Постанова

від 23.01.2025 по справі 420/21441/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

справа № 420/21441/24

адміністративне провадження № К/990/36595/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №420/21441/24 за позовом Громадської організації «Центр захисту інвалідів» до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Громадської організації «Центр захисту інвалідів» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року (головуючий суддя Стефанов С.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року (суддя-доповідач Вербицька Н.В., судді - Ступакова І.Г., Семенюк Г.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. До Одеського окружного адміністративного суду 08 липня 2024 року надійшов адміністративний позов Громадської організації «Центр захисту інвалідів» до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, у якому позивач просив:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що полягали у ненаданні для ознайомлення (відмові в ознайомленні) з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000077 від 17 лютого 2023 року представником Громадської організації «Центр захисту інвалідів»;

- зобов`язати керівника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, надати представнику Громадської організації «Центр захисту інвалідів» матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000077 від 17 лютого 2023 року для ознайомлення, з можливістю робити необхідні виписки та копії.

2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року, у відкритті провадження у справі відмовлено.

3. Так, суди попередніх інстанцій установили, що предметом спору в цій справі є неправомірність дій/бездіяльності ТУ ДБР, розташованого у м.Києві, які виразились у ненаданні представнику ГО «Центр захисту інвалідів» для ознайомлення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000077.

4. Зазначили, що порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування чітко визначено та регламентовано параграфом 1 глави 26 КПК України.

5. З урахуванням викладеного вирішили, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

6. Апеляційний суд додатково зазначив, що право позивача на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000077 безпосередньо пов`язано зі статусом особи у кримінальному провадженні.

7. Установив, що відмова представнику ГО «Центр захисту інвалідів» в ознайомленні з матеріалами досудового розслідування пов`язана із відсутністю у такої організації статусу потерпілого, а статус заявника, у якому знаходиться ГО «Центр захисту інвалідів», відповідно до частини другої статті 60 КПК України не надає такої можливості.

8. Апеляційний суд з`ясував, що у ході досудового розслідування позивач неодноразово оскаржував до суду постанови слідчого ДБР про відмову у визнанні ГО «Центр захисту інвалідів» потерпілою у кримінальному провадженні №52023000000000077.

9. Суд зазначив, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

10. З урахуванням викладеного суди вирішили, що органи дізнання, слідства, прокуратури під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а відтак оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.

ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

11. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями Громадська організація «Центр захисту інвалідів» звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою.

12. Обґрунтовуючи необхідність скасування оскаржуваних судових рішень позивач зазначив, що чинний КПК України (зокрема, стаття 303, на яку послались суди попередніх інстанцій) не передбачає можливості оскарження слідчому судді дій чи бездіяльності слідчого з питань ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, до того ж - наразі закритого.

13. Вважає, що фактична відсутність в КПК України такого порядку означає відсутність альтернативи і, як наслідок, активацію дії пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, яка прямо відносить до юрисдикції адміністративних судів спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

14. Зазначає, що згідно зі статтею 1 закону України «Про Державне бюро розслідувань», ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

15. Переконує, що указана функція ДБР має чіткі ознаки владності (нерівноправності відносин) та є управлінською, адже співробітники ДБР керують (управляють) поведінкою інших задіяних осіб, у тому числі потерпілого в кримінальному провадженні (стаття 36 КПК України).

16. З урахуванням викладеного вважає, що ДБР є належним відповідачем в адміністративних судах - з питань, які не охоплюються правом на судове оскарження в межах кримінального процесу.

17. 17 жовтня 2024 року від Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

ІІІ. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

18. 26 вересня 2024 року до касаційного суду надійшла скарга Громадської організації «Центр захисту інвалідів».

19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2024 року для розгляду справи №420/21441/24 визначено колегію суддів у складі головуючого - Жука А.В., суддів - Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.

20. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою Громадської організації «Центр захисту інвалідів» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №420/21441/24.

21. Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року призначено справу №420/21441/24 до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IV. Позиція Верховного Суду

22. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.

24. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

25. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

26. Питання юрисдикційної підсудності справ неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові від 29 лютого 2024 року у справі №580/4531/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

27. За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.

28. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

29. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

30. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

31. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

32. Пункт 2 частини другої статті 19 КАС України установлює, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

33. У контексті викладеного слід зазначити, що згідно усталеної позиції Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

34. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

35. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

36. Судами попередніх інстанцій установлено, що предметом спору у цій справі є неправомірність дій/бездіяльності ТУ ДБР, розташованого у м.Києві, які виразились у ненаданні представнику ГО «Центр захисту інвалідів» для ознайомлення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000077.

37. Аналізуючи підстави та предмет цього позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у цьому спорі Державне бюро розслідувань (його територіальне управління) не є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, не здійснює владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а тому оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.

38. Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій та зазначає таке.

39. Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

40. Згідно зі статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

41. Частиною першою статті 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

42. Частина перша статті 303 КПК України визначає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні.

43. Поряд з цим частина друга статті 303 КПК України передбачає, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

44. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №826/2004/18, від 10 квітня 2019 року у справі №808/390/18, від 28 серпня 2019 року у справі №1540/5031/18, а також Верховний Суд у постанові від 16 травня 2024 року у справі №260/137/19, з урахуванням роз`яснення суті кримінального судочинства, наведеного у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6рп/2001, зазначили, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, установленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

45. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

46. Отже орган дізнання, слідства, прокуратури під час вчинення дій, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а відтак оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.

47. Обґрунтовуючи необхідність скасування оскаржуваних судових рішень позивач зазначив, що чинний КПК України (зокрема, стаття 303) не передбачає можливості оскарження слідчому судді дій чи бездіяльності слідчого з питань ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, до того ж - наразі закритого.

48. Вважає, що фактична відсутність в КПК України такого порядку означає відсутність альтернативи і, як наслідок, активацію дії пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, яка прямо відносить до юрисдикції адміністративних судів спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

49. Разом з тим, як установлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, відмова представнику ГО «Центр захисту інвалідів» в ознайомленні з матеріалами досудового розслідування пов`язана із відсутністю у такої організації статусу потерпілого, а статус заявника, у якому знаходився ГО «Центр захисту інвалідів», відповідно до частини другої статті 60 КПК України, не надає можливості ознайомлюватись з матеріалами досудового розслідування (а.с.95-97).

50. Апеляційний суд з`ясував, що у ході досудового розслідування позивач неодноразово оскаржував до суду постанови слідчого ГСУ ДБР про відмову у визнанні ГО «Центр захисту інвалідів» потерпілою у кримінальному провадженні №52023000000000077.

51. Так, ухвалами Шевченківського районного суду м.Києва:

- від 07 вересня 2023 року у справі №761/27707/23 (а.с.106-108) задоволено скаргу ГО «Центр захисту інвалідів» та скасовано постанову старшого слідчого Головного слідчого управління ДБР від 15 березня 2023 року про відмову у визнанні громадської організації потерпілою у кримінальному провадженні №52023000000000077 (з підстав необґрунтованості оскаржуваної постанови);

- від 26 жовтня 2023 року у справі №761/38336/23 (а.с.119-120) задоволено скаргу ГО «Центр захисту інвалідів» та скасовано постанову слідчого ТУ ДБР, розташованого у м.Києві, від 15 вересня 2023 року про відмову у визнанні громадської організації потерпілою у кримінальному провадженні №52023000000000077 (з підстав необґрунтованості оскаржуваної постанови);

- від 01 травня 2024 року у справі №761/441/24 залишено без задоволення скаргу ГО «Центр захисту інвалідів» на постанову слідчого ТУ ДБР, розташованого у м.Києві, від 04 листопада 2023 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52023000000000077.

52. Кожне клопотання про надання ГО «Центр захисту інвалідів» статусу потерпілого, а також скарги на постанови слідчого про відмову у задоволенні указаних клопотань, супроводжувалися вимогою ознайомитись з матеріалами досудового розслідування.

53. Колегія суддів зазначає, що указані обставини свідчать про вчинення позивачем дій [у межах кримінально-процесуального закону], спрямованих на отримання статусу потерпілого у кримінальному провадженні та забезпечення права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, та підтверджують факт використання позивачем свого права на оскарження рішень/дій/бездіяльності посадової особи/органу досудового розслідування.

54. З урахуванням викладеного, з огляду на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи представника позивача про поширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду є необґрунтованими.

55. Касаційна скарга не містить відомостей, які свідчили б про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

56. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

57. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Ураховуючи викладене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи та вимоги касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для задоволенні касаційної скарги відсутні.

V. Висновок щодо розподілу судових витрат

59. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації «Центр захисту інвалідів» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №420/21441/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Л.О. Єресько

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду