Рішення

від 16.01.2025 по справі 729/1541/24

БОБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 729/1541/24

2/729/38/25 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2025 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі :

головуючої судді Булиги Н.О.

секретаря Романченко С. С.

з участю позивачки - ОСОБА_1

представниці позивачки адвоката Зазимко Є.Г.

представника відповідачки в режимі відеоконференції - адвоката Починок О. І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Бобровиці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Новобасанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання незаконним та скасування рішення сесії Соколівської сільської ради та визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду із позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення 19 сесії 5 скликання Соколівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області від 01.07.2009 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 544571.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_1 , з яким вона постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який її чоловік успадкував після смерті матері ОСОБА_3 , що розташований на території Новобасанської об`єднаної територіальної громади в АДРЕСА_1 . Позивачка як спадкоємець за законом прийняла спадщину після смерті чоловіка, подавши заяву до нотаріуса у визначений законом строк.

11.06.2018 року, ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований в АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю на підставі рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29.04.2011 року № 2/2502/329/2011.

Проте,оформити правовласності наземельну ділянку,що призначенадля будівництвата обслуговуванняжитлового будинкуза адресою АДРЕСА_1 виявилося неможливим,так якдана земельнаділянка булапередана увласність ОСОБА_2 ,на підставі рішення 19 сесії 5 скликання Соколівської сільської ради від 01.07.2009 року та видано на її ім`я Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 544571.

На підставі викладеного, позивачка просить визнати незаконним та скасувати рішення 19 сесії 5 скликання від 01.07.2009 року Соколівської сільської ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам с. Бірки, Мочалище ОСОБА_2 АДРЕСА_2 , площа 0,2212 га, цільове призначення -1,8, також визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯИ № 544571 на право власності на земельну ділянку площею 0,2212 га, кадастровий номер 7420687400:02:000:0419, призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_2 , який виданий ОСОБА_2 на підставі рішення 19 сесії 5 скликання Соколівської сільської від 01.07.2009 року.

Від представника відповідачки, адвоката Починок О. І., до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи відзив тим, що в межах розгляду даної справи підлягає застосуванню ст.377 ЦК України в редакції станом на дату набуття ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, тоді як у позовній заяві позивачка зазначає ст. 377 ЦК України у редакції чинній станом на дату пред`явлення позову.

Так, ст. 377 ЦК України (в редакції чинній станом на дату набуття права власності ОСОБА_1 ) передбачала, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором.

Зазначає, що дана редакція передбачала перехід права власності на земельну ділянку лише у разі придбання житлового будинку, тобто укладення договору купівлі-продажу останнього на ринкових умовах. Проте, у даній справі право власності набуте на підставі рішення суду, що набрало законної сили, що виключає автоматичний перехід права власності на земельну ділянку.

Оформлення ОСОБА_2 . Державного акту про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7420687400:02:000:0419 в порядку приватизації, відбулося у 2009 році, тоді як ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок у 2018 році.

Представник також зауважує, що позовна заява не містить обґрунтування в чому полягає незаконність дій сільської ради під час надання згоди на розробку технічної документації щодо відведення земельної ділянки та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку в частині процедури та способу прийняття вказаного акта та їх суті.

Крім того, позивачкою до позовної заяви додано виписку з погосподарської книги, з якої вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 проживали разом в житловому будинку в АДРЕСА_2 , який розташований на спірній земельній ділянці.з 1980 року.

Разом з тим, представник зазначає, що ОСОБА_1 було відомо про набуття її чоловіком житлового будинку в АДРЕСА_2 , за рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29.04.2011, а отже позивачка була обізнана про наявність оспорюваного державного акта про право власності на земельну ділянку з 2011 року. А тому, на підставі викладеного, просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні позивачка та її представниця позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав вказаних у позові. Просили відмовити у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності, оскільки наданими позивачкою доказами підтверджується, що про порушення свого права вона дізналася лише у 2024 році, натомість сторона відповідачки ніяким чином не обгрунтовує своє посилання на те, що позивачці було відомо про наявність державного акта на право власності виданого на ім`я ОСОБА_2 з 2011 року.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

Представниквідповідачки усудовому засіданніпозовні вимогине визнавз підставвикладених увідзиві та просиввідмовити уїх задоволенніу повномуобсязі.Наполягав назастосуванні наслідківспливу строкупозовної давності.Крім того,зазначив,що позивачкоюне правильнообраний спосібзахисту свогоправаучастині визнання незаконним та скасування рішення 19 сесії 5 скликання від 01.07.2009 року Соколівської сільської ради. При цьому посилався на висновки зроблені Верховним судом у Постанові від 17 червня 2024 року, справа № 354/600/15-ц.

Представник відповідача Новобасанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області в судове засідання не з`явився, проте надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Не заперечують щодо задоволення позовної заяви.

Дослідивши письмові докази, оцінивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, заслухавши учасників справи, суд дійшов такого висновку.

У судовому засідання встановлено, що згідно витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 11.06.2018 року № 52227548, після смерті ОСОБА_1 заведена спадкова справа № 106/2017. Спадкове майно складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_2 (а.с.11).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.06.2018 року, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна після померлого чоловіка ОСОБА_1 , яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_2 , що належав спадкодавцю на підставі рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29.04.2011 року №2/2502/329/2011, зареєстрованого КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради 09.06.2011 року за реєстровим номером 33867449, номер запису 76 в книзі № 2 (а.с.10).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи спадкодавець ОСОБА_1 не був власником спірної земельної ділянки площею 0,2212 га і земельна ділянка оформлена за ним не була.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.06.2018, ОСОБА_1 є власником житлового будинку в АДРЕСА_2 (а.с.12).

Як видно з архівного витягу з рішення 19 сесії 5 скликання від 01.07.2009 року Соколівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області «Про технічну документацію із землеустрою, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , площа, га - 0,2212, цільове призначення 1,8 (а.с.13).

16 листопада 2009 року за ОСОБА_2 зареєстрований Державний акт серії ЯИ № 544571 на право власності на земельну ділянку площею 0,2212 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7420687400:02:000:0419 (а.с.15-16).

З інформації, що міститься у довідці від 20.06.2024 року № 103, виданій Соколівським старостинським округом Новобасанської сільської ради Чернігівської області, видно, що станом на 15.04.1991 року в житловому будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , була зареєстрована ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.21).

Згідно виписки з погосподарської книги №69 від 20.06.2024, станом на 1986-1990 роки в АДРЕСА_1 мешкали: ОСОБА_3 - власник, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_1 - невістка, ОСОБА_1 онук та ОСОБА_4 онука. Станом на 1991-1995 року за вказаною адресою мешкала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За даним об`єктом закріплена земельна ділянка 0,53 га: 0,02 га для ведення, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, 0,51 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.22-23).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що у 2009 році вона працювала секретарем Соколівської сільської ради (на даний час вона староста села). У 2009 році була масова приватизація землі і на сесіях Соколівської сільської ради приймалися рішення про надання дозволів на приватизацію земельних ділянок громадянами. При цьому, статус земельних ділянок не завжди перевірявся. Зазначає, що земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), могла бути передана ОСОБА_2 з подальшим отриманням нею державного акта на право власності на земельну ділянку, помилково, оскільки такі земельні ділянки, без наявного права власності на будинок, який розташований на такій земельній ділянці, у власність іншим особам, відмінним від власника, не передаються. У погосподарських книгах, які зберігаются у сільрадах, наявна інформація про власника будинковолодіння, його мешканців та розмір земельної дялянки. Таким чином, оскільки згідно із погосподарськими книгами станом на 15 квітня 1991 рік в АДРЕСА_1 мешкала ОСОБА_3 уповноважений власник, то вона і була користувачем закріпленої за домоволодінням земельної ділянки площею 0,53 га: 0,02 га для ведення, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, 0,51 га для ведення особистого селянського господарства. Свідок також пояснила, що у 2024 році до неї звернулася позивачка, в процесі оформлення нею прав належні їй будинки в с.Бірки, та пояснила, що їй стало відомо про наявність у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку. Свідок у судовому засіданні зазначила, що до цього часу вона також не знала про наявність іншого власника земельної ділянки, яка призначена для обслуговування будинку, що в АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі ЦК), власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 381 ЦК України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціям, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст.120 ЗК України, діючої начас виникненняспірних правовідносин(набуттяу власністьпозивачкою житловогобудинку),у разінабуття прававласності нажилий будинок,будівлю абоспоруду,що перебуваютьу власності,користуванні іншоїособи,припиняється правовласності,право користуванняземельною ділянкою,на якійрозташовані ціоб`єкти.До особи,яка набулаправо власностіна жилийбудинок,будівлю абоспоруду,розміщені наземельній ділянці,що перебуваєу власностііншої особи,переходить правовласності наземельну ділянкуабо їїчастину,на якійвони розміщені,без зміниїї цільовогопризначення.

За приписами ст.377 ЦК України,діючої на час виникнення спірних правовідносин ((набуття у власність позивачкою житлового будинку) та яка діяла на час ухвалення рішення судом про визнання права власності на будинок за ОСОБА_1 ), до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно ч. 1ст.391ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а ч.1ст.393 ЦКпередбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», правило статті 1225 ЦК ( 435-15 ) про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилахстатті 120 ЗК України,статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Згідно із частиною третьоюстатті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Верховний Суд України у постанові від 23 жовтня 2013 року (справа № 6-83цс13) зазначив, що оскільки державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, то вирішення питання про правомірність видання державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і від дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116 і 118 ЗК України.

За приписами ч.ч.2,3,5 ст.116 ЗК України ( в редакції чинній на 01.07.2009), набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Частиною 1 ст.118 ЗК України ( в редакції чинній на 01.07.2009) визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частною 2 ст. 120 ЗК України ( в редакції чинній на 01.07.2009) передбачено, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Законодавець під поняттям «відчуження» визначив, крім іншого, що відчуженням нерухомого майна є його перехід у спадщину (перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно з пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року громадяни, які одержали у користування земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Отже, враховуючи наявні записи у погосподарських книгах щодо користувача земельної ділянки, доведеним є право користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_3 , спадкоємцем майна та прав якої був її син, ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а, суд касаційної інстанції взявши до уваги рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року 5-рп/2005 про забезпечення державного захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства, та встановлені судами обставини користування позивачами спірною земельною ділянкою на підставі записів у погосподарських книгах обліку, дійшов висновку про доведеність прав позивачів на спірну земельну ділянку.

Судом встановлено, що спірною земельною ділянкою користувалася ОСОБА_3 , яка набула таке право користування у визначеному законом порядку та станом на 15 квітня 1991 року була власником житлового будинку в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , успадкувавши після смерті матері зазначений будинок, успадкував також право користування земельною ділянкою, яке належало останній.

Зважаючи на викладені вище норми, враховуючи, що ОСОБА_2 станом на 01.07.2009 не була користувачем земельної ділянки, що в АДРЕСА_1 , то у Соколівської сільської ради були відсутні правові підстави для передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачки.

Враховуючи наведене, суд вважає доведеним право користування ОСОБА_1 , спадкоємицею якого є позивачка, земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , оскільки таке право підтверджується відповідними записами в погосподарських книгах №8, №69 Соколівської сільської ради на 1986-1990, 1991- 1995 роки, а тому Соколівська сільська рада прийняла рішення від 01.07.2009 про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 з порушенням норм діючого законодавства.

Як зазначив у Постанові від 17 червня 2024 року, справа № 354/600/15-ц, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Разом з тим, суд не бере до уваги посилання представника відповідачки на висновки зроблені Верховним судом у Постанові від 17 червня 2024 року, справа № 354/600/15-ц, щодо невірно обраного способу захисту прав позивачки, оскільки така постанова винесена у інших правовідносинах, які не є аналогічними правовідносинам, які виникли між сторонами у даному спорі. Означена Постанова стосується віндикаційного позову власника майна, яким, у даній справі, позивачка не є.

Таким чином,враховуючи,що позивачка ОСОБА_1 являється власницеюжитлового будинкуз господарськимибудівлями таспорудами в АДРЕСА_1 ,який вонауспадкувала зазаконом післясмерті чоловіка ОСОБА_1 ,який належавйому згіднорішення Бобровицькогорайонного судуЧернігівської областівід 29квітня 2011року, і який у свою чергу він успадкував після смерті матері, ОСОБА_3 , то за правилами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, до неї мало б перейти право користування земельною ділянкою, площею 0,2212 га, кадастровий номер 7420687400:02:000:0419, наданою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попередніх землекористувачів, якими були ОСОБА_3 , право якої на користування земельною ділянкою успадкував її син, чоловік позивачки ОСОБА_1 . Проте, Соколівська сільська рада на таке уваги не звернула та без законних на те підстав передала зазначену земельну ділянку у власність відповідачки.

Отже, зважаючи на викладене, рішення органу місцевого самоврядування, Соколівської сільської ради від 01.07.2009 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам с.Бірки - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , площа, га - 0,2212, цільове призначення 1,8, прийняте з порушенням закону, а тому є незаконним та підлягає скасуванню. Виданий на підставі цього рішення Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 544571, який порушує право позивачки як власника житлового будинку на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою на якій розташований цей будинок, підлягає визнанню недійсним.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Щодо заявленого представником відповідачки застосування строків позовної давності, то позивачка і її представниця посилаються на те, що позивачці стало відомо про порушення її прав влітку 2024 року, коли вона мала намір оформити спільні документи на будинковолодіння в якому проживає АДРЕСА_1 та будинок, який вона успадкувала після смерті чоловіка по АДРЕСА_2 . При зверненні до нотаріуса, останній їй повідомив про необхідність приватизації земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_2 . У зв`язку із цим, вона звернулася за правовою допомогою і її представником 09.07.2024 року було отримано Архівний витяг з рішення 19 сесії 5 скликання від 01.07.2009 року Соколівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області «Про технічну документацію із землеустрою, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , площа, га - 0,2212, цільове призначення 1,8. Саме із цього часу їй стало відомо про належність спірної земельної ділянки відповідачці ОСОБА_2 . Крім того, у телефонній розмові, влітку 2024, відповідачка підтвердила факт наявності в неї Державного акта на право власності на земельну ділянку, проте у добровільному порядку вирішити спір відмовилася. Позивачка зазначає, що при оформленні спадщини після смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_3 , у нотаріуса була відсутня інформація про реєстрацію прав власності на вищезазначену земельну ділянку, а тому позивачка ніяким чином не могла знати, що право власності на таку оформлено на іншу особу.

Вирішуючи клопотання про застосування строків позовної давності, суд доходить висновку, що доказів того, що позивачка довідалась про порушення своїх прав раніше суду не надано, заява про застосування строків позовноїдавності ґрунтуєтьсятільки наприпущеннях.Посилання представникавідповідачки нате,що позивачкамогла знатипро власникаспірної земельноїділянки з2011року,є взагалінеобґрунтованим. Твердження про те, що позивачка мала об`єктивну можливість раніше дізнатися про порушення своїх прав також нічим не підтверджено.

Таким чином, щодо заявленої стороною відповідача заяви про застосування пропуску строку позовної давності, то суд зазначає, що такий позивачкою не пропущено, оскільки як встановлено у судовому засіданні станом на 11.06.2018 року (реєстрація права власності на будинок за позивачкою), відомості про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку були відсутні, а тому позивачка не знала і не могла знати про наявність іншого власника земельної ділянки. Натомість, належними доказами у справі підтверджується, що позивачці стало відомо про порушення її прав саме у 2024 році.

Відповідно до вимогст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак суд відмовляє у задоволенні заяви представника відповідачки про застосування строків позовної давності.

Отже, дослідивши надані позивачем документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідачів на користь позивачки підлягає стягненню сплачений нею судовий збір в розмірі 2422,40 грн за дві немайнові вимоги, а саме по 1211 грн 20 коп.

Керуючись ст.ст.21,317, 377,381,391 ЦК України, ст.ст. 116, 118, 120, 152, 155 ЗК України, ст.ст.4,10,12,13,16,19,81,89,259,263-265 ЦПК України,суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Новобасанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання незаконним та скасування рішення сесії Соколівської сільської ради та визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення 19 сесії 5 скликання Соколівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області від 01 липня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам с. Бірки, Мочалище ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , площа 0,2212 га, цільове призначення -1,8.

Визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯИ № 544571 на право власності на земельну ділянку площею 0,2212 га, кадастровий номер 7420687400:02:000:0419, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована: АДРЕСА_2 та виданий ОСОБА_2 на підставі рішення 19 сесії 5 скликання Соколівської сільської ради від 01 липня 2009 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 гривень 20 копійок в рахунок повернення понесеного судового збору.

Стягнути з Новобасанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 1211 гривень 20 копійок в рахунок повернення понесеного судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач ОСОБА_1 , зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 .

Відповідач - Новобасанська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області, місце знаходження індекс 17461, вул. Шевченка, 49 с. Нова Басань Ніжинський район Чернігівська область, код ЄДРПОУ 04414721.

Повний текст рішення складено 24 січня 2025 року.

Суддя Бобровицького районного суду Н.О.Булига