Постанова

від 14.01.2025 по справі 445/2014/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №445/2014/18 Головуючий у 1 інстанції:Бакаїм М. В.

Провадження №22-ц/811/764/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

Провадження №22-ц/811/1286/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , його представниці ОСОБА_4 , третьої особи ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області в складі судді Бакаїм М.В. від 25 січня 2024 року та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на додаткове рішення Золочівського районного суду Львівської області в складі судді Бакаїм М.В. від 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , територіальної громади с. Княже в особі Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, територіальної громади с.Червоне в особі Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області, правонаступником яких є Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради Золочівське бюро технічної інвентаризації, Центр надання адміністративних послуг Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області, третя особа - ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсною та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року, в якому ухвалою Золочівського районного суду Львівської областівід 19 березня 2024 року виправлено описку позов задоволено частково.

Скасовано рішення Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області № 13 від 27.04.2007р. «Про оформлення права власності» ОСОБА_3 на житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, житловий будинок в АДРЕСА_1 , видане 15.06.2012 р. Княжівською сільською радою Золочівського району на ОСОБА_3 згідно рішення виконкому Княжівської сільської ради № 13 від 27.04.2007р. та скасовано Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 04 березня 2024 року клопотання позивачки про ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про відшкодування відповідачем понесених витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 , в користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. 00 коп. ( вісім тисяч гривен 00 копійок).

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить частково скасувати рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною та скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1481395046218.

Зазначає, що позивачка не погоджується з висновком суду, що нею не надано документи, які підтверджують державну реєстрацію речових прав, щодо скасування якої заявлено позовну вимогу, позивачкою не надано і в матеріалах справи відсутні (ар. 5, с.11, аб. передостан. рішення), а до позовної заяви долучено витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку 0.2100 га для о.ж.б, «..а не державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, як помилково стверджує позивачка. Звертає увагу, що сторонами в ході розгляду справи надано докази в підтвердження (заперечення) позовних вимог щодо неправомірності набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, зокрема рішення Княжівської сільської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, які судом долучено до матеріалів справи. Зазначає, що долучені до матеріалів справи документи є належними доказами наявності спадщини ОСОБА_6 - житлового будинку та присадибної ділянки 0.800 га. в с. Княже Золочівського району, право на яку виникло у спадкоємців за заповітом та законом. Вважає, що з рішень виконкому та сесій Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області №№ 26-1994р., 92-2016р., 130-2017р. очевидно, що вказаними рішеннями не вносилися будь-які зміни на час їх прийняття у рішення виконкому Золочівської районної Ради депутатів трудящих від 24.04.1980 року № 114 «Про надання дозволу на право будівництва ОСОБА_6 в с. Княже Червоненської сільради» на підставі рішення колгоспу ім.Пеніна № 4 від 01.10.1979р. та виконкому Червоненської сільської ради від 15.10.1979р. тому чинним являється рішення про виділення земельної ділянки ОСОБА_6 , а протиправними рішення №№ 92-2016р., 130-2017р. Княжівської сільської ради про надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення технічної документації на приватизацію земельної ділянки. Зазначає, що ОСОБА_3 протиправно набув право власності на житловий будинок, протиправно набув та зареєстрував на себе речове право на земельну ділянку, на якій знаходиться будинок в порушення прав інших спадкоємців.

Вказане рішення, також, оскаржив ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків щодо прав позивачки на спірне майно, які на думку суду, з урахуванням положень ЦК УРСР 1963 року підлягають захисту. Звертає увагу, що на переконання суду матеріалами справи достовірно встановлено, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами згідно записів у господарських книгах належав колгоспному двору, а членами даного двору, які станом на 1990 рік не втратили та зберегли право на частку в майні такого, були: ОСОБА_6 , 1919 р.н., яка була головою колгоспного двору, ОСОБА_3 (внук) 1973 р.н., ОСОБА_7 (внучка), 1979 р.н. Отже, виходячи з вимог ст.ст. 120, 123 ЦК України в редакції 1963 року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. Зазначає, що згідно погосподарської книги с. Княже 1991-1995 роки після смерті ОСОБА_6 з 01.01.1991 року головою сім?ї зазначено - ОСОБА_3 . Звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення виконавчого комітету Княжівської сільської Ради народних депутатів від 06.04.1994 року № 26 «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, та для ведення підсобного господарства» ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,24 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку і споруд, про що зроблено запис в Книзі реєстрації громадян, яким безоплатно передано земельні ділянки у приватну власність. Окрім цього, суд першої інстанції не надав жодної оцінки доказу, що згідно Книг по обліку платежів земельного податку Княжівської сільської ради платником земельного податку є ОСОБА_3 . Зазначає, що після прийняття в експлуатацію об?єкта газифікації в базі даних Товариства у січні 1995 року було відкрито особовий рахунок з обліку природного газу на прізвище ОСОБА_3 . У жовтні 2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 25.10.2016 року та долученої довідки Княжівської сільської ради від 04.10.2016 року № 243 особовий рахунок з обліку природного газу № 0900116655 ( АДРЕСА_1 ) було переоформлено на ОСОБА_1 . В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтвердила, що до 2016 року у квитанціях на оплату газу був зазначений ОСОБА_3 . Відтак, вказаним документом спростовується висновок суду першої інстанції про те, що квитанції за газ видавались на ім`я ОСОБА_1 , оскільки наявні у справі копії квитанцій на газ на ім`я ОСОБА_1 видано у період 2016-2018 років, тобто після укладення між власником будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору найму від 16 вересня 2016 року, що не стосується спірного періоду і не має значення для вирішення даної справи. Вважає, що ОСОБА_1 після смерті матері не заявляла права на майно померлої, не набула права власності на спірне майно в порядку спадкування та не довела своїх прав на житловий будинок як на новозбудоване майно, а від так її права не порушуються. Також, вказує про пропуск строку позовної давності позивачкою, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Додаткове рішення Золочівського районного суду Львівської області від 04 березня 2024 року оскаржила ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Золочівського районного суду Львівської області від 04 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Зазначає, що з наданого стороною позивача табелю виконаних робіт по наданню правничої допомоги в основу розрахунку розміру витрат на правничу допомогу по справі взято кількість витрачених годин. При цьому умовами договору про надання правничої допомоги від 19.11.2018 року не визначено форми гонорару (фіксована чи погодинна), вартість години роботи адвоката, отже, розмір суми, заявлений стороною позивача в порядку компенсації гонорару адвоката, не є підтвердженим належними та допустимими доказами. Вважає, що наведені в табелі виконаних робіт показники витраченого часу в годинах не відповідають даним протоколів судових засідань про тривалість засідань та даним про те, які судові засідання не відбулись через неявку учасників справи. До табелю безпідставно включено витрати на складання документів у кримінальному провадженні. Отже, позивачкою не дотримано вимог процесуального закону щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу належними та допустимими доказами, що є підставою для відмови у їх стягненні.

В судове засідання, окрім позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , його представниці ОСОБА_4 , третьої особи ОСОБА_5 , інші учасники справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що від Золочівської міської ради та КП ЛОР «Золочівське МБТІ» до суду надійшли заяви про розгляд справи за відсутності їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, її представника та третьої особи на підтримання апеляційної скарги позивачки та в заперечення скарги відповідача, відповідача та його представниці на підтримання їх апеляційних скарг та в заперечення скарги позивачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзивів на позовну заяву, уточнення позовної заяви, відповіді на відзиви, додаткових письмових пояснень, заяви про ухвалення додаткового рішення суду, апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 13, 41, 129 Конституції України, ст.ст. 120-126,524-525, 529, 546,548-549, 560-561 ЦК УРСР(1963р.), 15,16, 261,267 316, 317, 319, 321, 328, 391-393, ЦК України, ст. 78 ЗК України, ст.ст. 10, 11-12, 60, 61, 209, 212, 214, 215, 218, 257, 261, 263, 267 ЦПК України ЦПК та задовольняючи позов частково, - виходив з того, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_8 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , вбачається, що ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт від імені ОСОБА_6 посвідчено головою в с. Княже Золочівського району Львівської області 08.04.1987 року, реєстраційний номер № 5 в користь ОСОБА_1 . Згідно довідки № 229 від 31.05.2018 року виданої Червоненської сільською радою Золочівського району Львівської області заповіт не змінений і не відміненний. Згідно довідки № 182 від 30.05.2018 року Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, вбачається, що останнім місцем проживання померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , було с. Княже, Золочівського району Львівської області. Спадщину після смерті ОСОБА_6 фактично прийняла її донька ОСОБА_1 , яка проживала без реєстрації із ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , на день смерті останньої та після її смерті. Заборон і арештів на житловий будинок немає. Згідно рішення виконавчого комітету № 13 від 27.04.2007 року Княжівська сільська рада Золочівського району Львівської області, вирішено передати право власності на будинок ОСОБА_3 , який знаходиться по АДРЕСА_1 . Згідно із копії свідоцтва на право власності на неухоме майно, від 15.06.2012 року, вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 . Із копії витягу про державну реєстрацію прав від 15.06.2012, вбачається, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , є зареєстроване за ОСОБА_3 . З копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 52870335 від 06.08.2018 року, вбачається, що до спадкового реєстру внесено справу № 146/2018 після смерті ОСОБА_6 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , вбачається, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками вказані ОСОБА_9 та ОСОБА_6 . Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , вбачається, ОСОБА_10 одружилася з ОСОБА_11 , і змінила прізвище на ОСОБА_12 . Згідно копії рішенння Княжівської сільської Ради народних депутатів Золочівського району Львівської області виконавчий комітет 06.04.1994 року № 26 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства. З книги реєстрації громадян, яким безоплатно Княжівською сільською Радою народних депутатів Золочівського району Львівської області передано земельні ділянки у приватну властність, ОСОБА_6 та ОСОБА_13 . Згідно копій квитанцій про оплату за газ, вбачається, що такі видавались, на ім"я ОСОБА_1 . Згідно копії свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР від 15.05.1980 р. за № 210, ОСОБА_6 надана була земельна ділянка під забудову площею 800 кв.м. на підставі рішень зборів колгоспу ім.Леніна від 01.10.1979р.№4 та рішення Червоненської сільської ради від 15.10.1979р. Згідно витягу з рішення від 24 квітня 1980р. за №114 вирішено надати дозвіл на право на будівництво ОСОБА_6 в с.Княже, житловий будинок , площа забудови 107.88 кв.м. Як вбачається з копії акту виносу в натуру плану земельної ділянки від 15.05.1980. с.Княже, виданий ОСОБА_6 , про те, що рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу ім.Леніна від 01.10.1979 р., затверджене рішенням виконкому Золочівської районної ради депутатів трудящих від 24.04.1980 р. за №114, було проведено в натурі відвод земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника ОСОБА_6 . Згідно записів у погосподарських книгах спірний будинок належав колгоспному двору, а членами даного двору були: ОСОБА_6 , 1919 р.н., яка була головою колгоспного двору, ОСОБА_3 , (внук) 1973р.н., ОСОБА_7 (внучка),1979 р.н. Матеріалами справи достовірно встановлено, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами згідно записів у по господарських книгах належав колгоспному двору, а членами даного двору, які станом на 1990 р. не втратили та зберегли право на частку в майні такого, були: ОСОБА_6 , 1919 р.н., яка була головою колгоспного двору, ОСОБА_3 , (внук) 1973р.н., ОСОБА_7 (внучка),1979 р.н. Отже, виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Щодо доводів представника відповідача, що ОСОБА_3 був одноосібним власником спірного будинку і те, що спадкодавець ОСОБА_1 , не набула право на частку у майні даного колгоспного двору, то такі суд відхилив, оскільки, як зазначалось вище спірний будинок належав до суспільної групи - колгоспний двір, а отже майно даного колгоспного двору належало його членам на праві спільної сумісної власності, виходячи з рівності часток усіх членів двору. При цьому, встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 , як член даного двору постійно проживала у спірному будинку , (головою двору) до часу своєї смерті. Згідно довідки № 182 від 30.05.2018 року Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, вбачається, що останнім місцем проживання померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , було с. Княже, Золочівського району Львівської області. Спадщину після смерті ОСОБА_6 фактично прийняла її донька ОСОБА_1 , яка проживала без реєстрації із ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 на день смерті останньої та після її смерті. Заповіт від імені ОСОБА_6 посвідченого секретарем Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області 08.04.1987 року, реєстраційний номер № 5 в користь ОСОБА_1 , а тому суд вважав, що позивач не втратила право на частку в майні даного двору. Щодо доводів представника відповідача, про те, що ОСОБА_1 спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , не прийняла, то суд зазначив таке. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину. Таким чином, для встановлення тієї обставини, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи вступив він фактично в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо позивач у шестимісячний строк вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішив питання про визнання права власності на спадкове майно. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. У даній справі установлено, що після смерті ОСОБА_6 позивачка не звернулася до нотаріальної контори оскільки, будучи спадкоємцем за заповітом (1-ї черги за законом) після смерті матері, після відкриття спадщини фактично вчинила дії по її прийняттю у відповідності до ст.549 ЦК України(1963р.), ч.3 ст.1268 ЦК України (2003р.) так як проживала з матір`ю однією сім`єю на момент її смерті, похоронила її за власні кошти та вступила в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Княжівської сільської ради №182 від 30.05.2018р. про те, що Позивачка з 1954 року(від народження) по час смерті спадкодавця та надалі по даний час проживає без реєстрації за вказаною адресою, показаннями допитаних у справі свідків. Окрім того вищезгаданий житловий будинок було збудовано в період з 1979 по 1983 роки, що підтверджується рішенням виконкому Княжівської сільради №13 від 27.04.2007р. Крім цього, виконком сільської ради задовільнив заяву ОСОБА_3 про оформлення права власності на житловий будинок без погодження та всупереч законних прав та інтересів інших осіб, за відсутності їх відмови від спадщини(власності), вказані обставини підтверджені в судовому засіданні поясненнями сторін, які підтвердили, що на засідання виконкому не запрошувалися, письмових заяв до сільради про відмову від прийняття спадщини не подавали. При цьому, доводи відповідача, що його мати ОСОБА_1 , фактично не проживала у спірному житловому будинку та не брала участі у веденні спільного господарства своїми коштами чи працею, про що зазначив у своїх показаннях в судовому засіданні, суд відхилив, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема, Відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на час завершення будівництва будинку(1983р.) виповнилося 10 років, тобто був малолітньою особою. Зокрема свідок ОСОБА_14 , безпосередньо у судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 , постійно проживала за адресою спірного майна, доглядав за майном і робила там господарські роботи. Свідок ОСОБА_15 , яка безпосередньо в судовому засіданні дала показання аналогічні вищевикладеним свідком. Свідок ОСОБА_11 пояснив, що він являється чоловіком позивачки та батьком відповідача.Пояснив, що він із своєю сімєю постійно проживав у АДРЕСА_1 . Він отримав у м.Золочеві квартиру у 1990, однак там не проживав, а лише залишався коли робив ремонти. В судовому засіданні встановлено, що позивач, сплачує за користування комунальними послугами, що надаються за адресою АДРЕСА_1 . У відповідності до ст.549 ЦК України в редакції 1963р., дії, які свідчать про прийняття спадщини, є не тільки подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, але й факт вступу спадкоємця в управління спадковим майном. Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, на думку суду, позивач ОСОБА_1 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, тобто у відповідності до ст.549 ЦК України в редакції 1963 року вчинила дії, які свідчать про прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_6 . За таких умов, після смерті спадкодавця належна їй частка у вищевказаному майні (спірного житлового будинку), перейшла за загальними правилами спадкування. Таким чином, встановивши, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року, враховуючи те, що позивач є спадкоємцем за законом першої черги спадкування та прийняла спадщину після смерті матері, то суд прийшов до висновку, що оспорюваним рішенням державного реєстратора порушено права позивача на спірний будинок, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішень та приватизаціі є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Щодо вимоги про визнання недійсною та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 , судом встановлено, ОСОБА_3 є влаником спірної земельної ділянки, в порядку пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України на підставі розробленої та затвердженої у встановленому порядку рішенням Княжівської сільської ради № 218 від 30 січня 2018 року технічної документації із землеустрою, якою за результатами зйомки уточнено площу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,21 га з кадастровим номером 4621883300:01:002:0040 в ДЗК та речових прав Діжака В.М. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Позивачем не оскаржуються правовстановлюючі документи, на підставі яких у ОСОБА_3 виникло право власності на земельну ділянку і проведено державну реєстрацію речових прав, що виключає скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав, яка проведена на підставі правовстановлюючих документів. До позовної заяви долучено витяг з Державного земельного кадастру НВ-4607274152018 від 27.06.2018, який підтверджує державну реєстрацію сформованої земельної ділянки кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0,2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарьських будівель і споруд (присадибна ділянка) в Державному земельному кадастрі, а не державну реєстрацію речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як помилково стверджує позивач. Документи, які підтверджують державну реєстрацію речових прав, щодо скасування якої заявлено позовну вимогу, позивачем суду не надано і такі в матеріалах справи відсутні. Позивач просила, суд визнати недійсним і скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 ОСОБА_3 , при цьому не оспорювала документи, на підставі яких проведена державна реєстрація речових прав (рішення органу місцевого самоврядування тощо), обравши неналежний спосіб захисту. Рішення яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 , ніким не оскаржене, не скасоване, а тому відсутні підстави вважати, що державна реєстрація прававласності на вказане нерухоме майно здійснена з порушенням закону. При цьому, реєстрація прававласності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням прававласності з боку держави. Сама собою державна реєстрація прававласності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи прававласності, але створює спростовувану презумпціюправавласності такої особи (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17). Разом з тим, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного(неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права на захист своїх правв іншому порядку. Для оспорення правомірності набуття права власності на земельну ділянку, доведенню та спростуванню підлягають інші обставини, ніж державна реєстрація права власності на майно. Позовні вимоги зводяться до того, що вона по суті оспорює правомірність набуття прававласності на земельну ділянку, що у свою чергу свідчить про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є не ефективним,а тому у задоволенні в частині позову про визнання недійсною та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 , слід відмовити. Отже, задоволення вказаних вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону. Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Із змісту оскаржуваного додаткового рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 133, 135, 137, 141, 142, 270 ЦПК України та задовольняючи частково клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про відшкодування відповідачем понесених витрат на професійну правничу допомогу, виходив з того, - що оскільки, в рішенні суду від 25 січня 2024 року не вирішено в повній мірі питання про судові витрати, слід ухвалити додаткове рішення. Факт отримання позивачем правничої допомоги під час розгляду даної справи в суді підтверджується копією ордеру про надання правової (правничої) допомоги від 19 грудня 2018 року, укладеного між нею та адвокатом Колодзінським М.В. На виконання вимог ч.3 ст.137 ЦПК України, представником позивача надано табель наданих послуг від 19.11.2023 року, згідно якого вбачається, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 13500 грн. В зв`язку з чим, клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про відшкодування відповідачем понесених витрат на професійну правничу допомогу, підлягає частковому задоволенню в сумі 8 000 грн., відповідно до задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають, обставини які суд вважав встановленими не доведені, а тому рішення суду підлягають скасуванню.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , територіальної громади с. Княже в особі Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, територіальної громади с. Червоне в особі Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області, правонаступником яких є Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області,Комунального підприємства Львівської обласної ради Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації, Центр надання адміністративних послуг Золочівської міської ради Золочівського району, третя особа - ОСОБА_5 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсною та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку (з врахуванням заяви про уточнення позовної заяви, що стосуються заміни неналежних відповідачів), у якому просила:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, житловий будинок в АДРЕСА_1 видане 15.06.2012 року Княжівською сільською радою Золочівського району на ОСОБА_3 згідно рішення виконкому Княжівської сільської ради № 13 від 27.04.2007 року;

- скасувати Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок;

- скасувати рішення Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області № 13 від 27.04.2007 року «Про оформлення права власності» ОСОБА_3 на житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 як незаконне.

- визнати недійсною та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 70 років померла її мати ОСОБА_6 , яка постійно проживала у власному будинку по АДРЕСА_1 , про що Червоненською сільською радою Золочівського району Львівської області в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис № 12 від 30.03.1990 року, свідоцтво про смерть НОМЕР_6 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне їй на час смерті майно. Зазначала, що 08.04.1987 року, за життя ОСОБА_6 склала в користь позивачки ОСОБА_16 , заповіт на випадок своєї смерті, посвідчений Червоненською сільською радою Золочівського району Львівської області, який не змінювався та не відмінювався. У визначений законом 6-ти місячний строк позивачка не звернулася до нотаріальної контори оскільки будучи, дочкою спадкодавця та спадкоємцем за заповітом після смерті матері протягом 6-ти місяців з дня відкриття спадщини фактично вчинила дії по прийняттю, спадщини у відповідності до ст.549 ЦК України (1963 року), так як вступила в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Княжівської сільської ради № 182 від 30.05.2018 року про те, що позивачка з 1954 року по час смерті спадкодавця та надалі по даний час проживає без реєстрації за вказаною адресою. Вказувала на те, що вищезгаданий житловий будинок було збудовано в період з 1979 по 1983 роки за кошти позивачки та її чоловіка, який на той час, будучи будівельником за спеціальністю працював у будівельній організації та власною працею та за участю своїх знайомих по роботі виконав більшість робіт з будівництва будинку. Зазначала, що отримавши лист-роз`яснення від нотаріуса звернулася з усною заявою в Золочівсське МБТІ, де їй було повідомлено, що право власності на вказаний будинок зареєстровано 15.06.2012 року Княжівською сільською радою Золочівського району на її сина ОСОБА_3 згідно рішення виконкому сільської ради №13 від 27.04.2007 року. Зазначала, що 20.12.2017 року відділом Держтеокаластру у Золочівському районі Головного управління Держтеокадастру у Львівській області було зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0.2100га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 . Орієнтовні судові витрати зазначала у розмірі 5000 грн., з них 2114.40 грн.- судовий збір; 2000 грн. - оплата правничої допомоги; 900.0 грн. інші витрати, включаючи транспортні витрати у зв`язку із збиранням доказів по справі). Вважає, що такі витрати слід покласти на відповідачів ОСОБА_3 , Червоненську та Княжівську сільські ради Золочівського району Львівської області.

26.02.2024 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, у якій просив:

- ухвалити додаткове рішення Золочівського районного суду Львівської області до рішення суду від 25.01.2024 року щодо позовної вимоги про стягнення в користь ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування заяви про ухвалення додаткового рішення суду зазначили, що рішенням Золочівського районного суду від 25.01.2024 року серед відмовлених позовних вимог, вимога №6 в частину стягнення з відповідачів: ОСОБА_3 , Червоненської та Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області солідарно на користь ОСОБА_1 судовий витрат на правничу допомогу у сумі 2000 грн. В ході розгляду справи витрати на правничу допомогу збільшені. У вказаній вимозі сторони надавали докази, пояснення та заперечення, однак рішення по цю вимогу не ухвалено. Зазначав, що представником позивача надано до суду належні докази надання правничої допомоги: табель виконаних робіт по наданню юридичних послуг ОСОБА_1 за період з 2018 року по 19.07.2023 року та квитанцію про оплату вказаних послуг. Звертав увагу суду на те, що за вказаний період проведено реорганізацію органів місцевого самоврядування, створено Золочівську територіальну громаду Золочівського району Львівської області, до складу якої увійшли Княжівська та Червоненська сільські ради.

Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . З свідоцтва ж про смерть серії НОМЕР_2 , вбачається, що ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заповіт від імені ОСОБА_6 посвідчено головою в с.Княже Золочівського району Львівської області 08.04.1987 року, реєстраційний номер №5 в користь ОСОБА_1 .

Згідно довідки №229 від 31.05.2018 року виданої Червоненської сільською радою Золочівського району Львівської області заповіт не змінений і не відмінений.

Згідно довідки №182 від 30.05.2018 року Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, вбачається, що останнім місцем проживання померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , було с. Княже, Золочівського району Львівської області. Спадщину після смерті ОСОБА_6 фактично прийняла її донька ОСОБА_1 , яка проживала без реєстрації із ОСОБА_6 на АДРЕСА_1 , на день смерті останньої та після її смерті. Заборон і арештів на житловий будинок немає.

Згідно рішення виконавчого комітету №13 від 27.04.2007 року Княжівська сільська рада Золочівського району Львівської області, вирішено передати право власності на будинок ОСОБА_3 , який знаходиться на АДРЕСА_1 .

Згідно із копії свідоцтва на право власності на неухоме майно, від 15.06.2012 року, вбачається, що житловий будинок на АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 .

Із копії витягу про державну реєстрацію прав від 15.06.2012, вбачається, що право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , є зареєстроване за ОСОБА_3 .

З копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №52870335 від 06.08.2018 року, вбачається, що до спадкового реєстру внесено справу № 146/2018 після смерті ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , вбачається, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками вказані ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , вбачається, що ОСОБА_10 одружилася з ОСОБА_11 , і змінила прізвище на ОСОБА_12 .

Згідно копії рішення Княжівської сільської Ради народних депутатів Золочівського району Львівської області виконавчий комітет 06.04.1994 року №26 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства.

З книги реєстрації громадян, яким безоплатно Княжівською сільською Радою народних депутатів Золочівського району Львівської області передано земельні ділянки у приватну власність, ОСОБА_6 та ОСОБА_13 .

Згідно копій квитанцій про оплату за газ, вбачається, що такі видавались, на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно копії свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР від 15.05.1980 р. за №210, ОСОБА_6 надана була земельна ділянка під забудову площею 800 кв.м. на підставі рішень зборів колгоспу ім.Леніна від 01.10.1979р.№4 та рішення Червоненської сільської ради від 15.10.1979р.

Згідно витягу з рішення від 24 квітня 1980р. за №114 вирішено надати дозвіл на право на будівництво ОСОБА_6 в с.Княже, житловий будинок , площа забудови 107.88 кв.м.

Як вбачається з копії акту виносу в натуру плану земельної ділянки від 15.05.1980. с.Княже, виданий ОСОБА_6 , про те, що рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу ім.Леніна від 01.10.1979 р., затверджене рішенням виконкому Золочівської районної ради депутатів трудящих від 24.04.1980 р. за №114, було проведено в натурі відвод земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника ОСОБА_6 .

Згідно записів у погосподарських книгах спірний будинок належав колгоспному двору, а членами даного двору були: ОСОБА_6 , 1919 р.н., яка була головою колгоспного двору, ОСОБА_3 , (внук) 1973р.н., ОСОБА_7 (внучка), 1979 р.н.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Також, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року. Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі -

Вказівки № 5-24/26, та Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року .

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).

Враховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до набрання чинності ЦК України, то у даних правовідносинах слід керуватися положеннями ЦК УРСР (в редакції 1963р.).

Згідно ст. 524 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом.

Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.529 цього кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до вимог ст. 548 цього кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 563 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі смерті члена колгоспного (одноосібного селянського) двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного (одноосібного селянського) двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного (одноосібного селянського) двору після їх смерті переходять до спадкоємців на загальних підставах.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року №3718-ХІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено з ЦК УРСР статті 120-127, що врегульовували створення та діяльність колгоспного двору та статтю 563 щодо спадкування майна колгоспного двору.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

В підпункті г) пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено: згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про введення дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Як роз`яснено в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року №4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Враховуючи вказане, матеріалами справи достовірно встановлено, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами згідно записів у погосподарських книгах належав колгоспному двору та членами даного двору, були: ОСОБА_6 , 1919 р.н., яка була головою колгоспного двору, ОСОБА_3 , (внук) 1973р.н., ОСОБА_7 (внучка),1979 р.н.

Отже, виходячи з вимог ст.ст. 120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали би в рівних частках право власності на майно колгоспного двору у випадку коли б були живими станом на 30 червня 1990 року, тобто кожен на частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Однак, зважаючи на те, що ОСОБА_6 , яка була головою колгоспного двору, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 спадщина на її частку у колгоспному дворі не відкрилася.

ОСОБА_1 ж членом колгоспного двору не була.

Відтак позивачка, незважаючи на те, що є спадкоємицею померлої першої черги та незважаючи на оформлений на її користь заповіт матір`ю, не могла претендувати на спірне майно (яке було майном колгоспного двору) в порядку спадкування за заповітом (чи за законом), оскільки з врахуванням заповіту на який посилається позивачка в обґрунтування своїх порушених прав, вона могла успадкувати усе інше належне спадкодавцю майно, окрім майна колгоспного двору, відповідно до ст. 563 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи вказане, позивачка ОСОБА_1 не набула права на спірне майно в порядку спадкування, не довела своїх прав на житловий будинок як на новозбудоване майно, а відтак її права оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, свідоцтвом про право власності та реєстрацією права власності на спірний будинок за відповідачем, не порушені та не могли бути порушеними, оскільки вона таких не набула.

Відповідно, немає підстав вважати вимоги про: визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, житловий будинок в АДРЕСА_1 видане 15.06.2012 року Княжівською сільською радою Золочівського району на ОСОБА_3 згідно рішення виконкому Княжівської сільської ради № 13 від 27.04.2007 року; скасування Державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на будинок; скасування рішення Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області № 13 від 27.04.2007 року «Про оформлення права власності» ОСОБА_3 на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 як незаконного, підставними та такими, що підлягали до задоволення, а з врахуванням того що відсутні підстави вважати перші три вимоги підставними, безпідставною також слід вважати і вимогу про визнання недійсною та скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 , оскільки така є похідною від трьох перших.

Вказаним доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_1 слід визнати частково обґрунтованими та самі скарги слід задовольнити частково.

Рішення ж Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року,в якому ухвалою Золочівського районного суду Львівської областівід 19 березня 2024 року виправлено описку та додаткове рішення Золочівського районного суду Львівської області від 04 березня 2024 року, як додаток до основного, слід скасувати з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року,в якому ухвалою Золочівського районного суду Львівської областівід 19 березня 2024 року виправлено описку та додаткове рішення Золочівського районного суду Львівської області від 04 березня 2024 року- скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , територіальної громади с. Княже в особі Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, територіальної громади с.Червоне в особі Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області, правонаступником яких є Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради Золочівське бюро технічної інвентаризації, Центр надання адміністративних послуг Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області, третя особа - ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсною та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку- відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 січня 2025 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра