Постанова

від 23.01.2025 по справі 200/3508/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року справа №200/3508/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі № 200/3508/24 (головуючий І інстанції Крилова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Олександрівського районного суду Донецької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Олександрівського районного суду Донецької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, в якому просив:

-визнати протиправним наказ Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24 Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі (з 25 січня 2024 року) та скасувати наказ Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24;

-зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України Про державну службу з 25 січня 2024 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали позивачем надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи клопотання позивач посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/8348/21 від 04.04.2023 року та вважає, що ним не пропущений встановлений статтею 233 КЗпП України трьох місячний строк звернення до суду. Також посилається на те, що він проживає та працює в смт Олександрівка, Краматорського району Донецької області, яке відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією віднесено до територій можливих бойових дій та просить врахувати тимчасові періодичні відключення електроенергії, тимчасову періодичну відсутність інтернету та інші фактори, в тому числі психологічні, у зв`язку з триваючою збройною агресією проти України, які обумовили звернення позивача до суду в останній день строку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, повернуто позивачу адміністративний позов.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати, поновити позивачу строк звернення до суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скарга обґрунтована тим, що підставою для повернення адміністративного позову стало пропущення місячного процесуального строку на звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Скаржник посилається на помилкове посилання суду на застосування норм ч. 5 ст. 122 КАС України.

У положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про державну службу" заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Надбавка за вислугу років є однією із обов`язкових складових заробітної плати державного службовця.

У позовній заяви ставиться питання про скасування наказу роботодавця, яким порушуються норми законодавства про оплату праці.

У статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, відлік тримісячного строку на звернення до суду з вимогою щодо виплати надбавки за вислугу років державної служби розпочинається з першого числа місяця, наступного за тим, в якому надбавка за вислугу років державної служби в спірному розмірі була виплачена.

В адміністративному позові заявлено позовні вимоги щодо визнання протиправним наказ Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» (з 25 січня 2024 року) та зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 25 січня 2024 року, що є належною заробітною платою і охоплюється застосованим у ч. 1 ст. 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». Тобто, при отриманні заробітної плати за лютий 2024 року (29.02.2024), достеменно стало відомо про порушення права щодо отримання надбавки за вислугу років державної служби. Таким чином відлік строку звернення до суду розпочинається з 01.03.2024.

Позов подано до Донецького окружного адміністративного суду через кабінет електронного суду 31 травня 2024 року, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду.

Також, позивач проживає та працює в смт Олександрівка, Краматорського району Донецької області, яке відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» віднесено до територій можливих бойових дій, а також врахувати тимчасові періодичні відключення електроенергії, тимчасову періодичну відсутність інтернету та інші фактори, в тому числі психологічні, у зв`язку з триваючою збройною агресією проти України, які обумовили його звернення до суду в останній день строку.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Провертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є державним службовцем Олександрівського районного суду Донецької області, тобто проходить публічну службу, а заявлені ним позовні вимоги стосуються правовідносин щодо виплати йому надбавки за вислугу років в належному розмірі за час проходження вказаної публічної служби, з огляду на це суд дійшов до висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний місячний строк на звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України. З огляду на звернення позивача з позовом 31 травня 2024 року, суд дійшов висновку, що позивачем пропущений місячний процесуальний строк на звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Застаттею 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюютьсяна засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказіві у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом,розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбаченихКодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч.3 вказаної статті, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

У пункті 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року №2 зазначено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 20 липня 2023 року у справі № 380/6555/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги.

Спірним питанням у справі є нарахування та виплата позивачу надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 25 січня 2024 року.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у своїх рішеннях дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Отже, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.

При цьому, за частиною 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За висновками Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 у подібних правовідносинах дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.

Спірні правовідносини виникли на час дії статті 233 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року.

При цьому, суд зазначає, що частина 2 ст. 233 КЗпП України визначає, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто, частина 2 ст. 233 КЗпП України визначає строк у правовідносин які складись між працівником та роботодавцем саме при звільненні.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується сторонами, позивач продовжує працювати у відповідача.

Отже, судом встановлено, що позивач на даний час продовжує працювати, зазначене свідчить про застосування до спірних правовідносин саме частини 1 ст. 233 КЗпП України, яка визначає початок перебігу строку з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 400/5432/24 у подібних правовідносинах щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, звернув увагу на те, що приписи частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України пов`язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Також, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Спірним питанням у справі №260/3564/22 було нарахування і виплату особі, як діючому працівнику Служби судової охорони додаткової винагороди передбаченоїпостановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосування положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції яка діє після внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, яка передбачає обмеження строку звернення до суду трьома місяцями.

Колегія суддів зазначає, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Матеріали справи не містять доказів з яких вбачається дату ознайомлення позивача з наказами відповідача, нарахуванням позивачу заробітної плати.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права при отриманні заробітної плати за лютий 2024 року (29.02.2024), отже, позивачу стало відомо про порушення права щодо нарахування надбавки за вислугу років державної служби під час її отримання.

Таким чином відлік строку звернення до суду розпочинається з 01.03.2024.

Тобто зазначене свідчить, що звертаючись з позовом 31 травня 2024 року, позивач дотримався строку звернення до суду.

Отже за такого правого регулювання, встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви.

Крім того, позивач в обґрунтування про поновлення строку зазначив, що він проживає та працює в смт Олександрівка, Краматорського району Донецької області, яке відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією віднесено до територій можливих бойових дій та просить врахувати тимчасові періодичні відключення електроенергії, тимчасову періодичну відсутність інтернету та інші фактори, в тому числі психологічні, у зв`язку з триваючою збройною агресією проти України, які обумовили звернення позивача до суду в останній день строку.

Суд першої інстанцій не звернув увагу на вказані обставини та не надав їм оцінки.

Вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин.

Суд також вважав за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями55,124,129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права тастаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року по справі № 560/6732/22.

Згідно статті 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви позивачеві на підставі пункту 1 частини 4статті 169 КАС України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а отже підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі № 200/3508/24 - скасувати.

Справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 23 січня 2025 року

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.А. Блохін

І.В. Геращенко