Постанова

від 22.01.2025 по справі 743/1059/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/1059/24

Головуючий у першій інстанції - Кравчук М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/299/25

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Мамонової О.Є.,

суддів - Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Герасименко Ю.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 листопада 2024 року (проголошено о 17:11, повний текст рішення складено 12.11.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,-

У С Т А Н О В И В :

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення останньої батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який розірвано рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04.02.2014. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які зареєстровані та мешкають з батьком. Мати мешкає окремо.

Зазначав, що після розірвання шлюбу вихованням та утриманням (опікою) неповнолітньої доньки ОСОБА_3 займається виключно він, намагається забезпечити дитину всім необхідним. Відповідачка не виконує свої батьківські обов`язки, фактично самоусунулась від будь-якого спілкування з дитиною, її виховання і утримання, фінансової допомоги в останні роки дитині не надає, не цікавиться її станом здоров`я, успіхами в школі, тощо.

Ураховуючи ставлення ОСОБА_2 до своєї дитини, її поведінку по відношенню до неї, повне самоусунення від піклування, уважав, що наявні підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення матері батьківських прав.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12.11.2024 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що дослідженими у справі доказами, зокрема довідкою Чернігівської загальноосвітньої школи №35 від 29.08.2024 та показаннями свідка ОСОБА_4 , доведено ухилення та свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками відповідачкою.

Заявник зазначає, що опитування у судовому засіданні ОСОБА_3 відбулося з порушенням ст. 232 ЦПК України, без присутності представника служби у справах дітей.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Похилько С.М., які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, визнавши таким, що відповідає інтересам дитини, висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконкому Чернігівської міської ради №610 від 17.09.2024, виходив з того, що мати, хоча і в недостатній мірі, але цікавиться життям доньки, жоден доказ у даній справі не свідчить про неможливість змінити поведінку матері на краще, чи про те, що її поведінка несе загрозу для дитини.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що сторони з 29.04.2009 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04.02.2014 (а.с. 9).

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 24.09.2009 відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис №2392 (а.с. 7).

ОСОБА_5 зареєстрована та проживає разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №5495 від 22.07.2024, виданою Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради (а.с. 6). Зазначений будинок належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.02.2008 (а.с. 10, 11).

ОСОБА_2 з 23.08.2017 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 23.08.2017 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 1626 (а.с. 41). Відповідачка проживає за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 68).

Відповідно до довідки Дошкільного навчального закладу санаторного типу №58 «Лісова казка» №01.41-77 від 05.05.2014, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідувала садок з січня місяця 2013 року. Протягом цього періоду дитина часто не відвідувала дошкільний заклад, причини пов`язані з домашніми обставинами, інколи через хворобу. З першого дня відвідування дитиною дошкільного закладу, мама опікувалась дитиною: приводила, забирала дитину з дошкільного закладу, приймала участь у суспільному житті садочка (ремонтні роботи). Останнім часом (з січня 2014 року) мама майже не приймає участі у вихованні дитини - не приводить дитину до садочка, не забирає, не відвідує святкові музичні ранки з участю ОСОБА_7 . В даний час дитина проживає з татком ОСОБА_8 . Дитина доглянута, охайно одягнена. Зауважень до нього нема (а.с. 12).

З характеристики, складеної Чернігівською ЗОШ №35 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що батько приділяє належну увагу вихованню доньки, відвідує батьківські збори (а.с. 13).

Листом №13-07/103 від 12.08.2024 Служба у справах дітей Любецької селищної ради повідомила Управління (службу) у справах дітей Чернігівської міської ради про те, що відносно ОСОБА_2 , матері неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання проведено обстеження умов проживання та складено акт обстеження умов проживання №32 від 13.08.2024. У ході бесіди з матір`ю з`ясувалось, що дитина з нею не проживає, а проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , так як у дитини не склалися стосунки та порозуміння з її чоловіком. ОСОБА_9 повідомила, що утриманням та вихованням доньки займається батько дитини, вона ж з чоловіком не мають постійної роботи і самі живуть на кошти від тимчасових підробітків, а також визнала, що має алкогольну залежність. За місцем проживання ОСОБА_2 характеризується як спокійна, не конфліктна, але має шкідливу звичку до вживання алкогольних напоїв. До відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків не притягувалась (дитина проживала з матір`ю дуже короткий термін). До позбавлення батьківських прав відноситься з розумінням того, що не може надати дитині належного виховання та забезпечити потреби дитини, а також розуміє, що її чоловік несе загрозу психологічному стану дитини (а.с. 68).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради «Про особисті немайнові права і обов`язки батьків та дітей» (протокол від 09.09.2024) №610 від 17.08.2024 затверджено висновок щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 56-57).

