Постанова

від 16.01.2025 по справі 161/12508/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/12508/24 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/114/25 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Русинчук М. М.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Кінах Яни Валеріївни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

01.07.2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що з 06.03.2009 року позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.10.2011 року у справі №2-5185/2011 їх з відповідачем шлюб було розірвано та визначено місце проживання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з нею. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 кілька разів у її присутності відвідував дитину, оскільки син - ОСОБА_5 має вроджене захворювання і визнаний інвалідом дитинства до 28.02.2028 року, то потребує постійного догляду. Вказує, що відповідач із сином завжди поводився як з чужою дитиною, часто ігнорував його. Через особливість захворювання син не відвідував і не може відвідувати жоден навчально-виховний заклад. Його розвитком в міру можливого, доглядом, утриманням, навчанням, вихованням від самого народження займається виключно вона. Відповідач, як батько, від своїх обов`язків практично самоусунувся. Стосовно матеріального утримання сина, ОСОБА_4 в добровільному порядку також не проявляв жодного інтересу, у зв`язку із чим вона змушена була звернутись до суду на предмет примусового стягнення із нього аліментів. Так, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.11.2011 року у справі №2-6343/11 з відповідача на її користь було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.09.2011 року і до досягнення сином повноліття. Протягом 2012-2014 років ОСОБА_4 частково сплачував аліменти за вказаним рішенням суду. Пізніше, виплати відбувались лише при офіційних працевлаштуваннях відповідача. Оскільки, ОСОБА_4 протягом 2014-2016 року часто змінював місце роботи та у більшості не працював або працював неофіційно, то стягнення аліментів на утримання сина відбувались лише періодично. Зазначає, що з 2017 року відповідач дитиною абсолютно не цікавиться. До 2017 року вона постійно намагалась організувати зустрічі ОСОБА_4 із сином, так як хотіла, щоб в ОСОБА_8 був батько. Оскільки, вона була в хороших стосунках з родиною відповідача, то час від часу приїздила із сином в гості в будинок його батьків по АДРЕСА_1 , де проживав і очевидно проживає по даний час ОСОБА_4 . Зауважує, що вона робила все для того, щоб відповідач міг і бачитись з дитиною, і приділити елементарну увагу сину, бо сам він жодної ініціативи ніколи не проявляв. Проте така ініціативність з її сторони виявилась марною. Відповідач і в такі моменти залишався байдужим до дитини. Після 2017 року вона майже перестала самостійно приїздити із сином до помешкання відповідача, бо не бачила жодних позитивних зрушень. Останній раз ОСОБА_8 був у бабусі (матері ОСОБА_4 ) в жовтні 2019 року. З того часу Відповідач не лише не цікавився сином, але навіть не бачив його. За місцем їх з дитиною проживання відповідач не приїздив вже більше 12 років. Також, ОСОБА_4 не підтримує сина і фінансово. Так, заборгованість відповідача по аліментам на утримання неповнолітнього ОСОБА_8 станом на квітень 2024 року складала 131768,30 грн і далі продовжує зростати. Державним виконавцем відносно ОСОБА_4 вжито майже всі можливі дії по стягненню боргу, застосовано обмежувальні заходи, проте це ніяким чином не вплинуло на його ставлення до свого обов`язку по матеріальному утриманню дитини. Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач не бере жодної участі в житті дитини. Вказує, що ОСОБА_4 роками ухиляється від виконання своїх обов?язків по вихованню дитини, не цікавиться сином, не займається його здоров?ям, навчанням, розвитком, не бере участі в матеріальному утриманні, жодним іншим чином не піклується про дитину та навіть не проявляє найменшого батьківського інтересу. Враховуючи наведене, просить суд позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Кінах Я. В подала апеляційну скаргу в якій вказує, що оскаржуване рішення необґрунтоване, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи: з порушенням норм матеріального права; висновки суду першої інстанції, наведені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи, судом надано перевагу одним доказів над іншими. Відтак, вказане рішення підлягає скасуванню в повному обсязі. Просить рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала.

Від представника третьої особи Виконавчого комітету Луцької міської ради Служби у справах дітей надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника третьої сляби за наявними матеріалами з урахуванням інтересів дитини.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони по справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно з медичним висновком № 9714 від 08.02.2011 року ОСОБА_5 має діагноз вроджений краніосиностоз по типу синдрому Сакаті з постаксиальною полідактилією обох кистей, ускладнений тетрапарезом, когнітивною недостатністю, хворіє з народження, потребує постійної сторонньої допомоги, постійного прийому проти судомних препаратів. Дитина може бути визнана інвалідом дитинства на період до 20.04.2028 року.

Судом також встановлено, що неповнолітній ОСОБА_7 проживає на даний час разом зі своєю матір`ю - позивачкою ОСОБА_1 ..

Вищевказана обставина підтверджується відомостями Реєстру Луцької міської територіальної громади № 18783 від 06.06.2024 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог про позбавлення батьківських прав позивачка зазначає, що відповідач не цікавиться дитиною, не проявляє до неї жодних батьківських почуттів, в повній мірі самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та матеріальному утриманню їх спільної дитини.

Як встановлено судом, на підставі виконавчого листа, виданого 12.01.2012 на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.11.2011 року в цивільній справі №2-6343/11, у ВДВС м. Луцьк здійснюється виконавче провадження № 52515642 з примусового стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання їх спільної дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по АСВП № 52515642 вбачається, що станом на жовтень 2024 року у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 154847, 59 грн.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №451-1 від 14.08.2024 року було затверджено висновок служби у справах дітей № 206 від 13.07.2024 року «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 ».

Даний висновок органу опіки та піклування суд вважає належним чином мотивованим та обґрунтованим, виходячи з того, що під час підготовки висновку з батьками проводилися бесіди для з`ясування усіх обставин, акти обстеження побутових умов, при цьому встановлено, що батько дитини участі у вихованні та утриманні дитини не бере.

Статтею 157 СК України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того законодавством зобов`язано батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно.

Як встановлено судом, відповідач в повній мірі самоусунувся від належного виконання своїх батьківських обов`язків без поважних та обґрунтованих причин.

Так, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо вчинення позивачкою перешкод при реалізації ним своїх прав, які стосуються виховання та спілкування з їх спільною дитиною, а також його юридичною необізнаністю щодо можливих варіантів їх усунення з огляду на таке.

Так, з моменту припинення спільного проживання сторін як подружжя, ОСОБА_4 з того часу та по дату розгляду даної справи судом не звертався ані до органу опіки піклування щодо усунення йому перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною чи встановлення порядку його участі у вихованні та спілкуванні з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ані до суду з відповідними позовами.

При цьому, як пояснив представник органу опіки та піклування, відповідач на даний час активно вчиняє заходи щодо визначення місця проживання його дитини від іншого шлюбу, а тому останній достовірно обізнаний про існуючі способи захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, які стосуються реалізації своїх батьківських прав.

З огляду на наведене, доводи відповідача про його юридичну необізнаність щодо можливих варіантів усунення перешкод у реалізації ним своїх батьківських прав суд оцінює критично та вважає, що вищевказані обставини додатково свідчать про незацікавленість ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні із своїм сином.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, його фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України матір, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх зобов`язань по вихованню дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав: втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною, однак не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Разом з тим це насамперед є способом захисту прав та інтересів дитини, а тому при вирішенні цього питання перш за все необхідно виходити з інтересів дитини, з`ясувати та оцінити який позитивний чи негативний наслідок для дитини матиме таке рішення.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що ОСОБА_4 участі у вихованні, догляді сина не бере та його життям не цікавиться. Стороною відповідача не заперечується той факт, що з 2020 року відповідач не бачився з сином та не вчиняв будь - яких дій для реалізації своїх батьківських прав.

Заперечуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 не навів жодних аргументів та не надав буд - яких доказів виконання ним обов`язків щодо лікування, медичного догляду, розвитку дитини. При цьому, слід звернути увагу на ту обставину, що дитина має інвалідність у зв`язку з важким захворюванням та потребує особливої уваги та піклування. Відповідачем не наведено жодного факту участі його у вихованні дитини, у догляді за нею чи її лікуванні.

Сам лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав та часткова сплата заборгованості по аліментах, про що наголошується в апеляційній скарзі як на спростування ухилення від виконання батьківських обов`язків, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку та брати участь у житті дитини.

Окрім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 28 вересня 2021 року у справі №459/3411/18.

Доводи апеляційної скарги не містять спростування висновку Луцької міської ради служби у справах дітей. Крім того, матеріали справи не містять належного обґрунтування ОСОБА_4 того, що інтереси дитини превалюють над його особистими інтересами.

ОСОБА_4 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина.

Апеляційний суд зазначає, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 червня 2023 року у справі № 486/341/22, слід враховувати, що ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у житті, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини з сином.

Відповідач не надав суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що йому чинились або чиняться перешкоди у спілкуванні з сином.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції та обґрунтованих висновків суду не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхиляє.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Кінах Яни Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 січня 2025 року.

Головуючий

Судді :