Постанова

від 22.01.2025 по справі 149/3662/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/3662/24

Провадження № 22-ц/801/337/2025

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокуСправа № 149/3662/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

Секретар: Пантелеймонова А. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2024 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувача ОСОБА_2 , на дії/бездіяльність органу примусового виконання,

Ухвалу постановила суддя Гончарук-Аліфанова О. Ю.

Ухвалу постановлено об 11:12 год в м. Хмільник Вінницької області

Повний текст ухвали складено 19 грудня 2024 року,

встановив:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), оскарживши постанову про відкриття провадження від 15 жовтня 2024 року (ВП № 76293180), яку просив скасувати з тих підстав, що оскаржувану ним постанову головний державний виконавець виніс на підставі заяви стягувача ОСОБА_2 , яка зареєстрована 14 жовтня 2024 року за вхідним номером 10830/2224-33/10. Проте стягувач об`єктивно не могла подати таку заяву, оскільки 14 жовтня 2024 року вона військовослужбовець ЗСУ, перебувала у військовій частині АДРЕСА_1 .

За стягувача хтось інший розписався у заяві, тобто заява підписана особою, яка не має права її підписувати, що суперечить Закону України «Про виконавче провадження», згідно підпункту 1 частини 1 статті 26 якого виконавець розпочинає примусове виконання рішенння на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про відкриття виконавчого провадження № 76293180 від 15 жовтня 2024 року відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його скаргу на постанову головного державного виконавця Хмільницького відділу ДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бобік В. В. про відкриття виконавчого провадження № 76293180 від 15 жовтня 2024 року.

Зазначив, що ухвалу суду вважає незаконною, оскільки вона постановлена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд не прийняв до уваги, що в судовому засіданні у своїх поясненнях головний державний виконавець Бобік В. В. зазначила, що особисто не приймала заяви від ОСОБА_2 , а документи надійшли їй з реєстрації.

Представник стягувача у своїх поясненнях не навів жодного доводу про те, у який спосіб ОСОБА_2 14 жовтня 2024 року подала заяву, коли в цей час перебувала в м. Краматорську.

Чинне законодавство передбачає два способи подання заяви про примусове виконання рішення: особисто ситягувачем або представником стягувача, при цьому надається документ, що підтверджує його поноваження. Судом встановлено, що особисто ОСОБА_2 не могла подати заяву, а значить заяву подала інша особа, яка не мала відповідних документів на представництво.

Згідно частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. А отже, без заяви стягувача, поданої з додержанням вимог закону, виконавець не може винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Стягувач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи, що вона відповідає критеріям статті 263 ЦПК України, а апеляційна скарга боржника є безпідставною. Боржник не зазначив та не обґрунтував, які саме норми матеріального і процесуального права були порушені судом при розгляді справи, не зазначені конкретні підстави для ухвалення нового рішення, згідно вимог статті 376 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги не спростовують обставин справи та висновків суду першої інстанції. Єдиному припущенню боржника судом першої інстанції надана оцінка.

У відзиві на апеляційну скаргу Хмільницький відділ ДВС у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) просить залишити її без задоволення. Зазначив про те, що відділ діяв в межах норм чинного законодавства і підстав для винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання згідно статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виявлено не було. Отже, виконавче провадження відкрито у відповідності та без порушень чинного законодавства.

У судовому засіданні державний виконавець Бобік В. В. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Представник стягувача ОСОБА_2 адвокат Верещак В. М. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, ухвалу суду просить залишити без змін.

У судове засідання боржник ОСОБА_1 і його представник адвокат Якименко О. О. не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Адвокат Якименко О. О. надіслав заяву, у якій вказав, що апеляційну скаргу підтримує і просить її задовольнити та розглянути справу у відсутність скаржника і його представника.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 14 жовтня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) із заявою про прийняття до виконання судового наказу № 149/1866/24 від 18 червня 2024 року, виданого Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї третини (1/3) заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 13 червня 2024 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 4).

15 жовтня 2024 року головним державним виконавцем Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бобік В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15 жовтня 2024 року, ВП № 76293180 (а. с. 3).

Копію постанови направлено стягувачу та боржнику.

Відповідно до листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 Резидента О. від 19 листопада 2024 року інформація щодо перебування на території Хмільницького району військовослужбовця ОСОБА_2 відсутня (а. с. 24). З огляду на визнання представником стягувача в судовому засіданні тієї обставини, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за межами Вінницької області, суд першої інстанції визнав цю обставину доведеною в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Також судом першої інстанації встановлено, що ОСОБА_2 у відповідності до вимог ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" звернулась до Хмільницького ВДВС із заявою та відповідними додатками, а саме: оригіналом судового наказу, копією паспорта та РНОКПП, копією довідки з банківськими реквізитами (а. с. 4).

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні скарги боржника, суд першої інстанції вказав на те, що державним виконавцем Бобік В. В. при прийнятті оскаржуваної боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, дотримано вимог статті 26 Закону Укеораїни «Про виконавче провадження». Згідно вимог статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач ОСОБА_2 звернулася до Хмільницького ВДВС із заявою з відповідними додатками. Якщо виконавчий документ відповідає встановленим вимогам, його пред`явлено до виконання у межах встановленого законом строку і до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення, виконавець зобов`язаний прийняти цей виконавчий документ до виконання і не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Твердження боржника ОСОБА_1 про те, що заяву про видачу судового наказу підписала і подала не ОСОБА_2 , ґрунтуються на припущеннях та спростовані матеріалами справи, поясненнями представника стягувача і головного державного виконавця Бобіка В. В. Перебування стягувача на службі не виключає можливості підписання нею заяви про відкриття виконавчого провадження або подання такої заяви. Боржник не надав доказів порушення його законних прав та інтересів стягувачем, яка реалізувала свої законні права або державним виконавцем, яка виконала свій професійний обов`язок.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1-1) судові накази (частина 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень іншиї органів».

Відповідно до статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного устатті 3цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення (частина 1); у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина 3); виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленомустаттею 27цього Закону (частина 5).

Як встановлено по справі головний державний виконавець Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бобік В. В. 15 жовтня 2024 року винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 76293180, згідно поданої 14 жовтня 2024 року стягувачем ОСОБА_2 заяви про прийняття до виконання судового наказу № 149/1866/24 від 18 червня 2024 року, виданого Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї третини (1/3) заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 13 червня 2024 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 є боржником у цьому виконавчому провадженні ВП № 76293180 і він звернувся до суду із скаргою, оскільки вважає, що державний виконавець відкрив провадженя, винісши відповідну постанову на підставі заяви стягувача ОСОБА_2 , яка зареєстрована 14 жовтня 2024 року за вхідним номером 10830/2224-33/10, але стягувач об`єктивно не могла подати таку заяву, оскільки 14 жовтня 2024 року вона військовослужбовець ЗСУ, перебувала у військовій частині АДРЕСА_1 , а за неї хтось інший розписався у заяві, тобто заява підписана особою, яка не має права її підписувати, що суперечить Закону України «Про виконавче провадження», а саме підпункту 1 частини 1 статті 26, а тому постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 76293180 є незаконною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Згідно статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У статті 447 ЦПК України закріплено право сторони виконавчого провадження на звернення із скаргою до суду, згідно положень якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Тлумачення зазначених нормдозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадженняпорушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Отже, право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 447 ЦПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного Цивільного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).

Боржник ОСОБА_1 у своїй скарзі до суду від 14 листопада 2024 року не зазначив, які ж його права чи свободи порушені діями головного державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бобік В. В. при виконанні судового рішення судового наказу № 149/1866/24, виданого 30 вересня 2024 року, а також не зазначив за захистом якого саме права чи інтересу він звернувся до суду, на підставі яких доказів, що виконання судового наказу у справі № 149/1866/24, виданого 30 вересня 2024 року, про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання їхніх дітей в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), який набрав законної сили 18 червня 2024 року, порушує права ОСОБА_1 як боржника у цьому виконавчому провадженні.

Наведеним спростовуються всі доводи апеляційної скарги боржника, оскільки вони є безпідставними, не спроможними та не ґрунтуються на нормах цивільного матеріального та процесуального права.

При цьому боржник, зазначивши у своїй апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді його скарги, поданої в порядку, визначеному статтями 447-451 ЦПК України, не вказав в чому таке порушенням він вбачає і які саме норми процесуального права порушені судом першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результататми розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

З огляду на викладене апеляційна скарга боржника у виконавчому провадженні ВП № 76293180 ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 22 січня 2025 року