Постанова

від 15.01.2025 по справі 185/10322/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1077/25 Справа № 185/10322/21 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області

на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2024 року про закриття провадження у справі

у справі за позовом керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради, Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору дарування та витребування земельної ділянки площею 2 га, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2024 року провадження у справі за позовом керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради, Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору дарування та витребування земельної ділянки, закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована наявністю підстав для закриття провадження у справі, у зв`язку із тим, що пред`явлені вимоги до ТОВ «Сегеста» про визнання недійсним договору купівлі-продажу з одночасним припиненням речових прав на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині цих позовних вимог, відносяться до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства та закрив провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду, керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, всупереч діючим нормам права, фактично закрив провадження у справі з підстав, які не мають відношення до предмету спору та відносно юридичної особи ТОВ «Сегеста», яка не є учасником у даній справі, чим обмежено право держави, в інтересах якої діє прокурор, у доступі до правосуддя.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення не відповідає, з огляду на таке.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі в частині позовних вимог до ТОВ «Сегеста» про визнання недійсним договору купівлі-продажу з одночасним припиненням речових прав на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, є спором про порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичної особи щодо нерухомого майна, а тому, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині цих позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства та закрив провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що у грудні 2021 року керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору дарування та витребування земельної ділянки, площею 2 га.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Частиною першою статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала правові позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Подібна за змістом правова позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі №922/88/20, від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18, від 19 травня 2020 року у справі №910/23028/17, від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б, від 15 червня 2021 року у справі №904/6125/20, від 27 квітня 2021 року у справі №591/5242/18, від 23 березня 2021 року у справі №367/4695/20.

Отже, визначальними для віднесення спору до юрисдикції господарського суду є характер спірних правовідносини, а саме, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих законодавством, спору про право, що виник із таких відносин, наявність у законі норми, що передбачала б вирішення справи господарським судом, відсутність норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, а також суб`єктний склад сторін відповідних відносин, з яких виник спір.

Як вбачається з матеріалів справи, керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2 га та її витребування.

З наведеного вбачається, що ТОВ «Сегеста» не залучалось до участі у справі ані як відповідач, ані як третя особа, будь-які позовні вимоги до ТОВ «Сегеста» в позові не пред`являлися.

Таким чином, позов пред`явлено до фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, й спір в даній справі не стосується прав та обов`язків ТОВ «Сегеста», а тому застосування судом першої інстанції при закритті провадження висновків Верховного Суду у справах №185/9666/21 та №185/9701/21 щодо розгляду справи в порядку господарського судочинства є помилковими.

За таких обставин, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції помилково вважав, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Право на судовий захист передбачається статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України.

У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що закриття провадження у справі із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством права на доступ до правосуддя.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував викладене та дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Відповідно до частини шостої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу керівника Павлоградськоїокружної прокуратуриДніпропетровської області- задовольнити.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна