Ухвала від 30.05.2025 по справі 445/2014/18

УХВАЛА

30 травня 2025 року

м. Київ

справа № 445/2014/18

провадження № 61-6116ск25

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року (з урахуванням ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року про виправлення описки)

та постанову Львівського апеляційного суду від 14 січня 2025 року у справі

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , територіальної громади с. Княже в особі Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, територіальної громади с. Червоне в особі Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області, правонаступником яких є Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради Золочівське бюро технічної інвентаризації, Центр надання адміністративних послуг Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсною та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала

до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року (з урахуванням ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року про виправлення описки) та постанову Львівського апеляційного суду від 14 січня 2025 року

у зазначеній справі.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду

та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження,

з огляду на наступне.

У статті 392 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги.

Касаційна скарга подана поза межами строку, передбаченого процесуальним законом.

У касаційній скарзі заявник просить поновити строк на подання касаційної скарги, визначивши причини пропуску процесуального строку поважними, посилаючись на те, що копію оскарженої постанови Львівського апеляційного суду від 14 січня 2025 року заявник отримала 05 лютого 2025 року.

На підтвердження вказаного надано докази.

Вперше до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року (з урахуванням ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року про виправлення описки) та постанову Львівського апеляційного суду від 14 січня 2025 року заявник звернулася 26 лютого 2025 року.

Верховний Суд ухвалою від 11 квітня 2025 року касаційну скаргу визнав неподаною та повернув заявнику.

На переконання заявника, зазначене є достатньою підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та відкриття касаційного провадження.

Згідно із частиною першою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо

в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання)

без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється

з дня складення повного судового рішення.

Положеннями частини другої статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (частина третя

статті 27 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо

та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпроголошено право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що

не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін

та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження

не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади

про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення

не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у рішеннях від 09 листопада 2004 року в справі «Науменко проти України», від 18 січня

2005 року в справі «Полтораченко проти України» та від 08 листопада 2005 року в справі «Тімотієвич проти України».

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Верховний Суд зазначає, що на стадії відкриття касаційного провадження Верховний Суд не має можливості перевірити наявність чи відсутність доказів

на підтвердження надсилання/вручення судом апеляційної інстанції копії рішення заявнику, оскільки за правилом частини сьомої статті 394 ЦПК України питання про витребування матеріалів справи вирішується під час відкриття касаційного провадження.

Згідно зі статтею 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (статті 122 ЦПК України).

Відповідно до статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події (частина четверта статті 124 ЦПК України).

Враховуючи положення статті 390 ЦПК України, яка визначає строк на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції Верховний Суд, здійснюючи перевірку дотримання заявником процесуальних строків на подання касаційної скарги враховує час її подання (календарну дату).

Зазначений порядок забезпечує правильний обрахунок процесуального строку та швидке з`ясування судом дотримання цих строків заявником, що виключає помилкове та безпідставне поновлення пропущеного строку.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на касаційне оскарження судового рішення, особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, у тому числі, спрямовані

на своєчасне одержання судових рішень, а також підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

Стаття 121 ЦПК України визначає розумність процесуальних строків.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Вперше до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року (з урахуванням ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року про виправлення описки) та постанову Львівського апеляційного суду від 14 січня 2025 року заявник звернулася 26 лютого 2025 року.

Верховний Суд ухвалою від 11 квітня 2025 року касаційну скаргу визнав неподаною та повернув заявнику.

На переконання заявника, зазначене є достатньою підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та відкриття касаційного провадження.

Повторно касаційну скаргу заявник подала 07 травня 2025 року.

Доводи заявника щодо причин пропуску строку на касаційне оскарження

не можна визнати поважними, оскільки невиконання вимог ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги не є поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження.

Заявник дійсно в силу норм ЦПК України має право на повторне звернення

до суду касаційної інстанції, але це не означає безумовне поновлення строку касаційного оскарження, так як заявник має довести що перешкоджало виконати вимоги ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги при первісному зверненні до суду касаційної інстанції.

Згідно частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними,

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.

Отже, заявнику необхідно подати до суду касаційної інстанції заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести інші підстави для його поновлення.

Окрім зазначеного подана касаційна скарга не відповідає вимогам, визначеним пунктами 4 і 6 частини другою статті 392 ЦПК України, у яких зазначено, що

у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується, клопотання особи, яка подає скаргу.

За приписами статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково

і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема

за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;

4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині

і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне

з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 ставить питання

про скасування у повному обсязі постанови Львівського апеляційного суду

від 14 січня 2025 року та часткове скасування рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимоги про визнання недійсною та скасування реєстрації

06 лютого 2018 року права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 4621883300:01:002:0040, площею 0,2100 га для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 та ухвалити нове рішення у відповідній частині

про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14813950446218.

Одночасно ОСОБА_1 просить визнати недійсними та скасувати:

- рішення виконавчого комітету Княжівської сільради Золочівського району Львівської області від 09 квітня 1994 року № 26 «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок для будівництва і обслуговування будинку, господарських будівель, споруд та ведення підсобного господарства», надання ОСОБА_3 дозволу на приватизацію 0,24 га земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку в с. Княже Золочівського району Львівської області;

- рішення № 92 від 28 жовтня 2016 року VII сесії VII скликання Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність ОСОБА_3 », у власність площею 0,30 га, в т. ч.: 0,30 га для обслуговування житлового будинку (о.жб.) по АДРЕСА_1

за рахунок земель житлової та громадської забудови, 0,09 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в

АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови;

- рішення № 130 від 31 січня 2017 року VIII сесії VII скликання Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області «Про внесення змін

до рішення сесії № 92» про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,21 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в

АДРЕСА_1 , за рахунок земель житлової та громадської забудови;

- рішення № 218 від 30 січня 2017 року XV сесії VII скликання Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості», кадастровий номер 4621883300:01:002:0040, площею 0,2100 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_3 .

Зазначені вимоги не були предметом розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій.

Ураховуючи викладене вище, ОСОБА_1 необхідно належно сформолювати вимогу касаційної скарги, зокрема вказати судове (судові) рішення,

що оскаржується (оскаржуються), із зазначенням дати, місяця та року ухвалення (постановлення) судового (судових) рішення (рішень), та викласти свої

вимоги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 409 ЦПК України.

Визначення судового рішення, яке є предметом касаційного оскарження

та формулювання клопотання (процесуальної вимоги) має суттєве значення

на стадії касаційного провадження.

Також, згідно з пунктом п`ятим частини другої статті 392 ЦПК України

у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)

статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,

крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права

у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Разом з цим, при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід,

і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;

4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії,

що розглянула справу;

5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної

або територіальної юрисдикції;

8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб,

що не були залучені до участі у справі.

При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою

статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу,

що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, обов`язковою умовою касаційного оскарження судових рішень

на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що Верховний Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з мотивувальної частини касаційної скарги обирати норми права, з застосуванням яких не погоджується заявник.

У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність

або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів

над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи, незгоди заявника із оскарженими судовими рішеннями, що свідчить про формальний підхід до належного оформлення касаційної скарги в частині обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням частини другої статті 389 ЦПК України.

Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та зазначення норм права, які, на думку заявника, невірно застосовані судом, без зазначення та обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України,

не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої

статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового викладення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Положеннями цієї статті передбачено, що у касаційній скарзі повинні бути зазначені підстави касаційного оскарження.

Верховний Суд роз`яснює заявнику, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України).

Враховуючи викладене, заявнику необхідно надіслати до суду

касаційної інстанції нову редакцію касаційної скарги, в якій зазначити

прохальну частину касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 409 ЦПК України, та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), надати копії скарги (в новій редакції) та доданих до неї матеріалів відповідно

до кількості осіб, які беруть участь у справі, або надати докази надсилання касаційної скарги в новій редакції учасникам справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення указаних недоліків.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року (з урахуванням ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року

про виправлення описки) та постанову Львівського апеляційного суду

від 14 січня 2025 рокузалишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали до касаційної скарги застосовуються наслідки, передбачені цивільним процесуальним законодавством.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Литвиненко