Рішення

від 15.01.2025 по справі 335/9159/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/9159/24 2/335/226/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 рокуОрджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі

головуючого суддіГеєць Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Шарової А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні2024року позивач ОСОБА_1 через свогопредставника ОСОБА_2 звернулася досуду зпозовом доПологівської міськоїради Пологівськогорайону Запорізькоїобласті провизнання прававласності на квартиру АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 52,3 кв.м, житлову - 29,2 кв.м та складається з кімнат 15,5 та 14,7 кв.м, кухні площею 7,0 кв.м, ванної кімнати площею 2,8 кв.м, вбиральні площею 1,3 кв.м, коридору площею 10,9 кв.м та вбудованої шафи площею 1,1 кв.м.

Позов обґрунтовано наявністю підстав для застосування положень ст. 392 Цивільного кодексу України (щодо визнання права власності в судовому порядку), а саме посиланням на не визнання такого права іншими особами, та неможливістю у зв`язку із цим підтвердити право власності позивача на нерухоме майно у будь-який інший спосіб, аніж за відповідним рішенням суду про визнання права власності.

Зокрема у позові зазначила, що позивач 01.06.1993 року, приватизувала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок приватизації позивач отримала Свідоцтво про право власності на житло від 01.06.1993 року, записане у реєстрову книгу 1 за № 287 посвідчене Державним малим підприємством «Імпульс», видане згідно з розпорядженням від 01.06.1993 року № 11.

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , складеного 19.05.1993 року, двокімнатна квартира АДРЕСА_3 знаходиться на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку. Квартира має загальну площу 52,3 кв.м, житлову - 29,2 кв.м та складається з кімнат 15,5 та 14,7 кв.м, кухні площею 7,0 кв.м, ванної кімнати площею 2,8 кв.м, вбиральні площею 1,3 кв.м, коридору площею 10,9 кв.м та вбудованої шафи площею 1,1 кв.м.

29.12.2023 року, позивачка звернулася до Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру. Однак, 09.01.2024 року отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 71049320 мотивоване тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме поштовим відділенням 46001 АТ «УКРПОШТА» відмовлено в прийнятті відправлення на адресу м. Пологи індекс відділення 70608, в зв`язку з тим, що дане відділення поштового зв`язку закрите і недоступне, а отже інформацію від БТІ м. Пологи щодо об`єкту отримати неможливо, з посиланням на ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141.

В зв`язку із знаходженням квартири на окупованій території позивач має обґрунтовані підстави вважати, що окупаційна влада передасть її квартиру іншим особам, які згодом можуть оспорювати її права щодо квартири. Також враховуючи той факт, що квартира знаходиться на тимчасово окупованій території, є ризик пошкодження чи знищення квартири внаслідок бойових дій, з чого буде випливати право на отримання компенсації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 року № 381 «Про затвердження Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення».

Відповідно до п. 3 ч. 13 Порядку, для отримання компенсації необхідно переконатися, що пошкоджений об`єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису, провести його реєстрацію. Однак, здійснити реєстрацію права власності на квартиру позивачка, з причин викладених в Рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій, та дефекту оригіналу документу про право власності, здійснити не може.

Ухвалою суду від 15.08.2024 року відкрито провадження у справі, встановлено учасникам справи строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 07.10.2024 року закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав зазначених в позові.

Від відповідача Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача, по суті позовних вимог зазначили, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 52,3 кв.м.

Право власностіпозивача ОСОБА_1 на вказануквартиру підтверджуєтьсяСвідоцтвом проправо власностіна житловід 01.06.1993року,видане згідноз розпорядженнямвід 01.06.1993року №11,відомості проправо власностізареєстровано тавнесено уреєстрову книгу1за №287МП «Імпульс»,нотаріально засвідченакопія якогодолучена позивачемдо матеріалівсправи,а оригінал Свідоцтва про право власності на житло від 01.06.1993 року перебуває у позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , складеного 19.05.1993 року, двокімнатна квартира АДРЕСА_3 знаходиться на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку. Квартира має загальну площу 52,3 кв.м, житлову - 29,2 кв.м та складається з кімнат 15,5 та 14,7 кв.м, кухні площею 7,0 кв.м, ванної кімнати площею 2,8 кв.м, вбиральні площею 1,3 кв.м, коридору площею 10,9 кв.м та вбудованої шафи площею 1,1 кв.м.

Крім того, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 29.12.2023 року звернулася до Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру. Однак, 09.01.2024 року отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 71049320, мотивоване тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: поштовим відділенням 46001 АТ «УКРПОШТА» відмовлено в прийнятті відправлення на адресу м. Пологи індекс відділення 70608, в зв`язку з тим, що дані відділення поштового зв`язку закрите і недоступне, а отже інформацію від БТІ м. Пологи щодо об`єкту отримати неможливо, з посиланням на ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141.

Отже позивач вважає, що її право власності на нерухоме майно не визнається.

Згідно із положеннями, зокрема, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав того, що це право оспорюється або не визнається іншими особами на такий об`єкт.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Як встановлено судом, позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно.

Навпаки, як слідує з письмової заяви уповноваженого представника відповідача, останній не заперечує проти позовних вимог позивача.

Крім того, як встановлено судом позивач має оригінал правовстановлюючого документу на квартиру, отже її право власності на нерухоме майно підтверджується.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Таким чином, з державною реєстрацією не пов`язаний момент виникнення у особи права власності.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем належним чином не доведено, чому право власності на належну їй квартиру не може бути підтверджене на підставі Свідоцтва про право власності на житло, яке підтверджує право власності позивача на зазначений об`єкт нерухомості.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Суд зазначає, що в даному випадку зміст позовних вимог не відповідає змісту порушених прав, оскільки необхідність захисту своїх прав у цій справі позивач обґрунтовує відмовою державного реєстратора у проведені реєстраційних дій за заявою позивача, проте це рішення позивачем не оскаржувалося. Водночас позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на квартиру до відповідача, який не оспорює таке право.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції чинній на момент приватизації спірного майна) передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

З юридичної точки зору, приватизація це майновий правочин, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного та комунального майна.

Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15.09.1992 № 56 (чинного на час приватизації спірного майна) на підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру, а на одноквартирний будинок - паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі; відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на квартиру (домоволодіння) передаються один раз в квартал органом приватизації до бюро технічної інвентаризації.

З наявного в матеріалах справи Свідоцтва про право власності на квартиру, речове право на яке зареєстровано МП «Імпульс» м. Пологи, судом встановлено, що реєстраційний напис вчинений МП «Імпульс», який у свою чергу, є підтвердженням реєстрації відповідного речового права, що виникло до 01.01.2013 року.

Крім того слід урахувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Пологи віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Також, нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Таким чином, у випадку позивача документ (Свідоцтво про право власності на житло), що посвідчує набуття його права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів з яким позивач зверталася до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна. При цьому, запитувана державним реєстратором інформація у БТІ м. Пологи не може бути надана у зв`язку із окупацією міста Пологи, разом з тим, позивачем подано всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.

На думку суду, належним способом захисту прав та інтересів позивача має бути оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Отже судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує визнання за позивачем права власності в порядку ст. 392 ЦК України, як і не встановлено обставин за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності ОСОБА_1 нерухомого майна, своїми діями чи бездіяльністю перешкоджає, або зумовлює неможливість реалізації права власності, у тому числі вільно розпоряджатися нерухомим майном, за наявності у позивача оригіналу Свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Будь-які докази звернення до відповідача, за наслідками якого можуть мати місце перелічені обставини, суду не представлено.

Таким чином, зважаючи на те, що докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача в матеріалах справи відсутні, обставини, за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності позивачу нерухомого майна не підтверджено, тому відсутні підстави для застосування положення ст. 392 ЦК України та задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області про визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 24.01.2025 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач Пологівська міська рада Пологівського району Запорізької області, ЄДРПОУ 20516504, фактичне місцезнаходження: м. Запоріжжя, пров. Туристський, 5.

Повне рішення складено 24.01.2025 року.

Суддя Ю.В. Геєць