Рішення

від 14.01.2025 по справі 903/829/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 січня 2025 року Справа № 903/829/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Валері 2016

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Макартранс

про стягнення 190437,11 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Бруцька Т. А., адвокат, ордер серія АМ № 1101035 від 23.09.2024;

від відповідача: н/з.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 30.09.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Валері 2016 до Товариства з обмеженою відповідальністю Макартранс про стягнення 190437,11 грн штрафу за запізнення перевізника на вивантаження вантажу.

При обґрунтуванні позовних вимог посилаються на неналежне виконання відповідачем умов договору на перевезення вантажу № 283 від 20.03.2024, в частині несвоєчасної доставки (затримка у доставці) за заявкою № 283 від 20.03.2024 товару "пиломатеріалів ясеневих 15 піддонів".

Ухвалою суду від 07.10.2024 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме надання суду перекладу українською мовою відповіді від UAB Praslas на запит №17-24 від 04.08.2024 адвоката Бруцької Т.А. засвідченого належним чином; докази відправлення останнього відповідачу.

Позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 04.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 26.11.2024; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу відповідь на відзив.

Відповідач в судове засідання 26.11.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали про відкриття провадження у справі від 04.11.2024) в його електронний кабінет 05.11.2024.

У судовому засіданні 26.11.2024 представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, вказала, що станом на 26.11.2024 відзиву від відповідача не отримувала, не заперечувала проти відкладення підготовчого засідання, також заявила усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 26.11.2024 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 11.12.2024 в режимі відеоконференції з представником позивача.

У судовому засіданні 11.12.2024 представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, не заперечувала проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, також заявила усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідач в судове засідання 11.12.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 26.11.2024) до електронного кабінету відповідача 28.11.2024.

Суд на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці продовжити строк підготовчого провадження по 13.01.2025, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.01.2025.

Ухвалою суду від 11.12.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 14.01.2025.

У судовому 14.01.2025 представник позивача позов підтримала та просила задовольнити повністю, також просила стягнути витрати на правничу допомогу та послуги перекладача.

Відповідач в судове засідання 14.01.2025 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 11.12.2024) до електронного кабінету відповідача 12.12.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За визначенням п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене. суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

20.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Валері 2016 (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Макартранс (перевізник) було укладено договір на перевезення вантажу № 283 (далі - договір) (а.с.16-17).

Згідно п.1.1 договору експедитор залучає перевізника для доставления вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях, при цьому перевізник доставляє заявлені експедитором вантажі до пункту призначення та видає їх особі, яка має право на отримання вантажу (одержувачу), а експедитор оплачує послуги перевізника на умовах, передбачених дієвим договором.

Умови перевезення вантажу (терміни та місце надання транспорту під навантаження, маршрут прямування, пункт призначення, вантажоодержувач, термін доставлення, вартість послуг та ін.) визначаються у заявці на перевезення вантажу, яка є невіддільною частиною договору (п.1.2 договору).

Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 договору встановлено обов`язок перевізника здійснювати доставления вантажів за найкоротшим маршрутом, доступним для міжнародного руху, за адресою та у строки, зазначені у заявці на перевезення вантажу; контролювати проставлення підпису та печатки вантажоодержувача, що підтверджують доставлення вантажів. Терміни доставлення вантажів визначаються із середньодобового пробігу 450 км за винятком заздалегідь обумовлених письмово між перевізником та експедитором.

Перевізник зобов`язаний негайно будь-яким видом зв`язку інформувати експедитора про перешкоди, пошкодження, затримки, що виникли під час перевезення (п.п.3.1.6 п.3.1 договору).

Згідно з п.п.3.1.9 п.3.1 договору перевізник зобов`язаний регулярно повідомляти експедитора про просування за маршрутом та місцеперебування транспортного засобу поточного перевезення. Перевізник зобов`язувався негайно повідомляти експедитора про простій та його причини. За відсутності своєчасної інформації про причини простою питання оплати за простій не розглядається.

Відповідно до п. 4.1 договору перевізник несе відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться, та своєчасність його доставлення.

Пунктом 4.4 договору визначено, що за запізнення перевізника на завантаження або вивантаження більш, ніж на годину штраф становить 100 євро за кожну розпочату добу.

Договір діє з моменту його підписання обома сторонами та до 31.12.2024. Якщо хоча б однією зі сторін не виконано будь-яке зобов`язання за цим договором, термін дії цього договору продовжується до моменту належного виконання цього зобов`язання (п.9.1 договору).

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

20.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю Валері 2016 та Товариством з обмеженою відповідальністю Макартранс було підписано заявку № 283 від 20.03.2024 до договору № 283 від 20.03.2024 (а.с.18).

Умовами заявки визначено такі умови перевезення вантажу:

адреса завантаження: Тростянець, Сумська область;

митниця завантаження: згідно ЦМР;

контактна особа: +380680853728 Тетяна;

адреса розвантаження: Estonia, Koigi 72501, Estonia;

митниця розвантаження: Jasiunai, Tartoko g.4, Jasiunai 17251, 54о2707.25о1659;

дата вивантаження: 31.03.2024;

маршрут слідування: Україна-Естонія, пп Краківець;

вантаж, вага: пиломатеріали.

Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR А837 від 22.03.2024 вантаж «Пиломатеріали ясеневі 15 піддонів» був отриманий перевізником, ТзОВ «Макартранс», для транспортування без зауважень щодо якості та комплектності. Транспортування вантажу здійснювалось вантажним автомобілем із номерними знаками НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Нотаріально завіреною заявою свідка ОСОБА_1 , що надавала послуги менеджера логіста Товариства з обмеженою відповідальністю Валері 2016 стверджується, що недотримуючись інструкцій, визначених в заявці № 283 від 20.03.2024 року до договору перевезення вантажу №283 від 20.03.2024, водій ОСОБА_2 , скерував автомобіль з вантажем на пункт пропуску через державний кордон «Шегині-Медика» замість пункту пропуску «Краківець». Однак, на пункті пропуску через державний кордон «Шегині-Медика» не здійснюється потрібний фітосанітарний контроль вантажу, водій ОСОБА_2 , скерував автомобіль в напрямку пункту пропуску «Краківець», як це було обумовлено первинними інструкціями, визначеними в заявці № 283 від 20.03.2024, відповідно ввірений відповідачу вантаж перетнув Державний кордон України лише 25.04.2024. Також в травні 2024 року водій ОСОБА_2 залишав автомобіль з вантажем щоб поїхати до дому на Пасху, про що повідомляв у переписці месенджера «Вайбер» за 06 травня 2024 року. 13 травня 2024 року замовник з перевезення вантажу «Пиломатеріали ясеневі 15 піддонів»(Литва), змінив інструкції щодо місця розвантаження, оскільки клієнт вантажоодержувача відмовився від отримання вантажу у зв`язку із значним запізненням у його доставці. Лише після того, як в травні 2024 року директор ТОВ «Валері 2016» повідомив водію ТОВ «Макартранс», що буде направлене звернення в поліцію щодо зникнення вантажу, водій ОСОБА_2 доставив вантаж у місце призначення.

Відповідно до даних CMR А837 від 22.03.2024 вантаж «Пиломатеріали ясеневі 15 піддонів» був доставлений 16.05.2024(із запізненням на 45 днів). Окрім того, в 24 графі CMR А837 від 22.03.2024 було вказано, що пошкоджена одна палета вантажу (а.с.19).

Згідно відповіді від UAB Praslas на запит №17-24 від 04.08.2024 адвоката Бруцької Т.А., клієнт вантажоодержувача підмовився від вантажу через запізнення у його доставці, оскільки вантаж не було доставлено 31.03.2024.

Позивачем нараховано штраф за запізнення в доставці вантажу становить 4500 Євро (45 днів* 100 євро=4500 євро), що за курсом НБУ становить 190437,11 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію від 16.05.2024 щодо сплати штрафу за запізнення на розвантаження вантажу в розмірі 4500 євро, однак дана претензія залишена відповідачем без відповіді (а.с.20-21).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини та завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Правовідносини, між сторонами у даній справі виникли з договору на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні перевезення вантажів № 283 від 20.03.2024 та заявки до нього від 20.03.2023 №283 щодо перевезення вантажу, відповідно виходячи із змісту зі яких вбачається, що такі правовідносини є змішаними, що за своєю правовою природою є як договором перевезення вантажу так і договором надання послуг транспортного експедирування.

У відповідності до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом ч.1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативноправовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК України).

Відповідно до п. 5.1 договору надання транспортно-експедиційних послуг здійснюється відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція (ч. 4 ст. 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України)).

За змістом частини 1 статті 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. У частині 4 даної статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Так, статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню перевезення вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Згідно з положеннями ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ст. 934 ЦК України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту, зокрема, міжнародною автомобільною накладною (CMR).

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.

За частиною 1 статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Таким чином, основним транспортним документом, про факт надання послуги з перевезення вантажу, є міжнародна автомобільна накладна CMR.

Статтею 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Частиною 1 статті 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.4 договору визначено, що за запізнення перевізника на завантаження або вивантаження більш, ніж на годину штраф становить 100 євро за кожну розпочату добу.

Судом встановлено, що відповідач порушив умови договору щодо строку доставки товару на 45 днів, не подав доказів, що затримка доставки викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, тому вимога про стягнення з останнього штрафу в сумі 190437,11 грн є підставною, арифметично вірною, а тому підлягає задоволенню.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 190437,11 грн штрафу.

Щодо заявлених до стягнення у позовній заяві 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 зазначеної статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вважає за необхідне зазначити, що договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч.8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до матеріалів справи, 06.08.2024 між адвокатом Бруцькою Тетяною Анатоліївною (адвокат) та ТзОВ Валері 2016 (клієнт) було підписано акт приймання-передачі виконаної роботи № 2 до договору про надання правової допомоги умовами якого визначено, що роботи, які передбачені договором, а саме: надання консультації з вивчення документів щодо правовідносин позивача та відповідача, підготовка адвокатських запитів та позовної заяви виконані в повному обсязі. За виконану роботу клієнт сплачує адвокату винагороду в сумі 1200,00 грн (а.с.36).

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Проте, у ч.5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6-7, 9 ст.129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, суд зазначає, що послуги адвоката, зазначені в акті приймання-передачі виконаної роботи, а саме: надання консультації з вивчення документів щодо правовідносин позивача та відповідача, підготовка адвокатських запитів та позовної заяви є реально понесеними позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №6281 від 07.08.2024 на суму 12000,00 грн (а.с.37).

Отже, надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих доказів та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді, у відповідності до принципу диспозитивності та змагальності, суд, вважає, обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи.

Судом встановлено, що на виконання вимог ухвали суду 07.10.2024 позивачем було надано переклад українською мовою відповіді від UAB Praslas на запит №17-24 від 04.08.2024 адвоката Бруцької Т.А.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг №38 від 11.10.2024, підписаного ФОП Годовським Є.С. та ТОВ «Валері 2016» вартість перекладу документації становить 500 грн.

Копією платіжної інструкції №6637 від 11.10.2024 стверджується, що ТОВ «Валері 2016» сплатили ФОП Годовському Є.С. за переклад документації 500 грн.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 3028,00 грн судового збору та 500,00 грн витрат за послуги з перекладу документів.

Керуючись ст. 73-79, 86, 123, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Макартранс (вул.Нова,6А, смт.Ратне, Ковельський район, Волинська область, 44101, код ЄДРПОУ 40799729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Валері 2016 (проспект Ювілейний,54-А, офіс 232, м.Харків, 61153, код ЄДРПОУ 43296559) 190437,11 грн (сто дев`яносто тисяч чотириста тридцять сім гривень 11 коп.) штрафу, а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) витрат по сплаті судового збору, 500,00 (п`ятсот гривень 00 коп.) витрат за переклад документації та 12000,00 грн (дванадцять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

23.01.2025.

СуддяА. С. Вороняк