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 лютого 2024 року був укладений після ухвалення судового рішення від 18 січня 2024 року про стягнення з нього заборгованості.

Відповідно до умов укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 171 300 грн. (п.2.1 договору).

Встановлено, оскаржений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 лютого 2024 року був укладений після ухвалення судового рішення у справі № 179/1580/23 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 14 січня 2019 року у сумі 101500 грн. 37 коп.

21 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Осельським Є.С. за виконавчим листом №179/1580/23 відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 на виконання заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у справі №179/1580/23, однак вказане рішення суду не виконується позичальником ОСОБА_1 , заборгованість перед АТ КБ "Приватбанк" не погашена.

ОСОБА_1 після отримання коштів за продаж земельної ділянки не вчинив жодних дій з метою погашення заборгованості за кредитним договором б/н від 14 січня 2019 року.

Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року у справі №504/112/22 зазначив, мета оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Якщо кредитор уже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована.

Отже, укладений 12 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щокою В.О. та зареєстрованим у реєстрі за №109, був укладений з метою уникнення виконання боржником ОСОБА_1 заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у справі №179/1580/23, тому позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" є доведеними та обґрунтованими.

За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог АТ КБ "Приватбанк".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - задовольнити.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока Валентина Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним - скасувати.

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока Валентина Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,16 га кадастровий номер 1222386000:01:001:0433, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349215012223), укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Щока В.О. та зареєстрованим у реєстрі під № 109.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за звернення з апеляційною скаргою на рішення суду у розмірі по 2 271 грн. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.А.Єлізаренко

Судді М.О.Макаров

О.В.Свистунова