Постанова

від 23.01.2025 по справі 420/12963/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12963/24

Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.

Дата і місце ухвалення 24.10.2024 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому просив суд:

- визнати дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період 07.09.2019 року по 28.03.2024 року протиправними;

- зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача у справі Військову частину НОМЕР_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 07.09.2019 року по 28.03.2024 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2019 року по 06.03.2020 року у розмірі 180636,82 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач у період з 2015 року по 03.06.2019 проходив військову службу в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» та перебував на його фінансовому забезпеченні. Апелянт звертає увагу, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023 по справі № 420/4834/23 встановлена вина Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» у невиплаті індексації грошового забезпечення позивача. Враховуючи викладені обставини, апелянт вважає, що судом безпідставно, всупереч наявності судового рішення по справі № 420/4834/23 та без будь-якого нормативно-правового обґрунтування зобов`язано саме Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, апелянт вказує, що з огляду на практику Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, не виключено можливість поряд із обмеженням терміну затримки 6 місяцями і застосуванням підходу щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, однак у рішенні суду першої інстанції такий підхід не застосований.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 2015 р. по 2019 рік позивач проходив військову службу в науково-дослідному центрі Збройних Сил України «Державний океанаріум».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 року №490-р «Про реорганізацію науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» визначено: Погодитися з пропозицією Міністерства оборони щодо реорганізації науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» шляхом його приєднання до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (м. Одеса).

Наказом Міністерства оборони України від 19.09.2018 року №479 «Про заходи щодо реорганізації науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум», на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 року №490-р наказано реорганізувати науково-дослідний центр Збройних Сил України «Державний океанаріум» шляхом його приєднання до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія».

Пунктом 3 цього наказу визначено: «Вважати, що Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» є правонаступником майнових прав та обов`язків науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум».

Згідно Витягу з наказу №115 від 03.06.2019 року, полковника ОСОБА_1 , начальника науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум», якого наказом від 11.04.2019 року №180 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України відповідно до підпункту 7 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, вважати таким, що 31 травня 2019 року справи та посаду начальника науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» здав і направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . З 03 червня 2019 року виключено зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» та всіх видів забезпечення.

Згідно Витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2019 року №176 полковника ОСОБА_1 , колишнього начальника науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», який перебуває у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 14 червня 2019 року №271 з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 (за станом здоров`я) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 07 вересня 2019 року вибув для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 07 вересня 2019 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 420/4834/23 визнано протиправною бездіяльність Інституту військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 28.02.2018 року; зобов`язано Інститут військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 року, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року; визнано бездіяльність Інституту військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 07.09.2019 р. включно, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3628,15 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 66153,27 грн. протиправною; та зобов`язано Інститут військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 07.09.2019 р. із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3628,15 грн. з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 66153,27 грн. з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

28.03.2024 року на виконання зазначеного рішення суду на рахунок позивача було зараховано 147531,82 грн.

Позивач, вважаючи, що він має право у відповідності до ст. 117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу та приймаючи рішення, дійшов висновку, що у період з 04.06.2019 року по 07.09.2019 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка і мала обов`язок виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період, який постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 420/4834/23 переадресовано Інституту Військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія. За висновками суду, саме Військова частина НОМЕР_1 повинна була здійснити виплату грошового забезпечення позивача у повному обсязі, а відтак, зважаючи на невиконання такого обов`язку, саме Військова частина НОМЕР_1 зобов`язана виплатити позивачу і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2019 року (дати звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 04 червня 2021 року (справа № 280/1198/20).

З урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, допускається поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини першої статті 47, частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Так, позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 07.09.2019 року по 28.03.2024 року.

Водночас, затримку розрахунку позивача пов`язує із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.09.2019 року, виплаченої лише 28.03.2024 року згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 420/4834/23.

Колегія суддів звертає увагу, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 420/4834/23 визнано протиправною бездіяльність Інституту військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 28.02.2018 року; зобов`язано Інститут військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 року, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року; визнано бездіяльність Інституту військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 07.09.2019 р. включно, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3628,15 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 66153,27 грн. протиправною; та зобов`язано Інститут військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 07.09.2019 р. із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3628,15 грн. з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 66153,27 грн. з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

Частиною 4 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, фактично було встановлено особу, на яку покладена вина за несвоєчасну виплату позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 07.09.2019 року, а саме Інститут військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія. Позивач, в свою чергу, правом на оскарження вказаного рішення в касаційному порядку не скористався.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що 28.03.2024 року на виконання зазначеної постанови суду на рахунок позивача було зараховано 147531,82 грн., виплачених саме Інститутом військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із доводами апелянта, що на Військову частину НОМЕР_1 не покладена вина за несвоєчасний розрахунок з позивачем, а протилежні висновки суду першою інстанції ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та неповному з`ясуванні обставин справи.

Водночас, щодо позовних вимог до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З матеріалів справи вбачається, що позивача з 03 червня 2019 року виключено зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .

Тобто, у межах спірних правовідносин позивач не був звільнений з військової служби та продовжив проходження військової служби в іншому структурному підрозділі Збройних Сил України, з подальшим отримання відповідного грошового забезпечення.

Таким чином, обставини цієї справи свідчать про те, що позивач не звільнявся з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», і вказаний відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення позивача з військової служби.

Отже, фактичні обставини цієї справи не відповідають гіпотезі частини 1 статті 117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

З огляду на все вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування у межах спірних відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 23.01.2025 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька