Постанова

від 08.01.2025 по справі 904/4709/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4709/21 (904/580/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 (суддя Примак С.А.)

у справі № 904/4709/21 (904/580/22)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес"

відповідача - 2: ОСОБА_2

відповідача - 3: ОСОБА_3

про визнання недійсним правочину

в межах справи №904/4709/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес"

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 ТОВ "Експрес", відповідача-2 ОСОБА_2 , відповідача-3 ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину.

26.04.2024 до господарського суду від ТОВ "ЕКСПРЕС" надійшло клопотання про витребування доказів, про витребування від Ради адвокатів міста Києва інформацію про наявність та/або відсутність прийнятого Радою адвокатів міста Києва рішення № 63 від 20.04.2017 року про видачу ОСОБА_4 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від № 5904 від 18.05.2017 року про внесення та/або видалення з Єдиного реєстру адвокатів відомостей про адвоката Додух Ольгу Олексіївну; під час розгляду справи, прийняти до уваги відомості, які викладені в клопотанні та встановлені судом обставини, які наявні в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.11.2023 року у справі № 932/6334/21.

01.05.2024 представником ТОВ "ЕКСПРЕС" було долучено до матеріалів справи лист Національної асоціації адвокатів України №66/24 від 30.04.2024, в якому зазначається, що рішення № 63 від 20.04.2017 року щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не приймалось, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017 року Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не видавалось.

Господарським судом Дніпропетровської області 26.06.2024 було винесено окрему ухвалу, згідно якої ухвалено направити окрему ухвалу до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо адвоката Додух Ольги Олексіївни (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ№ 5904 від 18.05.2017) для вирішення питання законності здійснення нею адвокатської діяльності. Окрему ухвалу направити до Офісу Генерального прокурора. Офісу Генерального прокурора перевірити обставини, викладені в даній ухвалі стосовно підроблення свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017 року, та вжити відповідних заходів у випадку виявлення порушень законодавства України, яке містить ознаки кримінального правопорушення.

Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить поновити строк на апеляційне оскарження окремої ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 у справі № 904/4709/21 (904/580/22). Скасувати окрему ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 у справі № 904/4709/21 (904/580/22) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину в межах розгляду справи №904/4709/21 за заявою ОСОБА_5 до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" про визнання банкрутом.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- на підтвердження своїх повноважень Апелянт надала суду не лише належним чином завірені копії Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та Посвідчення адвоката України, а й Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, виданий Радою адвокатів міста Києва;

- повноваження Голови Ради адвокатів міста Києва на дату видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Апелянту та дату видачі довідки, і Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджуються Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.05.2017; Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.05.2017, відповідно до яких станом на дату видачі вказаного свідоцтва (18.05.2017) посаду Голови Ради адвокатів міста Києва обіймала Рафальська І.В. та виконувала функцій адміністратора ЄРАУ Першого рівня. Доказів того, що вказані документи у подальшому були визнані у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять. Також відсутні докази припинення права Апелянта на заняття адвокатською діяльністю у порядку передбаченому законом;

- в оскаржуваній ухвалі суду від 26.06.2024 року у даній справі не зазначено, які саме порушення стали підставою для її ухвалення. Суд не визначив, які вимоги чинного законодавства були порушені з боку ОСОБА_4 , що стало би підставою для постановлення оскаржуваної ухвали. Крім іншого, з пояснень ОСОБА_4 та наданих документів вбачається, що нею порушення вимог чинного законодавства не здійснено. Доказів, які б свідчили про протилежне також не представлено;

- суд обмежився формальним реченням, в якому не зазначено порушень, які чітко вимагає зазначити ст. 246 ГПК України. Крім іншого, відповідь, на яку суд посилається містить формулювання «вказаний документ можливо є підробленим»;

- оскаржуване рішення ґрунтується на листі Національної асоціації адвокатів України № 66/24 від 30.04.2024, зміст якого спростовується доказами, наявними в матеріалах справи, і долучення якого відповідачем спрямовано на усунення Апелянта від участі у справі в якості представника позивача;

- в оскаржуваній ухвалі суду суд фактично зазначив не про необхідність вчинення заходів, оскільки ним самостійно на підставі доказів не встановлено конкретного порушення, а необхідність перевірити обставини, викладені в даній ухвалі, що не відповідає вимогам чинного законодавства. А фактично, необхідність перевірити обставини, зазначені в листах, наданих суду;

- також ухвалюючи відповідне рішення суд втрутився у межі дискреції відповідного самоврядного органу, який має самостійно вирішувати питання своєї діяльності.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

06.01.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 ТОВ "ЕКСПРЕС" надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В судове засідання 27.06.2024 з`явилися представник відповідача-1. Позивач та відповідачі-2,3, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Водночас, в призначений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду час секретар судового засідання намагався вийти на зв`язок з представником скаржника в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, за допомогою програми EasyCon, однак представник скаржника на зв`язок не вийшов, тому засідання в режимі відеоконфернеції відбулося без його участі, про що складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції» від 08.01.2025.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача та відповідачів-2,3.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача-1 просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, як таку, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 ТОВ "Експрес", відповідача-2 Рижкова А.А., відповідача-3 ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину.

26.04.2024 до господарського суду від ТОВ "ЕКСПРЕС" надійшло клопотання про витребування доказів, в якому просить суд: витребувати від Ради адвокатів міста Києва інформацію про наявність та/або відсутність прийнятого Радою адвокатів міста Києва рішення № 63 від 20.04.2017 року про видачу ОСОБА_4 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від № 5904 від 18.05.2017 року про внесення та/або видалення з Єдиного реєстру адвокатів відомостей про адвокатесу Додух Ольгу Олексіївну; під час розгляду справи, прийняти до уваги відомості, які викладені в клопотанні та встановлені судом обставини, які наявні в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.11.2023 року у справі № 932/6334/21.

01.05.2024 представником ТОВ "ЕКСПРЕС" було долучено до матеріалів справи лист Національної асоціації адвокатів України №66/24 від 30.04.2024, в якому зазначається, що рішення № 63 від 20.04.2017 року щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не приймалось, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017 року Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не видавалось.

Крім того, в ході розгляду справи, господарським судом було встановлено, що відомості стосовно адвоката Додух О.О. відсутні в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Як зазначено в листі Національної асоціації адвокатів України № 66/24 від 30.04.2024:

- станом на дату надання відповіді, відомості стосовно Додух О.О. в ЄРАУ відсутні та адміністратором Першого рівня бази даних ЄРАУ не вносилось;

- рішення № 63 від 20.04.2017 року щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не приймалось;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017 року Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не видавалось.

За результатами розгляду справи № 904/4709/21 (904/580/22) суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність винесення окремої ухвали відносно ОСОБА_4 , яка здійснювала представництво позивача у справі - ОСОБА_1 в Господарському суді Дніпропетровської області.

Враховуючи відповідь Ради адвокатів міста Києва про те, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017 року Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не видавалось, суд припустив, що вказаний документ можливо є підробленим.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

За правилами п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Згідно ст. 43 ГПК України учасники судового процесу (їх представники) повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1). Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема (ч. 2): 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності ін. підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення ін. аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення ін. дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо (ч. 3 ст. 43 ГПК України) подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний (ч. 4) вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Верховний Суд, в окремій ухвалі від 17.06.2021 у справі № 922/605/15 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами, слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду по справедливому та своєчасному розгляду і вирішенню господарської справи.

Передбачене згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язку добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" (Alimentaria Sanders S.A. проти Іспанії)).

Отже, у дотриманні стандартів доступу до суду, передбачених згідно з пунктом 1 статті 6 цієї Конвенції, важливе значення має добросовісна поведінка учасників справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/11/19).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.08.2019 у справі № 905/945/18 та у постанові від 16.10.2019 у справі № 906/936/18, від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20.

Частинами 1, 2 ст. 246 ГПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Відповідно до ч. 5 ст. 246 ГПК України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Як було встановлено судом, в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувають на розгляді матеріали справи № 904/580/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, в межах розгляду справи № 904/4709/21 за заявою ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес» про визнання банкрутом.

З дати відкриття провадження представництво інтересів позивача здійснюється адвокатом - Додух Ольгою Олексіївною. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом, а адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Згідно із положеннями статей 42, 44 Правил адвокатської етики представляючи інтереси клієнта або виконуючи функцію захисника в суді, адвокат зобов`язаний дотримуватися вимог чинного процесуального законодавства, законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, про судоустрій і статус суддів, іншого законодавства, що регламентує поведінку учасників судового процесу, а також вимог Правил.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 320/5420/18 усунула відмінності в практиці застосування норм права щодо підтвердження повноважень адвоката як представника в суді копією ордера. Повноваження адвоката як представника можна підтвердити оригіналом ордера або довіреності, а також їх копіями, засвідченими у визначеному законом порядку.

На підтвердження статусу та повноважень адвокатом було подано до суду в належним чином завірених копіях: Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреність (т. 1 а.с. 34-35).

З матеріалів справи також слідує, що на виконання вимог суду першої інстанції в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 надано належним чином завірену копію Посвідчення адвоката України (т. 1 а.с. 35). Крім того, додатково долучено: Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України щодо Апелянта; довідку Ради адвокатів міста Києва про видачу Апелянту свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017; Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.05.2017; Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.05.2017 (т. 1 а.с. 23-31)

Натомість, як вбачається з листа Національної асоціації адвокатів України № 66/24 від 30.04.2024:

- станом на дату надання відповіді, відомості стосовно Додух О.О. в ЄРАУ відсутні та адміністратором Першого рівня бази даних ЄРАУ не вносилось;

- рішення № 63 від 20.04.2017 року щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не приймалось;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017 року Додух О.О. Радою адвокатів міста Києва не видавалось.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, в основу висновків суду першої інстанції про наявність підстав для постановлення окремої ухвали фактично покладено позицію про відсутність відомостей про Апелянта в Єдиному реєстрі адвокатів України (не відображення відомостей щодо Апелянта на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів України) з посиланням на лист Національної асоціації адвокатів України № 66/24 від 30.04.2024, долучений представником відповідача-1 (т. 1 а.с. 20, 34).

У постанові Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 910/3845/19 викладено правовий висновок, що: «Згідно зі статтею 6 та частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка зокрема склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими. Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність / персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. Аналіз вказаних законодавчих норм свідчить, що статус адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України».

У постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 757/213848/19-ц зазначено, що «згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими. Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України».

Таким чином, чинне законодавство визначає процедуру набуття статусу адвоката, яка завершується складенням присяги адвоката України та отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, тоді як статус адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.

При цьому відомості в Єдиному реєстрі адвокатів України лише засвідчують внесення адвоката у такий реєстр та вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Як вже було зазначено, на підтвердження своїх повноважень Апелянт надала суду не лише належним чином завірені копії Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та Посвідчення адвоката України, а й Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, виданий Радою адвокатів міста Києва.

З представлених суду доказів вбачається, що адвокат Додух О.О. за рішенням Ради адвокатів міста Києва отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № КВ 5904 від 18.05.2017 року.

Судом враховується, що станом на отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Головою Ради адвокатів міста Києва була Рафальська Інна Владиславівна, за адресою Ради адвокатів м. Києва було: 04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Білоруська, буд. 30.

Повноваження Голови Ради адвокатів міста Києва на дату видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Апелянту та дату видачі довідки, і Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджуються: Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.05.2017; Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.05.2017, відповідно до яких станом на дату видачі вказаного свідоцтва (18.05.2017) посаду Голови Ради адвокатів міста Києва обіймала Рафальська І. В., яка і виконувала функцій адміністратора ЄРАУ Першого рівня.

Відомості відносно адвоката внесено Радою адвокатів міста Києва до Єдиного реєстру адвокатів України, про що було сформовано витяг з ЄРАУ.

Згідно довідки Ради адвокатів міста Києва, апелянт отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017, дія якого не зупинена та не припинена.

Доказів зупинення дії свідоцтва чи його анулювання, як і судових рішень про визнання його недійсним чи скасування матеріали справи не містять, тобто відсутні підстави стверджувати про припинення права Апелянта на заняття адвокатською діяльністю у порядку передбаченому законом.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 761/32388/13-ц зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 755/15473/20.

Тож окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено правопорушення, тобто не припущення, що можуть бути порушення закону, а саме виявлені конкретні порушення. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстави для постановлення окремої ухвали - відсутні.

Колегія суддів зауважує, що в оскаржуваній ухвалі суду від 26.06.2024 не зазначено, які саме порушення стали підставою для її ухвалення. Суд не визначив, які вимоги чинного законодавства були порушені з боку Додух О.О., що стало би підставою для постановлення оскаржуваної ухвали.

При цьому за приписами ч. 1 ст. 76 та ч. 1 ст. 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, а обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як на підставу прийняття оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції послався виключно на інформацію, викладену в листі Національної асоціації адвокатів України № 66/24 від 30.04.2024, на надавши оцінки іншим доказам, які в розумінні приписів процесуального законодавства є належними та допустимими доказами статусу представника як адвоката та обсягу його повноважень.

В свою чергу, ч. 5 ст. 246 ГПК України вимагає зазначення в окремій ухвалі закону чи іншого нормативно-правового акту (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

У постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 911/961/17 сформовано такий висновок: «окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності виявлення під час вирішення спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу. В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим».

Верховний Суд у справі № 242/4807/17 наголосив, що в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт, вимоги якого порушено, та в чому саме полягає порушення. Неприпустимим є лише просто перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства.

Відтак, обов`язковими умовами при постановленні окремої ухвали є не лише встановлене порушення закону чи іншого нормативно-правового акту, а й чітке зазначення такої норми з відповідним обґрунтуванням, у чому саме полягає таке порушення.

Проте всупереч наведеному господарським судом не зазначено про порушення конкретною особою відповідних норм, а фактично наведено обставини для їх перевірки на можливість такого порушення, що вказує на недотримання приписів ч. 5 ст. 246 ГПК України при постановлені оскаржуваної ухвали.

Суд першої інстанції обмежився формальним посиланням на необхідність винесення окремої ухвали відносно ОСОБА_4 , яка здійснювала представництво позивача у справі - ОСОБА_1 в Господарському суді Дніпропетровської області», зокрема, з підстав ймовірності того, що «свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017 можливо є підробленим».

В той же час, наведені вище положення законодавства щодо повноважень суду та судова практика Верховного Суду з питань застосування норми ст. 246 ГПК України вказують суду саме на необхідність керуватися фактичними даними про порушення конкретної норми, а не припущеннями.

До того ж, щодо наявності ознак кримінального правопорушення у діях Додух О.О., в даному випадку перевірка тверджень про «підроблення документів», то такі належать до компетенції органів досудового розслідування та не можуть бути виявлені судом при розгляді цієї справи, оскільки прийняття судом такої окремої ухвали не відповідатиме закріпленій у ГПК України меті ухвалення такого процесуального судового рішення.

Суд першої інстанції безпідставно надав перевагу доказу відповідача-1 щодо відсутності у Додух О.О. статусу адвоката, а саме листу Національної асоціації адвокатів України № 66/24 від 30.04.2024, інформація у якому не пояснює зміст та відомості з доказів, наданих позивачем, як-то: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017; Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України щодо Апелянта; довідку Ради адвокатів міста Києва про видачу Апелянту свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017; Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.05.2017; Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.05.2017; відповідно жодним чином не спростовує їх достовірність.

Більше того, суд обмежився виключно лише оцінкою доводів заявника, не навівши мотивів відхилення доказів та заперечень адвоката позивача, як особи, щодо якої вирішувалося відповідне процесуальне питання.

Усуваючи дані недоліки судового розгляду апеляційний суд вважає за можливе звернутися до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 12.06.2019 у справі № 927/352/18 щодо оцінки статусу та повноважень Додух О.О. як адвоката, де Суд зауважив, що: «Щодо аргументів касаційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що Додух О.О. є адвокатом, а тому не можливим є встановлення того чи була Додух О.О. адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження Додух О.О. на представлення інтересів позивача, зокрема, у суді апеляційної інстанції підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ 5904 від 18.05.2017, ордером на надання правової допомоги серії КВ № 422636».

В свою чергу, як зазначено Верховним Судом у постанові від 17.10.2018 у справі №481/1243/16-ц, правовими підставами постановлення окремої ухвали є: виявлення під час розгляду справи порушень матеріального або процесуального закону; встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Окрема ухвала може бути постановлена тільки на підставі доказів та матеріалів, досліджених у суді, та має містити вказівку на дійсні причини й умови, які сприяли порушенню саме матеріального або процесуального закону, та які саме права громадян порушено. За наявності цих двох правових підстав у сукупності суд має право постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню виявлених порушень.

Натомість в оскаржуваній ухвалі господарський суд фактично зазначив не про необхідність вчинення конкретних заходів задля усунення порушень, адже ним самостійно на підставі наявних доказів таких встановлено не було, а вказав на потребу перевірки обставин, викладених в листі № 66/24 від 30.04.2024, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Слід також наголосити, що здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява N° 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Правовідносини, які виникають між адвокатами та/або органами адвокатського самоврядування, що діють за законом і статутом віднесені до повноважень самої самоврядної організації адвокатів і є питанням їхньої внутрішньої /статутної/ діяльності

Натомість ухвалюючи відповідне рішення (окрему ухвалу) суд фактично перейняв на себе обов`язки органу адвокатського самоврядування вирішувати питання, які відносяться до питання відносин між адвокатом та цим органом, тобто втрутився у компетенцію відповідного органу, який має самостійно вирішувати питання своєї діяльності.

Посилання відповідача-1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.11.2023 року у справі № 932/6334/21 є недоречним, позаяк суд у згаданій справі не робив висновків щодо статусу Додух О.О. як адвоката, а обставини, встановлені в його ухвалі не є преюдиційними в розумінні ст. 75 ГПК України, адже преюдиційними обставинами можуть бути саме юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, а не правова судом певного факту, яка до того ж зазначена не у його рішенні, а в ухвалі.

Наведеним спростовуються відповідні заперечення ТОВ "ЕКСПРЕС" на апеляційну скаргу.

З огляду на все вищевикладене, доводи скаржника є обґрунтованими належним чином та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Варто зазначити, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Допущені господарським судом порушення норм процесуального права щодо нез`ясування всіх обставин, що мають значення для справи та формування висновків, що не відповідають встановленим обставинам справи, призвели до передчасного постановлення окремої ухвали.

За таких умов окрему ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 у справі № 904/4709/21 (904/580/22) належить скасувати.

Розподіл судових витрат (судового збору) здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 13, 74-79, 86, 232-235, 246, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 у справі № 904/4709/21 (904/580/22) задовольнити.

Окрему ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 у справі № 904/4709/21 (904/580/22) скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 22.01.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко