Постанова

від 23.01.2025 по справі 520/37104/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 р. Справа № 520/37104/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024, (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) по справі № 520/37104/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Партнер»

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Партнер (далі також - позивач, ТОВ Торгівельна компанія Партнер) звернулось до суду з позовом в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративно господарського штрафу від 07.12.2023 № 035160 винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті.

В обґрунтування позову зазначив , що не є належним суб`єктом відповідальності , оскільки ним не порушено ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт". В спірних правовідносинах автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_1 , в користуванні якого перебував транспортний засіб та яким перевозився товар замовника ТОВ " ТК "Партнер".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу №035160 від 07.12.2023р.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Партнер" 2.684,00 грн. у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 2.500,00 грн у якості компенсації витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом не вірно надано оцінку доказам, не враховано , що позивач є належним суб`єктом відповідальності, оскільки транспортний засіб, належний йому не обладнаний тахографом, водій не мав індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіка змінності. Доводи позивача щодо перебування транспортного засібу у користуванні ФОП ОСОБА_1 не підтверджені належними доказами. Договір оренди не надавався під час перевірки, наданий лише до суду , проте без додатків (актів прийому передачі). Також позивачем не надані докази тимчасової реєстрації транспортного засобу.

Вважає, що відповідачем правомірно визначено суб`єкта відповідальності спірною постановою.

Також не погоджується із розміром витрат на правову допомогу присуджену судом, оскільки така є не співмірною та не обґрунтованою .

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.11.2023 співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка на 33 км а/д Н-12, на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях ( а.с.93) та направлення на перевірку № 015976 від 13.11.2023 ( а.с. 106), зупинений транспортний засіб марки Intercargo truck, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Згідно з товарно-транспортною накладною №Р3320 від 17.11.2023 автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_2 ; водій- ОСОБА_4 , замовник ТОВ " ТК Партнер". (а.с. 84 )

За наслідками перевірки відповідачем складено акт №АР022850 від 17.11.2023 року, за висновками якого зазначено, що при перевезенні вантажу (молочної продукції) згідно №Р3320 від 17.11.2023, на момент перевірки відсутня оформлена контрольно-індивідуальна книжка або копія графіка змінності водіїв, яка передбачена п.6.3 Наказу №МТ34 №340 від 07.05.2010 року чим порушено ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт.

07.12.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову №035160 про застосування адміністративно-господарського до ТОВ Торгівельна компанія Партнер штрафу у розмірі 17 000 грн (а.с. 86)

Не погодившись із постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є належним суб`єктом правопорушення та не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченої ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III, з огляду на те, що не є автомобільним перевізником.

Судом встановлено, що власником транспортного засобу Intercargo truck є ТОВ Торгівельна компанія Партнер.

Відповідно до договору оренди рухомого майна №31/05 ТОВ "Торгівельна компанія Партнер, як Орендодавець передало належний йому транспортний засіб, зокрема, марки INTERCARGO Truck, державний номерний знак НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 у строкове платне користування ФОП ОСОБА_1 для використання у власній господарській діяльності на строк до 31.12.2023 (а.с. 21-26).

Факт передачі майна підтверджується актами надання послуг за оренду авто відповідно до Договору №31/05: від 30.09.2023 р., від 31.08.2023 р., від 31.10.2023 та платіжними інструкціями послуги за Договором №31/05: № 205 від 16.10.2023, № 204 від 12.09.2023.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Закон України Про автомобільний транспорт №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ) визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту.

За приписами ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до ст. 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

За текстом ч. 1 ст. 34 закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об`єкта.

Згідно із ст. 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з пп.пп. 11.1, 11.3, 11.5 п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 (далі Правила) основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Судовим розглядом встановлено, що позивач є власником транспортного засобу INTERCARGO Truck, державний номерний знак НОМЕР_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

17.11.2023 перевезення вантажу здійснювалося транспортними засобом INTERCARGO Truck, державний номерний знак НОМЕР_3 , який перебуває з 01.01.2023 в користуванні ФОП ОСОБА_1 відповідно до договору оренди рухомого майна №31/05 від 01.01.2023 .

Факт передачі рухомого майна підтверджується договором оренди №31/05: від 30.09.2023 , актами надання послуг за оренду авто відповідно до Договору №31/05: від 30.09.2023 р., від 31.08.2023 р., від 31.10.2023 , платіжними інструкціями щодо оплати за Договором №31/05: № 205 від 16.10.2023, № 204 від 12.09.2023.

Також, в товарно-транспортній накладній №Р3320 від 17.11.2023, що надавалася під час перевірки зазначено, що автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_2 ; водій- ОСОБА_4 , замовником - ТОВ "ТК "Партнер". (а.с. 84 )

Приймаючі спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №035160 від 07.12.2023 відповідач виходив з того, що позивача є автомобільним перевізником, оскільки є власником автомобіля.

Відповідно до ст. 60 Закону України Про автомобільний транспорт за порушення законодавства про автомобільний транспорт адміністративно господарські штрафи застосовуються саме до автомобільних перевізників, яким у межах спірних правовідносин не позивач.

Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.02.2023 року по справі № 240/22448/20.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проте, при прийняття постанови відповідачем не надано належної оцінки наданих на перевірку документам із відомостями про автомобільного перевізника, зокрема товарно транспортній-накладній.

Колегія суддів зазначає, що інформація про ТОВ Торгівельна компанія Партнер як автомобільного перевізника, не зазначена у товарно-транспортній накладній №Р3320 від 17.11.2023, якою оформлено перевезення вантажу. Перевізником вантажу, відповідно до ТТН є ФОП ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_2 (а.с. 84).

Доводи відповідача, що ТОВ Торгівельна компанія Партнер є власником транспортного засобу, яким перевозився вантаж, колегія суддів вважає не достатніми для притягнення до відповідальності.

Крім того, вказана обставина має значення для з`ясування питання законності користування транспортним засобом для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за перевезення вантажу без оформлення відповідних документів.

Відповідальною особою є автомобільний перевізник, визначити якого можна на підставі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.

Отже, на час спірних правовідносин транспортний засіб, належний позивачу, перебував в користуванні у ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди, який є чинним, недійсним не визнавався, отже позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ .

Щодо доводів апелянта про відсутність у водія автомобіля під час перевірки реєстраційного талону, як одного з підтверджуючих документів використання транспортного засобу ФОП ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Інструкцією, затвердженою наказом МВС № 379 від 11.08.2010 визначено порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, з (далі Інструкція № 379).

Згідно з п. 1.1. Інструкції № 379 даний нормативно-правовий акт регулює встановлює порядок здійснення центрами надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів (далі - Центри), державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів (далі - ТЗ), оформлення і видачі свідоцтв про реєстрацію ТЗ, тимчасових реєстраційних талонів (далі - реєстраційні документи) та номерних знаків на ТЗ.

Відповідно до п. 6.1. Інструкції № 379 видача тимчасових реєстраційних талонів на ТЗ проводиться працівниками Центру відповідно до вимог пунктів 16, 40 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 (надалі Порядок № 1388).

Згідно з п. 6.3. Інструкції № 379 видача реєстраційного талону здійснюється за письмовою заявою, поданою юридичною/фізичною особою та/ або її представником. Реєстраційний талон оформляється і видається на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.

Тобто, така процедура реалізується тільки за бажанням самого власника транспортного засобу, не є примусовою, сам реєстраційний талон не є підтверджуючим документом, що вказує на правомірність користування або розпорядження ТЗ, та має другорядний (необов`язковий) характер.

За бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом (п. 16 Порядку № 1388).

Таким чином, чинне законодавство не зобов`язує оформлювати тимчасовий реєстраційний талон власником транспортного засобу юридичною особою, а видача такого документа здійснюється лише за бажанням особи, якій надано транспортний засіб в користування.

Отже не надання водієм під час перевірки реєстраційного талону не спростовує доводи позивача про перебування транспортного засобу в користуванні іншої особи, а не позивача.

Доводи апелянта про врахування судом першої інстанції договору оренди, наданого лише до суду, колегія суддів відхиляє, оскільки суд не може обмежити право позивача довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час рейдової перевірки органами Укртрансбезпеки.

Право надавати заперечення щодо висновків органів Укртрансбезпеки та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається особі як під час рейдових перевірок, так і під час розгляду справи в суді, відповідно до вимог КАС України . В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого судового розгляду.

Доводи апеляційної скарги щодо не надання судом оцінки правопорушенню, колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідачем не вірно визначено суб`єкт відповідальності. Оцінка правопорушенню може бути надана під час притягнення до відповідальності належного суб`єкта правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності постанови про накладення адміністративно господарського штрафу від 07.12.2023 № 035160.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено правомірність прийнятої постанови.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про розмір витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, ч. 7 ст. 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Так, п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат позивач надав суду першої інстанції: договір про надання правової допомоги від 25.03.2021 р., укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Роланд", додатковою угодою №3 від 17.12.2023 р., рахунком на оплату №120 від 18.12.2023 року, платіжною інструкцією №2192 від 20.12.2023 року.

Судом встановлено, що представництво інтересів позивача здійснювалося АБ " Роланд ".

У п. 5 Додатковою угодою №3 від 17.12.2023 передбачено, що за надання правової допомоги відповідно до цієї додаткової угоди клієнт сплачує виконавцеві винагороду у сумі 5000,00 грн.

Позивач здійснив оплату послуг адвоката згідно договору в розмірі 5 000,00 грн, що вбачається з платіжної інструкції від 20.12.2024, рахунку на оплату №120 від 18.12.2023 р.

Так, позивач просив відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн, судом першої інстанції стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн виходячи з критеріїв співмірності, обґрунтованості та доцільності таких витрат.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує визначений судом розмір витрат на правничу допомоги, не навів обґрунтування із наданням відповідних доказів на підтвердження своїх доводів щодо не співмірності розміру задоволених судом витрат із заявленими позовними вимогами.

Доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та посилань на правові позиції Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Відповідно до положень частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 по справі № 520/37104/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова