Рішення

від 14.01.2025 по справі 904/4502/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2025м. ДніпроСправа № 904/4502/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу:

за позовом Комунального підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Любчич Єлизавети Тарасівни, м. Дніпро

про визнання договору недійсним.

Представники:

від позивача: Савчук А.П., представник;

від відповідача: Мудра І.А., адвокат.

ПРОЦЕДУРА:

Комунальне підприємство "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому заявлено вимогу про визнання договору поставки № 73/1 від 28.08.2019, укладеного між ним та Фізичною особою-підприємцем Любчич Єлизаветою Тарасівною (далі - відповідач), недійсним з моменту укладення.

Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2024 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом семи днів з дня вручення ухвали суду від 17.10.2024 усунути недоліки позовної заяви , а саме:

- надати про уточнення позовних вимог із зазначенням правильної організаційно-правової форми відповідача;

- надати письмові пояснення із зазначенням у чому саме полягає порушення відповідачем Закону України "Про публічні закупівлі", яке покладено позивачем в основу обґрунтування позовних вимог про недійсність оспорюваного договору (викласти конкретні обставини та зазначити докази на підтвердження таких обставин), докази на підтвердження порушень антиконкурентного законодавства;

- надати докази сплати судового збору у встановлених порядку та у розмірі 3 028,00 грн.

23.10.2024 від Комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Таким чином позивачем вимоги ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2024 виконано.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання на 26.11.2024 о 10:20 год.

14.11.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

25.11.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

26.11.2024 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У призначене судове засідання 26.11.2024 представник відповідача не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2024 оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 17.12.2024 о 11:00 год.

У підготовчому судовому засіданні 17.12.2024 представниками обох сторін зазначено, що ними було надано всі можливі та допустимі докази по справі.

Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.01.2025 о 10:00 год.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 14.01.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані допущеними відповідачем при укладенні оспорюваного договору порушеннями положень Закону України "Про публічні закупівлі".

Позиція відповідача

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позов зазначив, що умови договору виконані сторонами у повному обсязі та належним чином, договір підписано уповноваженими особами, з додержанням норм чинного законодавства жодних претензій до договорів не було зі сторони Позивача, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

28.08.2019 року між Комунальним підприємством Дніпровський електротранспорт Дніпровської міської ради (надалі - Покупець / Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Любчич Єлизавою Тарасівною (надалі - Постачальник / Відповідач) було укладено договір поставки № 73/1 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов?язується прийняти та оплатити товар, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість визначено сторонами у специфікації.

Найменування товару: за кодом ДК 021:2015-34320000-6-Механічні запасні частини, крім двигунів і частини двигунів (Діелектричні матеріали для капітального ремонту рухомого складу) (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору загальна сума договору становить 721 999,95 грн. без ПДВ. В тому числі за рахунок бюджетних коштів спеціального фонду, отриманих з місцевого бюджету в сумі 482 496,00 грн. без ПДВ та власних коштів 239 503,95 грн.

Згідно до п. 3.1. Договору розрахунки за кожну партію Товару здійснюється-й безготівковій формі протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання Покупцем видаткової накладної. Оплата буде проводитися за кодом ДК 021:2015-34320000-6-Механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів (Діелектричні матеріали для капітального ремонту рухомого складу) за рахунок бюджетних кошті спеціального фонду отриманих з місцевого бюджету, власних коштів та інших джерел фінансування.

Відповідно до п. 4.1. Договорів Постачальник передає у власність Покупцю на умовах Поставки - DDР Інкотермс у редакції 2010 р.

Згідно до п. 4.3. договору загальний строк поставки товару: до 25.12.2019 року.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та даним Договором (п. 8.1. Договору).

У випадках, не передбачених даним Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п. 8.10. Договору).

Пунктом 10.1. Договору встановлено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей Сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів консультацій.

Відповідно до п. 10.2. Договору всі спори між Сторонами, що витікають із даного Договору та по яким не було досягнуто згоди шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку згідно встановленої підсудності та підвідомчості такого спору в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Даний договір набирає чинності з дати підписання його Сторонами і діє до 31.12.2019 р., але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами зобов`язань (п. 11.1. Договору).

Закінчення строку цього договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час цього Договору (п. 11.2. Договору).

Відповідно до п. 13.8. Договору всі відносини, що не врегульовані даним Договором, регулюються чинним законодавством України.

Згідно до п. 13.9. Договору, усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладанням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумачення його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регулюються даним Договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до такі правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Також Сторонами укладено Специфікацію до договору поставки № 73/1 від 28.08.2019 на загальну суму 721 999,95 грн.

На виконання умов договору № 73/1 Позивачем перераховано грошову суму у розмірі 721 999,95 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 2 від 23.09.2019 р. Відповідачем поставлено Позивачу за договором поставки № 73/1 від 28.08.2019 товару на загальну суму 482 496,00 грн.

25.09.2019 на підставі видаткової накладної № 3 від 25.09.2019 Відповідачем поставлено Позивачу за договором поставки № 73/1 від 28.08.2019 товару на загальну суму 60 066,00 грн.

21.10.2019 на підставі видаткової накладної № 4 від 21.10.2019 Відповідачем поставлено Позивачу за договором поставки № 73/1 від 28.08.2019 товару на загальну суму 89 676,00 грн.

Позивач зазначив, що Договір поставки № 73/1 від 28.08.2019 року укладений за результатом проведення тендерної закупівлі № UА-2019-07-17-000470-c, однак після його виконання Позивач вважає, що при його укладанні Відповідачем було допущені порушення Положення Закону України Про публічні закупівлі.

Проведення зазначеної закупівлі відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Така поведінка учасників тендеру є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), заборонених відповідно до п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції.

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду про визнання недійсним зазначеного договору поставки як такого, що суперечить інтересам держави із застосуванням наслідків такої недійсності.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо спірних правовідносин.

За положеннями ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені в ст. 203 Цивільного кодексу України, яка зокрема визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203).

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов (такий висновок міститься у п. 5.20 постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №911/2961/19).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі №906/560/20 сформулював висновок, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються і загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Відсутність порушення прав та/або законних інтересів позивача оспорюваним правочином є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватися до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, у п. 5.30 постанови Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №917/1531/21).

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Позивач, як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Звертаючись до суду у цій справі, позивач посилався на п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, статті 203, 215, частину третю статті 228 ЦК України та просив визнати договір поставки № 73/1 від 28.08.2019 недійсним.

КП Дніпровський електротранспорт є комунальним підприємством, та ним не доведено, що воно здійснює владні управлінські функції, а тому Позивач не є суб`єктом владних повноважень який уповноважений звертатися до суду в інтересах держави як то передбачено ст. 228 ЦК України.

Щодо належності та ефективності способу захисту порушеного права шляхом визнання правочину недійсним

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Сторонами до матеріалів справи надані докази повного виконання спірного договору.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

В даному випадку позивачем вимога про застосування наслідків недійсності правочину не заявлялась. Отже позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, що є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору.

Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 23.01.2025.

Суддя В.Г. Бєлік