Ухвала

від 22.01.2025 по справі 346/4235/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/4235/24

Провадження № 11-кп/4808/81/25

Категорія ст.82 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_3

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

захисника адвоката ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2024 року

в с т а н о в и л а :

Вказаною ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, засуджений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2024 року.

Зокрема, вважає, що суд першої інстанції, не замінивши йому довічне ув`язнення на позбавлення волі на строк 15-20 років, діяв упереджено. Суд не взяв до уваги, що призначене покарання завдає йому фізичних страждань та принижує його гідність, а тому оскаржувана ухвала суперечить ст.50 КК України. Вважає, що позиція прокурора та представника колонії про те, що він своє поведінкою та ставленням до праці не довів своє виправлення, не підтверджена жодними доказами.

До початку апеляційного розгляду ОСОБА_8 подав доповнення до апеляційної скарги. Зокрема, звернув увагу на те, що, відбуваючи покарання у виправній колонії №100, він завжди був працевлаштований та відшкодував завдані збитки за виконавчим листом зі своєї заробітної плати. Разом з тим, за час відбування покарання у виправній колонії №41 він висловлював бажання працювати і писав відповідні заяви, проте адміністрація колонії не може мене працевлаштувати, аргументуючи тим, що він громадянин Росії і в нього нема ідентифікаційного коду. При цьому, вказує, що у довідці від 13.11.2024 року не зазначено про позитивні відомості щодо нього, а саме про те, що він добровільно виконує роботи з благоустрою установи, робить ремонт приміщення. Крім того, безпідставно у характеристиці зазначено про те, що він ставиться до представників адміністрації ввічливо, але з якоюсь своєю ціллю і думкою. Також адміністрація колонії відхилила його прохання вивчитися і отримати професію. Вважає, що вищезазначене порушує його права людини, принижує його гідність.

Під час апеляційного розгляду:

- засуджений ОСОБА_8 та його захисник підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги;

- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги засудженого, просив ухвалу суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 82 КК України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Згідно з ч. 5 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Згідно роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму ВСУ № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття рішення є доведеність того, що він став на шлях виправлення.

За змістом зазначеної вище статті та роз`яснень, становлення особи на шлях виправлення - це прагнення засудженого до такого виправлення, позитивні зрушення в його поведінці і добросовісне ставлення до праці, які свідчать про сумлінне здійснення процесу виправлення, що може ефективно продовжуватись і в умовах відбування більш м`якого покарання.

Висновок про становлення особи на шлях виправлення повинен бути зроблений на підставі всебічного врахування даних про поведінку засудженого за весь період перебування в установі виконання покарання.

Колегія суддів вважає, що зазначених вимог кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції дотримано.

Як вбачається з матеріалів судового провадження вироком Апеляційного суду Херсонської області від 09 листопада 2007 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду України від 04.03.2008 року, визнано винуватим у вчиненні злочинів передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289, п.п.1,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України та на підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

За змістом характеристики, затвердженої начальником ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» від 23 жовтня 2024 року, засуджений не володіє жодними професійними навичками, негативно ставиться до здобуття таких навичок. Стверджує, що має бажання працювати, але за поведінкою особи зрозуміло, що це не відповідає дійсності. В державній установі не працевлаштований. Вчиняє дії, пов`язані з погрозами або насильством. Не робить висновків зі своїх минулих помилок, повторює помилки у більшості випадків. Стикаючись з проблемою, вчиняє перше-ліпше що складає на думку. Стикаючись з проблемою, особа нездатна знайти шлях її вирішення або легко здається і відступає перед труднощами. Не може передбачити наслідки своїх дій. Бувають прояви неадекватної до ситуації поведінки. Переважає стан нервового збудження. Відсутні ознаки пригнічення. Самооцінка адекватна емоційно не стійкий стан, має схильність до створення конфліктних ситуацій. До засудження зловживав алкоголем, злочин вчинений під дією алкогольного сп`яніння. Немає друзів та кола спілкування, в якому підтримуються прокримінальні настанови та спосіб життя. До засудження підтримував кримінальні зв`язки з особами з антисоціальною поведінкою, злочин вчинив із співучасником. Вважає, що деякі типи антисоціальної поведінки прийнятні (або стосовно деяких груп). Вину згідно вироку визнав частково. За час відбування покарання не вчиняв порушень протягом останніх півроку. За час тримання в Херсонському та Київському слідчому ізоляторі характеризувався негативно: допускав порушення встановленого порядку відбування покарання, за що накладено вісім дисциплінарних стягнень, які погашені. З 27.08.2010 року відбував покарання в ДУ «Темнівська виправна колонія (№100)». За час відбування покарання характеризувався наступним чином: допускав порушення встановленого порядку відбування покарання, за що накладено одне дисциплінарне стягнення, яке погашене. Дане порушення виразилось в зберіганні заборонених предметів. Застосовано два заохочення за сумлінну поведінку і ставлення до праці. З 03.03.2023 року відбуває покарання в ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» в секторі для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. За час відбування покарання характеризується наступним чином: допускає порушення встановленого порядку відбування покарання, за що накладено два дисциплінарні стягнення, одне з яких не погашене. Заохочення не застосовувались. На заходи виховного впливу реагує слабо, належних висновків не робить. Не працевлаштований у виробничій майстерні ДУ «Коломийської виправної колонії (№41)». Виконує роботи з благоустрою місць позбавлення волі, під контролем працівників адміністрації в порядку черговості. У відношенні до представників адміністрації колонії ввічливий, тактовий, однак робить це з метою поблажливого ставлення до себе. У взаємовідносинах із засудженими не конфліктний. Віддає перевагу спілкуванню із засудженими різної спрямованості. Соціально-корисні зв`язки з рідними підтримує шляхом телефонних розмов, отримує від них посилки. Виконавчі листи на засудженого в установу не надходили. Засуджений бажає змінити своє життя, однак це бажання має поодинокий та несистемний характер. Стверджує, що має бажання брати участь у програмах/заходах, але за поведінкою особи зрозуміло, що це не відповідає дійсності, або, відвідуючи заходи програми, особа не бере активної участі в діяльності групи/відвідує несистемно. Усвідомлює, що саме потребує змін, але при цьому нічого не робить. Має позитивні плани на майбутнє, але не розуміє, яким чином їх втілити. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення: середній. Ризик ймовірної небезпеки для суспільства: високий (а.с. 64-66).

Згідно з довідкою про заохочення та стягнення засудженого ОСОБА_8 від 23.10.2024 року, останньому оголошено два заохочення 31.01.2017 року та 05.07.2022 року у вигляді подяк за сумлінну поведінку і ставлення до праці та 11 стягнень - 20.02.2007, 28.03.2007, 27.11.2007, 11.11.2008, 11.03.2009, 19.05.2009, 17.07.2009, 27.08.2009, 30.08.2010, 19.03.2024, та 08.10.2024 року які, окрім за 08.10.2024 року, погашені (а.п. 68).

За змістом довідки №228 про працевикористання засудженого ОСОБА_8 від 18.10.2024 року, останній не був працевлаштований за період з березня 2023 року по вересень 2024 року (а.п.67).

Відповідно до довідки від 13.11.2024 року підтверджується, що ОСОБА_8 залучається до виконання робіт з благоустрою місць позбавлення волі у ДУ "Коломийська виправна колонія (№41)" без оплати праці, однак тільки згідно з графіком чергування. Тобто, один раз на місяць у неробочий час не більше як дві години. Але вказані роботи виконує під контролем працівників колонії. Сам засуджений не виявляє самостійного бажання позачергово залучатись до виконання робіт з благоустрою (а.п.79).

На підставі ч.14 ст.134 КВК України, суд згоден із тим, що ОСОБА_8 вважається таким, що не має стягнень, які були застосовані до нього до 08.10.2024 року, оскільки минуло більше 6 місяців з дня відбуття ним кожного накладеного на нього стягнення до цієї дати.

Однак, 08.10.2024 року на нього було накладено стягнення у виді попередження за порушення правил користування планшетним пристроєм (а.с.80,81). Суд враховує те, що він визнав те, що вчинив (а.с.83), однак наявний той факт, що він усвідомлював те, що користується пристроєм із порушенням правил його користування, і все одно це зробив. Зокрема, засуджений пояснював це тим, що він не мав інших засобів до спілкування з рідними, які знаходяться у Російській Федерації, окрім як використовувати заборонені соціальні мережі для спілкування.

Судом враховано ту обставину щодо неможливості ОСОБА_8 працевлаштуватись в колонії через відсутність дозволу на це, оскільки він має статус іноземця, він не оспорював це, звертався із письмовою заявою до колонії з проханням його працевлаштувати, однак у цьому йому було відмовлено.

Зі змісту доводів ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції вбачається, що на даний час він приймає певні заходи для оскарження неправомірності дій адміністрації колонії щодо відмови у працевлаштуванні.

Колегія суддів бере до уваги пояснення про те, що ОСОБА_8 не звертався до представників колонії з метою його залучення до виконання безоплатних позачергових робіт з підстав відсутності оплати грошей за таку роботу, а чергові безоплатні роботи по благоустрою території він здійснює під наглядом колонії. Таке ставлення засудженого до робіт з благоустрою, на думку колегії суддів, свідчить не на його користь, ба більше, на користь того, що він не усвідомив до кінця ролі цих робіт у його житті в колонії, їх ролі у процесі його перевиховання, та їх цінність при вирішенні питання щодо того чи дійсно він став на шлях виправлення.

Колегія суддів враховує, що засуджений до його переведення у колонію №41 мав хорошу поведінку, працював, відшкодовував шкоду, заподіяну своїми діями, і мав певні успіхи у своїй поведінці. Однак як і у попередній колонії, так і у колонії №41 адміністрація жодного разу не дійшла висновку про те, що ОСОБА_8 дійсно став на шлях виправлення. Суд погоджується з такою оцінкою його особистості та його поведінки, що підтверджується доказами, позаяк його поведінка не мала постійного характеру і не була послідовною.

Отже, проаналізувавши сукупність вищевказаних даних щодо поведінки засудженого та його ставлення до праці протягом строку відбування покарання, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недостатність даних, які свідчать про те, що засуджений ОСОБА_8 довів, що став на шлях виправлення, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у заміні покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі.

Колегія суддів зауважує, що в порушення вимог Європейської конвенції з прав людини до 18.10.2022 року в Україні була відсутня передбачена законом процедура пом`якшення довічного позбавлення волі його заміна покаранням у виді позбавлення волі на певний строк.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України №2» від 12 березня 2019 року (заява №41216/13), яке набуло статусу остаточного 09 вере-сня 2019 року, констатовано порушення Україною вимог статті 3 Конвенції у зв`язку з тим, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.

При цьому розглядаючи доводи заявника, що його покарання у виді довічного позбавлення волі було таким, яке неможливо скоротити, ЄСПЛ звернув увагу на загальні принципи, сформульовані у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства .

Згідно вказаних принципів Конвенцією не заборонено застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів. Однак, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути dejure ide facto, таким, яке може бути скороченим, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливості перегляду. Такий перегляд повинен охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація.

Європейський суд неодноразово звертав увагу на те, що у національному законодавстві критерії та умови перегляду повинні бути достатньо чіткими та визначеними, а також відображати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не тільки загальною вимогою принципу верховенства права, а й лежить в основі процесу реабілітації, який може ускладнитися, якщо порядок перегляду покарання та перспективи звільнення є неясними або невизначеними. Отже, засуджені, яким було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі, мають право від самого початку знати, що вони повинні зробити для того, щоб питання про їхнє дострокове звільнення було розглянуто та за яких умов.

Колегія суддів вважає, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні мати реалістичну перспективу звільнення від такого покарання. Такі засуджені мають право знати, коли та на яких підставах може бути розглянуте питання про їхнє дострокове звільнення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі покаранням у виді позбавлення волі на певний строк приймається судом у кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду, оскільки відноситься до дискреційних повноважень суду та приймається з метою досягнення цілей покарання.

Визначення строку на який може бути замінено покарання у виді довічного позбавлення волі покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, повинно відповідати вимогам закону та прийматись з сукупності даних які характеризують особу засудженого, оскільки суд повинен переконатися в тому, що за час відбування покарання в особистості засудженого відбулись певні позитивні зміни, які свідчать, що останній дійсно став на шлях виправлення, яке може відбутися без відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що сукупність досліджених судом даних не дозволяє прийти до висновку, що засуджений став на шлях виправлення та призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції детально врахував дані, які характеризують засудженого протягом відбуття ним покарання у виді довічного позбавлення волі та належним чином мотивував своє рішення щодо відмови у задоволенні відповідної заяви засудженого.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні, у зв`язку з чим оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу засудженого без задоволення.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2024 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_3

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_5