Постанова

від 22.01.2025 по справі 120/7419/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7419/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович

Суддя-доповідач - Залімський І. Г.

22 січня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

Також представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони проведення виконавчих дій та зупинення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 , в тому числі зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується в судовому порядку.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.08.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26.08.2024 скасувати, постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до необґрунтованої відмови у забезпеченні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження та ним вчиняються дії щодо примусового виконання виконавчого документа, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову, покладення на позивача додаткових фінансових витрат для поновлення його прав, а також може спричинити негативні наслідки щодо можливої втрати майна (коштів). Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що представником позивача не наведено обставин, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків, які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони відповідачу та іншим особам вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини другої статті 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

Ухвала суду про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а лише спрямована на виконання вимог статті 2 КАС України, на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, та має тимчасовий характер - до вирішення спору по суті.

При розгляді заяви про забезпечення адміністративного позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.

Забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними або невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків.

Відповідно до Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Встановлено, що 17 травня 2024 року Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці прийнято постанову № ЦЗ-22/ВІ/а-2, якою до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 80000 грн.

29 липня 2024 року головним державним виконавцем Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Конопацькою Я.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ЦЗ-22/ВІ/а-2 від 17 травня 2024 року, яка в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом.

Позивач обґрунтував необхідність застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони виконавцю вичиняти будь-які дії та зупинення стягнення на підставі оскаржуваної постанови тим, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження та ним вчиняються дії щодо примусового виконання виконавчого документа, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову, покладення на позивача додаткових фінансових витрат для поновлення його прав, а також може спричинити негативні наслідки щодо можливої втрати майна (грошових коштів).

Вказані доводи обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, адже саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів заявника у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.

Позивачем не наведено обставин, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків, які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.

У постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 200/3887/19-а вказано, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.