У висновку встановлено, що під час бесіди з ОСОБА_7 остання повідомила, що часто спілкується з матір`ю, їздить до неї на канікули, мама вітає доньку зі святами, дарує подарунки, разом купують необхідні речі до школи. Згідно з інформацією Чернігівської ЗОШ №35 від 29.08.2024 мати неповнолітньої ОСОБА_10 вихованням дочки не займається, навчанням не цікавиться, батьківські збори не відвідує. Відповідно до повідомлення КНП «Сімейна поліклініка» ЧМР, дитина перебуває на обліку ендокринолога та офтальмолога, на прийом до лікаря та на профілактичні огляди Руслану приводить сестра ОСОБА_11 , мати на прийом до лікаря жодного разу не приходила.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).

Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган, серед іншого, визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності (п. а ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей).

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частини 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Частинами 6-10 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно зі ст. 141, 150, 151, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. 1-3 ст. 157 СК України).

Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».

Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звідси виходить, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №466/9380/17 (провадження №61-2175св20) при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29.04.2020 у справі №522/10703/18 (провадження №61-4014св20), від 13.04.2020 у справі №760/468/18 (провадження №61-8883св19), від 11.03.2020 у справі №638/16622/17 (провадження №61-13752св19), від 23.12.2020 у справі №522/21914/14 (провадження №61-8179св19), від 29.07.2021 у справі №686/16892/20 (провадження №61-6807ск21), від 03.08.2022 у справі №306/7/20 (провадження №61-3498св22), від 07.12.2022 у справі №562/2695/20 (провадження №61-8203св22), від 11.01.2023 у справі №461/7447/17 (провадження № 61-1858св22), від 13.03.2023 у справі №215/3495/21(провадження №61-1139св23) .

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості та його поведінці, позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага (справа «Хант проти України від 07.12.2006).

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України»).

Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки, винна поведінка відповідачки у свідомому нехтуванні своїми обов`язками відсутня.

Апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з одночасним попередженням відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання доньки.

Колегія суддів вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу та буде очевидно суперечити інтересам дитини.

Принцип якнайкращих інтересів дитини передбачає право мати і знати обох батьків, отримувати від них виховання, піклування та турботу, за відсутності при цьому дійсних і реальних підстав вважати, що таке буде суперечити інтересам дитини.

Зважаючи на те, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідачки від виховання своєї неповнолітньої доньки, оскільки вони не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції ґрунтовно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

У матеріалах справи відсутнє підтвердження доводів апеляційної скарги та не надано позивачем належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, разом з тим, матеріали справи не містять беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов`язками матері ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав для позбавлення її батьківських прав.

Крім того, у затвердженому виконавчим комітетом Чернігівської міської ради висновку «Про особисті немайнові права і обов`язки батьків та дітей» (протокол від 09.09.2024 № 18) № 610 від 17.09.2024 констатовано, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 16 Сімейного кодексу України), тому доцільне до застосування лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності винної поведінки заходи впливу відносно матері, позбавлення батьківських прав є передчасним і не відповідає інтересам дитини. На підставі викладеного вище та враховуючи пропозиції комісії з питань захисту прав дитини, керуючись ст. 164 Сімейного кодексу України, виконавчий комітет Чернігівської міської ради, як орган опіки та піклування вважав недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що опитування ОСОБА_10 у судовому засіданні відбулося з порушенням ст. 232 ЦПК України, без присутності представника служби у справах дітей, не заслуговують на увагу, оскільки положеннями вказаної статті врегульовано порядок допиту малолітніх та неповнолітніх свідків, у той час як в цій справі неповнолітня ОСОБА_7 не має статусу свідка, судом першої інстанції заслуховувалась думка дитини у порядку ст. 171 СК України.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для його скасування, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 січня 2025 року.

Головуюча О.Є.Мамонова

Судді Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко