Постанова

від 16.01.2025 по справі 158/146/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 158/146/24 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л. Провадження № 22-ц/802/134/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Русинчук М. М.,

з участю:

представника заявника Лавренчука О. В.,

прокурора Романішиної Т. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа, Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, за апеляційною скаргою Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Лавренчука О. В. звернувся в суд із заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, яку обґрунтував тим, що він разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 , сином ОСОБА_3 , батьком ОСОБА_4 і матір?ю ОСОБА_5 проживають однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . Його батько ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом першої групи А та потребує постійного стороннього догляду.

Заявник також зазначив, що він здійснює постійний сторонній догляд за своїм батьком ОСОБА_4 , який перебуває на його утриманні.

Встановлення судом факту перебування ОСОБА_4 на його утриманні необхідне для реалізації ним прав як особи, яка здійснює постійний сторонній догляд за особою, яка відповідно до висновку МСЕК потребує такого догляду.

Покликаючись на зазначені обставини, заявник ОСОБА_1 просив суд встановити юридичний факт, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , як інвалід першої групи та особа, яка потребує постійного стороннього догляду, перебуває на утриманні свого сина ОСОБА_1 , який здійснює постійний догляд за батьком ОСОБА_4 .

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 лютого 2024 року у цій справі заяву ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалено встановити юридичний факт, а саме, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває у статусі особи з інвалідністю першої групи та потребує постійного стороннього догляду, перебуває на утриманні свого сина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та останнім здійснюється постійний догляд за батьком ОСОБА_4 .

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, керівник Луцької окружної прокуратури в інтересах держави подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і закрити провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника ОСОБА_6 просив у задоволенні апеляційної скарги керівника Луцької окружної прокуратури відмовити.

У відповіді на відзив керівник Луцької окружної прокуратури просив подану апеляційну скаргу задовольнити.

У судовому засіданні прокурор Романішина Т. Л. апеляційну скаргу підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати і закрити провадження у справі, представник заявника ОСОБА_6 апеляційну скаргу заперечив.

Інші учасники справи в судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про закриття провадження у цій справі з таких підстав.

За матеріалами справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 07 вересня 1990 року (а. с. 11).

Заявник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Також за цією адресою зареєстровані ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується витягом № 31958/27/11.2023 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, який виданий Відділом з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Підгайцівської сільської ради 30 листопада 2023 року та актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 11 грудня 2023 року (а. с. 12-14).

Також судом встановлено, що батько заявника ОСОБА_1 ОСОБА_4 має інвалідність першої групи А, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 та довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 254814 від 06 вересня 2004 року, інвалідність встановлена довічно, причина інвалідності загальне захворювання, черговому переогляду не підлягає. Потребує стороннього догляду (а. с. 19, 20).

У заяві, яка посвідчена 21 грудня 2023 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Сопронюк І. О. та зареєстрована в реєстрі за № 1986, ОСОБА_4 підтвердив, що фактично проживає разом зі своїм сином ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який протягом 2020-2023 року здійснює за ним догляд. Весь вказаний період і на даний час він перебуває на утриманні сина, оскільки не може забезпечити самостійний достатній рівень проживання та необхідне лікування (а. с. 24).

У заяві, яка посвідчена 21 грудня 2023 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Сопронюк І. О. та зареєстрована в реєстрі за № 1985, ОСОБА_7 підтвердила, що не може утримувати свого батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та здійснювати за ним догляд, оскільки перебуває на утриманні свого чоловіка ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 та разом з чоловіком доглядає його батьків ОСОБА_9 1954 року народження та ОСОБА_10 1956 року народження, які є особами з інвалідністю. У заяві також зазначено, що її батько ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає з сином ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який протягом 2020-2023 року здійснює за ним постійних догляд. Весь вказаний період і на даний час батько перебуває на його утриманні, оскільки не може забезпечити самостійний достатній рівень проживання та необхідне лікування (а. с. 85).

Щодо правових підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини 1 та частиною 2 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина 3 статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Відповідно до частини 3 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У цій справі прокурор вступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Прокурором попередньо повідомлено Підгайцівську сільську раду, що рішення суду порушує права та інтереси держави в особі Підгайцівської сільської ради, оскільки розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню інтересів держави у бюджетній сфері (а. с. 133-135).

На лист прокурора Підгайцівська сільська рада повідомила, що ухвалене рішення жодним чином не порушує прав та інтересів держави в особі Підгайцівської сільської ради (а. с. 135 зворот, 136).

Отже, у цій справі прокурором виконано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги частини 4 статті 56 ЦПК України. Крім того в апеляційній скарзі прокурором обґрунтовано, у чому саме полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв`язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції.

Уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області.

Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування.

Таким чином, доводи представника заявника Лавренчука О. В. про те, що прокурор не наділений повноваженнями представляти інтереси держави в особі Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області є безпідставними.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно зчастиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Згідно із преамбулою Закону України «Про соціальні послуги» (далі - Закон) цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону визначено, що надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Пунктом 3 частини 6 статті 13 Закону встановлено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.

Проте для отримання відповідного статусу надавач та отримувач соціальних послуг повинні бути включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні.

Формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг. Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99 (частина 6 статті 15 Закону України «Про соціальні послуги»).

Механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, визначено Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року за № 859.

Пунктом 7зазначеного Порядкупередбачено,що призначенняі виплатакомпенсації здійснюютьсяуповноваженим органомз місяцяподання фізичноюособою,яка надаєсоціальні послуги,таких документів,зокрема,заяви прозгоду надаватисоціальні послугиз доглядуна непрофесійнійоснові; заявипро згодуотримувати соціальніпослуги; копії свідоцтва про народження дитини (у разі надання дитині соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі); висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді громадян похилого віку внаслідок когнітивних порушень за формою, затвердженою МОЗ.

Положення чинного закону не вимагають для призначення виплат особі, що здійснює догляд, вставлення в судовому порядку факту здійснення постійного догляду особи похилого віку з когнітивними порушеннями. Необхідність такого догляду та сам факт його здійснення, встановлюється уповноваженим органом на підставі поданих документів.

Рішення про відмову у наданні соціальної послуги може бути оскаржено у судовому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) зазначено (пункт 104), що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

У постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 378/760/23 (провадження № 61-18182св23), обставини яких є подібними до справи, що переглядається, Верховний Суд погодився з висновками місцевого суду про те, що факт постійного догляду встановлюється в позасудовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні здійснюється в позасудовому порядку і віднесено до компетенції інших органів.

Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, а тому дійшов помилкового висновку, що встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, у даному випадку перебування ОСОБА_4 на утриманні заявника ОСОБА_1 , може бути встановлений в судовому порядку, та розглянув справу по суті, а не закрив провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з частиною 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за порушення судом норм матеріального і процесуального права рішення суду першої інстанції у цій справі слід скасувати та закрити провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Керуючись статтями 255, 374 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької окружної прокуратури задовольнити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 лютого 2024 року у цій справі скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа, Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді