Постанова

від 22.01.2025 по справі 346/2643/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/2643/24

Провадження № 22-ц/4808/182/25

Головуючий у 1 інстанції Коваленко Д. С.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Управління соціальної політики Коломийської міської ради, ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 26 листопада 2024 року під головуванням судді Коваленка Д.С. у м. Коломия,

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .

Заяву обґрунтував тим, що після розірвання шлюбу з дружиною ОСОБА_2 , яка залишилася проживати в м. Харків, спільна донька ОСОБА_3 залишилась проживати з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказав, що колишня дружина не має наміру проживати разом з донькою, самоусунулась від виховання та утримання ОСОБА_3 . Він самостійно здійснює постійний догляд за донькою, якого вона потребує та самостійно фінансово її утримує, тобто фактично є одиноким батьком.

Через військову агресію російської федерації на території України для здійснення заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дитиною по країн, можливу зміну місця проживання та розвитку в безпечних умовах, заявнику необхідно встановити факт перебування неповнолітньої дитини на його утриманні.

Встановлення вказаного факту необхідно йому для можливості одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, мати право на одержання державної допомоги як батька одинака, оскільки матір дитини не має наміру проживати та утримувати їхню спільну дитину.

Ухвалою від 26 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та повного утримання дитини залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення норм процесуального та матеріального права при прийнятті вказаної ухвали. Вказав на акт обстеження умов проживання від 10.05.2024 року, яким встановлено проживання доньки ОСОБА_3 разом з батьком, а також, що мати ОСОБА_2 не проживає з дитиною та не забезпечує її.

Вважає, що пояснення заступника управління соціальної політики Івахнюва І. про спілкування дитини з матір`ю через засоби телефонного зв`язку не відповідають дійсності, є надуманими та не повинні були братися судом до уваги при прийнятті оскаржуваної ухвали. Вказані пояснення надавалися 19.11.2014 року, на час коли управління соціальної політики ще не було стороною у цій справі, оскільки ухвала про заміну сторони винесена судом 20.11.2024.

Зазначив, що суд першої інстанції не встановив та не зазначив в чому саме полягає спір про право, не врахував, що встановлення факту перебування фізичної особи на триманні прямо передбачено ст. 315 ЦПК України і помилково вважав, що встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком жодним чином не породжує юридичних наслідків.

Вказав, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення факту є встановлення такого факту, що не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право. Таку позицію пояснив тим, що в матеріалах справи міститься нотаріально завірений договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні, в якому підтверджується згода матері на повне фінансове утримання та виховання дитини батьком.

Просив ухвалу від 26.11.2024 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Управління соціальної політики Коломийської міської ради та ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Заявник надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі.

Інші учасники в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з огляду на таке.

Статтею 15 СК України передбачено, що сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Частиною 4, 5 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Статтею 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. І за частиною 1 цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Зі змісту заяви вбачається, що заявник просить суд встановити факт самостійного виховання неповнолітньої дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору (а.с.72-73) або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Враховуючи, що сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини (у тому числі й на підставі договору), то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23, постанова від 11.09.2024.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що такий факт не підлягає встановленню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Враховуючи закріплений в сімейному законодавстві принцип невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та можуть вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. З таким висновком суду погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, суд першої інстанції відповідно до вимог ч.6 ст. 294 ЦПК України дійшов правильного висновку про залишення вказаної заяви без розгляду.

Доводи апелянта про наявність між сторонами нотаріально посвідченого договору про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні, в якому підтверджується згода матері ОСОБА_2 на повне утримання та виховання дитини батьком не можуть прийматися судом до уваги з огляду на принцип забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, закріплений в ч.2 ст. 1 СК України, принцип невідчужуваності сімейних обов`язків і неможливості перекладення їх на іншу особу, як це визначено ч.1 ст. 15 СК України.

Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору, оскільки при цьому можуть порушуватись інтереси дитини. Частинами 2, 3 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.

Доводи апеляційної скарги щодо акту обстеження умов проживання дитини з батьком як підстави для задоволення заяви про встановлення факту спростовуються листом Управління соціальної політики Коломийської міської ради від 19.11.2024 року №4985/02.10.9-32, згідно якого відсутні підстави вважати, що заявник ОСОБА_1 здійснює самостійне виховання та повне фінансове утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 (а.с.69).

Враховуючи, що одним з основних завдань Управління соціальної політики є забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту дітей - відсутні правові підстави не приймати до уваги вказані пояснення Управління соціальної політики Коломийської міської ради, які містяться в матеріалах справи.

Посилання апелянта на те, що встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини не породжує жодних юридичних наслідків не підтверджені належними доказами. Апелянтом не спростовано висновків суду, що встановлення факту може порушувати інтереси малолітньої дитини.

Посилання апелянта на відсутність спору про право в цій справі та на відсутність заперечень з боку матері проти задоволення вказаної заяви спростовуються статтею 141 Сімейного кодексу України, відповідно до якої мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини справи, а доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду та не можуть бути підставою для скасування вказаної ухвали суду.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин